Ви цю країну не в карти виграли, за вас проголосували люди, які сплутали вас з вашими білбордами. Сьогодні ви над цими людьми відверто знущаєтесь, і найстрашніше (для вас), що люди це вже розуміють

В законе о бюджете государства на 2012 год исчезли три графы, которые в прошлые годы неизменно присутствовали в документе: "визиты народных депутатов за границу", "визиты президента за границу", "визиты правительственных делегаций и командировки работников органов государственной власти за границу".

В 2011 году на эти цели было предусмотрено свыше 60 млн. грн. Из них 29,2 млн. грн. было выделено на визиты за границу Виктора Януковича, 21,4 млн. грн. – правительственных делегацій, 9,5 млн. грн. – депутатов

В законе о бюджете на 2012 год этих данных нет – соответствующие графы "растворились" в более общих формулировках. Вероятно, цифры были спрятаны в графы материально-техническое обеспечение деятельности Верховной Рады, президента, Кабмина.

Как ранее писало "Дело", в проекте бюджета на 2012 год исчезли графы о медицинском обслуживании народных депутатов и руководящего состава органов госвласти. По просьбе спикера парламента Владимира Литвина их укрыли в графе "предоставление услуг медицинскими учреждениями". В проекте бюджета на 2012 год предполагалось выделить на эти цели 354 млн. грн.

http://delo.ua/ukraine/rashody-na-zagranichnye-turne-janukovicha-azarova-i-nardepov-zasek-170810

Болдырев прямым текстом уже говорит, что да, мы будем тратить бюджетные средства на каральные подразделения и заказной суд с целью сохранения своей власти.

Исполняющий обязанности президента Украины Виктор Янукович не реагирует на разворовывание страны Партией регионов и делает вид, что не понимает, как функционирует государственный механизм.

Об этом написал журналист Виталий Портников на своей странице в сети Facebook.

«Такого президента у нас еще не было. Был самый осторожный - Кравчук. Был самый хитрый - Кучма. Был самый циничный - Ющенко. Но каждому из них было присуще представление о том, как функционирует государственный организм, какими могут быть последствия тех или иных шагов, где стоит действовать решительно, а где лучше остановиться и переждать. Януковичу все это неведомо. Он существует исключительно на уровне первичных хватательных инстинктов, решительно отметая всё, что может помешать их удовлетворению в данный момент. Ему даже и в голову не приходит, что это может быть видно со стороны, что вся пелерина из неуклюже подобранных слов, которую он набрасывает на разворовывание страны своей алчной группировкой, не может ничего скрыть. Что люди живут всё хуже - даром, что имеют крышу над головой и что ситуация всё тревожнее - даром, что она вызывает у главы государства только оптимистические ожидания», - отмечает Портников.

52% опитаних Центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова вважають необхідним вийти на вулицю із протестом у разі погіршення умов життя.

Респондентам поставили запитання, що, на їхню думку, краще - терпіти матеріальні труднощі заради збереження в
країні порядку або у випадку значного погіршення умов життя вийти на вулицю із протестом.

При цьому 23,3% респондентів уважають, що краще терпіти матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку. 24,8% не змогли відповісти.

Респондентам також поставили запитання, чи готові вони особисто взяти участь в акціях протесту для захисту своїх прав і інтересів. 44,6% респондентів готові брати участь у санкціонованих мітингах і демонстраціях, 27% готові брати участь у несанкціонованих мітингах і демонстраціях.

20,2% - готові брати участь у страйках, 14% - у бойкотах, 8,6% - готові брати участь у блокуванні руху на дорогах і залізницях. 5,8% - готові брати участь у вуличних безпорядках.

Опитування проводилося з 9 по 16 грудня, у його рамках соціологи опитали 2 008 респондентів віком від 18 років, що
проживають у всіх областях України. Статистична погрішність вибірки не перевищує 2,3%.

