У Донецькій області на одне робоче місце претендують майже десять безробітних. Про це повідомили в прес-службі Донецької облдержадміністрації з посиланням на дані обласного центру зайнятості. Якщо зберігти процентне співвідношення (а в інших областях попит на рабську силу ще менший) нескладно підрахувати, що країні олігархів потрібно 3,5-4 млн працюючих рабів. Інші - просто зайві, що ЗАВАЖАЮТЬ олігархам жити

Стаття Юрія Андруховича: Здається, то було 2002 року – серед літа ми опинилися в Кишиневі разом з моїми польськими друзями. Ми сягали початків і говорили про злам 1980-х та 90-х. Про те, що без неформальної молоді не відбулося б жодної з оксамитових революцій. Без неї ж не відбулося б і подальших змін. Молодь вирішувала все. У мішкуватому одязі, пірсинґовані й татуйовані, завжди розкуті, музичні і рухливі – ці строкаті люди були передвісниками демократичних свобод, ненасильницьких цінностей, нонконформізму, постколоніальної революції свідомостей. Я переважно погоджувався з моїми друзями, бо протягом попереднього десятиліття мав змогу спостерігати за схожими, хоч і значно повільнішими, субкультурними процесами в Україні. Схід дещо відставав від Заходу й Києва, проте Північ не була антиподом Півдня. У певний проміжок часу стало модно читати складні поморочені книжки, займатися йогою, вишукувати по секонд-гендах яскравий одяг, слухати етнічні суміші з усього світу. І навіть моє улюблене кобзарське мистецтво набуло сяких-таких ознак культу. Культовим потроху ставало все українське. Українське було синонімом альтернативної культури, принаймні здавалося досить серйозною її складовою. Коли я зустрічав так званих неформалів на вулицях Києва, Львова, Одеси, Дніпра чи Харкова, то був упевнений, що це і є вони, мої читачі. Я в цьому жодного разу не помилився. Вистачало побачити молодих людей, які легко виділялися з натовпу – і все ставало ясно як Божий день. Як же швидко відбулося зміщення полюсів! Нині в натовпах цієї країни найпомітніші гопники. Минули часи, коли довгокосі чоловіки становили потаємну і справжню еліту українського суспільства. Тепер їх усе частіше перепиняє міліція. Вона в нас особлива – це такі пузаті, педагогічно запущені телепні, яким більше ніде не знайшлося місця. За великим рахунком, це ті ж гопники, але сильно запущені, хоч обмундировані казенним коштом і таким же робом озброєні. Дочекавшися врешті свого президента, гопники прагнуть витиснути з епохи його правління максимум. Щиро кажучи, вони паразитують на його неповторному індивідуальному стилі. Поки ми все ще сперечаємося про книжки і культуру, вони роблять своє: лузають насіння, чухають короткострижені макітри, злазяться на сходняки різних рівнів і, головне, красуються в телевізорі. З’являтися в телевізорі для успішного гопника майже те саме, що й дихати. Після того як увесь притомний народ перекинувся на ютуби і фейсбуки, гопники тріумфально захопили "тєлік". Вони думають, що відтепер у їхніх руках центр управління світом. Тобто що вони вже не гопники, а – як це називається? – метросексуали. Гопники наших днів приміряють на себе східні практики, влазять у подерті джинси, відрощують волосся і вилежуються в соляріях. Вони нарешті навчать нас, як правильно готувати найекзотичніші страви, як добирати і пити вино, яку попсу вважати джазом, під яким кутом розуміти новини, як одягатися, робити ремонт або манікюр, як вийти заміж за мільйонера і, головне, як цим самим мільйонером стати. Гопниківське мистецтво передбачає безконечне калькування і таке ж невміле та безконечне насадження численних матриць і копій. Чисельність і масовість – це красиво і природно. Однаково бездушна музика, однаково фальшиві радянські фільми, однаково несмішні гумористичні шоу, однаково довгоногі студентки на підтанцьовках у ректора. Жодної тобі кривенької качечки, жодної аномалії, жодного світла в кінці тунелю! Хоча ні. Світло є - і це Ганна Герман. Якби цієї пані з її вишуканим діаспорним акцентом та амбіціями кардинала Ришельє не існувало, гопникам довелося б її вигадати. На щастя, нічого вигадувати не треба. "Ми ідемо в Європу!", - каже мама всіх гопників, маючи на увазі конкурс Євробачення. Що ж до її головного підопічного, то він незаперечно прогресує. Дедалі вільніше й розкутіше він ділиться зі своїми підданими наболілим, розповідає про тенісні травми обидвох ніг, спочатку правої, потім лівої, і навіть кнопкодавів-спартанців цілком коректно не називає спартаківцями. Ще трохи – і він сягне досконалості в тєлячьїй мові. Мається на увазі та, що по тєліку. Мавпи не махлюють Моя (на жаль, давно покійна) бабуся Ірена дуже любила музику. Настільки, що починала плакати, коли з репродуктора лунав її улюбленець Дмитро Гнатюк. Коли я був малим, то полюбляв піджартовувати над нею.

Якось по телевізору показували групу циркових шимпанзе – як вони дебоширять серед музичних інстументів. На тлі цих кадрів звучало щось диксилендове. І я, передчуваючи неминучий подальший ефект, зауважив: "Бач, як мавпи навчилися грати – цілком непогано виходить". На це вона лише покивала головою. А ввечері вже розповідала комусь – здається, моєму батькові: "Показували вдень той відомий мавп’ячий оркестр. Як добре вони грають джаз!".

Звісно, така безмежна довіра бабусі до моїх вигадок мене надзвичайно тішила. Але я думаю, що тут ховалася й дещо глибша, суто естетична причина: диксиленд у її сприйнятті був настільки примітивною музикою, що навчити добре його зіграти можна було навіть мавп. І тільки в їхньому виконанні він мав шанси їй сподобатися.

Згадуючи цю історію тепер, можу собі лиш уявляти, якою була б її реакція на сучасну українську музику – точніше, на те, що нам сьогодні впарюють замість неї. Бабуся часто ставила вголос питання, чому такий співучий народ фактично не дав світові жодного композитора – не наших локальних і таких народних Лисенка, Стеценка чи Леонтовича, а таки ним, світом, визнаних. Останньою її надією довший час лишався Петро Ілліч Чайковський. Але коли пізніше вона дізналася, що він родом із Вятської губернії, то й зовсім засумувала.

Насправді в нас є, скажімо, Максим Березовський, що його ім’я викарбуване золотими літерами на мармуровій дошці Болонської академії наступним після Моцарта. Хоч його твори – то все ще бароко, давня музика, передкласична. А справжньої світової класики, не місцевого масштабу, в нас немає.

Мабуть, не без бабусиного впливу я й сам почав замислюватися над тим, чому українці, попри всю свою співучість, неабияку народнопісенну спадщину, неозору кількість талановитих вокалістів "з народу", виявляються такими немузичними. Яке дивне поєднання – співучий немузичний народ!

