Фантомний
біль душі
якої  вже
 нема.

А тіло
плаче
за  життям

повторюсь - батьки виховують і  відповідають  за  Громадян  України  тільки  в  колі  СІМЇ!!!, ДОму,
Нормальні  Батьки ( (ТОргаші( "Бізьнесьмені"), олігарледарі, і  інший  мусор- не  враховуется))
Працюють і  не   мають Фізичної  змоги   няньчитись  з  дітьми  на  вулицях,  школах......
 ( це  реальність  а  не  карманодибільна  "статистика").

Держава   Повина (це  її  ОБОВЯЗОК) опікуватись  про  майбутніх  Громадян  Держави.

Але  коли  при  Владі  Торгові  Магнати ( Чернігівського, Суркіс, Піво- Оболонь, Львівське)

То вся  "турбота"  про  Майбуття  -  це  пивбари, футбольний  непотріб,  генделики, отруйні  плющі Моралі - Нічні  "клуби"  ( пивний  сурогат   культури.)

А  щоб  це  зрозуміти  і  побачити

НЕобходимо   ПЕРЕСТУПИТЬ  ЧЕРЕЗ  ВНУТРЕННЕГО   МОРАЛЬНОГО  ЖЛОБА - НАРКОМАНА  пива....

и  мочевого  пузыря.....

По  питанню  виховання-

Вибирате - дибілізм самодурство
"права  дитини"

абож  як  до  американо -совкової  тупості  у  "воспитании"-
козацькі  часи, українське  виховання.

а  "ремньом" -  при  злочині  є  покарання.

Бо  Покарання   - це не  рай  а  повина  бути Каторга..

 ( при слові права забуваются манюсиньку деталь-
Права це не анархія, а й ОБОВЯЗКИ того хто має права)

Да  і  ще.

Сімя  відповідає  за  дитину  лише  в  колі  сімї, дому.

Усе  інше - відповідає  уряд ( вулиця  школа......).

Неписаний  Закон.

У  вас  ніколи  не  виникало  прагнення ( ні,  навіть  не  просто  прагнення  а  невситима  спрага)

зняти  з  рук  перчатки,  і  відчути  ними  мураву, зілля,трави.

Зняти  з  вух  навушники,  і  почути  шепіт  дерев....

Перчата, навушники - це  образ  нашої  "освіти",  яка  штабелями  програмує  нас  як  "СПОЖИВАЧІВ".

Далі  буде

Завжди літають
разом
ворона  і  сорока
але радості
чи  горю
ніхто
не  знає
строку

Білий  тигр
і синій  Дракон
Завжди
З'являются
разом
тому  важко  зрозуміти
де  Лихо
а  де  добрі  вісті

ДУМКИ ПРО ЧОЛОВІКА, ЩО ПІШОВ
ВОЮВАТИ ДАЛЕКО ЗА КОРДОН

Торік, коли ти попрощав
свою дружину молоду,

Метелики поміж трави
в південнім пурхали саду.

А нині, як тебе згадать,
як пригасити серця жар,

Коли відціль західних гір
не видно з-поза цінських хмар?

Ох, до застави Юйгуань
відціль п'ять тисяч довгих лі!

Послать листа? Чи дійде він,
той бідний лист, на край землі!

НА САМОТІ СИДЖУ В ГОРАХ ЦЗІНТІНШАНЬ

Зграя птиць пролетіла
і зникла ту ж мить вдалині,

Сиротлива хмаринка
за ними слідом поспішає.

Я на гори дивлюся -
і не набридає мені,

Горам також на мене
дивитися не набридає.