Інфузорія що вміє розмовляти)) (с)

  • 05.03.17, 11:59

Є в мене приятелька, Ілона. Зразок білоцерківського гламуру. Ногті, губи, цицьки, вії - збільшені. Мозок зменшений. При чому, якщо збільшувалось все свідомо, то зменшення відбулося по замовчуванню. З нею цікаво до сказу. Ну цікаво ж спілкуватися з інфузорією, що вміє розмовляти? )) 
Вона періодично телефонує, щоб розказати сенсацію, чи пожалітися на чергового "папіка". 
- Лесь ти вкурсі, що зараз пластику роблять на інтимних місцях??? 
- Чула. 
- Як думаєш? Варто мені зробити
- Твоє діло. 
- А може глянеш, щоб об'єктивно оцінити необхідність? 
- Ілона, блін, я ж не шарю в гламурі. 
- І то правда, але з Анжелікою не можу порадитись, бо вона ідею стирить. Блін.. 
Або.
- Леся він мудак. 
- Хто? 
- Янукович. 
- Я знаю, а от звідки в тебе ця свіжа думка? 
- Ти бачила його коханку. Жлобяра він, при таких бабках - така тьолка хєрова. 
Або з останнього. 
- Ну чого я така нещасна!!! *плаче*
- Що трапилось Ілона? 
- Завтра Валєнтіна, а в мене критичні дні!!! 
- Ну і що. 
- Ти що, взагалі тупа??? Як же мені сьогодні "папіка" на перстеник розкрутити??? *плаче*
- Ілона, прояви фантазію, запропонуй незвичне. 
- Оте незвичне йому жінка робить... А ось це... Леська - ти геній! Не дарма ти серед всіх знайомих найрозумніша. Тобі би трошки груди збільшити, носа зменшити і одягнутись нормально - ти б і в Києві життя собі влаштувала. В мене хірург є класний, я б тобі і грошей позичила.. 
- Ілона - пока! 
- Як можна бути такою розумною і такою тупою? Не вмієш ти скористатись перевагами.. Пока

Парадокс ......

  • 11.02.17, 15:01
Все життя проходила зімой і лєтом у взутті на шпильках від 11 до15 см...не впала ні одного разу...цієї зими перейшла на сплошну підошву 2 см. грохаюсь майже кожен день і деколи по 2 рази...stenaхтось ще падає ?????wakeup

43%, 17 голосів

58%, 23 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Секс под дождем)))ХХХХ (+21)

