Мої милі, поетичні друзі,

Не пишіть про "карлика" сонети!

Не робіть рекламу по окрузі...

То даремно! Як ви не збагнете?

Він вже сам в історію вписався,

Хоч звичайна сошка шовінізму...

Він в дитинстві з дітками не грався...

От вам справжній корінь дибілізму

До дибілів ставлюся байдуже

І про Пу писати більш не стану.

Щиро я тобі пораджу друже -

Не достойне бидло п’єдесталу!

А час спливає непомітно… 

Я йду дорогою життя. 

Я посміхаюся привітно, 

Коли вдивляюсь в майбуття. 

Спинитись хочеться на хвильку 

І озирнутися назад. 

Зробити крок, а потім кілька, 

Скоригувавши плани в ряд. 

Ми стільки робимо помилок! 

Вчимося рідко ми на них… 

Несемся прямо, без зупинок… 

Серед зусиль й безглуздих втіх… 

Кто ко мне стучится снова - 
Шепчет лестно: я люблю?
Радуга, внизу - корова...
Стебель сам жую, плюю… 

На лугу сверчковый лепет 
Заглушит любовь-мечту…
Даже с неба птичка метит.
Рад... Ведь я природу чту. 

Ох... Обмана много снова,
Прелых слов: тебя люблю.
Вот коржи печёт корова -
Побегу и вновь вступлю... 

Может всё же мне, как тетерь,
Взвиться ввысь, да в радугу?
Дождь пройдёт, и вольный ветер
Освежит всё на лугу.

© Copyright: Виталий Тугай, 2014

Ти знаєш, люба, просто хочеться свободи! 

Щоб просто так – розбігтися і полетіть. 

Щоб вигнати із серця всі земні тривоги… 

Щоб просто бути, вірить і віддано любить! 

Ти знаєш, мила, я сумую за тобою… 

Ти ж несла мої мрії на своїх руках. 

А поруч тебе – я була сама собою. 

І всі проблеми просто тали на очах. 

Ти знаєш, рідна, часто згадую про тебе… 

Ми разом, бУло, відбивались від нахаб. 

Ти мОя половинка, моє обличчя друге. 

Моєї юності душа й усіх чеснот генштаб!