У четвер, 27 жовтня, у Страсбурзі Європарламент (ЄП) розгляне екстрену резолюцію про ситуацію в Україні.

Вчора політичні групи ЄП зареєстрували свої проекти, після чого стало очевидно, що підсумкова резолюція буде жорсткою. З вимогою переглянути рішення Печерського суду у справі Юлії Тимошенко виступила не тільки Європейська народна партія (ЄНП), яка послідовно захищає екс-прем'єра, а й група соціал-демократів (СД), яка є партнером Партії регіонів у ЄП. Група соціал-демократів, яка офіційно оголосила торік про партнерство з Партією регіонів, досі була адвокатом української влади в ЄП. Однак тепер представники СД вирішили відмовитися від цієї ролі. Соціал-демократи висловили «розчарованість вироком колишньому прем'єру, лідеру опозиції», «щиру стурбованість позбавленням волі колишнього голови МВС Юрія Луценка» і «глибоке розчарування» тим, що президент Віктор Янукович не вніс у свій законопроект про гуманізацію Кримінального кодексу норму про декриміналізацію 365-ї статті. Найжорсткіші оцінки та деталізована критика діяльності нинішньої української влади традиційно утримуються в заявах ЄНП, партнером якої є очолювана Юлією Тимошенко партія «Батьківщина». Однак цей випадок став винятком. «Народники» обмежилися коротким і емоційним документом, в якому висловили «рішучий протест проти необґрунтованого вироку Юлії Тимошенко». «Якщо вирок не буде переглянуто, це відтермінує угоду про асоціацію і ще далі відсуне Україну від реалізації її європейської перспективи», — вважають в ЄНП. Стислість заяви ЄНП компенсували інші фракції Європарламенту, детально розписавши своє бачення ситуації в Україні та шляхи виходу з неї. «ЄП засуджує політично мотивовану суть звинувачень на адресу Юлії Тимошенко і закликає до її негайного і безумовного звільнення. Всі кримінальні звинувачення щодо неї має бути скасовано. ЄП наполягає, щоб Юлії Тимошенко дозволили реалізувати її право на повноцінну участь у політичному житті та в майбутніх виборах в Україні», — йдеться у проекті Альянсу лібералів і демократів (АЛД). Слід зазначити, що три фракції — комуністи, зелені та Європейські консерватори і реформатори (ЄКР) - запропонували резолюції, що оцінюють нинішню ситуацію в Україні стримано або, у випадку комуністів, позитивно. Однак ці політичні групи становлять лише 19% ЄП.

Украинской контрразведке запрещено проводить операции против Российской Федерации. Рассматривать Россию как "потенциального противника". Вопрос: так кто же наш потенциальный противник? Румыния? Турция? Или США? Или НАТО? Нет ответа... 
Как заявил во вторник министр обороны Украины Михаил Ежель, Украина разрешит России заменить устаревшее вооружение Черноморского флота, который базируется в Крыму. Однако при этом он отметил, что переговоры с российской стороной по этому вопросу продолжаются, сообщают РИА Новости.
По мнению министра обороны Украины, все проблемы, связанные с пребыванием российского Черноморского флота в Крыму, могут быть решены в процессе украинско-российских переговоров.
Министр напомнил, что срок эксплуатации кораблей составляет 25-30 лет и сегодня корабли Черноморского флота сильно устарели. При этом он подчеркнул, что Украина не будет препятствовать замене устаревшего оборудования.
"Прошло 30 лет, естественно, корабли будут обновляться, будет проводиться замена, и это - предмет переговоров. Как раз тех переговоров, которые проходили, когда приезжал министр обороны РФ 19 октября", - цитирует Ежеля "Интерфакс".
Напомним, министр обороны РФ Анатолий Сердюков посетил с визитом Украину и провел 19 октября переговоры с министром обороны Украины.
После того как московские власти решили сократить свою помощь севастопольским морякам, встал вопрос о судьбе социальных программ в Крыму. Украинский министр подтвердил в ходе переговоров заинтересованность местных властей в том, чтобы Россия продолжила участие в комплексном развитии полуострова. Анатолий Сердюков обещал оказывать в этом вопросе содействие.
Ответным шагом Украины могла бы стать ускоренная работа над соглашениями по российскому Черноморскому флоту. Условия его пребывания в Крыму до конца не проработаны, и это доставляет командованию нашего ВМФ немало проблем. Анатолий Сердюков, в частности, говорил о замене на Черноморском флоте устаревших вооружений и техники.
- Мы не собираемся увеличивать количество кораблей, а будем их менять на новые в рамках установленных лимитов, - заявил в ходе переговоров министр обороны.