Странный вечер, облака куда-то торопились, волнующий закат, проглатывающий малиновое солнце, утихающие звуки и свежесть воздуха, укутывали меня, когда я оказалась на крыше высотки... Смотреть вниз на мелькающие машины, похожие на жуков, трамваи, ползущие как гусеницы, людей, двигающихся как-то хаотично ... и над всем этим возвышаться очень волнующе...но почему-то тянет не прыгнуть вниз к ним, а наоборот, взлететь... Поднять голову и руки к звездному полотну и улететь... но тучи внезапно изменили эту картинку, нарисовав другую - черное покрывало и изредка мелькающая полная луна. Она всегда меня манила, вызывая внутри маниакальную похоть, желание и страсть. Так захотелось обнажить не только душу, но и тело... но кому? На крыше я одна... Сорвался проказник-ветер, поднимая и помогая снять с меня платье, открывая нагое тело, пылающее, жаждущее секса... с кем?... Да, без разницы с кем... Животные инстинкты просыпаются во мне при полнолунии, когда хочется секса без ограничений, без рамок, без табу... Просто отдаться или поиметь, насладиться, поплыть и утонуть, испытать упоительный приход оргазма и не единожды, а многократно.... Начался мелкий теплый дождь, капли которого приятно касались моего горячего тела... Обнаженная, умытая дождем, мечтаю с закрытыми глазами и ловлю губами дождь, руками ласкаю грудь, соски, спускаясь всё ниже  по животу...  И вдруг, меня коснулись чьи-то руки, прикрывая капельки дождя, чувствую, как они обхватив меня со спины начинают ласкать налившиеся желанием персы, которые поддавшись, откликнулись на прикосновение и в бусинки превратились соски... Руки были мужские, уверенные и знали точно, что надо и как... Я только вздрогнула, но не повернулась, мне не хотелось видеть и узнать кто это... Продолжая стоять с закрытыми глазами, наслаждаясь игрой его пальцев с восставшими сосками, по телу пробежала дрожь, как будто ударило низковольтным током. Одна его рука скользнула ниже по мокрому от дождя животу и поглаживая круговыми движениями, постепенно, но уверенно двигалась вниз.... теплой волной накрыло меня, перехватив его руку я сама направила её туда, где всё уже пылало и истекало влагой. Наши пальцы переплелись, играя и проникая внутрь сладостного входа, поддразнивая напрягшийся клитор.. Мне захотелось обернуться и незнакомца поцеловать, но он этого не позволил, только чувствовала его своей спиной, как он раздевался, не отпуская своей руки, проникая, раздвигая лепестки розочки двумя пальцами всё настойчивее и глубже... Тихо постанывая и немного разочарована я хотела вырваться, он сбросив все одежды, нагнул меня и очень неожиданно и резко вошел, настолько глубоко, что с губ моих слетел крик... Не обращая никакого внимания на это, он схватил за бедра и продолжал врываться в меня,.меняя ритм и амплитуду движений, проникая всё глубже и заполняя собой внутри меня. Я сама себе призналась, что это то, чего хотела.... Двигаясь навстречу его движениям, сжимая как можно сильнее мышцами его могучий, с каждым толчком, увеличивающийся жезл, я наслаждалась и упивалась животной страстью, чувствуя приближения оргазма... Сильный толчёк, заставил выстрелить мою внутреннюю пружинку... мышцы в единый миг так сжались и отпустили... зразу стало внутри тепло ... и я полностью расслабилась, утонула в пьянящей неге... Он продолжал яростно брать, ускоряясь и через секунду взорвался тоже... Наши соки внутри смешались и стекали по ногам, растворяясь в ливне....(С)




Ночью и днем. Вечером. Только вдвоем....

  • 28.01.17, 20:25
Улыбнись, когда он делает тебя счастливой, кричи на него, когда он бесит тебя, и скучай, когда 
его нет рядом. Любовь трудна, когда это любовь.(с)

Чужой мужчина...(с)

  • 05.01.17, 09:53

У каждой женщины иногда появляется в жизни чужой мужчина, ( или же у мужчины, чужая женщина ). Он — коллега по работе, или просто знакомый, или же муж ее подруги. Главное в нем одно — он уже занят, у него есть любимая женщина — жена. Он не скрывая этого носит обручальное кольцо, охотно рассказывает, что его любимая любит и чем занимается, и даже то, какая у них прекрасная, дружная семья. Но черт побери, при всех этих разговорах у него в глазах прыгают шальные «чертики», и он постоянно пытается ненавязчиво флиртовать с женщинами. И ты, конечно же не исключение. Да, он говорит о жене, но при этом смотрит тебе прямо в глаза…

Странное ощущение возникает. Как будто ничего страшного не происходит, но он — чужой мужчина усыпляет в какой то момент твою бдительность рассказами о любимой, а потом начинает медленно, но верно втираться в твое доверие. Незаметно для тебя самой, ты начинаешь рассказывать ему почти все свои секреты, потому, что чувствуешь себя расслабленной и свободной. В принципе, он принадлежит другой женщине, думаешь ты, а значит, с ним можно дружить, ходить в кафе после работы, хохотать и обсуждать начальство. При этом можно совершенно не напрягаться. Даже когда он говорит тебе по телефону: «Я соскучился», внутри тебя ничего не екает и не сжимается, потому что он — не тот, кого ты ждала всю жизнь. Потому что у него есть обручальное кольцо на пальце. Но вдруг наступает момент, когда он посылает тебе по 10 сообщений в день. Вроде бы ничего страшного, это означает, что у тебя появился настоящий друг — чужой мужчина, с которым вы кажется близки, но как люди, которым ничего друг от друга не надо. Многие люди называют это дружбой между мужчиной и женщиной. Но некоторые женщины предпочитают называть вещи своими именами. И они в таких случаях говорят : «Это мой чужой мужчина»…(с)


Помирала відьма......(с)

