Справа потрібна і "на часі".
Постійно, як і всі друзі, допомагав нашим пораненим,
передавав на Схід необхідне, возив продукти-хліб-малюнки в військовий госпіталь.
Так, дрібниці.
Взнаю якось, що знайомі, волонтери громадської
організації, зібрали по селах продукти і відправляють нашим же, глибоцьким, які
воюють. Прихожу – дві кімнати закладені продуктами, одежею, амуніцією чи не під
стелю. Починаю розуміти, що те, що робив сам, ну… не серйозно.
Коли вантажили, вийшло так, що ми фасували продукти, з
принесених пакетів-коробок розподіляли по видах продуктів. Помітно, що
скидались, хто що міг. Хтось передавав цілі коробки з різними продуктами, хтось
– банку консервів, а хтось – просто кусок сала. Тобто БАЙДУЖИХ НЕ БУЛО.
Усвідомлюєш, що це дійсно народна війна… Російські
окупанти, як це було і в середині минулого століття, воюють не з державою, а з
народом. І ми захищаємо себе та свою землю. Ситуація дуже вже нагадує воєнні і
повоєнні часи, коли держави як такої не було, а військо – УПА – є. Вивчене,
обмундироване, нагодоване. Все тримається на звичайних людях, які розуміють, що
перемога залежить від них, і заміна одного «культурного» окупанта на іншого,
дикого, ні до чого доброго не приведе.
Пам’ятаю, ще в середині 80-тих місцеві, боячись, розповідали про звірства
«старших братів», свідками яких були самі. Звірства, які списували на місцевих
партизан. Та й мало хто вірив тоді в брехню, що твої друзі, сусіди, здатні на
таке. Мало хто вівся. Проте стільки років брехливої пропаганди робили своє… Дивно
тоді було мені, вихованому комсомолом, це чути. Проте – живі свідки.
Три чверті століття пройшло. І що змінилось… А нічого.
Дика азійська орда, яка не визнає ніяких моральних цивілізаційних норм, знову
суне на нашу прадідівську землю. І зупинити її може тільки сила. Наша сила.
Коли наші волонтери
збирали їжу, обігрівачі, теплі речі, ніхто не відмовляв. Сільські і селищні школи,
установи, господарі, просто небайдужі. Буковинці допомагали, хто чим міг.
Печиво, вермішель, сало, консервація, картопля – все
те, що потрібно нашим захисникам. І що може в холод зігріти краще, як тарілка
гарячого українського борщу, виготовленого на рідній Буковині! В краї,де українські, румунські, польські, молдовські,
старообрядницькі російські села так перемішані і всі завжди знаходять спільну
мову.
Згадую, як під час Майдану дзвонить знайома з сусідньої з
столичною області.
– Так і так, зібрали наші бабульки продукти та теплі
речі, а везти не можемо, кому і як можна передати.
Зідзвонююсь з товаришем з столиці, той домовляється,
отримує на транспортній і, за моїм проханням, передає на Майдан представникам
тієї ж таки області. До речі, потім на другій барикаді на Грушевського ще разом
гімн співали.
Найбільш
затребуваними в теперішніх умовах є не просто продукти тривалого зберігання, а
ті, які не замерзатимуть. Тож продукти, які входять до борщу, повинні бути висушені
і підготовлені для швидкого приготування.
І витягують таку роботу, знову ж таки, наші жінки. На них
тримається основна робота по приготуванню сухих борщових наборів. Вони
мили-чистили-кришили принесені, а часто й свої, буряк, моркву, часник, цибулю. Ще раніше були
заготовлені сухі помідори, солодкий перець, листя петрушки, селери, порею. Тобто
була використана традиційна буковинська рецептура, але в сухому вигляді.
Для приготування такого борщу потрібно мінімум часу і
енергії. Набір заливається окропом, настоюється, і поживний вітамінний борщ готовий
до вживання. А ще як приготовлений з наших чистих продуктів турботливими
газдинями – є продуктом, не тільки вкрай необхідним нашим воїнам для повноцінного харчування, а й
оберегом на передовій. Продукти з отчої
землі!
Якщо потрібні етикетки з рецептурою чи поради по
приготуванню та організації – пишіть. Ми можемо допомогти!