Заблукало літо у колоссі
Золотих не стиглих ще пшениць.
Потонуло в гомінкому стоголоссі,
Що чарує краще чарівниць.

Я стояла на краєчку мрії,
Де межі не було небесам,
Де не було горизонту жодних ліній,
А лиш світу літнього краса.

Я дивилась поглядом волошки
Вздовж хмарин невидимих доріг,
Небо, тому погляду під колір трошки,
Тоді падало дощем мені до ніг.

Я стояла. Вітер гнув колосся…
Спраглі губи… блиск очей мов свіч…
Руки-крила і розпатлане волосся…
Як же добре з літом віч-на-віч!..

Отцы и дети: как все сложно… Но друг без друга не возможно! Моя судьба - твое начало… С тобой, родной мой, жизнь встречала! Ты, папа мой, и слава Богу! Что дал мне жизнь и путь – дорогу, Родной, единственный на свете, К твоим ногам склонились дети. А мы, родной мой, так похожи… Ты для меня других дороже! Характер мой с твоим так схожи, Мои глаза - твоих моложе. Ты знаешь, папа, жизнь – движенье, Мы, дети - рода продолженье! Живи и здравствуй нам на радость, Но часто вижу я усталость… Я знаю, стих такая малость… Но в нем душа моя осталась! Я верю, все ты понимаешь, Когда встречая, обнимаешь. К тебе примчусь я в зной и стужу, Тебя люблю, ты так мне нужен! Так будь здоров же наш родной, И с Днем Рожденья дорогой!!!

Вона писала листи до неба

На білих аркушах свого серця.

Одне лиш знала – повірити треба

У те, що доля їй ще посміхнеться.

Без адрЕси і без адресата…

Світлий Ангел за ними приходив.

Для дитини своєї крилатої

Він розраду завжди знаходив.

Поцілунком він лист запечатував,

Білосніжним крилом підписував.

Чи ти віруєш-душу запитував?

Й УСТРЕМЛІННЯМ ЇЇ УКРІПЛЮВАВ.

Була доля до неї жорстокою.

Мрії стали болючими ранами.

Та не прагнуло серце спокою

Під життєвими ураганами.

І так часто злими насмІшками

Аж до болю її бичувала.

Відчувала душа себе грішною,

Й оправдання собі не шукала.

Лиш потоками сліз покаЯння

До світанку вона вмивалася.

Вже не було ні мрій, ні бажання,

Тільки віра одна зосталася.

І прийшла тоді відповідь з неба –

Більша в тисячі раз, ніж просила…

На землі цій найвища потреба –

В серці Бога живого зустріла.

Улыбнись,не печалься и слёзы сотри.

Ты поверь,не достоин твоей он любви.

В ночь ушёл,не сказав ни "Прощай" ни "Прости".

Ну и пусть...Не грусти...И его отпусти.

Знай,что лучшее всё - у тебя впереди,

Ты сумеешь ещё своё счастье найти.

И в глазах твоих снова зажгутся огни,

Изумрудной любовью мир осветят они.

Снова трепетно сердце забъётся в груди

От огромной,взаимной,прекрасной любви.

Вновь в душе расцветёт дивным цветом сирень,

После вьюг и тревог будет солнечный день!

Я от тебя схожу сума,  Еще чуть-чуть, еще немного, И стану вовсе не своя, Не потерять к тебе дорогу. Я знаю вкус умелых губ, Они так страстно исцеляют, Я пью по капельке нектар, Тебя в себе я растворяю. Я жадная в своей любви, Тебя делить ни с кем не стану! Я заслужила быть с тобой, Тебе любить не перестану.

ЛIТО ЗАВIТАЛО !

********************

*************************

Лiто,що чекали,завiтало

З ягiдками,вишнею, з квiтками!

Сонечко,що начебто дрiмало,

Зiгрiває Землю промiньками.....

А душа радiє , як малеча :

Кожнiй квiточцi,пташинi,що спiває .

Бог Казав: нам радiсть забеспечiть,

Коли лiто знову завiтає …..

Так i є ! Повiтрячко наповнилось

Запахами квiтiв ,що духм'янi …..

Синочку!Шiстнадцять тобi виповнилось!

Вирiс ти на радiсть татку й мамi !

Хай тобi щастить,моя дитино!!!

Хай усе у тебе добре буде !

У достатку хай живе моя родина!

Хай щастить вам,також,добрi люди!

В нашiй Українi вiльнiй,Новiй

В мирi ,хай усi брати живуть !!!

Дiточки,онуки будуть хай здоровi !!!

Свiтлi Ангели життя їм збережуть!!!

Хай цвiте крїана, процвiтає !

Нехай згинуть ненавiсть,та злiсть!

Хай до кожної людини завiтає

Промiнь Свiтла,що несе Благую Вiсть !

******* / 9. 06. 2010 року /

Увидят все, поймут немногие, почувствует один. Скажу я вслух, услышат несколько, а нужен ты один. Пойду тропой нелёгкою, извилистой, да все к тебе, Услышу песню, да подпою нечаянно как я горю в огне. Любовь хранить задача сложная, увы, всегда, Ещё сложней, любить без памяти и навсегда. Зачем любовь? Ты задавал себе хоть раз вопрос? А потому, что без любви, увы, жизнь не всерьёз.