  • 03.01.17, 12:07

Помирала відьма..
Вся дев'ятиповерхівка була схожа на величезний вулик, що гудів, ворушився, метушився і чекав.
Всі чудово знали звідки ті нещастя, що накрили будинок чорним рядном кільканадцять останніх років. Петро прекрасно розумів, що якби не гаркнув на відьму, коли та курва чорна тільки в'їхала в квартиру на третьому, то не пішла б від нього його Свєта з дочкою. Люба і Оксана знали, що якби вони на початку її життя тут були здоровкалися з нею, то може і не пили б так по чорному їхні алкаші. Маруся знала, що якби її малий не кинув якось у відьмине вікно каменюкою, то не сидів би зараз у колонії для неповнолітніх. Всі, хто так чи інак колись їй не догодив - були покарані. Доля віддячила кожному. Навіть стара Лисавета, якій до відьми не було ніякого діла, вона просто її не помічала, і ту скарано тим, що до неї її діти вже років п'ять навіть не потикаються. Тому й гудів будинок, всі прекрасно розуміли, що якщо відьма помре, то скінчиться чорна полоса. А ще знали, що відьми помирають важко і довго. І "швидка" під під'їздом геть не сприятиме прискоренню цього процесу.
- Вона так не помре, - сказала Люба, - їм тре стелю прорубувати, я чула.
- Куди? - скептично спитав Петро, - з третього до дев'ятого?
- А мо намікнуть щоб вікно широко відкрили? Мо помічне? - Оксана вставила п'ять копійок, краєм ока слідкуючи за своїм Василем, що тихцем йшов попід будинком з Любиним Йваном. - Ти куди намилився, вража сило?!
- Чого верещиш? - крізь зуби прошепотів Василь,- Ми з Ваньком тут один спосіб прискорити процес взнали.
- Угу, - закивав рудий Ванько - інфа сто процентів. Тре поки відьма не може преставитись, випити за упокой її душі, тіки щиро, тоді над нею змилуються янголи і дадуть померти.
- Ах ти ж потрох собачий, тобі аби нализатися! - псіхувала Люба, намагаючись витягти у Івана з рук чорний пакет, в якому щось дзенькало.
- Любко, не бушуй, хлопці діло кажуть. - заспокоїв жіночку Петро, - я теж десь таке чув.
Маруся, ховаючи в кишеню листа від сина з "зони" рішуче стала між Йваном і Любою.
- Знаєте шо? Якшо поможе, то і я вип'ю, хоч і не п'ю зазвичай. Пішли в посадку, там спокійно. У вас хоч закуска є?
- А як же ж, осьо і огірки є, і сало, і компоту відлили, шоб же ж по-люцькі, а не просто п'янка.
Компанія пішла в посадку, за будинком, за якою далі вже було поле. Сіли, розклалися. Налили в пластикові келишки по двадцять грам і почали переглядуватись.
- То шо там далі робити тре, вар'яте? - звернулась Оксана до Василя і всі інші теж повернули до нього голови.
- Ну тре випити за упокой її душі, але так ніби вона була прекрасною людиною. Щось гарне сказати. 
Петро підняв стаканчика і сказав:
- Ну за упокой прекрасної людини...Як її звали?
Залунала тиша. Дзвінка і голосна, бо всі почули її почали червоніти.
- Вона ж років десять вже тут живе..людоньки.. шо ж ми так?.., - Маруся розпачливо глянула на сусідів.
- Щось таке пам'ятаю, колись занесли листа її мені помилково, - Оксана почала напружувати чоло згадуючи події п'ятирічної давнини, - Григорівна! Точно Григорівна, як мою маму. А як звати не пам'ятаю...
- Ну як би там не було. Впокойся Григорівна з миром, ти була гарна людина.- Петро випив, закусив хрумким молодим огірком і глянув на інших.
- Чого вилупився? - сказала випивши Любка,- он диви шо вона нам всім наробила, та відьма.
- Чшшш, не можна зараз про неї погано, я ж казав - Василь налив ще по одній.
- А шо про неї погано? Мені вона нічо не зробила, - сказав беручи стаканчика до рук Іван.
- Як то нічого? - верескнула Люба.- А те що п'єш по чорному?
