Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

Я так давно не бачила зірок!

  • 20.07.14, 19:32
Я так давно не бачила зірок! 
Вони приречені на нас дивитись з неба. 
Кокетливо моргають між гілок
Й нічого іншого здається вже нетреба. 

У просторі розгублена, милуюсь, 
Як дощ краплинами руйнує спокій плеса.
Промокла трохи, але не хвилююсь - 
Я почуваюсь якось майже безтілесно… 

Я зазвичай гучна і балакуча 
Притихла й слухаю, як гомонять дерева.
Їм вторить вітер і трава пахуча…
Я слухаю. Їх бесіда іде крізь мене…

Ніч. Залишили вудилища в спокої.
У самоті цінуєм затишок природи…
Ліс. Озеро.І нас, рибалок, двоє…
Нам добре так! Ми, певно, з дикої породи.

Вогонь готує нам смачну вечерю.
Вогонь вже сушить наші мокрі, теплі речі.
І спогад про цивілізовану оселю – 
Такий пустий, смішний і дуже недоречний.

День був важким, насиченим, бурхливим –
По тілу розтікається блаженна втома.
В таких місцях час плине хаотично…
Незчулися як сплив – і вже пора додому.


Отрывок.

Он мне Вас запретил утешать.
Отчего же я с Вами на "Вы"?
С неизменной улыбкой травы
Глаз весенних, но Вам всё решать.

И, сверкающий счастья исток,
Оградили, и заперли гордо.
Чем же Вам так близка эта морда?
Дайте мне хоть печали глоток.

Знаю, это жестокий шантаж.
Что б то ни было, не отвернусь я.
Так откройте мне тайны и чувства,
Мой душистый букет, мой мираж.

Привід

Ми вчора святкували прибуття,
Тепер п’ємо за пластикові вікна,
І сенси швидкоплинного буття
Крізь призму алкоголю геть помітні.

І серед літа нас не зігріва,
То не в напоях справа – одностайно,
Половою розсиплються слова,
«Немає, - зазначала б молодь, - драйву»

За що там завтра «Будьмо, піднімай!»
Не келихи, не чаші – просто чашки?
Так, за новий планшет мейд ін Китай,
Він скільки грамів, кажеш ти, завважки?

Пообірвались всі наші гачки
І залишились між колод підводних,
Як губернатор-екс, товариш Чмир
Казав про рухи душ все благородних?

І як ти той пасьянс не розкладай,
Кому – начхать, а хто – «уже далече»,
Поклала жінка шлюбу тому край,
То чом не забирає свої речі?

Ми дійдемо до висновку удвох
Який Сірко цей сіромаха Путін.
Життя дрібнішає. Чи Бобік справді здох?
Коли ж ми вип’ємо за щось насправді путнє?

Танці



Танцюй, дівчино – жар в руці,
Доки об’ємні й пружні перса,
Іще не скоїли диверсій
Життя «трудів і днів» бійці.

Лови ритм офензив, застав,
Поки що рухи лебедині
Жертовним світлом сяють нині
Ефектні репліки заграв

Всіх літніх гроз. А що тобі?
Хіба тобі нести скрижалі?
Бажань дівочих блиск безжальний,
Рукою плавно поведи

І вигни стан за небокрай,
Як зброя скрізь летальна танців!
Таємних па – більш, ніж дванадцять,
Голівку милу нахиляй…

У глядачів – жир, літній криз,
Та блиск в очах – іще не вечір.
Відсічена глава Предтечі – 
Твій головний жаданий приз.

Срібною голкою



…малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні
Ліна Костенко

Солоний крові океан
Невпинно бризкає з екрану,
Вповзає в душу невблаганно
Середньовічних жахів пан.

Я божеволію всі дні,
Мої вуста в скорботу скуті
«За що?» незнаної спокути
У незліченних жертв в війні.

«Чия то ласка?» Я б волів
Не чути про полони, втрати,
І полотнину вишивати
Стібком, як помах голубів.

