У політичному житті України ми визначилися: існує люмпен-пролетарський тобто кримінально-декласований режим, на який не діють НІЯКІ мирні акції протесту. 
Отже: не потрібно взагалі проводити мирні акції протесту з гаслами та плакатами – якщо вони не є фоном більш рішучих дій. 
Не потрібно грати в чесну гру з цією владою – тобто довіряти її правоохоронним органам, які цілком перетворилися на каральні. Тобто – якщо людині загрожує довгорічне ув’язнення  – треба цій людині або виїжджати за кордон, або застосовувати усі засоби нелегальної діяльності. Сам інститут політичного ув’язнення передбачає також форми нелегальної революційної діяльності та покарання відступників за правилами суворого історичного часу. 
Ніяких політичних чи «економічних» голодувань: адже цей режим вважає, що чим більше з нас здохне – тим краще для цього режиму. Тобто голодування взагалі втратили сенс. 
Виходити на демонстрації є сенс лише у випадку, якщо демонстранти та страйкарі готові чинити силовий опір сваволі диктатури. 
Не потрібно вступати у дискусії з журналістами та аналітиками, які вочевидь служать існуючому режимові. Треба дуже наполегливо нагадувати про «тушкованість» більшості продажних депутатів, журналістів, політологів та соціологів. 
Ми повинні знати їх прізвища та пояснювати усім та усюди, що кожне їх слово – оплачено та тому продумане з метою маніпулювання нашою свідомістю. 
Найгірші та найнебезпечніші з них – так звані «об’єктивні» - яким для виконання їх руйнівної роботи потрібно постійно демонструвати, що вони на нашому боці. 
Для цього їм дозволяється навіть лаяти існуючу владу – щоб завоювати довір’я читача чи глядача… 
Але головна риса таких перевертнів – це паплюження опозиції та приниження гідності тих, хто ризикує власним життям та становищем у боротьбі з диктатурою. 
Проста відповідь на таке паплюження, наклепи – «зроби сам та покажи як правильно», «де ти сам був у той час, коли об’єкт вашої критики був серед людей та поділяв їх долю?». 
Це стосується передусім найбільш майстерним «об’єктивникам» - Соні Кошкіної, Мустафи Найєма, Ірини Погорєлової, Михайла Дубинянського. З «Дзеркала тижня» - Сергія Рахманіна та Юлії Мостової. 
Списки тушок – народних депутатів ми вже наводили і ще будемо наводити. 
Повалити тоталітарний режим можливо лише у разі, якщо ми мінімізуємо вплив інформаційної війни, яку ведуть найманці цього режиму. На всіляких ток-шоу треба нагадувати Володимиру Олійнику і канівську четвірку, і бютівське минуле. 
Ми повинні боротися з інформаційними акціями режиму у наступальному режимі. Адже навіть президентські вибори 2010 року були суцільно сфальшовані за допомогою тодішнього президента Віктора Ющенка та юриста Андрія Портнова. 
Потрібно весь час нагадувати, що влада намагається зробити уявну опозицію – розпорошивши її сили. Адже проти сили треба діяти теж силою. Для цього треба перешкоджати компрометації наших людей усіма засобами. Зараз навіть ув’язнену Юлію Тимошенко намагаються паплюжити «12 чемоданами» чи «двома біотуалетами» (див. «Лівий берег» Соні Кошкіної та Піховшека). 
Отже – на вулиці бути готовим чинити опір та ховати своїх товаришів
У ЗМІ – наступально боронити честь тих, хто ризикує власним благополуччям заради загальної справи. За цей рік несамовито паплюжили як могли найвидатніших людей – Юлію Тимошенко, Юрія Луценка, Наталію Королевську, Олександра Данилюка…
Доходило до смішного: друкували розкішну яхту – і казали: «Там – Юлія Тимошенко». Друкують розкішний берег Арабських Еміратів – і пишуть: «Там - Наталія Королевська!». 
Згадується, як Сент-Екзюпері писав про маленького принца, який просив льотчика намалювати баранчика. Той малювати не дуже вмів – тому намалював ящик з дірочками – і мовив: «Баранчик – в ящику!». Ось такими баранчиками в ящику розважається пропаганда Януковича в особі «об’єктивних журналістів». 
Це – не жарти: йти на диктатуру можна, лише довіряючи своїм соратникам. 
Розсварити соратників і покликана ворожа журналістика та аналітика.
Перемогти диктатуру можна – лише перемігши інформаційний фальсифікат.