Зачепило за живе...

НАРОДЕ, ПРОСТИЙ МІЙ НАРОДЕ…
Народе, простий мій народе,
Зморений, змучений, зболений,
Живеш ради волі й свободи,
Обдурений, обездолений.

З копійковими зарплатами
Умілець у будь-якій справі.
Слізьми, розпукою, втратами
Світанки стрічаєш криваві.

Трудишся поза кордонами,
Розлуками діри латаєш.
То клякнеш перед іконами,
То долю свою проклинаєш.

До совісті й честі взиваєш,
Розумний народе, свідомий,
Та знов хабаря підсуваєш,
Бо жест цей, до болю, знайомий.

Стаєш на ті самі граблі,
І гостриш для локшини вуха.
Якби ж нам козацькі шаблі!..
Якби ж козака-відчайдуха!..
© Halyna Brych

Не знаю автора. (З Інтернету)

Мені байдуже, чи їх Бог простить,
Та я орду ніколи не пробачу,
За Україну, що в вогні горить
І на колінах за синами плаче!
Я не пробачу, я їх прокляну! 
Щоб захлинулись у пролитій крові! 
За підлу і приховану війну,
Розв’язану з «братерської любові». 
Їх прокляну за сльози, кров і біль 
Замучених, скалічених та вбитих,
За те, що в Україну звідусіль 
«Бабла» кацапи пруться заробити!
За ці потоки бруду і брехні, 
Словесне, нескінченне божевілля, 
Горіти вам в пекельному вогні, 
Конати від кривавого похмілля! 
Це не народ! Це стадо, звірина!
Захланна, хамовита, кровожерна.
Життю там завжди була гріш ціна
Лише у п’янстві й матюках майстерна.
На нашім горі, крові і смертях 
Це бидло щастя хоче збудувати! 
Куди у них гріху подівся страх?
Чому їм дозволяє Бог вбивати…? 
Мені байдуже чи їх Бог простить, 
Та я їм цього не прощу ніколи,
І вже прийдеться так довіку жить 
З гріхом в душі, а в серці жити з болем