Можливо, справа в якихось генетичних особливостях? Коли генетика переходить у ментальність, а та у фатальність? Оволодіння будь-яким інструментом вимагає ж не тільки вроджених здібностей, а ще й мільйонів годин рутинного, одноманітного, настогидливого вправляння, до того ж волі, терпіння, посидючості. Ні, це не для нас.

А ще ж війни, тюрми, репресії, виродження, порожнеча і холод концертних залів та філармоній, безконечний відтік талантів закордон через непотрібність удома. А ще ж поламані, як пальці на допитах, лінії культурної тяглості. Чого вже там з нас вимагати – ми й так даємо більше, ніж можемо.

Зате іноді ми відіграємося "Євробаченням". "Євробачення" - наше все. Саме тому навколо цього шоу у нас і здіймається стільки галасу. Раз на рік у наших співгромадян з’являється така от світла турбота – хто поїде. Зважаючи на музику, яка є серед них справді популярною, жодні перспективні і цікаві виконавці аніскілечки не хвилюють українців протягом цілого року. Але раз на рік серед них виникає дріж і ажіотаж.

Син мого знайомого колись підзаробляв у такій собі "євробаченнєвій бригаді". Кілька десятків студентів з Франика повезли на Кіпр, роздали їм там по десяткові мобілок з кіпрськими номерами й вони звідти своїми начебто кіпрськими есемесами підтримували кого треба.

Залишається тільки уявляти собі справжні масштаби всієї фальсифікації. Бо скільки таких студзагонів повивозили на той момент до Кіпру, в Туреччину чи ще куди де легше з візами – хто може це оцінити? Це ж ті самі виборчі "каруселі" 2004-го – близька і рідна Україні технологія. Це ж ті самі "Великі українці", завдяки яким так ні сіло ні впало вирвався вперед, стрімко обійшовши всіх на фініші, князь Ярослав Мудрий (у реальному житті дещо, кажуть, кульгавий).

Залишається порадіти за наших юних мандрівників – студенти й на Кіпрі побували, й на пляжі погрілися, і в морі покупалися, і грошенят заробили, хоча б на кишенькові видатки. Ну, а потім уже все залежало від виробітку – скільки есемесок устигнеш вислати з отих десяти чи дванадцяти мобільників. Для кращого результату вони ще й розбилися на пари: один шле смс-и, другий тим часом міняє СІМ-картки. А мораль (у нашому випадку - ідеал чесного змагання і справедливого результату) - до чого тут вона? І взагалі навіщо думати про мораль у країні, де є Національна експертна комісія з моралі? Хай вона, комісія, й думає.

Махлювання – ось мистецтво, в якому ми попереду всієї планети. Звідси і культ "Євробачення" - бо є простір для махлювання, є маневр, є навик, є рідна совдепівська – перепрошую за варваризм – смєкалка. А в цьому випадку – навіть смсєкалка.

"Євробачення" - це наша остання культурна територія. Не стане його – то й України не стане. А музика? До чого тут вона? Музикою хай циркові шимпанзе займаються. http://tsn.ua/analitika/mavpi-ne-mahlyuyut.html

Стаття Віталія Портнікова:

Мои львовские знакомые уже видели себя за штурвалом самолета, вертолета или хотя бы параплана. Это такая естественная человеческая мечта взлететь – увидеть землю с головокружительной высоты, маленькие домики, изломы рек, тянущиеся в бесконечность дороги. Во время поездок по Европе я десятки раз встречал таких вот людей, фотографирующих родные страны из кабин маленьких самолетов, взлетающих на парапланах. Параплан для меня вообще является естественной частью горного пейзажа. Величественней может быть разве что какой-нибудь старинный цеппелин, до сих пор парящий над Боденским озером. Европейцу, наверное, нужно приложить специальные усилия, чтобы научиться летать на цеппелине. Но любой другой летательный аппарат к его услугам: сотни аэродромов, тысячи инструкторов. А как научиться летать над Украиной? Львовские знакомые нашли ответ на этот вопрос в совершенно неожиданном месте – в селе Луквице на Ивано-Франковщине, в предгорьях Карпат. Представьте себе маленькое карпатское село, куда даже и машиной иногда не доедешь, горы вдалеке, тихую размеренную жизнь... И вдруг над горами – яркое пятно параплана, рокот вертолетного мотора. Местные жители к этому уже привыкли – лагерь «Пласта» «Чота крылатых» работает здесь уже много лет. Опять-таки – для любой другой европейской страны ничего особенного. Но не для Украины, где аэродромы замерли даже во многих областных центрах, где частная авиация доступна только самым богатым людям и где, только став президентом, ты начинаешь продумывать план собственных авиационных путешествий над столицей – теперь все можно. А в Луквице научиться летать может самый обыкновенный человек. И увидеть Карпаты и долину вокруг не как пассажир, а как настоящий пилот. И именно здесь Украина начинает напоминать Европу все больше и больше не потому, что пейзажи схожи, а потому – что парапланы над горами. Всем этим Луквица обязана не властям, вознамерившимся превратить далекое село в туристический центр и придумавшим для нее такую фантасмагорическую изюминку, а собственному жителю, Степану Красиличу, решившему превратить свою родину в место встречи для тех, кто мечтает о небе. Красилич называет свою Луквицу «центром вселенной» – так, наверное, о родном городе и родном селе думает каждый. Другой вопрос: что этот каждый делает для того, чтобы в это хотя бы немножко поверили другие, и может ли он изменить мир вокруг этого центра? Я не берусь описывать, сколько усилий нужно приложить для того, чтобы в селе появился свой аэродром, чтобы организовать тут лагерь для желающих научиться летать, чтобы привезти сюда вертолет, чтобы, в конце концов, заразить этой странной болезнью – любовью к небу – окружающих. Выныривающий из-за гор вертолет – это как будто сюжет не про Украину. Это из какого-нибудь фильма о Балканах. Или вот – «Мимино», маленький вертолетик над Кавказом, добрый летчик, который понял, что его место не в кабине трансатлантического лайнера, а здесь, среди своих. Мы смотрели этот фильм, но точно знали, что так на самом деле не бывает, что летчик, оказавшийся над океаном, никогда уже не вернется в эти горы, разве что в своих воспоминаниях. Но украинская реальность оказалась удивительнее кинематографического сюжета – выясняется, не стоит село без летчика. Оказывается, что если очень любишь небо и землю, то люди рядом с тобой могут проникнуться этой страстью. Оказывается, к тебе могут приезжать и из больших городов с просьбой научить летать – просто потому, что в этих больших городах с аэродромами и международным расписанием таких подвижников не нашлось. Это еще одно простое доказательство простого факта, что небо и землю меняют сами люди, а старое кино может иметь новое продолжение. http://vokintrop.livejournal.com/1022143.html

