Ти знаєш, люба, просто хочеться свободи! Щоб просто так – розбігтися і полетіть. Щоб вигнати із серця всі земні тривоги… Щоб просто бути, вірить і віддано любить! Ти знаєш, мила, я сумую за тобою… Ти ж несла мої мрії на своїх руках. А поруч тебе – я була сама собою. І всі проблеми просто тали на очах. Ти знаєш, рідна, часто згадую про тебе… Ми разом, бУло, відбивались від нахаб. Ти мОя половинка, моє обличчя друге. Моєї юності...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Вы, верно, знаете – прозрачны и грустныПод прессом времени вбирают фото блеклость,Раскопки давние на берегах ДесныТеряют значимость, осмысленность и резкость.Неясным абрисом, как водный знак купюр,На солнце летнее беспечно смотрит юность,В одежде страшненькой, где полный «от кутюр»,В период, где лихой судьбе слегка вздремнулось.Среди костров и в каше битого стекла,Средь песен матерных и целиком лиричных,Средь неуменья ждать и делать людям зла,В какой прекрасной форме...

Читати далі...

Я так давно не бачила зірок! Вони приречені на нас дивитись з неба. Кокетливо моргають між гілокЙ нічого іншого здається вже нетреба. У просторі розгублена, милуюсь, Як дощ краплинами руйнує спокій плеса.Промокла трохи, але не хвилююсь - Я почуваюсь якось майже безтілесно… Я зазвичай гучна і балакуча Притихла й слухаю, як гомонять дерева.Їм вторить вітер і трава пахуча…Я слухаю. Їх бесіда іде крізь мене…Ніч. Залишили вудилища в спокої.У самоті цінуєм затишок...

Читати далі...

Он мне Вас запретил утешать. Отчего же я с Вами на "Вы"? С неизменной улыбкой травы Глаз весенних, но Вам всё решать. И, сверкающий счастья исток, Оградили, и заперли гордо. Чем же Вам так близка эта морда? Дайте мне хоть печали глоток. Знаю, это жестокий шантаж. Что б то ни было, не отвернусь я. Так откройте мне тайны и чувства, Мой душистый букет, мой мираж.

Ми вчора святкували прибуття,Тепер п’ємо за пластикові вікна,І сенси швидкоплинного буттяКрізь призму алкоголю геть помітні.І серед літа нас не зігріва,То не в напоях справа – одностайно,Половою розсиплються слова,«Немає, - зазначала б молодь, - драйву»За що там завтра «Будьмо, піднімай!»Не келихи, не чаші – просто чашки?Так, за новий планшет мейд ін Китай,Він скільки грамів, кажеш ти, завважки?Пообірвались всі наші гачкиІ залишились між колод підводних,Як губернатор-екс, товариш ЧмирКазав про...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Танцюй, дівчино – жар в руці,Доки об’ємні й пружні перса,Іще не скоїли диверсійЖиття «трудів і днів» бійці.Лови ритм офензив, застав,Поки що рухи лебединіЖертовним світлом сяють ниніЕфектні репліки загравВсіх літніх гроз. А що тобі?Хіба тобі нести скрижалі?Бажань дівочих блиск безжальний,Рукою плавно поведиІ вигни стан за небокрай,Як зброя скрізь летальна танців!Таємних па – більш, ніж дванадцять,Голівку милу нахиляй…У глядачів – жир, літній криз,Та блиск в очах – іще не...

Читати далі...

[Приєднана картинка]…малювати птиць срібним олівцем на лляному полотніЛіна КостенкоСолоний крові океанНевпинно бризкає з екрану,Вповзає в душу невблаганноСередньовічних жахів пан.Я божеволію всі дні,Мої вуста в скорботу скуті«За що?» незнаної спокутиУ незліченних жертв в війні.«Чия то ласка?» Я б волівНе чути про полони, втрати,І полотнину вишиватиСтібком, як помах голубів.Я б витинав на синім тліУзявши найбіліші ниткиНе кропіткий узор, не квітки – Одні фігури ті святі,Лиш янголів з...

Читати далі...

Сижу и думаю – о чем бы написать… Так надоело плакать, огорчаться… Так хочется душой плясать И бурным радостям отдаться. Но уж опять читаю комментарий, Что я слепа и предала славян… И этот бред настолько регулярен, Что так и хочется в ответ послать «баян». Пишу о боли, чувствах и о страхе, А вы мне пишете «Россия велика!» О как же этот бред уже затра…л! Простите, что сорвалось с языка… Прощайте милые – поэт ушел поплакать...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Так часто мы бываем к светлым душам строги…К тем душам, кто вливает цвет в наш блеклый мир. В дверях души, едва переступив пороги, Мы затеваем свой в угаре пьяном пир. Предав в бесчестности, наглея до предела, Мы гасим пламя тёплое любви земной. Плюём им в души, и конечно – нет нам дела,Что после нас творится с искренней душой. © Copyright: Виталий Тугай, 2014

Чомусь не розуміється мені Такій «гнилій», «майданівській» душі, Як можна про тарифи дбати, Коли війна постукала до хати. Чомусь не розуміється мені... Чому так важко віриться мені Отій пустій, нав’язаній брехні, Що тхне облудою й маразмом І віддає вже часто сказом? Чому так важко віриться мені? Чомусь обридло вже мені Вдарятись головою по стіні, Коли мені кричать «фашистка»... І на душі у мене пустка... Чомусь...

Читати далі...