27 липня 2002 року відбулась Скнилівська трагедія, яка назавжди надала цьому дню його справжнього значення. Цей день в радянський період відзначали як день визволення Львова у 1944 році від німецьких військ радянськими військами, хоча насправді ця подія відбувалась інакше: Львів вже звільнила від німців польська підпільна Армія Крайова, а вже тоді до Львова без найменшого бою увійшли "визвольні" радянські війська.
Для жителів Львова, як і Західної України вцілому, це не було правдиве звільнення, а всього лиш зміна окупанта, тому що радянська влада продовжувала всі роки свого панування "визволяти" місцеве населення від особистого майна, селян "звільнили" від їх земельних наділів, всіх "звільнили" від прав і свобод, тобто зробили фактично рабами, а хто протестував - "звільняли" від усілякої свободи тюремним ув’язненням і таборами, ще більш незгодних "звільняли" запросто і від самого життя.
Зрозуміло, що раділи такому "визволенню" тільки самі "визволителі", вони і святкували щиро день 27 липня. Місцеве українське населення святкувало цю подію з примусу, а після проголошення Незалежності України одразу відмовилось відзначати "свято своєї окупації".
Тому фактично 27 липня 2002 року відбувалось завуальовано під відзначенням ювілею якоїсь там авіачастини власне традиційне святкування "Дня визволення Львова від німецько-фашистських окупантів". Державне керівництво всіх рівнів України періоду кучмізму належало "визволителям" і тому цілком сприяло і підтримувало ідею авіашоу, отож при всіх економічних складнощах жодних проблем забезпечення і дозволів на техніку не виникало. Але замість потурбуватись про безпеку, генерали-"визволителі" навпаки накручували льотчиків показати "по-крутіше" тим львів’якам-западенцям, щоб добре запам’ятали цей день, пожахати трохи прольотом на бриючому такої махіни, якою був літак СУ. Ось і пожахали...
Якщо можна говорити про вплив місцевої негативної енергетики на авіашоу, то її було більш ніж предостатньо, щоб свято-трагедія перейшло у відверту трагедію названою Скнилівською. Відтепер у Львові 27 липня щорічно відзначають траурною жалобою.
Попереджаю про вживання нецензурної лексики у відеохроніці "Авіа", але скажу відверто: саме ці найперші емоційні нецензурні слова дуже точно відповідають і для характеристики самої трагедії авіашоу, так і є узагальненою характеристикою всього великого соціального експерименту під назвою "комуно-більшовизм" він же - радянщина. Скнілівська трагедія стала наочним яскравим посібником для короткого демонстраційного осмислення всього періоду існування СРСР від 1917 по 1991роки і його метастаз аж по 2002 рік. Заради чого була організована вся ця грандіозна всесоюзна людська м’ясорубка? Уважно вслухайтесь в ті нецензурні вирази під час скнилівської м’ясорубки...
Богдан Гордасевич
http://video.i.ua/user/1820604/41934/
все повністю
http://io.ua/s78595
З маловідомих сторінок історії: Акція "Буря"
До 50-річчя закінчення ІІ Світової війни та 51-ї річниці визволення Львова від німецько-фашиських окупантів
Багато сторінок з історії другої світової війни замовчувалось, свідомо фальсифікувалось чи тлумачилось у вигідному світлі для панівної влади. Тому не дивно, що й досі випливають на поверхню все нові й нові факти історичної дійсності. Один з них - акція "Буряі", спланована навесні 1943 року польським еміграційним урядом в Англії, який мріяв відбудувати Польщу в кордонах до вересня 1939 року. Ставка робилась на польське підпілля, головним чином на Армію Крайову, яка мала у Львові чималу боєздатну військову одиницю. Головне завдання - звільнити територію Галичини від німців ще до приходу Червоної армії, зокрема, міста Львів, Станіслав, Дрогобицький нафтовий басейн тощо.
"Важко зрозуміти логіку, - пише Орест Корчак-Городиський, - польського політичного проводу в Лондоні щодо плану акції "Буря", бо він, мабуть, усвідомлював, що большевики не будуть трактувати АК як своїх партнерів і не погодяться на приєднання Галичини до Польщі. У той час СССР уже не визнавав польського уряду в Лондоні, він мав свій, створений в СССР, польський уряд на чолі з Вандою Василевською" (Вісті Комбатанта, 1977. 4.2. - С.34).