Токарєв розповів про прибуття навесні 1940-го в Калінін групи високопоставлених працівників НКВС на чолі з Блохіним для розстрілу поляків, яких утримували в Осташковському таборі. Коли все було готове до початку першого розстрілу, Блохін, як розповів Токарєв, зайшов за ним: «Ну, підемо ...» Ми пішли, і тут я побачив весь цей жах ... Блохін натягнув свою спеціальний одяг: коричневу шкіряну кепку, довгий шкіряний коричневий фартух, шкіряні коричневі рукавички з крагами вище ліктів. На мене це справило величезне враження - я побачив ката! »У першу ж ніч команда під керівництвом Блохіна розстріляла 343 людини. У наступні дні Блохін розпорядився доставляти йому для розстрілу партії не більше 250 осіб. Навесні 1940-го під керівництвом і за безпосередньої участі Блохіна в Калініні було розстріляно 6311 військовополонених поляків. Можна припустити, що такої «ударної» акцією він подвоїв свій попередній особистий рахунок розстріляних. По відношенню до безпосередньо не брала участі у розстрілах Токарєву Блохін проявив поблажливе «шляхетність» професійного ката, котра усвідомлює, що не всі здатні на те, на що здатний він. Складаючи для преміювання список учасників розстрілів, він включив до нього і начальника УНКВС Токарєва ... Ким же був цей чоловік, чиєю рукою вершився сталінський свавілля? Скупі рядки його автобіографії оповідають про те, що він народився у 1895-му в селі Гаврилівські Суздальського району Івановської області в сім'ї селянина-бідняка. З 1905-го одночасно з навчанням працював пастухом, потім каменярем, працював і в господарстві батька. 5 червня 1915-го зарахований рядовим у 82-й піхотний полк у Володимирі, дослужився до молодшого унтер-офіцера. З 2 червня 1917-го - старший унтер-офіцер 218-го Горбатовський піхотного полку на німецькому фронті, був поранений, лікувався в госпіталі в Полоцьку до 29 грудня 1917-го. Потім до жовтня 1918-го, залишаючись в стороні від політичних бур, він селянином в господарстві батька, а 25 жовтня 1918-го добровольцем вступив на службу в Яновський волосний військкомат Суздальського району. Незабаром Блохін зробив і свій політичний вибір - у квітні 1921-го вступив в комуністичну партію і тут же, 25 травня 1921-го, був призначений в 62-й батальйон військ ВЧК в Ставрополі. Тепер розвивається його чекістська кар'єра. З 24 листопада 1921-го він помкомвзводу в загоні особливого призначення при Колегії ВЧК, з 5 травня 1922-го комвзводу там же, з 16 липня 1924-го помічник командира 61-ї дивізії особливого призначення при Колегії ОГПУ. 22 серпня 1924-го Блохін висувається на посаду комісара особливих доручень спецвідділення при Колегії ОГПУ. Тепер, крім іншого, в його обов'язки входить і приведення розстрільних вироків у виконання. І дійсно, з весни 1925-го підпис Блохіна регулярно зустрічається під розстрільними актами. Може бути, він і далі був би всього лише одним з рядових расстрельщіков, але раптово відкрилася висока вакансія. 3 березня 1926-го Блохін був призначений тимчасово виконуючим посаду коменданта ОГПУ (замість відсутнього К. І. Вейса). А вже 1 червня 1926-го Блохіна затвердили на цій посаді. Доля його попередника Карла Вейса виявилася незавидною. У підписаному Ягодою наказі ОГПУ № 131/47 від 5 липня 1926-го йшлося про причини його зняття з посади і осуду: «31 травня 1926 постановою Колегії ОГПУ Комендант ВЧК / ОГПУ Вейс Карл Іванович засуджений до позбавлення волі на 10 років з суворою ізоляцією за обвинуваченням його у зносинах з співробітниками іноземних місій, явними шпигунами. Наявними у справі встановленими даними Вейс характеризується як абсолютно розклався, що втратив всяке розуміння лежала на ньому, як чекіста і Комунарів, відповідальності і не зупинився перед фактом крайньої дискредитації Об'єднаного Державного Політичного Управління, співробітником якого він складався ». На відміну від Вейса Блохін вів себе правильно і на посаді коменданта беззмінно пропрацював довгі роки аж до виходу на пенсію. Будучи на роботі в ОГПУ, Блохін екстерном здав заліки у ВТНЗ в 1932-му, закінчив 3 курси будівельного факультету в Інституті підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників. Але на цьому його освіта й закінчилося. Діяла під керівництвом Блохіна розстрільна команда, або «спецгрупа», як її назвали в документах, формувалася із співробітників різних підрозділів. В кінці 1920-х - початку 1930-х тут були співробітники спеціального відділення при Колегії ОДПУ, яке займалося охороною радянських вождів і персонально Сталіна. Тобто поєднували справу охорони вождів з участю в регулярних розстрілах "ворогів народу». У штаті центрального апарату ОГПУ вони значилися як «комісари для особливих доручень»: А.П. Рогов, І.Ф. Юсіс, Ф.І. Сотников, Р.М. Габалін, А.К. Чернов, П.П. Пакалн, Я.Ф. Родованскій. Інша частина виконавців служила в комендатурі ОГПУ. Це сам Блохін, а також П.І. Маго і В.І. Шигальов. Пізніше в «спецгрупу» увійшли І.І. Шигальов (брат В. І. Шігалева), П.А. Яковлєв (начальник урядового гаража, потім начальник автоотдела ОДПУ), І.І. Антонов, А.Д. Дмитрієв, А.М. Ємельянов, Е.А. Мач, І.І. Фельдман, Д.Е. Семеніхін. Нелегка була доля катів. У сім'ях їх бачили досить рідко, а коли ті приходили після нічної «роботи», то частіше за все були п'яні. Не дивно, що вмирали виконавці рано, до терміну, чи сходили з розуму. Померли своєю смертю Григорій Хрустальов - в жовтні 1930-го, Іван Юсіс - у 1931-му; Петро Маго - 1941-м; Василь Шигальов - в 1942-м, а його брат Іван Шигальов - у 1945-му. Багато звільнилися на пенсію, отримавши інвалідність з причини шизофренії, як Олександр Ємельянов, або нервово-психічної хвороби, як Ернст Мач. Але репресії не обійшли і самих расстрельщіков. Частина з них потрапила в руки Блохіну - були доставлені в розстрільні приміщення вже в якості жертви. Так в 1937 р. були розстріляні Григорій Голов, Петро Пакалн, Фердинанд Сотников. Цікаво, що відчували Блохін та Маго, коли розстрілювали своїх колишніх товаришів? Особливо нервували катів окремі засуджені, які в момент розстрілу славили Сталіна. Очолював групу расстрельщіков, що приводили у виконання рішення «трійки» УНКВС Московської області в 1937-1938 роках, Ісай Берг, будучи заарештованим, показав, що він отримав від начальства сувору вказівку «не допускати таких явищ у подальшому» і серед працівників спецгрупи НКВД «піднімати настрій, намагатися довести їм, що люди, яких вони стріляють, - вороги ». Хоча тут же Берг визнав: «Багато ми стріляли і невинних». Берг прославився тим, що при його безпосередній участі в московському НКВД була створена машина-«душогубка», в якій засуджені умертвлялись вихлопним газом. Почасти це берегло нерви московським катам. Завантажили в Таганської або Бутирській тюрмах живих - в Бутові вивантажили мертвих, і вся робота. І ніяких славослів'я Сталіну. Сам Берг пояснив слідству, що без такого вдосконалення «неможливо було виконати таку велику кількість розстрілів». І в центральній групі расстрельщіков під керівництвом Блохіна наказали «проводити виховну роботу серед засуджених до розстрілу, щоб вони в настільки невідповідний момент не мазали ім'я вождя». У 1937-1938 роках Блохін брав участь у найгучніших розстріли. Він командував розстрілом маршала Тухачевського і високопоставлених військових, засуджених разом з ним. При розстрілі були присутні прокурор СРСР Вишинський, голова Військової колегії Верховного суду Ульріх. Пам'ятник родини Блохіних на Донськім кладовищі у Москві. Навіть кат заслуговує на вічну пам'ять І прощення. Іноді балував своєю присутністю і сам «залізний нарком» Єжов. При ньому розстрільні дійство знаходило риси художньої постановки. Восени 1937-го: «Перед розстрілом свого приятеля у минулому Яковлєва Єжов поставив його поруч з собою - спостерігати за приведенням вироку у виконання». Яковлєв, ставши поруч з Єжовим, звернувся до нього з такими словами: «Микола Іванович! Бачу по твоїх очах, що ти мене жалієш ». Єжов нічого не відповів, але помітно зніяковів і негайно ж звелів розстріляти Яковлєва. Не менш запам'ятовується сцена розігралася, коли в березні 1938-го приводили у виконання вирок у справі Бухаріна, Рикова, Ягоди і інших засуджених на показовому «Процесі правотроцкістського блоку». Ягоду розстрілювали останнім, а до цього його і Бухаріна посадили на стільці і змусили дивитися, як виконується вирок щодо інших засуджених. Єжов був присутній і, найімовірніше, був автором подібної витонченої затії. Перед розстрілом Єжов велів начальнику кремлівської охорони Дагіну побити колишнього наркома внутрішніх справ Ягоду: «А ну-ка дай йому за всіх нас». У той же час розстріл товариша по чарці Буланова засмутив Єжова, і він навіть наказав спочатку дати йому коньяку. Дивно, скількох своїх колишніх колег, та й начальників, яким він раніше дивився в рот, розстріляв Блохін. Близькість до викритим керівництву НКВС могла коштувати і йому самому житті. Але Сталін цінував надійних «виконавців», і його чомусь не лякало, що вони, звиклі стріляти в потилицю, постійно маячать у нього за спиною в якості охорони. На початку 1939-го, коли Берія щосили чистив НКВС від єжовських кадрів, надійшов матеріал про те, що комендант Блохін був дуже близький до колишнього секретаря НКВД Буланова, та й до самого розстріляного наркома Ягоди. Тоді це розглядалося як доказ участі в їх «змовницьких планах». Берія, підготувавши постанову на арешт Блохіна, відправився до Сталіна за санкцією. Проте, на свій подив, отримав відмову. У 1953-му Берія показав на слідстві: «Зі мною І.В. Сталін не погодився, заявивши, що таких людей саджати не треба, вони виконують чорнову роботу. Тут же він викликав начальника охорони Н.С. Власика і запитав його, чи бере участь Блохін у виконанні вироків і чи потрібно його заарештувати? Власик відповів, що бере участь і з ним разом бере участь його помічник А.М. Раків, і позитивно відгукнувся про Блохіна ». Берія, повернувшись до свого кабінету, викликав до себе Блохіна і працівників «спецгрупи» для розмови. Результати «виховної» бесіди нарком відбив на відправленій в архів, так і не виконаній постанові: «Рад. таємно. Викликаний був мною Блохін та керівні співробітники комендатури, яким мною було повідомлено дещо з показань на них. Обіцялися міцно попрацювати і надалі бути відданими партії і Радянській владі. 20 лютого 1939 Л. Берія ». Більше до питання про Блохіна Сталін не повертався.