Складывающаяся в России политическая ситуация создает для Украины принципиально новые вызовы для Киева.  Об этом в статье «24 декабря: «игра» российской оппозиции, контригра Кремля и риски для Украины» пишет директор Центра политического анализа «Стратагема» Юрий Романенко. Он выделил  четыре фактора, которые будут способствовать усилению влияния России на внутреннюю политику в Украине.

Первое, угроза внутренней дестабилизации России приведет к тому, что ее руководство будет жестче выстраивать отношения со своими соседями. Кремль будет четко спрашивать: Вы с нами или против нас? Время полутонов уходит в прошлое. По крайней мере, пока не разрешится глобальный кризис. Ключевым вопросом для всех будет безопасность, а для России этот вопрос будет актуальным вдвойне.

Второе, Россия вступает в период,  когда ресурсная база правящего режима будет сокращаться, тогда как его издержки расти. Поэтому неуступчивость россиян в экономических вопросах вырастет. Провалгазовых переговоров – яркое тому свидетельство. Это означает, что от Украины будут требовать все большего количества политических и экономических уступок и, учитывая, что режим Януковича столкнется с такими же вызовами, Киев будет вынужден на них идти.

Третье, необходимость выноса внутренних рисков на внешние площадки резко повышает вероятность того, что Кремль начнет активнее играть в Украине, используя наш внутриполитический кризис в качестве продукта манипуляции общественным мнением в России. По всей видимости, мы будем наблюдать ренессанс различного рода гуманитарной активности и пророссийских организаций под тем или иным соусом.

Четвертое, учитывая вышесказанное можно прогнозировать, что в ближайшее время влияние России на внутриполитические процессы в Украине резко вырастет, что объективно катализирует политическое противостояние в Украине.

«Это не хорошо и не плохо – это фактор, который нужно будет учитывать всем акторам вовлеченным в политический процесс», -пишет Юрий Романенко.

Теперь основная борьба развернется за контроль над депутатами в новом парламенте.

Накануне Нового года СМИ в очередной раз задались вопросом о возможном объединении Партии регионов и "Сильной Украины", анонсированном лидерами этих объединений Николаем Азаровым и Сергеем Тигипко - и пришли к выводу, что союза не будет. А каким мог бы быть привлекательным этот союз, если бы надежды Сергея Тигипко напредседательство в партии сбылись! "Регионалы" играли бы роль карающего меча, отбирающего бизнес у конкурентов и не дающего продохнуть политическим противникам, а Тигипко исполнял бы роль импозантного орала, демонстрирующего цивилизованность и реформаторские инстинкты новых властителей Украины.

Но для самих представителей Партии регионов такое распределение обязанностей оказалось невыгодным. Они прекрасно поняли, что замена руководителя партии - хитрый трюк, с которым нельзя соглашаться ни при каких условиях. И дело не в том, что Сергей Тигипко мог бы быть многократно популярнее Николая Азарова, а в том, что у партии должно остаться донецкое лицо.

Идея замена лица отнюдь не связана с представлениями донецкого клана о своей безопасности. С этим планом выступил хитроумный Сергей Левочкин, вместе с соратником Валерием Хорошковским отодвигающий давних соратников Виктора Януковича отовсюду, откуда возможно и таким образом замысливший если не приватизировать руководство главной партии, то хотя бы ослабить ее донецкую компоненту.

На это настоящие "регионалы" никак не могли пойти. По их мнению, Партия регионов и внешне, и внутренне должна оставаться тем, чем она есть на самом деле - боевой машиной донецких бизнесменов, за дверцы которой разрешают подержаться представителям других регионов Украины и за которой на привязи тащат всевозможных попутчиков. И никакого председателя-днепропетровца!

