Молода вихователька...))))

У садочку молода вихователька допомагає малому, що йому ледве три роки, взувати зимові чобітки. Йде дуже непросто. Малий пихтить. Вихователька собі. Від напруги розчервонілася, але за якимось разом вдалося таки. Аж присіла перевести подих. А малий каже, що то не на ту ногу взули.

Виховательки приглядається, і дійсно переплутали лівий з правим. Береться стягати. У зворотний бік йде легше, але однаково треба трохи пововтузитися. Потім назад взувати. Тим часом у неї вже з’явилися перші крапельки поту на чолі. Малому також важко. Але обидвоє стараються. Ще трохи і чобітки на ногах. Малий видає:

- То не мої чобітки.

Вихователька трохи в ступорі. У неї починають дрібно тремтіти коліна. Але стягає чобітки з ніг. Дихання глибоке, бо то фітнес ще той. Коли один вже лежить на підлозі, а інший от-от сповзе, малий додає:

- То чобітки мого братика. Мама сказала їх носити.

Праве око у виховательки дрібно сіпається. Вона йде випити склянку води, хоча хочеться їй чогось набагато міцнішого. Але бере себе у руки і починає взувати малого. Чомусь справа йде найважче з усіх разів. Піт тече струмком і змиває туш. Малий кілька разів голосно "ойкає", але терпить. Намагається допомагати, як вміє. Вихователька подумки вже написала у травні заяву на звільнення і їде на полуницю до Польщі. Проходить ще трохи часу. Чобітки нарешті на місці.

Виснажена важко опускається на стілець хвильку перепочити. Малий винувато стоїть біля неї і чекає, щоб продовжити вдягатися. Зрештою, трохи прийшовши до тями, вихователька допомагає йому вдягнути куртку та шапку. Питає, де його рукавички. Малий тихо відповідає:

- У чобітках...

Автора не знаю...