Зазвичай засуджених привозили до місця розстрілу в Варсонофіївський провулок, де на них чекав Блохін з командою. Але іноді Блохіну самому доводилося їхати за жертвою. Так було в 1940 р., коли було потрібно доставити з Сухановской в'язниці на розстріл засудженого до ВМН колишнього кандидата в члени політбюро Роберта Ейхе. Безпосередньо перед відправкою на розстріл його жорстоко били в кабінеті Берії у Сухановской в'язниці: «У Ейхе при побитті були вибиті і витекли очі. Після побиття, коли Берія переконався, що ніякого визнання у шпигунстві він від Ейхе не може домогтися, він наказав відвести його на розстріл ». А 6 лютого 1940-го Блохіну випала честь розстріляти й самого наркома Єжова. Керівництво цінувало Блохіна. Він швидко зростав у званнях: у 1935-му - капітан ГБ, у 1940-му - майор ГБ, у 1943-му - полковник ГБ, у 1944-му - комісар ГБ, а в липні 1945-го отримує звання генерал-майора. Був також щедро обсипаний державними нагородами: орденом Леніна (1945), трьома орденами Червоного Прапора (1940, 1944, 1949), орденами Вітчизняної війни I ступеня (1945), Трудового Червоного Прапора (1943), Червоної Зірки (1936), «Знак Пошани »(1937), а також двома значками« Почесного чекіста »і золотим годинником. Був нагороджений і почесною зброєю - маузером, хоча розстрілювати волів з німецького «Вальтера» (не так сильно нагрівався). Коли виповнилося 20 років перебування Блохіна на посаді коменданта, він був премійований легковим автомобілем «М-20» («Перемога»). Звертає на себе увагу те, що Блохін і його підручні з «спецгрупи» зазвичай щедро нагороджувалися не після, а до проведення серйозних розстрільних кампаній. За різними оцінками, загальна кількість розстріляних особисто Блохіним за всі роки його служби на Луб'янці становить не менше 10-15 тисяч чоловік. Відразу ж після смерті Сталіна і вторинного приходу Берії до керівництва «органами» Блохін був відправлений на пенсію. Колишній комендант Блохін наказом МВС СРСР № 107 від 2 квітня 1953-го був звільнений через хворобу з оголошенням подяки за 34-річну «бездоганну службу» в органах ОГПУ-НКВД-МГБ-МВС СРСР. Як пояснив Берія, Блохіна звільнили з посади як «засидівся» - був такий бюрократичний термін, що позначав довге перебування працівника в одній і тій же посаді і втрату ним належної активності і ефективності роботи. Хоча, як ми знаємо, робота у Блохіна була якраз зовсім не сидяча, і здоров'я на ній він неабияк розгублені. Отже, в 1953-му Блохіна урочисто проводили на заслужений відпочинок. Після смерті диктатора потреба в його послугах відпала. Ні, звичайно, що прийшов йому на зміну новий комендант, полковник Д.В. Бровкін, зовсім не ризикував залишитися без «нічної роботи», просто її масштаб відразу став не той.