Під гучні лозунги важливості інтеграції з Європою і європейського вибору режим Януковича повертає крок за кроком Україну у часи СРСР і Брежнєва. І хоча це офіційно донецька влада ніде не декларує, але всі факти її діяльності свідчать про те, що цей вибір нею зроблений. «Совок» в Україні почали повертати з лютого 2010 року (від часу приходу Януковича до влади), а з 2011-го це повергнення набуло нових обертів. Для режиму «януковичів» за цієї ситуації головне протриматися до 2012 року, коли його політичний патрон Володимир Путін знову повернеться на президентську посаду. Адже всі публічні газові протиріччя «донецьких» з путіністами лише для сторонніх очей – план совітізації і русифікації українців неухильно виконується.

Історія українських протестів доводить, що масові виступи можуть бути успішними, лише якщо за протестувальниками стоїть організована координуюча сила
Усі вияви суспільного протесту, незважаючи на відмінності в перебігу та результатах, доводять одне: повстають не найбільш гноблені, знедолені та упосліджені, а ті, що мають можливість це зробити. Результативність соціального опору натомість залежить не так від динамізму та рішучості протестувальників, як від наявності послідовних очільників, здатних відлити аморфну і хаотичну масу повстанців у чіткі форми організованого протесту з визначеними цілями та програмою дій.

СВІЙ ПОВСТАНЕ ЗА СВОЄ

 Навіть побіжного погляду на вітчизняну історію останніх 300–400 років достатньо, щоб переконатися в тому, що духу волелюбності й протесту в ній не бракувало, а форми активного опору були найрізноманітнішими: від зорганізованих у правових канонах шляхетських рокошів до кривавих і моторошних козацьких бунтів. На думку істориків, така ситуація стала наслідком химерного поєднання відкритості й слабкої заселеності українських теренів на схід від Волині, що давало широкі можливості для колонізаційних процесів, витворюючи специфічний типаж підприємливої й свободолюбної людини, готової повсякчас до будь-яких небезпек та викликів, із дуже деталізованим становим правом, котре від XVI століття надавало шляхетству, а згодом і козацтву максимально широкий набір соціальних, політичних та майнових прав водночас із ґрунтовно прописаним у цьому самому праві механізмом їх реалізації та захисту.

 Суспільна свідомість, густо замішана на обстоюванні соціальних прав і привілеїв, – річ для домодерних суспільств звичайна й дуже позитивна. Саме вона вела козацтво до битв під прапорами Хмельниччини. Утім, коли в інтересах еліти така свідомість починає домінувати над іншими й не переходить до стадії політичних категорій, це закінчується трагічно. Так, не секрет, що в доленосних для української державності 50–60-х роках XVII століття вимоги козацької старшини на переговорах у Кремлі чи Варшаві часто починалися з вузькосоціальних проблем: чисельності реєстру, гарантування прав землеволодіння та обрання очільника-гетьмана. Хоч яким дивним це може здаватися зараз, але перші звернення козаків до московського царя щодо прийняття у підданство стосувалися власне... самого козацького війська, до яких лише згодом долучилася формула «із землями та містами». Фактично лише Гадяцький трактат 1658 року, що постав як синтез козацького та шляхетського розуміння правильно організованого суспільства й держави, чи не вперше продемонстрував рівень справжнього стратегічного мислення, давши змогу козацькому повстанню піднятися до рівня революції, котра заклала фундамент нової держави.

