Про співтовариство

Співтовариство НА ВЕРШИНІ СЛОВА обєднує поетів які пишуть на українській та російській мові. Як початківців так і майстрів слова.
Ціль: Обєднання поетів, та шанувальників поезії для популяризації поезії, видання збірок віршів, організації авторських вечорів і т.д.
Вид:
короткий
повний

На вершині слова - Вірші

З одного фужеру.

Не судилося нам разом бути.

Такі вже в нас долі.

Нам тепер у різні вікна.

Світить місяць й зорі.

     Все що було,

     Все пройшло.

     Нам з тобою

     З одного фужеру.

     Вже ніколи

     Не пити вино.

Не іти по одній дорозі.

В дощ, під плащем одним.

Не стояти, на одному порозі.

Був вогонь, залишився дим.

     Все що було,

     Все пройшло.

     Нам з тобою

     З одного фужеру.

     Вже ніколи

     Не пити вино.

    Дмитро Дідківський.

       1998 рік.

Російська версія цьго вірша звучит так http://blog.i.ua/user/730468/114025/

На вічну пам'ять другу В’ячеславу присвячується.

На вічну пам'ять другу В’ячеславу присвячується.

Стоїть могилка в квітах вся.

Наче калина в лузі.

Слава, подивись,

До тебе пройшли друзі.

     Біль в серці, не зарадити нічим.

     Твоя ненька вся в сльозах ридає.

     Та смерть в нас така міць.

      Вона і юних забирає.

До тебе всі сюди прийшли.

Мороз усіх шкребе по шкірі.

Коли смерть прийшла до нього.

Куди дивився ти наш Боже?

     За брата ти був мені.

     З дитинства з тобою ми дружили.

     Всю радість, горе та журбу.

     Завжди порівно ділили.

Слава, приходь у мої сни.

Навчай не брехати, не лицемірити.

Навчай мене тільки добру.

Навчай мене у Бога вірити.

     Прийде час і ти прийдеш.

     Прийдеш, щоб душу мою забрати.

     І з цім змирюся напевно я.

     Перед Богом кожен повинен предстати.

Тільки прошу не підганяй.

Мене схрещувати руки.

Дай часу, щоб мені пройти.

Через всі радості і муки.

     Дай часу в волю пожити.

     Щоб всі свої діла налагодити.

     Щоб марним не було життя.

     І на землі свій слід залишити.

       Дмитро Дідківський.

           1998 рік.

Російська версія цьго вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113881/

Не знають меж вірші.

Не знають меж вірші.

І їх не спиниш на кордоні.

Поети захистять світ.

Коли політики не в змозі.

Дмитро Дідківський.

      1998 рік.

Версію цього вірша на російській мові читайте тут http://blog.i.ua/user/730468/113843/

Замість епілогу.

Щоб не зів’яли

Квіти на могилі.

Хай ідуть зливи…

Тільки не плачуть хай очі.

Приходьте друзі до мене в день.

Я прийду до вас в ночі.

Дмитро Дідківський.

     1998 рік.

Версію цього вірша на російській мові читайте тут http://blog.i.ua/user/730468/113843/

Любка.

  Любка.

Де ти моя любка.

Мила, рідненька.

Добра, хороша.

Дівчина чепурненька.

       Згадай як в дитинстві,

       Нас всі ображали.

       «Жених й наречена» :

       Нам всі кричали.

Як на горищі

Спідниця в тебе спала.

Я тебе поцілував.

«Не чіпай» : сказала.

         Облиш моя Любка.

         Стосунки платонічні.

         Зараз будуть в нас з тобою,

         Заняття практичні.

Ти зразу з переляку,

Як хом’як тремтіла.

Зрозуміла потім : «кайф»

Та й ще захотіла.

       І з тієї пори,

       Розсудливішою стала.

       І морозиво тебе,

       Не задовольняло.

Став я тоді красти.

Й ніченьки не спати.

Щоб подарунки носити.

І тебе кохати.

       І тепер сиджу в суді.

       Сиджу й ледь не плачу,

       Чужих людей й рідних,

       Я обличчя бачу.

Лиш тебе в залі,

На диво не має.

З ким ти моя Любка?

Хто тебе кохає?

11 грудня 1997 рік.

Дмитро Дідківський.

            

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113747/

Л.О.

       Л.О.

Відстань в сотні миль.

Нас з тобою, рідненька розділяє.

Чи будемо разом іти ми по життю.

Цього з нас ніхто не знає.

       Ми говоримо слова кохання.

         Серця наші, як свічки палають.

         Від заходу сонця, й до світання.

         Про нову зустріч вони благають.

Та не суджено завжди бути разом.

Перешкоди різні на заваді.

Й чим довшу розлуку нам доля дасть.

Тим більше зустрічі своїй, будемо раді.

             Дмитро Дідківський.

              31 січня 1998 рік.

 

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113713/

Під конвоєм.

Під конвоєм.

Із суду вели під конвоєм.

Біля паркану стояла дівчина моя.

Мене проститися з нею не пустили.

І по її щоці бігла сльоза.

       Конвою, лютий, дай мені хвилину.

       Я маю їй дещо сказати.

       З нею нас навіки розлучили.

       Адже мене повинні розстріляти.

Не плач люба, кохана моя.

Така вже доля – скоро я загину.

Ти тільки себе, прошу бережи.

Від мене, чекаєш ти дитину.

       І будуть весною, каштани ще цвісти.

       І будуть літом, пускати пух тополі.

       Ніколи більше не побачу цього я.

       Ніколи більше не побачу волі.

Прощай кохана, навіки прощай.

Прощай люба, моя рідна, мила.

Ніколи більше не побачу тебе.

Ніколи не побачу свого сина.

       Коли він з’явиться на світ.

       Про все розкажеш йому, моя мила.

       Про те, як я провину на себе взяв.

       Про те, як мєнта ти замочила.

Дмитро Дідківський.

9 грудня 1997 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113593/

Дмитро Дідківський - вірш СЕРЦЕ.

Сьогодні  листаючи свій старенький блокнотик натрапив на свої переклади та варіації своїх же віршів. Трішки замислившись вирішив їх всіх виложити для Вас. Читайте й не судіть строго.

Серце.

Серце в тебе,

Як троянди квіти.

Що кохання в світі є,

Йому не зрозуміти.

7 грудня 1997 рік.

P.S.  Російска версія цього вірша звучить так: http://blog.i.ua/user/730468/113482/

Щиро Ваш Дмитро Дідківський.

Як забути тебе, Україно - еклюзив від Лессі.

Як забути тебе, Україно, ти ж кохана моя Батьківщина?! Як забути дея народилась? Де живу і навчаюся я? Де росою світанків умилась? Де родилася ненька моя!!! Довго, довго ти страждала Незалежності чекала, гніт репресій ти терпіла, захищалась ти уміло! А тепер на радість нам і на злість всім ворогам, розрослася ти вербою, сонце світить над тобою..

Ліля (Лессі).

http://narod.i.ua/user/1096008/profile/

м. Рівне.

 

Извини.

Извини.

Я не могу тебя забыть.

И с каждым днем,

Моя грусть сильнее.

 Не знаю почему

Не устаю тебя  любить.

В замен же,

Ничего не прося и не имея.

Та и зачем, взамен, что - то просить.

Любовь нельзя купить,

Но так легко утратить.

И почему, мы учимся ценить

Едва все, успев потратить.

Дмитрий Дидковский.

19.08.08.Город Малин.