Взяло за душу...

Чоловік підійшов і сперся об поручень поруч зі мною на рюкзак за спиною. Він майже лежав на цьому поручні. Сумнівів не було. Людина їхала прямо з проклятої війни. Це було видно і по обличчю, і по тому, як він кривився, коли переступав з ноги на ногу. Щось дуже боліло. Я боязко доторкнулася до його плеча і запитала: "присядете ?" "Ні". Пару станцій я не знала як заговорити.

Сидячи мені не було видно нашивки на рукаві. Перед виходом знайшла 200 грн. Коли піднялася, побачила на рукаві "Кіборг", запитала: "Ви додому ?"
- Так.
- Важко було ?
- Так
Я не знала як продовжити розмову, але дуже хотілося обійняти, дякувати, плакати. Всі втупилися на нас і стали слухати. Я, раптом, почала чистити Його забруднену шапку зі словами "Ой, у Вас шапочка забруднилася". Руки Він тримав у кишенях.

Я засунула Йому в кишеню купюру прямо в руку і сказала: "Візьміть. Купите дружині квіти ". Втома з Його обличчя миттєво пішла і Він голосно вигукнув: "Не треба ! У мене є гроші. Ви що ! Не можна ! "
Я себе відчула нерозумно і винувато. Зате, нарешті, знайшлися слова: "Це єдине, що я можу для Вас зробити !"
Мій Герой виявився правдивіше мене, втраченої в Києві серед зустрічних ватників і священиків - сепаратистів. Він сказав прямо з серця: "Без вас, ми - ніхто".

До мене повертався розум і я, ридаючи по-дитячому, видавила з себе: "Це ми без Вас ніхто !" Я не змогла стримати ридань і тупо пішла до протилежних дверей, обливаючись соплями і сльозами. А Він говорив і говорив: "Дякую Вам. Я куплю дружині квіти. "

Я ридала потім ще години дві. В сльозах виходили неймовірні слова. Як багато я хотіла сказати ! І не сказала ! Сподіваюся тільки на те, що цей Чоловік почув своїм серцем. Кому не лінь, репостніть будь ласка. Може Цей Кіборг прочитає, що Я хотіла Йому сказати багато-багато ДЯКУЮ ! Що Вони у нас НАЙКРАЩІ ! Що ми їх ДУЖЕ любимо і ДУЖЕ молимося за НИХ. Що ми обіймаємо ЇХ. Що пісня "Землянка" відпочиває в порівнянні з нашою ніжністю і любов'ю до Нього. І я дуже хочу, що б Вони всі повернулися живими переможцями і виховали своїх дітей такими ж правдивими і справжніми як Вони.

Почуй мене, Кіборг, з метро. Ти йдеш захищати мене від орди, а я не змогла навіть обійняти тебе. Але, я дуже хотіла ! Повертайся живим, будь ласка !

Людмила Копцевич