Левочкин проиграл. Тигипко и не играл вовсе. Теперь основная борьба развернется за контроль над депутатами в новом парламенте. Андрей Клюев, став главой предвыборного штаба партии, вроде бы будет контролировать тех, кто пройдет по партийным списком. Но опыт партии-наставницы, "Единой России", учит, что таких может быть очень немного, недостаточно для власти. И тогда вопрос формирования подконтрольного большинства будет зависеть от депутатов-мажоритарщиков, контролируемых администрацией Сергея Левочкина. Возможно, тогда главе администрации и удастся оттеснить донецких от власти в партии, покарав их за запрограмированную неудачу на выборах, фальсификации и прочие прелести избирательного процесса? Союз меча и орала просто переносится на осень?

Виталий Портников

Що вас найбільше здивувало цього року?

— Насамперед, пробудження російського суспільства. Це для багатьох стало несподіванкою. Хоча передбачити кризу путінської системи, яка заминулі 10 років свій цикл вичерпала, можна було. Те, що вона трухлява зсередини, стало зрозуміло, коли почалися міжнародні позови до "Газпрому". І що вся ця велика газова бульбашка легко може лопнути. У Росії зросло покоління, для якого нестерпна думка, що отак і буде без кінця й краю, як 30 років під Сталіним. Ще 12 років бачити на екрані Путіна – це ж половина життя.

Зараз закінчується агонія всієї системи пострадянського капіталізму. Нас це теж найбезпосереднішим чином стосується, хоча осердя системи – в Росії. І ці процеси її краху можуть проходити значно швидше, аніжпередбачали фахові політичні аналітики, які завжди помиляються. Водночас це свідчить про те, що Росія – ще жива.

Україна з нею може помінятися місцями?

— Крах системи Путіна не означає, що Росія різко перейде до демократії. До неї не переходять водночас і воднодень. Росія принаймні на кілька історичних епох позаду нас на цьому шляху. У них дуже міцнітрадиції візантійської державності. Україну рятує те, що в нас узагалі немає традиції сильної влади. Завіки колоніального досвіду українців привчили жити окремо від держави. З єдиною до неї вимогою – щоб не заважала. І це нас відрізняє не тільки від росіян, а й, скажімо, від білорусів. Ті у важких 1990х зажадалираптом назад у колгосп. А українці взяли торби й поїхали по турецьких і польських базарах, аби на себе заробляти. Так почався наш кримінальний або напівкримінальний бізнес. Українці не вміють об'єднуватися, алеанархічний ген у них досить сильний. Тоталітаризм нам ніяким боком не загрожує. Як росіянам – демократія.Альтернативи путінськомедведєвської умовної стабільності у них є дуже неприємні – для України. Бо коли прийдуть до влади нацболи (Націоналбільшовицька партія Едуарда Лимонова. – "Країна"), топутінську ФСБ доведеться згадувати з ностальгією. Але зараз події в Росії відкривають простір для послаблення тиску на Україну. Чи принаймні провокацій, які останні 10 років безперервно відбуваються. Хай вони займуться своїми проблемами, тоді у нас більше шансів зайнятися своїми. А не лише відбиватися. Не кажу, що нинішня українська влада зуміє цим скористатися. Але це стосується всього українського суспільства.

А що розчарувало?

— Негативного багато. Цього року чимало їздила Україною з виступами, презентаціями – значно більше, ніж потрібно для збереження власного творчого спокою. Розраховувала, що якась внутрішня мобілізаціясуспільства відбудеться швидше. А вона йде дуже помалу. Є якийсь вірус загальної прибитості. Не мобілізація внутрішніх ресурсів, аби самим захистити своє життя й зорганізувати його, а виглядання когось, хтоприйде та скаже, як жити. Щоразу моторош бере, коли вже письменники опиняються в цій функції. Зрозуміло, що в будьякій ситуації суспільного сум'яття націю повинні приймати на себе моральні авторитети. Не відбулась би Чехія, якби не було Вацвала Гавела. І поляки з усією своєю "Солідарністю" не були б там, де є, якби не Іван Павло II, Папаполяк. Ціла нація мала таке велике моральне забезпечення. А наше водіння очима відкриває ворота для купи шахраїв і негідників, які прийдуть і скажуть "знаю, как надо" з достатнім металом у голосі. І за ними потягнуться, мов діти за щуроловом у одній німецькій легенді. Це як у Євангелії: "прийде багатолжепророків".

