Профиль

G07

G07

Украина, Винница

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

G07

G07

Чому?

  • 12.02.17, 15:37
Купив ти куртку, окей, дві куртки, проходив в них 20 років. Чи робить це тебе експертом в питаннях курток? Ні.

Якщо у мене куртки немає і ніколи не було, чи будеш ти нав'язувати мені свій *курточний* досвід? Ну, звичайно, ти можеш двома словами розповісти мені, що там при виборі курток важливе, з якими блискавками ти змучився і як швидко порвав кишеню. Але в цілому теж ні.

Так чому, коли мова про куртку, людина усвідомлює, що двадцятирічний стаж куртконосіння не зробив його експертом, а в питаннях життя, шлюбу, дітей, щастя це не так очевидно?

G07

G07

Андріям

  • 13.12.16, 19:11
Вітаю усіх Андріїв,Андріївних та Андрійовичів зі Святом )
Хай вас оберігає ваш Покровитель.
А дівчатам хай збуваються усі добрі прогнози,які собі вчора наворожили )

G07

G07

Історії електорату

  • 07.11.16, 22:31
"У мого кума є найкращий друг, ще зі школи, разом вчились, гуляли, прогулювали. А в того друга є племінник малий, років шістнадцять. Ще ніц не розуміє, в голові одні ігри комп'ютерні. Того племінника тітка мала колись знайому добру. Жили на одному поверсі, двері в двері. Добрі сусіди. Так от у тої знайомої чоловік працював на швидкій, фельдшером, зміна нормальна була, така як завжди, день через два. І от одного разу їхав той фельдшер Хрещатиком і побачив на тротуарі свого зятя, що той розмовляв з якоюсь дівчиною. Симпатична така, русява, фігура всі діла. Та дівчина, як виявилось, з його сестрою двоюрідною в один університет ходить. І в тому університеті ректор справжня гнида, бо його дружина знайома з одним суддею, що колись справу її бабці розбирав, за землю з дідом судилася. Так от у того діда на городі груша росла, гарна, плодовита. І одного разу хлопець сусідський переліз через паркан і одну грушу зірвав, вкусив та як закричить: "Ви що до цього місця змогли дочитати???? Ото у вас терпіння!"" (с)

G07

G07

Вборони мене

  • 06.11.16, 23:56
Вборони мене, любий Боженьку,
від біди –
напувати себе з застояної
води,
Не знаходити собі місця чи
самоти,
чи стояти, коли найбільше
кортить іти…

Вборони мене, Боже сонячний,
від пітьми –
щоб сміятися не боятися
із дітьми,
Щоб не думати, що хороше
також мине,
але мріяти, що попереду –
головне...

Вборони мене, Боже праведний,
від брехні,
щоби щире росло і виросло
у мені,
Щоби правда, яка би болісна
не була,
надихала мене й вела…

Вборони мене, мудрий Боженьку,
від тугИ –
за минулим, хай навіть радісним
і благИм,
Хай тримається собі в пам’яті
(бо ж було!),
та, як згадую, щоби гріло,
а не пекло…

(Ми ж дурнесенькі, розбиваєм собі
лоби,
намагаючись уявити якесь
«якби»,
забуваючи, що вирішуємо
не ми,
що Ти завше даєш теплішого
до зими,
що нічого б нас не залИшило, й
не прийшло,
якби волі Твоєї, й милості
не було…)

* * *

Вборони мене, Боже милосний,
від думок,
поможи мені, Боже, вияснить,
цей урок,
Дай лиш спалах, маленьку іскорку
для вогню –
ну я вже себе від холоду
вбороню…
Я маленьке і нерозумне
Твоє дитя,
намагаюся дати лад
зі своїм життям,
Продираюся, щиро вірю,
що я прорвусь –
та, як чесно, то я без Тебе
не розберусь…

Милий Боженьку, я таке
у собі ношу –
а римується, лиш до Тебе коли
пишу,
І здіймаю благальні погляди
догори…

