хочу сюда!
 

Арина

41 год, весы, познакомится с парнем в возрасте 30-50 лет

Помирала відьма......(с)

  • 03.01.17, 12:07

Помирала відьма..
Вся дев'ятиповерхівка була схожа на величезний вулик, що гудів, ворушився, метушився і чекав.
Всі чудово знали звідки ті нещастя, що накрили будинок чорним рядном кільканадцять останніх років. Петро прекрасно розумів, що якби не гаркнув на відьму, коли та курва чорна тільки в'їхала в квартиру на третьому, то не пішла б від нього його Свєта з дочкою. Люба і Оксана знали, що якби вони на початку її життя тут були здоровкалися з нею, то може і не пили б так по чорному їхні алкаші. Маруся знала, що якби її малий не кинув якось у відьмине вікно каменюкою, то не сидів би зараз у колонії для неповнолітніх. Всі, хто так чи інак колись їй не догодив - були покарані. Доля віддячила кожному. Навіть стара Лисавета, якій до відьми не було ніякого діла, вона просто її не помічала, і ту скарано тим, що до неї її діти вже років п'ять навіть не потикаються. Тому й гудів будинок, всі прекрасно розуміли, що якщо відьма помре, то скінчиться чорна полоса. А ще знали, що відьми помирають важко і довго. І "швидка" під під'їздом геть не сприятиме прискоренню цього процесу.
- Вона так не помре, - сказала Люба, - їм тре стелю прорубувати, я чула.
- Куди? - скептично спитав Петро, - з третього до дев'ятого?
- А мо намікнуть щоб вікно широко відкрили? Мо помічне? - Оксана вставила п'ять копійок, краєм ока слідкуючи за своїм Василем, що тихцем йшов попід будинком з Любиним Йваном. - Ти куди намилився, вража сило?!
- Чого верещиш? - крізь зуби прошепотів Василь,- Ми з Ваньком тут один спосіб прискорити процес взнали.
- Угу, - закивав рудий Ванько - інфа сто процентів. Тре поки відьма не може преставитись, випити за упокой її душі, тіки щиро, тоді над нею змилуються янголи і дадуть померти.
- Ах ти ж потрох собачий, тобі аби нализатися! - псіхувала Люба, намагаючись витягти у Івана з рук чорний пакет, в якому щось дзенькало.
- Любко, не бушуй, хлопці діло кажуть. - заспокоїв жіночку Петро, - я теж десь таке чув.
Маруся, ховаючи в кишеню листа від сина з "зони" рішуче стала між Йваном і Любою.
- Знаєте шо? Якшо поможе, то і я вип'ю, хоч і не п'ю зазвичай. Пішли в посадку, там спокійно. У вас хоч закуска є?
- А як же ж, осьо і огірки є, і сало, і компоту відлили, шоб же ж по-люцькі, а не просто п'янка.
Компанія пішла в посадку, за будинком, за якою далі вже було поле. Сіли, розклалися. Налили в пластикові келишки по двадцять грам і почали переглядуватись.
- То шо там далі робити тре, вар'яте? - звернулась Оксана до Василя і всі інші теж повернули до нього голови.
- Ну тре випити за упокой її душі, але так ніби вона була прекрасною людиною. Щось гарне сказати. 
Петро підняв стаканчика і сказав:
- Ну за упокой прекрасної людини...Як її звали?
Залунала тиша. Дзвінка і голосна, бо всі почули її почали червоніти.
- Вона ж років десять вже тут живе..людоньки.. шо ж ми так?.., - Маруся розпачливо глянула на сусідів.
- Щось таке пам'ятаю, колись занесли листа її мені помилково, - Оксана почала напружувати чоло згадуючи події п'ятирічної давнини, - Григорівна! Точно Григорівна, як мою маму. А як звати не пам'ятаю...
- Ну як би там не було. Впокойся Григорівна з миром, ти була гарна людина.- Петро випив, закусив хрумким молодим огірком і глянув на інших.
- Чого вилупився? - сказала випивши Любка,- он диви шо вона нам всім наробила, та відьма.
- Чшшш, не можна зараз про неї погано, я ж казав - Василь налив ще по одній.
- А шо про неї погано? Мені вона нічо не зробила, - сказав беручи стаканчика до рук Іван.
- Як то нічого? - верескнула Люба.- А те що п'єш по чорному?
- А ти б менш язиком своїм, як помелом махала, то може й не пив би. А то з ранку до ночі пиляєш, то шо мені робити?