Хоча на зміну колишнім жертвам приспіли ті, які раніше самі чинили суд і розправу: при новому післясталінським керівництві стали страчувати колишніх підручних Берії і Абакумова. Їх справи активно розслідувалися, і виявилося, на пенсії Блохіну теж немає спокою. Він зачастив на допити в Генеральну прокуратуру. У ході розслідування справи Берії та його найближчих підручних знадобилися воістину безцінні знання колишнього коменданта. Адже він був виконавцем усіх найважливіших страт. І все ж Блохін не був залучений в якості обвинуваченого, хоча він і був виконавцем злочинних акцій. Напевно, вирішили: адже це просто кат, виконував наказ. Робота в нього така, і нічого особистого. Після звільнення Блохіну за 36 років вислуги в органах була призначена пенсія в розмірі 3150 рублів. Однак після позбавлення генеральського звання 23 листопада 1954 виплата пенсії від КДБ була припинена. Не ясно, чи встиг він оформити собі звичайну пенсію по старості. Згідно з медичним висновком Блохін страждав гіпертонічною хворобою 3-го ступеня і помер 3 лютого 1955 від інфаркту міокарда. За іронією долі, Блохіна поховали там же, де покоїться прах більшості його жертв, - на Донському кладовищі. Хоча тіла розстріляних спалювалися тут же в крематорії і прах зсипався в безіменні загальні ями, а ось на могилі Блохіна нещодавно з'явилося нове красиве надгробок з портретом. Не забувають! Джерело: "Нова газета" http://starogit.do.am/publ/1-1-0-1879

