Тату, звідки я взявся?

– Тату, звідки я взявся? – запитав маленький Коля, залазячи до батьків на диван.
– З мами, – автоматично відповів тато, потім схаменувся, і з жахом чекав уточнюючих питань.
– А мама звідки взялася?
– З В…жу, – полегшено видихнув тато.
– А В…ж звідки взявся?
– В…ж? Дивне запитання … А! Згадав! Його ж архітектор намалював. Дядько такий. За цим малюнком Житомир і побудували.
Колю цей факт дуже зацікавив.
– А мене, перш ніж я з мами з’явився, теж дядечко малював?
Мама засміялася, а тато обурився.
– Який ще дядечко ?! Тебе я малював! Зрозуміло?

– А мені діти з веснянками подобаються, – викрутився тато. – Весело ж.
– Не дуже … – насупився син. – І вуха мені великі навіщо? Мене через це клаповухим дражнять.
– У тата, коли він тобі вуха малював, рука здригнулася, – посміхнулася мама. – Він, взагалі, у нас погано малює.
– Та що ти?! – знову обурився тато. – Могла б і поправити мій малюночок!
– Так, – погодився Коля. – Мамо, ти чому мені не намалювала інші вуха?
– Ну, якщо чесно, і у мене з малюванням в школі було не дуже, – зізналася мама.
Коля важко зітхнув.
– Та ти не переживай, – батько скуйовдив синові волосся. – У мене теж в дитинстві вуха були як у слона. А потім, нічого, пройшло.
– Та я не про це …
Коля уважно подивився на маму, потім на тата, потім зліз з дивана, і серйозно так сказав:
– Коли сестричку мені малювати будете, мене покличте. Я простежу, щоб ви нічого не зіпсували. Адже дівчинка повинна бути красивою …

(с) А. Анісімов