Про співтовариство

Поезія-це стан душі.У співтоваристві друкуються виключно авторські вірші.Ласкаво просимо до світу поезії!

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Поезія сучасних авторів.

Твои глаза

Когда смотрю в твои глаза ,

Тону в них, обо всём на свете забывая,

И, словно птица, в небо улетая,

Я улетаю в мир, где всё только для нас.

Где ярче звёзд глаза наши сверкают,

И жарче солнца теплота твоя.

И ничего на свете нет прекрасней,

Чем этот мир, где только ты и я.

И мне так трудно возвращаться,

И я прошу не отпускай меня!

Я так хочу в глазах этих остаться,

Слезинкой быть твоей, любовь нашу храня.

Одно счастье на двоих...*

Они взглядом согреты были, Потому что просто любили. Они счастьем друг друга питали Для себя мир они создавали. Он всегда спешил к ней на встречу, А она бы ждала его вечно, Он любил ее до безумства И она берегла его чувства. Он в глазах ее растворялся На коленях в любви признавался. Утром спящую, нежно ласкал, Жадно к сердцу всегда прижимал. Он пророс весь в ней, растворился! Он с дыханьем ее давно слился Она слышит биение сердца, Только с ним лишь дано ей согреться!

Не зволікай!

Коли думки заполонили,

Ти їх у серці не лишай -

Пиши вірші, надай їм сили!

Не зволікай!

 

Коли відчуєш біль образи,

То відпусти і не тримай -

Пробач зловмиснику відразу,

Не зволікай!

 

Не знаєш щастя де шукати?

Даруй лише любов і край...

Це головне - ти маєш знати!

Не зволікай!

 

Хвилину кожну цінувати

Навчить життя тебе нехай,

Для цього часу небагато -

Не зволікай! rose  

Нежность

Нежности волной тебя укрою,

И в любви пучину уведу.

Я мечте навстречу дверь открою,

В ней себя опять по-новому найду.

 

Стон истомы, как души томление,

Таю, словно воск в твоих руках.

Сладостны твои прикосновения,

И небесный привкус на губах.

 

От тревог в тебе нашла забвение,

Растворилась в пламени свечей.

Сквозь потери и неразумения

Вновь из сердца льётся нежности ручей.

Дикие пчёлы

  • 20.01.10, 22:52

 

Дикие пчёлы украли тепло

В стылый свой улей.

Вечер-бездельник скребётся в стекло,

Птицы уснули.

Тешит мой взгляд, обнажаясь, зима

Белою кожей.

Я растеряла свои имена-

Буду Прохожей.

Правда переможе!

Уже настав той вирішальний час,

Залежить все від кожного із нас.

Чи світлою дорогою вперед іти,

А чи залишитись назавжди у пітьмі.

 

 Багато зараз дуже вміють нарікати,

Але чомусь не хочуть того знати,

Що наша влада і усе, що навкруги,-

Це відображення того, чим є вони самі.

 

І не потрібно зовсім голосно кричати,

Від цього світ не зможе кращим стати.

А докорінно все навколишнє життя міняти

Потрібно кожному із себе починати.

 

І хай там що говорять, та я знаю,

Що скоро ясним світлом засіяє,

Розквітне і підніметься з руїни

Найкраща моя рідна Україна!

Не твоя...

          Не шукай в менІ демонів,                     Теж не невинний!           Не лишилося спогадів -                     Гнів безпричинний.           Мить, обманом обірвана,                     Хай турбує минуле...           Хоч неправді й повірила,                     Та про честь не забула!           Не повернеш, що бУло вже,                     Розлетілися мрії...           А у тебе все вийде ще -                     В серці маю надію.           Щастя горем не викуєш,                     Зрозумій і прости...           Не захоплюйся - звикнеш!                     Лиш прошу - відпусти!

Глупой звёздочкой смайла

  • 20.01.10, 18:37

Глупой звёздочкой смайла - поцелуй в СМС -ках:

Виновата весна, безнадежен диагноз. Эта встреча разметила жизнь на отрезки: То на звонкое "on" , то на "off" разрываюсь. Разрываюсь на "до", разрываюсь на "после", Безуспешно пытаюсь быть благо-разумной. Я ныряю в дела, только ты где-то возле, Не играешь, но рвёшь сердца тонкие струны... Дорожу твоей честью, ценю твою силу. И учусь принимать расстоянье как благо. Я ветрами-дождями то чувство гасила, Я построчно распяла его на бумаге. Солнце новые вёсны расцветит безумно. Из осколков мечты сложит яркие фрески. Ты прости мою душу, мою неразумность И... те звёздочки в нежных моих СМС - ках

Из тех мужчин...

Ну что ты парень натворил? Зачем ее ты полюбил, Зачем поддался ее чарам? И свою душу погубил. Ты просто ведь из тех мужчин, На меньшее ты не согласен. Ты Королеву полюбив, Стал уязвимым в одночасье… Она была из тех мастей, Что увлекая, губят душу. Она любОви пригубив, Ушла покой твой весь разрушив. А ты тоскуя и любя, Живешь в надежде, продолжая В душе любовь лишь ей храня О Королеве все мечтая! Забудь, оставь, нет больше сил Как человека понимаю. Мы так слепы всегда в любви, Что меньшее не замечаем!

Тобі

Твоя щира посмішка завжди зігріє,

Таємничий блиск в твоїх очах.

Терпеливо слухаєш про мої мрії,

Й полюбляєш смак ванілі на вустах.

 

Коли сумніви у душу проникали,

Ти лиш тихо шепотів:”Усе мине.

Усі інші подарунки дарували,

Ти ж один подарував мені мене.