Коррупция и неконкурентный бизнес при Януковиче не то что усилились, они просто расцвели. Нацбанк вместе с налоговой тупо работают «на семью», мелкий и средний бизнес не менее тупо уничтожается ради пополнения бюджета. Но, отнюдь, не государственного, а все того же, «семейного». Одновременно, опять-таки, в собственных коррупционных интересах на корню убиваются ключевые отрасли народного хозяйства, например – нефтепереработка. Самый яркий пример этого – история компании «Ливела». Кременчугская компания «Ливела» является дочерним предприятием украинско-польского предприятия с иностранными инвестициями СП ООО «Тайстра». С польской стороны учредителями «Тайстры» выступили некие Станислав Прейс и Пиотер Жваво. Позже состав учредителей несколько раз менялся. Внесенные ими инвестиции тогда составили… $400. Наверняка поляки даже и не подозревали, что спустя всего несколько лет «Тайстре» данные вложения позволят получать «из воздуха» суммы с куда большим количеством нулей. Такая возможность появилась у «Тайстры» благодаря принятию закона «Об иностранных инвестициях» от 13 марта 1992 г. № 2198-XII. Согласно данному нормативному документу, ПИИ получили гарантии неизменности законодательства, действовавшего на момент внесения инвестиций. То есть, введение в Украине НДС и акцизного сбора коснулось лишь предприятий с украинским капиталом. А ПИИ получили возможность не платить нововведенные налоги еще на протяжении 10 лет, то есть, оказались в куда более выгодном положении. Пользуясь данной возможностью, десятки фирм в конце 1990-х наладили схемы безналогового импорта нефтепродуктов. Среди них – «Бизон», «Лютня», «Бриг», «Буртекс», «Фианит», «АРИ», «Актив» и др. Название «Тайстра» старожилы рынка в данном перечне не припоминаю т «Есть два варианта: либо компания работала, но «тихо», либо же начала импортировать нефтепродукты значительно позже, со сменой владельцев», – отметил один из собеседников OilNews. Как бы там ни было, но в 2000 г. «бизонов» (как прозвали все подобные фирмы-импортеров) «прижали». Под флагом борьбы с безналоговым импортом 17 февраля Верховная Рада приняла закон.№1457-ІІІ «Об устранении дискриминации в налогообложении субъектов предпринимательской деятельности, созданных с использованием имущества и средств отечественного происхождения». Согласно ему, льготы для ПИИ отменялись. Более того, в 2003 г. истекал срок гарантий защиты иностранных инвестиций… Но одной компании удалось обойти все законодательные барьеры и продолжить работать без уплаты налогов. Ею оказалась «Тайстра». По истечении срока действий гарантий защиты иностранных инвестиций некто Беднаж Войцех-Януш обратился в Автозаводский суд Кременчуга (Полтавская область) с требованием возобновить действие льгот для СП. И 19 января 2004 г. украинско-польская компания добилась позитивного решения. Через несколько дней «Тайстра» получила определение того же суда, в котором было дополнительно разъяснено, что льготы распространяются и на все дочерние предприятия СП независимо от даты их регистрации до 8 января 2014 г… И покатилось. «Тайстра» создавала десятки компаний, которые, пользуясь налоговыми льготами, ввозили моторное масло, дизельное топливо, бензин, нефть… Согласно информации OilNews, лишь две компании – «Тайстра Полтава Экспресс» и «Тайстра Полтава Сервис», обладающие льготами на импорт, с января по сентябрь 2004 г.импортировали в Украину почти 5 млн т нефти! На смену этим ДП пришла другая компания, родственная «Тайстре», – «Инконтелм». Она поставляла нефть в Украину с октября 2004 г. по февраль 2005 г. Интересно, что услугами одного из трейдеров-льготников пользовался небезызвестный трейдер «Интергал», который, по свидетельствам участников рынка, имеет общих владельцев с «Тайстрой». В частности, согласно одному из судебных решений, некая фирма «Элит» (80% принадлежит «Тайстре») в 2005 г. продала «Интергалу» партию метил-третбутилового ефира на сумму 3,5 млн грн, за который не платила НДС. В то же время «Интергал» включил его в сумму своего налогового кредита. Оптимизация на миллиарды Стоит отметить, что в 2004-2005 гг. государственные органы были достаточно пассивны в вопросе деятельности «Тайстры» и ее «дочек». Начнем с того, что попытки противостоять деятельности СП на протяжении двух лет в судебных хрониках вообще не упоминаются. Государственные органы просто-напросто пропустили срок подачи апелляции на вредящие бюджету решения Автозаводского суда Кременчуга! На этом основании Апелляционный суд Полтавской области отказал прокурору Кременчуга в подаче апелляции. Лишь во второй половине 2006 г. в деле наметился какой-то прогресс. В частности, 8 ноября Верховный Суд возобновил срок подачи кассации на решение Апелляционного суда Полтавской области. Далее следовал еще ряд разных решений разных судов, которые склоняли весы то в сторону госорганов, то в сторону льготников. Может, по этой причине в 2006 г. структур «Тайстры» не было заметно среди импортеров нефтепродуктов. А, может, причиной послужили пертурбации во власти, долгое формирование коалиции… Ведь, как свидетельствуют участники рынка, без покровительства сверху реализация описанной схемы вряд ли была возможной. Тем не менее, в 2007 г. о «Тайстре» снова вспомнили. В частности – о компании, в которой она выступает соучредителем – ООО «Таиз». В марте она начала импортировать без уплаты налогов печное топливо, а с мая – проводила поставки российской нефти на «Укртатнафту». На поверхность вышла информация, что в общей сложности «Таиз» продал заводу 2,38 млн т нефти на общую сумму 5,63 млрд грн (без НДС). Сумма НДС, не уплаченного в бюджет, при этих операциях составила 1,13 млрд грн. Налоговая, которая не могла не отреагировать на разгоревшийся вокруг «Таиз» скандал, попробовала оспорить легитимность действий ООО в суде. Результатом противостояния стало решение Автозаводского районного суда Кременчуга от 10.08.2007 г. и его же определение, в котором «Тайстра» в очередной раз «застолбила» свои права. В частности, в определении говорится: 1. СП «Тайстра» и созданные им дочерние предприятия обязаны и имеют право зарегистрироваться как плательщики НДС, а органы государственной налоговой службы не имеют права аннулировать такую регистрацию, несмотря на то, что УПСП «Тайстра» и его дочерние предприятия пользуются государственными гарантиями о защите иностранных инвестиций от изменений законодательства и освобождены от обязательства по уплате НДС; 2. СП «Тайстра» и созданные им дочерние предприятия обязаны выдавать покупателю налоговые накладные со всеми обязательными реквизитами, предусмотренными законом «О НДС»; 3. СП «Тайстра» и созданные им дочерние предприятия имеют право при продаже товаров на начисление НДС и отражение его в договорах и налоговых накладных; 4. СП «Тайстра» и созданные им дочерние предприятия имеют право эмитировать и предоставлять органам таможенного контроля налоговые векселя. При этом сумма, указанная в налоговом векселе, не является налоговым обязательством или налоговым долгом, а органы ГНС должны погашать такие векселя без оплаты средств; 5. СП «Тайстра» и созданные им дочерние предприятия вправе самостоятельно определять направление использования средств (цены товара с НДС), полученных от реализации товаров. Но уже в 2008 г. «Тайстру» и ее «дочек» снова ждала черная полоса. ООО «Топазия», которое в июне 2007 г. добилось права на безналоговый импорт дизельного топлива, уже через год лишилось его. Высший административный суд назвал необоснованными решения предыдущих судов и отказал «Топазии» в возможности импортировать нефтепродукты без уплаты НДС и акцизного сбора. Тот же суд 18 июня 2008 г. остановил действие решения, давшего «зеленый свет» схемам оптимизации – Автозаводского суда Кременчуга от 19 января 2004 г. Ровно на два года льготники снова ушли в тень. Все это время они боролись в судах и выжидали подходящего момента… Новая поросль Нетрудно заметить, что периоды активности «Тайстры» и ее «дочек» точно совпадают с периодами правления Партии регионов (напомним, от этой партии прошел в Верховную Раду близкий к «Интергалу» Владимир Зубик). И очередной такой период настал в 2010 г. Кроме того, чаша весов Фемиды вновь склонилась на сторону «льготников». 31 мая 2010 г. Харьковский апелляционный административный суд снова отказал представителям государства в оспаривании решения Автозаводского суда Кременчуга, восстановив статус-кво. Именно тогда на сцене появилось ДП «Ливела» (кстати, зарегистрированная лишь в 2006 г.). Как сообщили OilNews в Гостаможне, в августе 2010 г. «Ливела» обратилась в таможенные органы с требованием оформить партию нефтепродуктов, предоставив, кроме упомянутых выше решений, определение Автозаводского районного суда г. Кременчуга (Полтавская обл.) от 9 июля 2010 г. В нем в очередной раз было разъяснено, что таможня обязана осуществлять оформление нефти и нефтепродуктов, которые перемещаются через границу Украины в адрес ООО «Тайстра» и его дочерних предприятий (среди которых и ДП «Ливела») без уплаты НДС, акцизного сбора и ввозной пошлины. Таким образом, у таможенников не было оснований отказывать «Ливеле». Пользуясь этим, как ранее сообщал OilNews, ДП «Ливела» за 20 дней августа 2010 г. поставила в Украину 18,3 тыс. т светлых нефтепродуктов без уплаты акцизного сбора и НДС. В то же время в Гостаможне утверждают, что не сложили руки в отношении ДП. По информации пресс-службы ведомства, 23 июня 2010 г. Энергетическая региональная таможня подала апелляционную жалобу на последнее решение Автозаводского суда. Тем не менее, «по состоянию на 25 августа 2010 г. информация об открытии Харьковским апелляционным административным судом апелляционного производства в Энергетическую региональную таможню не поступала». А пока таможенники ждут судов, «Ливела» активно разворачивает свою деятельность на внутреннем рынке. По данным OilNews, все больше нефтетрейдеров приходят к мысли о необходимости сотрудничать с ДП. Этому способствует, в том числе, сговорчивость «льготника». Если ранее компания просила за свои услуги до 90% от суммы оптимизированных налогов, то сейчас снизила планку до 75%. Кроме того, трейдеры говорят, что в перечне услуг «Ливелы» появились и «дополнительные бонусы», вызвавшие повышенный интерес «клиентов». Схема ввоза и сбыта нефтепродуктов была простой. «Ливела» завозила из-за рубежа нефтепродукты и реализовала их еще двум субъектам хозяйствования — ООО «Сан Тревел» и ООО «Стекером». Те, в свою очередь, перепродали их дальше: «Стекером» — 19 субъектам, а «Сан Тревел» — 52. «Все нефтепродукты завозились из-за рубежа, — это 1 млн. 550 тыс. тонн, из них — 408 тыс. тонн азербайджанской нефти, которая была поставлена на Кременчугский НПЗ, а все остальное — это светлые нефтепродукты (дизтопливо, бензин А-98, А-95, А-92 и часть А-80) и более 2 тыс. тонн — печного топлива. Таможенная служба растаможила их ссылаясь на решения судов. Эксперты отмечают, что при существующих объемах импорта и текущих ценах на нефтепродукты потери бюджета через безналоговые схемы только в прошлом году составили по данным Антимонопольного комитета около 3,5 миллиардов гривен. Компания «Ливела» благодаря завуалированным незаконным действиям таможни и налоговой стремительно выдавливает своих конкурентов с рынка нефтепродуктов. Эксклюзивное право на их ввоз без уплаты налогов и сборов позволило ей увеличить долю на украинском рынке уже до 44 %. Последние украинские нефтетрейдеры терпят огромные убытки и теряют клиентов, а нефтеперерабатывающие заводы вынуждены останавливаться. Из-за беспошлинного импорта нефтепродуктов в сентябре прекратили перерабатывать нефть Дрогобычский и Надворнянский НПЗ, а в середине октября заявил об остановке Одесский НПЗ. О возможной остановке сообщили и в “Укртатнафте”. По мнению исполнительного директора ТНК-ВР Германа Хана, схема беспошлинного импорта нефтепродуктов в Украину подрывает нефтеперерабатывающую отрасль. НПЗ работают с уплатой всех налогов и конкурировать с льготными объемами импортного топлива не могут. Господин Хан уверен, что из-за этого пропадают стимулы инвестировать в украинскую нефтепереработку. Финансовый директор ТНК-ВР Джонатан Мьюир ранее заявлял, что из-за безналогового импорта у компании в Украине есть проблемы с достижением прогнозных ожиданий по показателю EBITDA. По его словам, ТНК-ВР “рассматривает различные опции” вплоть до ухода с рынка, хотя и хотела бы продолжать свой бизнес в Украине. Недовольны ситуацией и в “Европейской бизнес ассоциации”. На прошлой неделе ассоциация направила президенту Виктору Януковичу письмо, в котором говорится, что существование экономической дискриминации при импорте нефти и нефтепродуктов противоречит Соглашению о партнерстве и сотрудничестве между европейским сообществом и Украиной от 14 июня 1994 года. “Европейская бизнес ассоциация” также отмечает, что предоставление экономических привилегий компании “Ливела” и “узаконенное уклонение ею от уплаты налогов” противоречит Соглашению о вступлении Украины в ВТО и Меморандуму о сотрудничестве с Международным валютным фондом. По материалам «Ойлньюс» и «Коммерсантъ» =============

На початку цього року "Лівела" ніби призупинила імпорт нафтопродуктів без сплати акцизів, в"їздного мита та ПДВ. Але оскільки досі немає судового рішення щодо "Тайстри" у будь який момент може знов з"явитися її якась дочірня фірма, яка буде займатися імпортом, не сплачуючи відповідних податків.