Для мене хороші українські новини минулого року – це сюжет із Черкащини, де місцеві партизани викурили призначеного їм керівника"регіонала". Силами місцевого опору й певної самоорганізації. Такі сюжети свідчать про те, що народ живий. А от сказати, що він подорослішав, не можна. Ні за 20 років, ні навіть за останні два, які мали б, здавалося, стати чудовою нагодою для політичного дорослішання.

Юлія Тимошенко запропонувала очолити єдиний список опозиційних сил людині рівня Ліни Костенко.

— Ліні Костенко 81 рік. Вона ніколи не була громадським діячем. Використовувати її в тій ролі, у якій два роки тому виступала Тигрюля, з якою фотографувалися, – це цинічний і шахрайський піархід. Нахабство, що перевершує все. От ставимо на чолі списку людину, яку два покоління знають зі шкільної лави, і вона прикриє всіх інших, невидимих. Та дайте спокій, не юзайте вже цих стариків. Левка Лук'яненка поюзали, Дмитра Павличка – всіх за списком, кого можна було, вже використали.

Але ж вони погоджувалися на це?

— Це – генерація, що була в системі. Хто не хотів стати системним, той був у двірниках чи бомжах. Хто небудь згадав, коли 2007го помер художник Опанас Заливаха? А в дисидентському русі шістдесятників це буввеликий моральний авторитет. Їх або вбивали, або саджали, або викидали на невидимі оку терени.

Ті всі, кого нинішня генерація знає й успадкувала, – це люди, що так чи інакше були в системі. У соціальному відношенні вони, немов немовлята в манежі. За межами системи – не вміють бути собою. Ніколи не знали, як на себе заробляти. Радянський Союз видавав їм книжки й платив гонорари. Та держава розпалася, їхня логіка: тепер Україна так само має видавати книжки, але вже зі свободою слова. І повинна за них платити. Їм потрібна така держава, яка їх годувала б. Національна за формою, радянська за змістом. Тому й ведуться.

А вам пропонували очолити якийсь список?

— Пропонували всі, крім "Регіонів" і комуністів. На виборах 2006-го офіційно сватали в першу п'ятірку "Нашої України", де були потім Святослав Вакарчук, Руслана. Мене питали журналісти, чому я відмовляюся. Мовляв, у парламенті є шофер Ахметова, а ви не хочете Україну будувати? Я пояснювала, що письменник і політик – різні професії. Вони порізному вживають мову. Політик говорить те, що має зрозуміти кожен. Письменник називає те, що ще висить у повітрі. Тебе прочитали сотня, тисяча, десять тисяч – це ж влада, територія. Щойно з'являється своя читацька аудиторія, електорат, як кажуть політики, – є спокуса. Хоча насправді це не електорат – це люди, які бачать у тобі співрозмовця. Від своїх улюблених авторів ви чекаєте нових книжок. Переживаєте втрату письменника, бо він більше нічого не напише. Це форма впливу на свідомість. Але не для "тепер і тут". Не для якоїсь одноразової дії, як у політика.

Відчуваєте ситуацію зламу? Багато людей говорять, що 2012го будуть грандіозні зміни.

— Безперечно, людям набридло. Нинішня влада прийшла для заповнення порожнечі, тому й виринула радянська та пострадянська пліснява. Кулаком по столу, зі словами "порядок і дисципліна" – інакше вони не вміють управляти. Дороги й стадіони будують, у корупційних схемах також тримають порядок і дисципліну.