 Хоч як сумно, але подальша доля козацької державності вкотре схилила шальки соціальної активності й ментальних пріоритетів у бік соціальних матерій. Ліквідація в 1764 році гетьманської влади в Україні, того інституту, який творив власне політичний дах, «штаб влади» козацької держави, відбулася, на диво, тихо й спокійно. Викликаний до Петербурга останній гетьман Кирило Розумовський був більшою мірою російським придворним, аніж козацьким регіментарем, тож із булавою розлучився доволі спокійно. Так само не прореагували на це жодним чином українська старшина та козацтво, хоча, за легендарною оповіддю «Історії Русів», імперські війська, розташовані на Лівобережжі, було приведено в бойову готовність і російські резиденти «чаяли от малороссов всякого лиха». Лиха не сталося. Принаймні одразу. Натомість уже за рік, коли новопоставлена російська адміністрація почала ревізувати службові обов’язки та повинності різних категорій козацтва, маючи вписати їх у загальноімперські рамки, розпочалися хвилювання. Спочатку заколот виник у колишній гетьманській гвардії, потім такі настрої охопили селян і козаків рангових маєтностей тощо.

 Одним із наймасштабніших виступів стало повстання Дніпровського і Донецького пікінерних полків 1769-го. Пікінерні полки почали формуватися з населення Південного Лівобережжя саме в рік скасування гетьманства, становлячи гібрид регулярних частин і поселеного козацького війська. Приваблені податковими пільгами, козаки охоче вступали до них, отримуючи в користування нові землі. Утім, ситуація змінилася вже за кілька років із початком війни з Туреччиною. Незвичні до «регулярства» пікінери, поміж яких було чимало колишніх січовиків, швидко збунтувалися, але повстання не мало жодних шансів на успіх. Російське командування натомість більше схвилювало те, що з повстанцями намагалися встановити зв’язок старшини-автономісти, невдоволені ліквідацією української автономії. Однак опозиціонери, які за кілька років уже пробували шукати підтримки української справи в іноземних дворах, – 1792 року до Пруссії вирушив нащадок старовинного полковничого роду Василь Капніст, – так і не спромоглися скористатися з вибухів невдоволення козацтвом новими порядками.
ТЕРПІТИ ЧИ СТРАЖДАТИ?

 Діапазон соціальних протестів в Україні імперської доби був доволі широким, але образ уярмленого і нещадно визискуваного кріпака, котрий перекочував із народницької літератури до підрадянської історіографії, насправді мало відповідав дійсності. Спалахи невдоволення, супроводжувані насильством, справді були непоодинокими, але їхні причини та учасники геть несхожими між собою. Головною перешкодою в успіху протестних дій була соціальна атомізація. Селяни і козаки, дворяни та міщани судилися різними судами згідно з різними правовими нормами, ходили до різних шкіл і часто спілкувалися навіть відмінними мовами. Усе це довгий час унеможливлювало те, що ми нині назвали б соціальною солідарністю.

 Поступово, протягом ХІХ століття, сформувалася нова модель держави та суспільства, дуже схожа на сьогоднішню, що висунуло на порядок денний так само сучасні соціальні проблеми: низький рівень життя, корумпованість суддів та правоохоронців, недотримання норм трудового права тощо. Селянські заколоти, описані класичною літературою, були лише верхівкою айсберга – бунтували через зловживання карантинних влад під час епідемій холери, несвоєчасну оплату праці на заводах і мануфактурах тощо. Найпоширеніший мотив протесту серед селян – намагання повернути собі козацький статус, себто вийти з-під будь-якої опіки: поміщицької чи то державної. «Шукання козацтва» з вилами та сокирами в руках почалося ще 1789 року повстанням у селі Турбаях, що на Дніпропетровщині, а продовжилося 1855 року під час «Київської козаччини», коли, схвильовані царськими маніфестами про скликання ополчення, цілі повіти знімалися з насиджених місць і з сім’ями, реманентом та худобою рухалися на південь, де цар роздавав землю й записував у козаки.

 Стихія селянського бунту, майже завжди некерованого, емоційного та ірраціонального, довгий час трималася і в робітничому середовищі, яке здебільшого складалося з учорашніх селян. Те, наскільки нездоланним виявився цей дух, добре видно на прикладі отаманського руху 1919–1923 років. У цей час сформувалося й діяло близько семи селянсько-повстанських республік, котрі спромоглися на власні уряди, збройні сили, судочинство й навіть примітивні фінансові системи. Спільною ідеологією для них стала суміш архаїчних землеробських ідеалів (особиста свобода, вільне землепорядкування) з республіканізмом, що межував з охлократією. Відхрестившись від більшовиків (популярне гасло селянських республік «Хай живе радянська влада! Геть більшовиків!»), отаманські державки не знайшли спільної мови й з національно-демократичним рухом. Уряди, що складалися з професорів, виявляли тотальне нерозуміння урядів учорашніх наймитів, а бунт соціальний протистояв, а не співдіяв політичній революції, лишивши по собі руїну.