Я б витинав на синім тлі
Узявши найбіліші нитки
Не кропіткий узор, не квітки – 
Одні фігури ті святі,

Лиш янголів з тремтінням крил,
Що мають бути охоронці,
Не видко їх у цій сторонці,
Відчутно, глянь, присутність злих…

Агов, прийдіть хоч уві сні,
Я хочу вгледіти наочно,
Щоб знати, як розшити точно
В хрест білий далі голубі.

Поэт ушел поплакать

  • 16.07.14, 22:29

Сижу и думаю – о чем бы написать…

Так надоело плакать, огорчаться…

Так хочется душой плясать

И бурным радостям отдаться.

 

Но уж опять читаю комментарий,

Что я слепа и предала славян…

И этот бред настолько регулярен,

Что так и хочется в ответ послать «баян».

 

Пишу о боли, чувствах и о страхе,

А вы мне пишете «Россия велика!»

О как же этот бред уже затра…л!

Простите, что сорвалось с языка…

 

Прощайте милые – поэт ушел поплакать.

Вернусь потом, как высохнет слеза.

Устала я рвать на груди своей рубаху…

Моя душа от вашей – далека!


Так часто мы бываем к светлым душам строги


Так часто мы бываем к светлым душам строги…

К тем душам, кто вливает цвет в наш блеклый мир.

В дверях души, едва переступив пороги,

Мы затеваем свой в угаре пьяном пир.


Предав в бесчестности, наглея до предела,

Мы гасим пламя тёплое любви земной.

Плюём им в души, и конечно – нет нам дела,

Что после нас творится с искренней душой.



© Copyright: Виталий Тугай, 2014

Чомусь не розуміється мені...

  • 15.07.14, 23:16

Чомусь не розуміється мені 

Такій «гнилій», «майданівській» душі, 

Як можна про тарифи дбати, 

Коли війна постукала до хати. 

Чомусь не розуміється мені... 

 

Чому так важко віриться мені 

Отій пустій, нав’язаній брехні, 

Що тхне облудою й маразмом 

І віддає вже часто сказом? 

Чому так важко віриться мені? 

 

Чомусь обридло вже мені 

Вдарятись головою по стіні, 

Коли мені кричать «фашистка»... 

І на душі у мене пустка... 

Чомусь обридло вже мені... 

 

Чому так плакать хочеться мені, 

Коли горять в пекельному вогні 

Ті, що ненавидять так щиро 

Мене, народ мій і країну? 

Чому так плакать хочеться мені? 

 

Чому так миру хочеться мені? 

І щоб всі разом, не в ярмі 

Ми відновили нашу дружбу 

І гідно несли честі службу. 

Чому так миру хочеться мені? 

 

Чому ж так боязко мені? 

Коли країна у вогні... 

Уся в крові... 

А ми самі… 

Чому так боязко мені? 

Бур'янчик

Дорожній пил тихцем сіда
В бур’янчик – мій душевний спокій,
Баранчик-місяць крутобокий
Та круторогий спогляда

Все скоса на візити бджіл
В тремтливий щем і мрії квіток,
Де вітер-пес хапав за литки
Примари заюрмлених сіл,

Де лиш вечірні молитви
Шепоче ледве лист шипшини,
Нестримний стрекіт комашиний
Недостеменний, як плітки,

І колір танучий зорі
Непевний, як акорди Верді,
Він під загрозою безсмертя
Сердечні скриє пухирі

І звільніть спраглії слова
Від пошуків самотніх жертви.
Все, що не можна вкрасти й зжетри,
Засвітить в пізній час дива.

Тихий разговор



Июль заснул вечернею порой,
И у природы редкое затишье,
За горизонт давно упавший зной
Уже не дремлет над ночной травой
В подлунном человечества жилище,

Где приоткрыты окна на века,
Где балуясь в прозрачность атмосферы,
Наискосок пускает детская рука,
Как будто в брызги превращается река,
Метеоритных росчерков без меры.

И над заснувшей речкой голосок
Без упрощённых интонаций веры,
--Зачем они летят наискосок,
Зачем летят на запад и восток,
Предвестники грядущей новой эры?

Волна качает дальнюю звезду,
И взрослый голос будто ниоткуда,
Ты вырастешь и отведёшь беду,
И люди все найдут себе еду,
А метеоры долго ещё будут.

Автор: Геращенко Сергей Иванович
             Sengey
             15.07.2014