Це від того, що ми реально не провітрювали авгієвих стаєнь. У 1990х швиденько знищили архіви КДБ, аби не знати, хто й куди стукав. Виросло покоління, яке не уявляє, звідки країна вийшла й що в ній поганого. Ніби ж усе нормально: світло є, машини їздять, магазини не порожні, в Туреччину можна злітати, інтернет працює – а погано. Бо це все – зовнішній костюмчик. Структура як була пострадянська, так і залишається. Цей "пост" у нас, як бляшанка на хвості в собаки, весь час тарабанить і не дає вийти на інший рівень. Рівень системних реформ, які зробили інші колишні соціалістичні країни.

Для цього потрібна альтернатива пострадянським менеджерам.

— Якщо не буде прямого втручання з боку нашого північного сусіда, який тут хоче киргизький сценарій провернути, то альтернатива з'явиться. Поки що в нас радянський колгосп із принципом "укради сам і іншим дай украсти". Увесь наш правлячий клас із цього вийшов, і він цей принцип консервує. Ви казали про Віктора Януковича як про сучасного Леоніда Брежнєва. А чи зможе він перевтілитись у Юрія Андропова?

— Ні, бо для нього це – інший вимір. Але це не означає, що в нас нема кандидатів у андропови. "Регіони" не заточені під одного Януковича. Ця досить різноманітна група вийде на яв після 2012 року. Об'єднання людей не задля якоїсь вищої цілі, а для персональної вигоди рано чи пізно стає кримінальним. Така сама логіка всіх наших політичних партій, які ділять кусок чогось – бюджету, ринку, електорату, посад. У таких групах внутрішнірозборки невідворотні. Після Євро-2012, коли значні ресурси будуть уже освоєні, почнеться. Тому попереду в нас багато брудного в політичному житті. Українцям треба менше дивитися політичні новини, а більше уваги звертати на дітей. Читати хороші книжки, слухати музику або просто дивитися на зорі. Це дозволить зберігати ясність думок.

А може, у нас і далі еліта змінюватиметься, а в країні нічого не мінятиметься?

— Так було в Греції. Вони все відтягували, а потім упали взагалі. Криза глобальної економіки пришвидшує крах українського пострадянського устрою. Це зараз Віктор Федорович у ейфорії від свого домінуючого стану в державі. Але згадайте епізод з пляшкою води, яку він дістав зпід столу на пресконференції. Це жест злиденного хлопчика з убогого шахтарського барака. Річ не в тім, скільки та вода коштує, а в тім, що він носить свою водичку на пресконференцію. Як бідняк, який може взувати супердорогі черевики.

"Бютівці" звинувачують "противсіхів" у долі Юлії Тимошенко. Як ви до цього ставитеся?

— Це цілком "бютівська" логіка – треба ж на когось свою провину зіштовхувати, направляти суспільну агресію. Це також і логіка Юлії Тимошенко. Дівчинка знає, як управляти класом: треба посварити хлопчиків у ньому.

Вам шкода Юлії Тимошенко?

— Шкода. Кожна людина вартує або поваги, або співчуття. Мені шкода й усіх тих, які оскаженіло летять на гроші й владу, творячи на цьому шляху купу зла. Ще Еріх Фромм говорив: жодна самодостатня людина не жадає влади, це від комплексу недолюбленості. Такій людині внутрішньо необхідні оплески. З цієї точки зору мені шкода Юлю. Вона стільки зла посіяла. Я не про газові контракти, енергозалежність – зло в плані духовного розтління нації вірусом ненависті.

Чого ви чекаєте 2012 року?

— Я чекаю 21 грудня 2012 року, аби помилуватись обличчями тих, хто сподівався кінця світу. Вони побачать, як їх у черговий раз розвели.

Олександр КУРИЛЕНКО, Ігор ЛУБ’ЯНОВ

P.S. "Бютівці" звинувачують "противсіхів" у причетності до лихої долі Держави, що приведе до повного духовнго розтління націїї але не вірусом ненависті, а вірусом байдужості і зради. Вірус ненависті до ворогів держави Україна є запорукою її подальшого існування і неподільності. Але п. Забужко ще далеко до рівня розуміння таких простих речей, як і до рівня Ліни Костенко.