- А ти б менш язиком своїм, як помелом махала, то може й не пив би. А то з ранку до ночі пиляєш, то шо мені робити?
- Оно ще одна така само, - Василь кивнув на свою Оксану.
- Не отвлікаємся, - сказала Маруся, що гарно сп'яніла через незвичку, - царствіє небесне Григорівні, гарна була людина... Але ж пам'ятаєте як мій Сашко битися до мене ліз, то вона заступилася? Він же після того їй вікно розбив...
- Та пам'ятаємо.. Ну що ще по одній, щоб навєрняка, так сказать? - Петро налив по третій.
- Чуєш, Петре? А не пішла б від тебе Свєтка, якби ти з тією курвою з маркету не закрутив..- Іванові на старі дріжжі вже було добре.
- То ти гульнув тоді?!! - Оксана дивилася на Петра з осудом. - Людоньки, та що ж ми це робимо? Та що ж ми за люди, за сусіди? Га? Та шо ж ми на людину все гівно, якого самі наробили - звалюємо. За упокой живої людини п'ємо. Гріх же який. А тоді дивуємося, що навиворіт все життя!! Ви як хочете, а я пішла до неї, мо ще жива, то хоч вибачусь.
Оксана різко встала і пішла до будинку.
- Стій, бісова жінко. Я з тобою. - піднявся й Василь.
- А ми що не люди, чи дурні чи без серця? - заворушилися інші - йдемо всі...
Вся компанія побрела до будинку, біля якого вже не було "швидкої"
- Не дай Бог не встигли, я тебе відгамселю, раціоналізатора, - зашипіла Люба Йванові.
Штовхнули двері, вони відчинилися. У великій кімнаті на дивані лежала Григорівна. Стареньке зморшкувате обличчя обрамляли сиві кучерики. Руки, як пташині лапки тоненькі, лежали поверх ковдри. 
- Жива? - прошепотів Петро
- Та жива я, дякую що навідали, - посміхнулася старенька відкривши очі.
- Ми тут...- почала Оксана і затнулася.
- Прийшли спитати чи нічого вам не тре? - закінчила Маруся.
- Та ні, все нормально, щось серце схопило, то лікар дав укола, тепер полежу трішки та і встану, але дякую вам мої хороші, що не байдуже вам.
- Ми ще цього.. Того... Вибачитись хотіли, що так не склалося у нас по сусідські...- Петро заглянув до Григорівни в очі.
- Та я ж розумію, що в кожного своє болить, не маленька,- заусміхалася Григорівна приязно. І всім раптом стало так хороше на душі так тепло.
- То ми підемо?
- Та йдіть, заходьте, коли схочете, я ж завжди вдома..
- Зайдемо, обов'язково
Компанія попрямувала до дверей. За дверями вони пішли кожен на свій поверх. Іван з Василем обійняли своїх дружин, знаючи що ті більше не будуть пиляти. Маруся сіла писати листа синові, розказуючи, що любить його, але терпіти більше його вибриків не буде. Петро телефонував Свєті, клянучись, що кається і що більше ніколи...
А Григорівна зачинила за ними двері і озвалася до величезного рудого кота
- Ну що Мурчику, неси газету, шукатимемо новий будинок, де тре навести лад в людях!
Кіт, витягуючи газету з оголошеннями, обернувся до Григорівни і промуркотів
- А як же Лисавета?
- А вона невиправна егоїстка, не варт навіть час втрачати. Ти поки пошукай, а я мітлу змащу і подивлюся чи всі трави для трунків є. Можуть знадобитися....

Ось таке от прочитала...невесело(((((

  • 02.01.17, 17:15

Тим, хто вчора казав " молодець президент"

ВСІМ!! ЗНАЙТЕ!!
Іх було близько ста бійців. З передовоі. Стомлених і змерзлих, бо везли у кузові... Потім муштрували стоєву в аеропорту Маріуполя. Нарешті нагородження. Близько сьомоі вечора 31 грудня закінчились урочистості і..... Про них забули. Вони сиділи у порожньому аеропорту. Голодні і несамовито стомлені. Потім як худобу загнали в холодний ангар. Там і зустріли новий рік. Почесно нагороджені президентом Героі..... Близько одинадцятоі ранку забрали автобусом і завезли на Базсут. Далі - як знаєте....