Національна ідея за Остапом Кривдиком

Національна ідея
Остап Кривдик, для УП _ Понеділок, 26 лютого 2007, 12:10

Україна не може існувати без національної ідеї. Країна без такої ідеї – як людина без принципів і цілей, без розуміння того, що добре, а що ні, що і як вона хоче досягти.
Ця ідея може на перший погляд видатися абстрактною.
Проте, цінності – надзвичайно практичні, вони – критерій до дії.
Дія без цінностей – сліпа, цінності без дії – мертві.
Національна ідея – це "те, що важливо" для нас, те, без чого не буде нас як панукраїнської нації.
Це – своєрідна "ідеальна Україна" – одночасно вектор і поки недосяжна ціль.
Це – те, на основі чого можна досягти консенсусу всередині українського панетносу, а потім і всієї панукраїнської спільноти – громадян України. Це – національні імперативи.

1.Любов

Основою української національної ідеї має бути любов.
У моральному вимірі любов – це "люби свого ближнього, як самого себе". Це – універсальні християнські цінності, без яких красти і вбивати – нормально. Така любов – практична інструкція до дії в кожну хвилину, система координат, у якій легко жити.
У практичному вимірі любов – це дія. Без дії любов – мертва. У практиці це – любов до свого дому, до свого під'їзду, до своєї вулиці, до свого міста/села, до свого краю, до України.
Нам тому живеться погано, що ми неякісно любимо. Любімо!
Україна – це любов.

2. Свобода

Ми, громадяни України, можемо самі вирішувати свою долю, самі оперувати своїми ресурсами. Наша недоля дала нам шанс звільнитися від обтяжуючої опіки монстра-держави, і відтепер ми розраховуємо тільки на себе.
Держава відтепер стає не нав'язливим вітчимом-опікуном, а корпорацією, яка обслуговує нас на взаємовигідній основі.
Самодостатність – це ресурс для свободи. Зараз ми повинні розширити сферу самодостатності – від господарчої до особистісної, до відчуття власної гідності, своєї власності, своєї відповідальності за сім'ю, за вулицю і місто, за край і за країну.
Ми повинні бути культурно самодостатніми. Це – наш шанс не бути секонд-хендом інших світів.
Наша мова і наша культура – те, що робить нас рівними поміж рівних світових націй. Наші веселі і барвисті традиції чудово суміщаються з сучасністю, вони збагачують світ і нас.
Ми повинні мати історичну самодостатність, а саме – самим писати свою історію.
Тяглість цивілізацій через усі часи – від трипільців і антів, почерез Русь і Велике князівство Литовське, через козацтво, Шевченка, УНР, УПА до відновленої 1991 року української незалежності – основа нашої національної гордості.
Польська, російсько-імперська, радянська і нацистська окупація – час нашої національної ганьби, також повинен бути в нашій історії для науки майбутнім поколінням.
Результатом цього має стати матеріально-етико-естетична цілісність особи, індивідуальна самодостатність – моральна, економічна і культурна водночас.
А далі ми повинні йти від самодостатності особи – до самодостатності громади (спільноти), панетносу, нації (інструмент якої – держава). Будьмо вільними!
Україна – це свобода.

3. Синтеза

Україна – нервовий вузол Євразії. Ми – між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю.
Ми – в центрі перетину цивілізацій, тези Заходу – антитези Сходу. Ми – синтеза.
Ми маємо змогу взяти все, що є найкращим, у наших сусідів, наприклад – поєднати цінність і свободу індивіда з важливістю колективу-громади, збалансувати права особи і спільноти, поєднати демократію і ієрархію, збалансувати ставлення до матеріального і ідеального.
Ми маємо бути готовими до спілкування зі світом з збереженням своєї самості: мусимо бути самодостатніми, щоб бути партнерами, а не об'єктами впливу. Спілкуймося і синтезуймо!
Україна – це діалог.

4. Загрози

Головна загроза національній ідеї може настати на рівні самої думки: слова можуть стати дешевими. Так трапляється, коли політики присвоюють правильні думки собі і одноразово використовують їх, наче презерватив, у виборчій кампанії.
І разом із подешевшанням самих політиків, дешевшають і їхні слова разом з думками. Ми не завжди вміємо відокремити думку від того, хто її говорить – тому враховуймо це.
У зв'язку з цим відчувається дефіцит моральних авторитетів – тих, хто має право говорити про важливі речі, а також "каналів донесення повідомлення" від них до звичайних людей.
Простіше кажучи, філософ не має змоги виступити по телевізору, на радіо чи опублікувати в багатотиражній газеті свою концепцію.
Загальний шум маскульту повністю забиває інформаційні потоки, втомлює нас, не даючи нам сили і можливості сприймати складніші за повсякдення речі.
Ще одна загроза – "конфлікт ковбаси і мови": "досить говорити про Голодомор, давайте розбудовувати економіку", словом.
Така ідеологія шлунку за своєю суттю – рабське ремствування "євреїв в пустелі" – верніть нас, ми хочемо єгипетського хліба! Раб ніколи не буде прагнути свободи – йому потрібен мінімум відповідальності і задоволений шлунок.
І ця рабська свідомість (в тому числі і в нас самих всередині) буде чинити агресивний спротив тому, щоб дійти до своєї ідеї, а не просто жити одним днем.
Рівень історичної пам'яті – також зона потенційної "нестиковки". У нас часто перехоплюють символи національної пам’яті, таким чином оголюючи нашу історію, намагаючись звести її до убогого 1991 року. Зрадник (Росії) Мазепа, бунтар (Польщі) Хмельницький чи ворог народу (СРСР) Бандера – ці чужі штампи повинні зникнути.