У половині липня 1944 року фронт наблизився до Львова. Під Бродами йдуть важкі бої. Ось як описують ті події радянські воєначальники: "Одночасно з наступом радянських військ у Білорусі в липні-серпні 1944 року нанесений шостий удар в Західній Україні, в ході якого війська Першого Українського фронту (командуючий маршал Радянського Союзу І.С.Конєв) розгромили великі угруповання ворожих військ на львівському і сандомирському напрямках і визволили Західну Україну... На львівському напрямку противник побудував три укріплені смуги загальної глибини до 70 км. За тими смугами знаходились сильні водні лінії - Дністер, Сян і Вісла, також підготовлені до оборони. Основою оборонної системи на території Західної України був трикутник: Броди, Томашів, Львів... Війська почали наступ 13 липня. Після триденних завзятих боїв на львівському напрямку радянські війська прорвали ворожу оборону на фронті до 200 км. Дальший наступ радянських військ розвивався настільки швидко, що противник не зміг організовано зайняти ні другої полоси оборони, ні тилових ліній. Танкові і кавалерійські з'єднання Першого Українського фронту, що прорвалися в глибину ворожої оборони 19 липня в районі Бродів, оточили до 8 дивізій противника... Ворог втратив понад 15 тисяч полоненими, в тому числі двох генералів, і залишив на полі бою 30 тисяч вбитими. В лісах на схід від Львова радянські війська захопили штаб 13-го німецького армійського корпусу" (Полк. Ф.Д.Воробьов, полк. В.М.Кравцов. Победаы советских Вооруженных Сил в Великой Отечественной войне 1941-1945: Краткий очерк. - М.: Воениздат МО СССР, 1953. - С.306-308).
Невдовзі після тих подій у Львой розпочинається операція "Буря". Штаб АК містився на вул. Кохановського, 23 (сьогодні К.Левицького). Головні командувачі полк. Владислав Філіповський і полк. Стефан Червінський. Ось як описує розвиток тодішніх подій польська еміграційна газета "Dziennik zwiazkowy": "23 липня розпочався бій за Львів. Відділи АК здобувають передмістя, б'ються в самому місті, здобувають зброю, беруть полонених, 14-й полк уланів Язловецьких під командою югославського старшини "Дражі" здобуває два танки. Ввечері 26 липня охорону Ратуші обняв відділ АК... На Ратуші розгорнулись 4 прапори: польський, англійський, американський, радянський... Місто зароїлось від біло-червоних пов'язок на рукавах вояків АК. Владу над звільненим містом взяли поляки" (Чикаго. - 1961. - 16 листопада). За виконання плану "Буря" польським урядом полк. Філіповський був підвищений до рангу генерала, багато вояків нагороджено бойовим орденом "Віртуті мілітарі".
Що принесли українському населенню польські "визволителі" Львова? Як свідчать очевидці, в місті почалися дні польського терору. Наприклад, в околиці Пасік вояки АК вчинили самосуд над сотнею українців. Ці жахливі вчинки поляків були припинені щойно з приходом радянської військової команди.
Радість поляків була коротка. Червона армія без бою зайняла Львів 27 липня. Радянський полковник Євтімов вручає письмову подяку 14-му полкові уланів Язловецьких. Польський комендант округи полк. Філіповський деконспірується і веде переговори з радянськими старшинами. Тут він почув від генерала, що "Львів нарешті радянський". Нова влада наказує всім воякам АК скласти зброю і приєднатися або до червоної армії, або до радянсько-польської армії Берлінга. Полк. Філіповський терміново від'їжджає до Житомира до ген. Жимєрського, щоб він вплинув на зміну радянського рішення. Звідти дорога привела його в Сибір у табори ГУЛАГу.
31 липня ввечері всіх старшин АК (28 старшин і 4 жінки) було запрошено до радянського штабу, де їх заарештовано і відправлено в тюрму на вул. Лонцького. Після процесу усіх засуджено на 10-20 років і також вивезено в Сибір. Однак наївне прагнення бачити Львів і інші міста Галичини польськими настільки сліпило, що 5 січня 1945 року польський еміграційний уряд виступив із заявою про встановлення польської адміністарції в західних областях України і Білорусі. Звичайно, радянський режим категорично відкинув це звернення і 12 лютого о 10 год. ранку поляки почули офіційну вістку, що Львів належатиме радянській Україні.
У 1943 році командування Армії Крайової разом з еміграційним урядом склало план операції "Буря", завданням якого було використовувати наступ Червоної армії і займати великі міста Західної України, щоб таким чином продемонструвати участь АК в боротьбі проти німецьких окупантів. План "Буря" був планом воєнної і політичної демонстрації не так проти німців, як проти Червоної армії, яка просувалась до території Польщі. Так в умовах бездержавності територія Галичини ставала об'єктом окупації її різними силами різних країн. Нині, коли маємо власну державу, не забуваймо про це.
Юрій Яцимірський, "За вільну Україну", ч. 101 (965),29 липня 1995 р.
Коментарі
Гість: boogie-woogie
126.07.10, 10:56
виправ посилання.
Східняк
226.07.10, 11:06
Посилання http://spavedfront.io.ua/video веде "не туди"
Посиланнячко http://io.ua/s78595 спрацювало нормально
Дякую! Актуально нажаль, бо при владі ті самі "визволителі"
zmi_j
326.07.10, 11:07
+
Богдан Бо
426.07.10, 11:09
Начебто виправив, як треба
ab absurdo
526.07.10, 11:15
претендент
626.07.10, 11:15
Вся історія Австралії, мабуть, простіша , ніж кілька років історії України.
Веселка
726.07.10, 11:28
Чудова стаття, нажаль, багато чого ми не знаємо з власної історії..
кусючий бджіл
826.07.10, 11:37
дТОЛЯізХорола
926.07.10, 13:02
Саничок
1026.07.10, 13:57