Не бабине, а справжнє літо:
Стрекочуть коники в траві,
На роверах, життям побитих,
Прямують діти в Лузервілль.
Ті відчайдушно білі айстри
Між чорнобривців сонць жарких
Читають Маргариту й Майстра,
Ба, вітер-клептоман затих,
І ми тихенько провалились
У червоточину в часах
Там, де річок дрімають звиви,
Кружляє полум'яний птах,
І кісточки так гріє ніжно
Між Стоунхенджа давніх брил
Камням дорожним і наріжним.
Щасти шляхами в Лузервілль!