Народ, чоловіки якого ховають обличчя..

Про туарегів — народ, чоловіки якого ховають обличчя, а у разі розлучення залишають собі лише верблюда...

Якщо при згадці виразу «народ пустелі» у вашій фантазії відразу виникають люди в синіх шатах, то ви уявляєте північноафриканських туарегів. Особливості їхнього життєвого устрою настільки не вписуються у звичні нам рамки, що ми просто не могли залишити без уваги цей загадковий народ.

Туареги – велика етнічна група берберів, яка не має власної території. Вони мешкають на території кількох країн Північної Африки, включаючи Малі та Алжир, а також у пустелі Сахара.

Вони вважаються дуже відважними людьми, оскільки не бояться природних катаклізмів. На їх честь навіть назвали позашляховик — Volkswagen Touareg.

А ось пов’язка на голові у чоловіків-туарегів надихнула на створення логотипу ралі-рейду «Дакар».

Туареги зазвичай носять одяг кольору індиго. У зв’язку з тим, що тканина трохи забарвлює шкіру, їх називають «синіми людьми».

Чоловік одягає хустку, коли йому виповнюється 18 років. Перше вбрання відзначають спеціальним ритуалом, який проводить мурабіт – ісламський святий. Він накидає вуаль на голову парубка і зачитує кілька віршів з Корану. Вуаль туарега символізує мужність та шанування предків.

Жінки-туареги мають багато свобод та переваг. На відміну від представниць своєї статі в інших ісламських громадах вони не закривають обличчя на публіці.

Щоб завоювати увагу прекрасної дами, чоловік має посилати їй вірші. Він може годинами підбирати найпоетичніші слова, сподіваючись підкорити кохану.

Перед тим, як вийти заміж, дівчина може проводити час з різними чоловіками, якщо вона того хоче. Це не ганиться суспільством.

Весілля туареги проводять, як правило, у сезони дощів. Нареченій натирають волосся чорним піском і заплітають його. Потім вбрана дівчина та її родичі сідають на ослів чи верблюдів та їдуть до табору нареченого. Чоловік, у свою чергу, в день святкування обов’язково фарбує стопи хною, що символізує родючість і уберігає від злих духів.

Коли весільний бенкет добігає кінця, молодята вирушають у табір нареченої на рік. У цей час новоспечений чоловік повинен наполегливо працювати, щоб заслужити довіру дружини та її родичів. І якщо він нікого не розчарує, то зрештою зможе відвезти дружину до свого табору.

У сільській місцевості батьки та їхні діти живуть в окремому наметі або невеликому поселенні, яке називають на честь заміжньої жінки, яка володіє житлом.

Через жінок передаються соціальний статус, худоба та майно. Дружини можуть ініціювати розлучення і виставити чоловіка геть із житла. Нерідко верблюд — це єдине, що залишається у чоловіка після розставання з дружиною.

На честь розлучення влаштовують гуляння. Святкується те, що до полку наречених прибула ще одна. Розлучення не є тавром для жінки, тому вона легко вийде заміж повторно.

Жінка для туарегів є священною і є основоположницею традицій, що підтверджують і міфи цього народу. Один із них оповідає про жінку-воїна Тагурмат, чиї дочки-близнюки стали першими знахарками, які почали лікувати людей травами.

Ймовірно, головна причина, через яку представниці прекрасної статі відіграють таку важливу роль у суспільстві туарегів, у тому, що вони вважають себе нащадками великої правительки Сахари Тін-Хінан. За місцевою легендою вона об’єднала племена і стала праматір’ю туарегів.

Чоловіки, як правило, мають худорляву статуру, але в жінках їм подобається «пишність». У фольклорі туарегів володарка ідеальної зовнішності представлена чорнявою дівчиною з жировими складками на тілі.

Дитину батьки називають тільки через тиждень після її народження. Малюкові дають таємне ім’я на тамашеці — мові туарегів. Наступного дня чаду збривають все волосся на голові, щоб символічно обірвати його зв’язок зі світом духів. Потім батьки везуть дитину до мечеті, де їй уже обирають арабське ім’я з Корану.

Спорідненість по материнській лінії вважається сильнішою, і тому чоловік передає особисте майно синові своєї сестри, а не власному синові.

Одружений чоловік зберігає вірність дружині. А вона має право ходити “на ліво”. Але лише за умови, що її коханець відвідуватиме її глибокої ночі і йтиме перед світанком. Хоч суспільство і не вимагає від жінки подружньої вірності, афішувати позашлюбні зв’язки — поганий тон.

Незважаючи на те, що туареги селяться в містах і охоче взаємодіють із сучасним світом, їх суспільство досі ділиться на стани: є дворяни, духовні служителі, ремісники та робітники.

Займаються туареги переважно скотарством, але щоб заробляти на життя, цього буває недостатньо. Вони також озеленюють оази, супроводжують каравани, торгують, виготовляють вироби для туристів.

Жінки не виходять працювати у пустелі, не пасуть худобу, максимум – збирають посіви, висаджені чоловіками.

Чоловік може їсти лише при дружині чи коханці. Якщо його прийом їжі побачить інша жінка, він повинен негайно повернутись до неї спиною. Те саме стосується і старших членів сім’ї.

Чоловіки-туареги намагаються простежити, скільки їсть дружина, щоб за необхідності заохотити її з’їсти більше. Причина у естетичних перевагах туарегів. Як вже писалося вище, їм подобаються жінки з пишною статурою.

Одна з найважливіших церемоній у житті туарегів – це чаювання. У ній багато тонкощів, правил та ритуалів. Чай завершує кожен прийом їжі і стає сигналом того, що час подрімати.

Вважається неввічливим прийти в гості та відмовитися хоча б від однієї чашки чаю. Якщо ви залишитеся на всі три (а більше з вами і не вип’ють) вас завжди будуть раді бачити.

Хліб туареги печуть просто у піску. Вони розводять багаття, і коли від полум’я залишаються лише вугілля, то трохи розчищають випалене місце, поміщають туди коржик із тіста і присипають його піском та золою. Коли хліб готовий, за допомогою деревини з нього обтрушується все зайве.

Незважаючи на те, що туареги так прив’язані до традицій та національних звичаїв, вони відкриті для сучасного світу. Будь-хто може відвідати їхні музичні та культурні заходи і навіть послухати виконавців традиційної музики десь на фестивалі у Ніцці.