- Оно ще одна така само, - Василь кивнув на свою Оксану.
- Не отвлікаємся, - сказала Маруся, що гарно сп'яніла через незвичку, - царствіє небесне Григорівні, гарна була людина... Але ж пам'ятаєте як мій Сашко битися до мене ліз, то вона заступилася? Він же після того їй вікно розбив...
- Та пам'ятаємо.. Ну що ще по одній, щоб навєрняка, так сказать? - Петро налив по третій.
- Чуєш, Петре? А не пішла б від тебе Свєтка, якби ти з тією курвою з маркету не закрутив..- Іванові на старі дріжжі вже було добре.
- То ти гульнув тоді?!! - Оксана дивилася на Петра з осудом. - Людоньки, та що ж ми це робимо? Та що ж ми за люди, за сусіди? Га? Та шо ж ми на людину все гівно, якого самі наробили - звалюємо. За упокой живої людини п'ємо. Гріх же який. А тоді дивуємося, що навиворіт все життя!! Ви як хочете, а я пішла до неї, мо ще жива, то хоч вибачусь.
Оксана різко встала і пішла до будинку.
- Стій, бісова жінко. Я з тобою. - піднявся й Василь.
- А ми що не люди, чи дурні чи без серця? - заворушилися інші - йдемо всі...
Вся компанія побрела до будинку, біля якого вже не було "швидкої"
- Не дай Бог не встигли, я тебе відгамселю, раціоналізатора, - зашипіла Люба Йванові.
Штовхнули двері, вони відчинилися. У великій кімнаті на дивані лежала Григорівна. Стареньке зморшкувате обличчя обрамляли сиві кучерики. Руки, як пташині лапки тоненькі, лежали поверх ковдри. 
- Жива? - прошепотів Петро
- Та жива я, дякую що навідали, - посміхнулася старенька відкривши очі.
- Ми тут...- почала Оксана і затнулася.
- Прийшли спитати чи нічого вам не тре? - закінчила Маруся.
- Та ні, все нормально, щось серце схопило, то лікар дав укола, тепер полежу трішки та і встану, але дякую вам мої хороші, що не байдуже вам.
- Ми ще цього.. Того... Вибачитись хотіли, що так не склалося у нас по сусідські...- Петро заглянув до Григорівни в очі.
- Та я ж розумію, що в кожного своє болить, не маленька,- заусміхалася Григорівна приязно. І всім раптом стало так хороше на душі так тепло.
- То ми підемо?
- Та йдіть, заходьте, коли схочете, я ж завжди вдома..
- Зайдемо, обов'язково
Компанія попрямувала до дверей. За дверями вони пішли кожен на свій поверх. Іван з Василем обійняли своїх дружин, знаючи що ті більше не будуть пиляти. Маруся сіла писати листа синові, розказуючи, що любить його, але терпіти більше його вибриків не буде. Петро телефонував Свєті, клянучись, що кається і що більше ніколи...
А Григорівна зачинила за ними двері і озвалася до величезного рудого кота
- Ну що Мурчику, неси газету, шукатимемо новий будинок, де тре навести лад в людях!
Кіт, витягуючи газету з оголошеннями, обернувся до Григорівни і промуркотів
- А як же Лисавета?
- А вона невиправна егоїстка, не варт навіть час втрачати. Ти поки пошукай, а я мітлу змащу і подивлюся чи всі трави для трунків є. Можуть знадобитися....

19

Комментарии

13.01.17, 12:18

    23.01.17, 12:27Ответ на 1 от Taly

    и мне понравилось..

      33.01.17, 12:34

      аж расплакалась

        43.01.17, 13:44

          53.01.17, 15:41

          Чудова казка

            63.01.17, 20:19

            Вся дев'ятиповерхівка була схожа на величезний вулик, що гудів, ворушився, метушився і чекав.
            Я поняв їбалися як коні ))))), а я ломаю голову звідки землетрус в УКРАЇНІ

              73.01.17, 20:23Ответ на 5 от De_Stress

              Чудова казкати не жила в общагах. і не бачила що там вночі

                83.01.17, 21:18Ответ на 7 от Хуббыч

                Чудова казкати не жила в общагах. і не бачила що там вночіжила. бачила.

                  Гость: Док_Гротсник

                  94.01.17, 11:46

                    1028.01.17, 10:54

                      Страницы:
                      1
                      2
                      предыдущая
                      следующая