Чи випадково втоплено Дніпрові пороги?

Чи випадково поруйновано старі цвинтарі і церкви? Чи випадково горіли бібліотеки?
Ризик існує і всередині самої України на рівні міста-села. Узагальнюючи, можна сказати, що усі великі міста по своїй суті – це недо-села, місця проживання тих, хто вже не селянин, але ще не міщанин, людей в етапі транзиту ідентичності.
Саме українокультурне модерне місто – ще дуже слабеньке: модерна українська естетико-етичність на розпутті, затиснута між американським культурспоживацтвом і його російськомовним секондхендним відповідником.
Українське село, знищене війнами і голодомором, урбанізацією і економічною кризою або викришується в міста, або вимирає.
Фраза Леоніда Кучми про те, що "національна ідея не спрацювала" з подальшою спробою означити її Табачником в ідею "вузького прошарку україномовної інтелігенції" показує: ці та іже з ними особи – ті, кому українська національна ідея не потрібна.
Їм потрібна територія, населення якої об'єднує футбол і бокс, пиво і марки мобільних операторів - і не більше.
Населення, для якого найважливішим є повний шлунок і найновіший мобільний телефон, з обмеженим колом духовних і культурних потреб, з гнучкою мораллю – убогі раби без власних цінностей, що живуть за подачки і чекають видовищ.
Підміна національної ідеї коротко- і середньостроковими цілями підвищення особистого добробуту громадян і конкурентоспроможності економіки – це як підміна фундаменту будинку вікнами і дверними клямками.
Це – наслідок стратегічної сліпоти сучасної "правлячої коаліції", ідейних спадкоємців комуністичного діалектичного матеріалізму – Партії Регіонів, комуністів і соціалістів.

Підсумки

Українська національна ідея, запропонована вище, належить до ідеологічного простору національного лібералізму, ідеології поєднання свободи особи із свободою пан-нації через свободу спільноти і пан-етносу.
Держава є засобом для такої організації суспільства.
Кожна пан-етнічна спільнота України вільно розвивається в спільному громадянському просторі. Українська мова виступатиме інтегратором міжетнічної спільноти.
Панукраїнська нація плекатиме почуття міри, самокритичність і діалог, мирно співіснуватиме з сусідами, цим ефективно забезпечуючи власну безпеку.

Автор
Остап Кривдик, політолог, активіст

Коментарі

Mamay_

125.02.10, 19:18

Фу

minona

225.02.10, 20:19Відповідь на 1 від Mamay_

Чому?

325.02.10, 21:16Відповідь на 2 від minona

По-перше: дуже сильно вибачаюся за грубість, але оце "національного лібералізму, ідеології поєднання свободи особи із свободою пан-нації через свободу спільноти і пан-етносу." ніщо інше, як лібералізм, толерастія і підарастія - європейські цінності.

Сьогодні замітку переслали http://blog.i.ua/user/2151380/416618/
http://www.facts.kiev.ua/archive/2009-03-04/94741/index.html

Зараз потрібно говорити про виживання української нація, як такої, а не про ліберальний націоналізм.

По-друге: про національну ідею...

425.02.10, 21:24Відповідь на 2 від minona

Про національну ідею...
Цей "патріот"-ліберал, що автор статті Остап, насправді остолоп. Коли до всіх дійде, що національна ідея - це аксіома, а не теорема. Не потрібно нікому нічого доводити. Якщо ми говоримо про національну ідею України і саме України і українців, то розуміємо під цим УКРАЇНСТВО, як таке, що є самобутнім і ціліснім. Кожна людина різноманітна, в кожного можуть переважати чи проявлятися, чи домінувати різні площини українства, але це нас має об"єднувати в один міцний організм (народ і державу).

Остолом, писав про національну ідею приплів сюди все що захотілося і любов і свободу і, як наслідок, маємо лібералізм. Хоча окремі тези наведені - ДУЖЕ ПРАВИЛЬНІ!!! Ложка дьогтю - бочку меду псує.

Nanetta

526.02.10, 08:05Відповідь на 4 від Mamay_

626.02.10, 08:07

Все більш-менш добре написано, але мені не зрозумілий вислів пан-етнос, пан-нація. Ми що пани? По-моєму у 1861 році панство відмінили, я не бажаю мати таку огидну назву. Чи пан значить щось інше?

726.02.10, 08:12

Пан — форма вежливого обращения, применяемая в некоторых славянских языках: польском, чешском, словацком, украинском, белорусском (в последних двух современное употребление слова «пан» является неустоявшимся: в украинском — сравнимо с употреблением в современном русском слова «господин»; в белорусском употребляется весьма редко, значительно уступая аналогичному по смыслу слову «спадар»). В древнерусском языке употребление слова «пан» не зафиксировано, однако, хотя и в несколько иной форме (бан), оно существует в южнославянских языках, где имеет значение «начальник», «правитель» или «наместник».

826.02.10, 09:26Відповідь на 7 від Nanetta

Слово "пан" має глибоке сакральне значення. То навіть не "господін", хоча до цього всі зводять.

926.02.10, 10:58Відповідь на 8 від Mamay_

Слово "пан" має глибоке сакральне значення. Яке? Волохатий римський бог?

Гість: Ingrey

1026.02.10, 14:22

Жаль, що не все йде по заповідях..

Свобода і справедливість

Національна ідея за Остапом Кривдиком

Останні статті

Коментарі