Ты веришь в новую весну, В ростки, нырнувшие с обломков, До неба синего каемки, А я присела на сосну. Я не встревожена, отнюдь. Приходит не весна, а осень, Чтоб роскошь всю под ноги бросить, И листьями засыпать путь. Его я знаю хорошо: Аэропорт. Европа. Бегство. Вот неизбежное наследство От птиц, кричащих над душой. Но жизнь -- азартная игра. Как плохо б ни были делишки, Я до утра бросаю фишки, И мне везет на мизерах. Безумный выбор -- не уйти, Рассеяться в пылу пожарищ,...

Читати далі...

[Приєднана картинка]"ГОРМОНИ ТА МЕТАБОЛІЗМ". . . . . . . . . . . . . . . . . . . . "Просвітились! та ще й хочем. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Других просвітити,. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сонце правди показати. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сліпим, бачиш, дітям!". . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Т. Г. Шевченко, "Кавказ".Мій друг, поет, що саме ти мені хотів розповісти?І що з того, що вже сказав, було корисно і доречно.Бо я вмирав...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Прийшла весна, зненацька та непрошена,Туди де чорний сніг і дим землю стискав.Цвіркає пташка на цеглянім хати крошиві —Затишшя тимчасове, але мир ще не настав.Краплі дощу зриваються з буремних хмарІ кола, як відлуння, що тремтить в калюжах,Немає тільки кіл в його душі... краях примарувінчаних залізом в чорних закипілих ружах.Давно немає в світі заспокійливих оман...Сумне відлуння, сморід і людські кавалки...Тремор землі, в спокуті, понівеченій від ран,Лише вишивані спалахи...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Сидеть у реки, когда тает по каплям заката вино.Прижаться спиной к граниту — оковам её серебра,Глядеть в огоньки, на россыпь вечернюю звёзд,И ждать когда свой рассвет начинает диво-луна.Глаза призакрыв, бродить по дорогам звёзд,Сползая за млечный путь на утлом моём челноке.Давай мой челнок, плыви, злое время поправ...И плыла Земля меж звёзд, со мною в тихой тоске.Луна незаметно мой осветила скромный чертог,И старую реку, бродя по волнам разливным серебром.И я не отвечу, на...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Тиша, джа...По чорно-білим клавішамМчить скорим поїздомЖиттяОстання межа...Хвилини, години — невчасно втрачені...І ні що не має значення.Пасха. Все оплачено.Три на двадцять чотири години поспіль...Сижу в якісь печері,Поруч лине час та води Дніпро. —Чекаю...Бурхливі води, перетворюються в вино...Три, два, раз. — Джа —Все вже було... і давно.Тому, навіть зараз,Повтор з минулого,Де все вже було означенеКолись... дівча і хлопча...Будьмо...І вас зі святом!А далі вступає Джа....

Читати далі...

[Приєднана картинка]Камни холодные, мрачные без живительных вод,Море слепая сила, когда в его глади смятение.Пой, птица певчая, тихо пой, и солнце взойдёт,Сметая уползающие прочь пугливые ночные тени…В тихом лесу, далёко от моря качаются сосны,Словно упругие мачты своими скрипя стволами…Горы коварны, и под шагами их камни пугливы,Крепкие ноги воздушной походкой к морю летят,Тропка сбегает назад и теряется в разнотравье…. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .Пусть так… сзади...

Читати далі...

В твоей улыбке жмурятся все поцелуи мира Твоих губ уголки, мое сердце, взмывают вира. На краешке самом во внезапный ныряю уют, Ведь счастие не купишь, его просто так отдают. Ликером конфетным тепло наши души согреет, А грешное тело полюбит, как только умеет.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] Arthur Rimbeaud «Ophelie» (переклад) IМіж чорних хвиль, у зоряній дрімотіЯк біла лілія, Офелія пливлаВ прозорому серпанку – незбагненній цноті -Де в хащах лісових сурмить імла.Так декілька віків, як марево сумнеБілявки привид темрява крадеТа віковічно вздовж ріки снує,Під журкотіння хвиль свої пісні пряде.Там вітер не вщуха, з її...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Евгений Евтушенко «Непонятным поэтам» (переклад з російської)Зазвичай заздрив я завждивсім тим,хто пише вкрай безглуздоі чиї вірші - наче пустка,мов млою вистлані рядки.Я буквоїдів поважав,очі з захопленням таращив, а сам лякливо оминавабракадабрта тарабарщин. Я ліз із шкіри гетьу боротьбіз здоровим глуздом, наче зодчий,але шаленості в собіз таємним пострахом не зочив.Мені так соромно було.Тож мав зусилляв собі шаленство ...

Читати далі...

Это стихотворение хочу посвятить не цветам жизни, но людям, прожившим жизнь, и не утратившим главного. Ты помнишь на этой скамейке С букетом тебя я встречал, И на пионерской линейке Я рядом с тобою вставал. Ты помнишь, как легкие ноги Неслись по цветам и волнам, Стихов моих первые слоги, И веру свою в те слова ! Ты помнишь в громадине храма, Свое полновесное "Да". Как дочь назвала тебя мамой, А в небе качалась звезда ? Теперь наше счастье так хрупко, Но мы его в сердце ...

Читати далі...