Або до чого приводить олігархічний монополізм:

Сегодня официально в Украине — около 14 млн. пенсионеров, а также около 23 млн. работающих. Более 90% пенсионеров получают не льготные, а обычные трудовые пенсии и пенсии по инвалидности. Размер почти всех пенсий колеблется в пределах до 1100-1200 грн. При средней зарплате в 2010 грн. и при максимально возможном трудовом и страховом стаже 43-44 года человек, уходящий на пенсию, может рассчитывать только на минималку. Согласно данным статистики, средний возраст украинского мужчины составляет 62 года, т.е. каждый мужчина в среднем будет получать минимальную пенсию два года, а потом отойдет в лучший мир. За это время он получит в виде пенсионных выплат около 20 тыс. грн. Сумма пенсионных выплат при предлагаемом стаже в 35 лет при нынешнем уровне зарплаты составит около 300 тыс. грн. Эти средства аккумулируются и работают. Принося прибыль. За 2010 г., по приблизительным подсчетам (в сторону уменьшения), банковские доходы «хранителей» пенсионных отчислений могут составить не менее 15-18 млрд. грн. В случае внедрения пенсионной реформы, банки могут рассчитывать на многократное увеличение этой суммы.

Если население осознает эти особенности сбора и аккумулирования пенсионных отчислений, то начнет массово скрывать размер своей зарплаты. Ведь при такой системе лучше не рассчитывать на государство, а обеспечивать свою старость самостоятельно. Суммы, которые с белой зарплаты отчисляются работающими в Пенсионный фонд, выгоднее прятать от государства и помещать на депозиты в коммерческих банках или просто прятать в чулок. Если такое явление станет массовым, поступления в Пенсионный фонд значительно сократятся. Чтобы обеспечить пенсионеров, Пенсионный фонд придется и дальше пополнять из госбюджета. Но уход в тень значительной части работающих приведет к сокращению налоговых отчислений в бюджет. Сейчас поступления в виде налогов с заработной платы составляет около 70 млрд. грн. в год. Уменьшение поступлений из этого источника нанесет жесточайший удар и по бюджету, и по Пенсионному фонду. Результаты пенсионной реформы могут быть противоположными ожидаемым.

Есть основания сомневаться в осуществимости планов правительства повысить пенсионный возраст для государственных служащих, увеличить выслугу лет, ограничить предельный размер пенсий. Подавляющее большинство льготников получают 3-5 тыс. грн. — значительно меньше озвученного потолка в 708 тыс. грн. Пенсии более 10 тыс. грн. получает только незначительное в сравнении с общим числом пенсионеров количество бывших госслужащих, занимавших высшие государственные посты, а также экс-судьи, прокуроры и т.д. Для них есть лазейка — отставка, то есть пенсия по выслуге лет, независимо от возраста, в размере от 80% до 90% от заработка без ограничения верхнего предела в денежном выражении. О том, чтобы отменить систему отставок и всем платить пенсии на общих основаниях, пока не слышно. Есть и другие лазейки для пенсионеров-льготников, которые используются сейчас и могут быть созданы в будущем, тихо, без шума, в рабочем порядке. Это и льготное исчисление стажа, и зачеты различных периодов в льготный стаж или выслугу. Так что льготники вряд ли пострадают от обещанной реформы. Единственный экономический эффект, который можно ожидать со значительной степенью уверенности,— будущие пенсионеры после знакомства с нововведениями предпочтут статус рантье положению пенсионеров. Они будут стремиться сохранить свои деньги для себя, а не делиться ними с государством. Для нынешних пенсионеров это будет тяжелейший удар, так как государство не сможет их защитить из-за отсутствия необходимых средств.

Как следствие — рост протестных настроений и агрессия в обществе против авторов пенсионной реформы. Власти придется усилить налоговое давление на работающих. Усилить репрессии в налоговой сфере. До сих пор никто из инициаторов пенсионной реформы не сказал обществу о возможных негативных сценариях. Пока виден только бездумный комсомольский задор. Похоже, что по давней традиции советских времен власть готова загнать общество «железной рукой в светлое будущее».

Правительство, обосновывающее необходимость изменений пенсионной системы, ссылается на ряд демографических показателей. По данным Кабмина, в 2010 г. при численности населения в 46 млн. человек в стране — 14 млн. пенсионеров и 21 млн. работающих. Пропорция: на 100 пенсионеров — 149 работающих. Средний размер пенсии — 1050 грн. Поступления в ПФ составили за счет работодателей 106,5 млрд. грн. и 13 млрд. грн. соответственно. Еще 72 млрд. грн. поступило из госбюджета. Никто не усомнился в достоверности цифр.

Расчеты свидетельствуют, что в Украине может быть 14 млн. пенсионеров, только если продолжительность жизни для мужчин и для женщин составляет 80 лет и пенсионный возраст для всех — 55 лет. Но это может произойти только в далеком будущем. Если же учитывать официальные данные: количество мужчин и женщин, их среднюю продолжительность жизни и реальный пенсионный возраст с учетом пола, оказывается, что всех пенсионеров в стране не более 5,7 млн. человек. Дополнительное количество пенсионеров — моложе общего пенсионного возраста, получающих пенсии как инвалиды детства, по случаю утраты кормильца — не превышает 1 млн. человек. Общее количество пенсионеров, по моим расчетам, не более 6,7-7 млн. человек.

Размер пенсионных выплат за 2010 г. при среднем размере зарплат 1150 грн. не превышает 96,6 млрд. грн. Если поступления (по официальным данным) составили 119,5 млрд. грн., то зачем понадобилось вливать дополнительно из бюджета 72 млрд. грн.? Куда ушел излишек в 22,9 млрд. из ПФ и бюджетные вливания? А ведь завышено и число пенсионеров — на 7 млн. человек. При таком положении дел в стране не нужна никакая пенсионная реформа, а средств достаточно, чтобы повысить размер пенсий всем в полтора раза. Владимир СОКОЛОВ, Экономические известия http://state.eizvestia.com/full/pensionnyj-kidok ====== К великому сожалению, автор статьи не привел подробное объяснение того, как он определил, что цифра 14 млн пенсионеров является завышенной. Хотя постоянно сталкиваясь с враньем по поводу официальной статистики, приходишь к выводу, что ничему из тех цифр, которые озвучивает правительство нельзя верить. Учитывая непрозрачность работы счетов Пенсионного Фонда приходишь к выводу, что нас все время дурят, а пенсионная реформа - очередная колоссальная афера.

