Спомини омріяного літа,

Ніжні дотики рожевого світанку –

Все кудись забрав холодний вітер,

Слід байдужості залИшивши на згадку.

Посеред зими блакитна квітка

Паростки у двох серцях пустила.

З дня у день небесним своїм цвітом

Їм дорогу до весни стелила.

У веснянОму сонечку купалась,

І віддалАсь в палкі обійми літа…

Та в  простоті своЇй не сподівалась,

Що воно захоче її цвіт до тла спалити.

ПелюсткИ її порвав байдужий вітер.

Незабудкою її назвали люди.

Із зими через весну прийшла до літа.

Тільки осені в її житті уже не буде…

Что такое души одиночество? Это мыслей шальное пророчество, Еле слышное сердца биение, Когда жизнь уже не вдохновение. Что такое души одиночество? Когда дождь и плакать так хочется, Когда хочешь сказать, а некому, Только стены все слушают реплику. Что такое души одиночество? Ты не знаешь, когда это кончится, Когда хочешь обнять, а некого, Когда веришь, а верить то некому. Одиночество – как испытание… Просто жизнь диктует нам правила, Хотя счастье и скоротечное, Одиночество тоже не вечное!

В твої обійми палко притулюся

І доторкнуся рідної щоки,

В твої я очі щиро подивлюся,

Відчую теплоту жаданої руки.

 

І миттю світ засяє навкруги,

Барвисто прошепоче: «то кохання»,

І море почуттів враз вийде з берегів,

Ледь стримуючи хвиль бажання.

 

В твоїх обіймах хочу я тонути

Щомиті, щохвилини, назавжди,

Твоє тепло і серця стук відчути,

В житті моєму є лиш тільки ти.

Его душа не пожалела, Когда сердечко так болело, Его слова, пустые фразы, Без жизни сказки и рассказы… Она ему в глаза смотрела, В них так себя найти хотела, Но их пустое отраженье Как направление в забвенье… Себя от части забывая, Его любила понимая, Что в нем, готова раствориться, Ей не нужны другие лица… Она мечтала с ним проснуться, Прийти во сне его коснуться, Ее мечты не разделял, Он в поиске все прибывал… Сюжет из жизни так банален, Любит она, не любит парень… Бывает все наоборот, Он жизнь отдаст… Она уйдет…

P.S. Щороку від раку в світі помирає близько 7,6 млн. людей, від туберкульозу 2 млн. Від пневмонії у світі помирає 1,8 млн. дітей... Лікарі боряться за кожну хвилину життя хворих, а вбивці просто так забирають  життя у здорових людей за лічені секунди...

Ховати й стримувати почуття,

Побачивши тебе немає сили,

Нестерпно протікає так життя,

Неначе хтось обрізав мені крила.

 

Лише звичайне слово привітання,

Лише стакан холодної води,

Але не в змозі стримати бажання,

Крізь посмішку не втримати сльози.

 

Чому у світі згасли кольори?

Чому не сяє моє сонце?

Чому лише темрява навкруги

І дощ бринить в моє віконце?

 

Але я зможу, все це я стерплю,

Я буду через сльози посміхатись,

Лише із небом біль дощем проллю,

Але я далі буду жити намагатись.

Поверни мені моЮ усмІшку,

Я без неї мріяти не вмію.

І розбав її своєю хоч би трішки,

Бо інакше вона сЕрця не зігріє.

Поверни…Мені без неї важко.

Сум не можу із душі прогнати.

Та вона в твоїх руках, неначе пташка,

Пригорнулася й не хоче відлітати.

То й нехай залИшиться у тебе,

Головне, щоб ТИ міг посміхатись.

Задля твого щастя, якби було треба,

Я б мільйони посмішок змогла віддати.

Вот если жизнь сравнить с стеклом,

То где ты будешь? Или в чём?

Где твое место? В чём мечты?

Ведь кем нам быть решаем мы!

 

Быть может, ты стоишь ввитрине,

Блестишь, начищен как всегда,

А может в пыльной ты машине

И вытирают тебя только иногда.

 

Бывает мы заляпаны порою,

Бывает грязные, побитые судьбою,

Бывает трещина или дыра,

То краска, то жевачка, то смола.

 

Стекло… - тут можно многое исправить,

Вода и щетка смоют всё,

Туда лишь надобно добавить

Желанье и усилие твоё.

 

Вода и щетка – любящий Творец,

А грязь и трещины – твоих грехов конец.

Позволь Христу почистить жизнь твою,

Не забывай, Он за неё отдал свою!