 Попри всю несхожість, соціальні протести мають багато спільного. Окрім непередбачуваності вони творять дуже серйозне випробування суспільства на міцність. Бунти посилюють тоталітарні режими, надаючи їм ореолу охоронців порядку й захисту ладу від безладу, а суспільства дуже часто дезінтегрують та дезорієнтують. Розхитавши корабель української революції, селянська отаманщина була приспана більшовицькою демагогією, аби схаменутися й прокинутися збройними повстаннями напередодні та під час колективізації. Та було запізно.

Олексій Сокирко
http://www.ut.net.ua/History/31848

1. На «Українській правді» часто пишуть про те, що «опозиція безсила», «Юля нікому не потрі-бна», що «влада Януковича протримається більше, ніж 15 років»…
Навіть неупереджені та співчуваючі читачі весь час думають про «Майдан в півмільйона чоловік».
Але зі зміною методів боротьби змінюється кількість та склад учасників. 
Але історія людства так не відбувається – по заздалегідь визначеному плану чи чиємусь бажанні. 
Згадаємо декілька речей:
Революція 1905 року пройшла під знаком робітничих барикад та селянських бунтів.
Але в революції 1917 році барикад вже не було, бунтів як таких – теж. 
Тобто, кожного разу форми боротьби змінювалися невпізнанно. 

2. Нам вже ніколи не повторити Майдан 2004 року: це подія не на десятиліття, а на ціле століття. Тобто дещо унікальне. 
Зараз встановилася тоталітарна диктатура – саме тому деякі форми боротьби, протистояння втратили сенс взагалі. 
Наприклад – влада Януковича діє так, наче ніяких виборів вже не буде. Їх і дійсно не буде: опозиційні партії знімуть з виборів, суди штампуватимуть рішення вигідні владі, виборчі комісії складатимуться лише з правлячих партій. Озброєні міліціонери та солдати будуть патрулювати наші міста та села. 
Ось такий план диктатури. 
Юлія Тимошенко – не засуджена, а військополонена у руках бандитів від влади та їх заручниця. Усі дії влади – під гаслом: «А що ви нам зробите, ми – господарі становища!». 

3. Отже – треба погодитися з владою – і спитати – «ЩО саме ми зробимо з такою владою?»
Ніяких дискусій з супротивником. Тільки стосовно нього – не з ним. 
На ефірах регіонали знущаються з своїх опонентів – але наші, навіть бютівці, намагаються у чомусь переконати владу та суспільство – аби визволили Юлію Тимошенко та Юрія Луценка. 
Треба полишити ці намагання: наших політв’язнів визволить не суд, а народна революція, справедливі вибори можливі лише після або під час революції. 
Ще і ще раз нагадаємо: від тоталітаризму до демократичного ладу демократичного шляху немає. 
Політв’язнів з тюрми доведеться визволяти як з Бастилії. Іншого шляху немає. 

4. На ефірах треба говорити прибічникам диктатури: «Ми від вас нічого хорошого не чекаємо – і вам не обіцяємо!». Шкіль під час «Республіки» з Анною Безулик був надто коректним. Поки наші лідери сидять в тюрмі – ми вважаємо їх як командирів, які сидять у полоні. Якщо ми їх не захистимо – не треба сподіватися, щоб з’явилися «нові, ще кращі лідери»… яких ми ладні у черговий раз зрадити. 

5. Ті, хто ризикуватиме своїм життям – мають покладатися на наші співчуття та всіляку підтримку. Якщо ми готові захистити їх, наших лідерів та інших скривджених – за нами не прийдуть, якщо ні – прийдуть. 
Дуже просто чи примітивно? 
Але дійсно – Олександра Кужель права: Янукович готовий фізично вбивати опозицію – тобто діє «третій закон Ньютона» - зараз працює логіка не права, а холодної (поки що) громадянської війни. Можемо лише зауважити пані Олександрі Кужель: Янукович дійсно ХОЧЕ вбивати своїх ворогів – але БОЇТЬСЯ за наслідки для самого себе. Через те, що не користується підтримкою населення. 
6. Наша кінцева мета: диктатор мусить залишитися без озброєної охорони. Для цього треба попрацювати з силовиками. 
Це – і просто і жахливо, але інша логіка подій ще гірша: зрада самої України як держави.
У захисті України як держави ми ладні підтримати кого завгодно, «Свободу», навіть «Фронт змін» незважаючи на його бутафорність.
Може, з них ще будуть люди…
svetiteni.com.ua

 Заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко назвав «неоптимальним документом» угоду про створення зони вільної торгівлі в рамках Співдружності Незалежних Держав.
Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні М.Томенко заявив сьогодні на прес-конференції у Хмельницькому.
“Яка зона вільної торгівлі?” Ключові українські товари (зерно, цукор, метал) викреслені з переліку. 100% неоптимальний документ! Тож давайте посадимо Азарова”, - сказав М.Томенко.
За його словами, М.Азаров при підписанні угоди з Росією не володів ситуацією. Віце-спікер зауважив, що документ про створення зони вільної торгівлі з країнами СНД був підписаний керівниками держав Співдружності 1994 року. 1999 року його ратифікувала Верховна Рада України.
“Росія ж не ратифікувала цей документ. Потрібно було її змусити виконувати прямі обов’язки. А М.Азаров схаменувся в 2011 році й підписав. Що підписав, навіщо підписав - незрозуміло”, - наголосив віце-спікер.
М.Томенко зазначив, що не проти створення зони вільної торгівлі з країнами СНД, але, на його думку, ця ЗВТ має ґрунтуватися на принципах Світової організації торгівлі й без вилучень та обмежень.
Як повідомляв УНІАН, 18 жовтня в ході засідання глав урядів країн СНД у Санкт-Петербурзі було підписано угоду про створення зони вільної торгівлі.
Того ж дня прем'єр-міністр України Микола Азаров висловив сподівання, що підписана угода про зону вільної торгівлі в рамках СНД набуде чинності з січня 2012 року.
Угоду про ЗВТ підписали Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Таджикистан, Молдова і Киргизстан.
Не підписали угоду Азербайджан, Туркменістан та Узбекистан.

http://www.unian.net/ukr/news/news-464447.html

 Партія «За Україну!» вимагає негайно оприлюднити угоду про зону вільної торгівлі у рамках СНД, підписану прем’єр-міністром Миколою Азаровим 18 жовтня у Росії.
Як повідомили УНІАН у прес-службі «За Україну!», про це заявив лідер партії В’ячеслав Кириленко.
Він повідомив, що направив депутатський запит на ім’я М.Азарова з вимогою негайно надати текст угоди.
«Минув тиждень з моменту підписання угоди про зону вільної торгівлі СНД. І за цей час ні Комітет закордонних справ Верховної Ради, ні експерти, ні економісти не бачили текст угоди, - зазначив В.Кириленко. - Складається враження, що Азаров підписав чисті бланки, на яких зараз від імені України пишеться якийсь документ».
В.Кириленко наголосив, що, підписуючи такий важливий документ, уряд не провів жодного експертного чи громадського обговорення цієї угоди.
«Азаров і компанія весь час говорять про те, яке це буде благо для України. Але я їм хочу нагадати, що безкоштовний сир буває лише у мишоловці, тим більше, якщо цей сир кремлівський», - сказав лідер партії.
«На моє переконання, приховування тексту угоди про створення зони вільної торгівлі СНД від українців свідчить, що влада в черговий раз пішла на здачу національних інтересів», - переконаний В.Кириленко.

http://www.unian.net/ukr/news/news-464438.html

Віктор Янукович дав зрозуміти європейцям, що не збирається йти на поступки у справі Тимошенко. Україна бере  участь відразу в двох зонах вільної торгівлі. Верховна Рада продовжує  дивувати. Віктор Ющенко прогнозує консорціум із «Газпромом».