Сейчас в Луганске 3 украиноязычные школы: 35-я, 31-я и 21-я. И всего 2 детсада: в Луганске - №55 и в пос. Тепличном. Кроме того, есть в учреждениях образования украиноязычные классы», - сказала Начальник городского управления образования г. Луганска Валентина Кияшко.

Также В. Кияшко отметила, что всего в дошкольных учреждениях украиноязычным образованием охвачено 10,5% детей, а школьников, обучающихся в украинских классах, - 14%.

«Это конечно мало. Я говорю специалистам управления образования, что надо больше. К нам часто обращаются родители учащихся с просьбами открыть в той или иной школе украиноязычные классы. Однако, я считаю, что в таком классе должно обучаться не менее 20-ти детей», - отметила она.

Kyiv Post обратился к Сергею Куюну, директору консалтинговой компании «А-95», с целью выяснить, что происходит на рынке топлива, и стоит ли ожидать дальнейшего роста цен на бензин и дизельное топливо.

Сергей Куюн: На сегодняшний день те сети, которые торгуют импортным продуктом, повышают цены меньше, чем растут оптовые цены на украинских заводах.

Азаров говорил о том, что 60% рынка нефтепродуктов за импортом, хотя мы видим, что по итогам 2010 года на импорт приходится 40%, а в январе этого года - 30%, что является абсолютно нормальной, взвешенной, оптимальной структурой рынка.

Привозное топливо — это то, которое в Украине не производится. Это бензин стандарта Евро 5 и дизельное топливо Евро5 и Евро 4, которое у нас не производится вовсе, либо же производится в ограниченных количествах.

Таким образом, ни о каком диктате импортеров речи быть не может.

КР: Тогда почему растут цены на бензин?

СК: Украинский бензин на 90% состоит из импортной, преимущественно российской, нефти.

Рынок зависим от внешних колебаний. В январе цены на нефть достигли 100 долларов за баррель, а в феврале мы увидели повторение этого рекорда в связи с ситуацией в Египте.

Второй фактор, который в январе сыграл роль, - это увеличение ставок акцизного сбора на бензин почти на 40% - с 132 евро до 182. Этот налог начал с нового года включаться в цену поставляемых в Украину и производимых в Украине нефтепродуктов, что, безусловно, толкнуло цены вверх.

Цены на украинский бензин на 90% состоят из цен на нефть. Нефть нам продают по мировым тарифам. Нефтеперерабатывающие заводы цены сдержать не смогут, поскольку они зависят от мировых котировок. Таким образом, тезис, что украинские заводы смогут стабилизировать цены — абсолютно лживый. Все это конъюнктурная игра, и заигрывание с целью введения пошлин.

КР: Однако отечественные НПЗ просят правительство ввести пошлины на импорт нефтепродуктов, поскольку, по их словам, они не могут конкурировать с дешевым топливом, привозимым сюда из Беларуси. Существует ли такая проблема?

СК: Действительно, Беларусь стала членом Таможенного союза с Россией и Казахстаном и нефть получает дешевле. Однако проблемы дешевого белорусского топлива нет, поскольку это топливо продается на бирже по мировым ценам, в привязке к мировым котировкам. Да, эти цены бывают ниже от тех, которые выставляют украинские заводы. А бывают, что выше.

Более того, в Беларуси все топливо продается на открытой бирже, и таким образом формируется рыночная прозрачная цена на него. В то же время, мы не понимаем за сколько топливо продают украинские нефтеперерабатывающие заводы, ведь у нас биржи нет. И тут наши НПЗ, которыми владеют преимущественно российские компании, заявляют, что белорусы им мешают.

Если им так трудно живется в Украине, то почему они обращаются за помощью к украинским властям, а не к российским? Или же почему они не попросят помощи в дешевой нефти у своих материнских компаний? Насколько мне известно, нефть сюда идет по контрактам достаточно высоким, и, соответственно, прибыли большой не получается у здешних компаний, ведь всю прибыль забирают их материнские российские компании.

Более того, они нашли врага в форме импорта, написав в обращении, что им вредит импорт не только из Беларуси, но и из стран Евросоюза. Это подписали, в частности, представители «Лукойл-Украина» и ТНК-ВР. Теперь эти компании говорят, что не против поставок из стран Евросоюза. Однако они не отозвали свою подпись от просьбы ввести пошлины на импорт по всем направлениям. Тут имеет место лукавство. Некоторая игра.

КР: Что будет происходить с ценами на бензин?

СК: Все будет зависеть от того, как поведет себя цена на нефть в мире. Рынок нефти был перегрет, но сейчас наступило охлаждение, благодаря тому, что в Египте страсти по-тихонько утихают. Второе — все будет зависеть от пошлины. Если пошлину введут в марте, как могут сделать, тогда нужно будет прибавить 1,30 грн. к цене на бензин и порядка 80 коп. - к цене на дизтопливо.

Цена на бензин сейчас не отвечает рынку, поскольку действует договоренность между Клюевым и компаниями, достигнутая 28 января на заседании экспертно-аналитической группы при Кабинете Министров по рынку нефтепродуктов, об удержании цен в пределах 9 грн за литр.

Тогда было договорено до 15 февраля придержать цены на бензин, посмотреть, что можно сделать, посмотреть на рентабельность топливных компаний и потом вынести решение. Очередное заседание этой группы перенесли по инициативе Минэнерго на следующую неделю.

Думаю, что уже и чиновникам стало понятно, что цена не может быть такой дальше. Объективно, по той формуле, которую использует Минтопэнерго, цена на бензин марки А-95 должна быть 9,40 грн. за литр, а на дизтопливо 8,60 грн. за литр. То есть цена должна быть на 30-40 копеек выше нынешней.

По оценкам операторов рынка, цены для того, чтобы отвечать рынку, должны быть 9,50-9,60 грн. за литр бензина и 8,80-8,90 грн. за литр дизтоплива. Получается, что сегодня компании торгуют бензином А-95 без прибыли. И долго так продолжаться не может.

При нынешних ценах компании не делают запасов топлива и много не завозят. Поэтому, если цены не поднять в ближайшее время, это может привести к ценовому взрыву, или даже хуже того — к дефициту топлива весной.

КР: Продолжает ли скандально известная польская компания «Ливела» поставлять сюда нефтепродукты без ввозных пошлин и сыграла ли она роль в нынешнем беспорядке на рынке топлива?

СК: Эта компания уже не занимается деятельностью в Украине, и все налоги идут в казну. Однако, не исключено что она опять появится, поскольку только при неуплате налогов можно каким-то образом сбить цены на нефтепродукты.

Эта компания создала эффект большого отложенного подорожания топлива в стране. В то время, как в мире с августа по ноябрь цена на топливо серьезно росла, в Украине на заправочных станциях она даже немного упала. Когда Ливела перестала работать, цены выстрелили и это имело эффект взрывного роста. Таким образом, если в других странах цены на бензин росли 4 месяца, у нас это произошло очень резко - за 2 месяца.

http://www.kyivpost.ua/ukraine/article/ekspert-benzin-dolzhen-podorozhat.html