Януковичу Європа не указ

Глава держави відреагував на публічні демарші європейських політиків у  властивій йому манері «великого і жахливого». Віктор Янукович заявив, що не бачить сенсу у виході Юлії Тимошенко на свободу, оскільки проти неї  відкрито ще декілька кримінальних справ. Бютівці постаралися довести  ситуацію до абсурду, говорячи про 11 справ проти свого лідера, але поки  їх набагато менше. Хоча Віктор Федорович сердиться на європейських політиків, які не вірять у його рівновіддаленість від всіх українських  судів, у їхньому скептичному ставленні до української Феміди є чимала  частка його провини. Президентська команда крутить судовою системою «за  царським велінням», і вибудовує конфігурації, зручні для себе, коханої.  Недивно, що українського президента показово вирішили не приймати в  Брюсселі. Янукович скористався можливістю і знову зайняв «сильну  позицію», заявивши, що готовий перенести підписання угоди про асоціацію з ЄС. Крім того, він наполягає на згадці в угоді перспективи членства  України в Євросоюзі, на що численні євроскептики безумовно не готові.  Схоже, до грудня нас чекає обмін заявами з різним смисловим наповненням і емоційним зарядом. Триллер «Україна і ЄС» наче написаний маститими  голлівудськими сценаристами – так багато натяків і нагнітання напруги.

Росія розкриває обійми

Зате у відносинах із Росією подібної двозначності практично не буває:  там не приховують своєї зацікавленості в поверненні нашої країни в сферу монопольного впливу Кремля. З нагоди охолодження стосунків між Україною і ЄС,  Володимир Путін з панського плеча навіть дозволив підписати угоду про створення в СНД зони вільної торгівлі в рідному Петербурзі.  Мабуть, Володимир Володимирович був інформований, що Україна успішно  проводить переговори про ЗВТ з ЄС, і зіграв на випередження. Операцією  прикриття для подяки Путіна став візит Медведєва до Донецька, де  майбутній екс-президент Росії продовжив імітувати власну значущість.  Ходити з високо піднятою головою у Дмитра Анатолійовича виходить  непогано, а ось впливати на реальні політичні розклади виходить куди  гірше. Микола Азаров, який поставив автограф під угодою про  створення ЗВТ СНД, був змушений не лише виправдовуватися перед  опозицією, що звинуватила його в перевищенні повноважень, але  демонструвати сподівання на досягнення нового компромісу з газового  питання. Аналогічний «прорив» анонсував і Віктор Янукович після  спілкування з Медведєвим. Чесно кажучи, після європейського «батога»  чомусь не віриться, що Росія підкине «пряників». Скоріше, Москва спробує  скористатися ситуацією і нав'язати Києву черговий варіант  нерівноправної угоди. Там добре розуміють, що з усіма бадьорими  рапортами Кабінету Міністрів діватися Україні особливо нікуди –  вітчизняна економіка дуже залежить від ціни на російський газ.  Віктор Ющенко, допущений к студію Савіка Шустера для критики Юлії  Тимошенко і укладених під її патронатом газових домовленостей,  припустив, що нас чекає створення газотранспортного консорціуму (ГТК)  або оренда української труби. Подібні варіанти обговорювалися ще за  часів президентства Кучми, і не варто забувати, що можливі європейські  партнери в створенні ГТК можуть бути в долі з «Газпромом».

Театр абсурду під куполом

Тим часом без президентської відмашки парламентська більшість навідріз  відмовилася ухвалювати рішення по декриміналізацію статті Кримінального  кодексу, за якою винесено вирок Юлії Тимошенко. Поставив своєрідний  «рекорд принциповості» регіонал Михайло Чечетов, який до обіду заявляв,  що відміна рішення Верховної Ради – «ніж в спину Медведєву і Януковичу», а після обіду жваво брав участь у голосуванні, що повернуло Україні  перехід на зимовий час. Депутатський корпус буквально охоплений  політичним мазохізмом: законодавці, за словами віце-спікера Миколи  Томенко, не врахували 99% відсотків поправок до бюджету-2012. Зате  знайшовся один парламентарій – народник Олег Поліщук – який добровільно  склав із себе депутатські повноваження. Але це скоріше виключення, ніж  правило – справжнього оновлення парламенту доведеться чекати ще рік.  Євген Магда

В Україну прибула  місія Міжнародного валютного фонду. Вона інспектуватиме виконання Києвом вимог, необхідних для отримання чергового траншу кредиту stand-by. В  українському уряді сподіваються отримати відразу дві черги позики  загальною сумою 3 мільярди доларів і вважають, що Україна має шанси отримати гроші попри невиконання певних умов. На думку ж представників  опозиції, якщо Київ виконає всі взяті на себе зобов’язання, рівень життя українців знизиться.