Я все чую.
Ти говори лишень.
Говори…

Ксенислава Крапка

G07

G07

G07

G07

G07

G07

Осоромилася

  • 11.08.16, 23:04
Сьогодні виставила себе повною дурепою. Взяла і розревілася перед насяльнике. Слабачка. Зніяковів... Думав, може вдома щось трапилося,не дай Боже. Чи образив хто.
Замість того,щоб по-діловому отримати чергові розпорядження або зробити щось корисне - взялася терти шмарклі по обличчі. Живий приклад баби-дури. А в мене просто багато роботи. І вона не кінчається. Вона пре і її треба робити всю одночасно. Одночасно всю - значить помилятися. А хочеться все встигнути, не хочеться виглядати ідіотом. І я панікую. Перевірки,контролі. Вічні наради,доповіді. Радяться,доповідають,а результат все одно через сфінктер. Система. Я від неї втікла і відвикла, а тепер знову до неї повернулася. Потворна така система. З відносно нормальною оплатою. А ще є якийсь власний досвід. Є бажання його втілити,бажання заявити: "ось вона - я,молодець така,розумниця. Зроблю вам красоту,буде тут все,як в людей". Чого гріха таїти, захотілося нап'ялити корону. Зовні бравада, а в душі постійний страх помилитися. І от на тобі. Всі старання розчинилися в бульці з носа і жалюгідному вигляді. Ганьба. В дупу амбіції. В дупу переживання за роботу. Це не робить мене щасливою. Не тішить,не радує. Не на те витрачаюся. Відчуваю,що не ті пріоритети обрала. Ще трохи i здрастуй Синя панчоха. А може вона вже тут. Навіть соромно жiнцi так сильно перейматися чимось,крім родини. Це неповноцінно і смішно. Особливо булька. Мабуть, все буде добре.

G07

G07

Нарешті

  • 01.08.16, 23:08
Блискавки,гроза і ПРОХОЛОДА...
Хоч би не пройшла повз *prey*

G07

G07

Всрамся,а не здамся

  • 29.07.16, 13:58
Хороший текст,який варто поширити. Стосовно Криму не зовсім погоджусь, все ж таки не віддали хлопці частину літаків,взяли на себе повноваження приймати рішення при абсолютній відсутності волі влади. Летіли,маскуючись чагарниками, на Миколаїв. Ніби злодюги, які щось в когось поцупили. Але то таке, чомусь поодиноке. Як виключення з правил,що ще раз засвідчує правдивість наступного тексту.

***

"Сиджу вчора в черзі в одній установі. Поруч дві жіночки розмовляють про свої справи, посміхаючись мені(видно впізнали). Судячи по змісту - одна з них вчителька.Чиста українська мова із приємними словами типу "чимало", "забагато", "неабияк".

Підходить до черги молодичка із дитиною. Молодичка звертається до малої із неповторним сільським українським акцентом десь з Черкащини :"Падажді доця нємнога,січяс мама узнаєт шо там і як, і пайдьом."
Потім випитує у черги: "А скажіть, будь ласка, за ким чергу займати?"
Дитя тим часом вмощується на стільчику поряд із жіночками. Дитина мила,білява,з косичками і бантиками.
Вчителька нахиляється до неї і запитує: І как тєбья завут, дєточка?"
Друга жіночка теж звертається до малої: "І кто нам такіє красівиє бантікі павязал?"
Мене пересмикує від дикості ситуації.
Я не витримую і запитую у молодої мами: " Жіночко, от скажіть, ви ж українка? Ваша рідна мова українська?"
Молодичка : "Так, звичайно."
Питаю у жіночок - вчительок: " А ви чому раптом перейшли на російську мову?"
Жіночки завмирають і здивовано дивляться одна на одну - до них доходить абсурдність ситуації.
Мама дитини теж задумується.
Питання :" Для чого ?" повисає в повітрі .
Всім стає ніяково...
А мені противно.

Три україномовні україночки переходять на калічену російську.

І,головне, хто б примушував?

Запопадливість прививається із самого дитинства.

А потім кліпаємо очима в Криму і на Донбасі: "А шо це було? Ми ж такі чемні, ми навприсядки заходжуємося перед всіма -"Ласакаво просимо, ласкаво просимо!"

"Не встанемо, мамо, не встанемо!",- били чубатими головами запорожці об паркет перед російською ціарицею.

А вона їх канчуками із Січі розаняла і ярмо на шию вдягала.

А потім була більшовицька окупація, потім був Голодомор.

А потім в Криму геройські десантники без бою віддавали зброю, а геройські моряки здавали без бою геройські кораблі, а геройські льотчики без бою віддавали геройські літаки.

І ніхто не згадав про "Я клянусь захищати українську державу, непохитно стояти
на сторожі її свободи і незалежності...."

Не через те,що боягузи , а через те що малоросійська запопадливість виховується з дитинства.

Зрадник, який приніс московському кровожерливому царю Петрові відомості про повсталих козаків, отримав срібний рубль і собаче поплескування по щоці: "Маладєц, хахльонок!". А потім цілував хазяйську руку.

Не козацьке "Всрамся а не здамся!", а гидотне "Не встанемо, мамо, не встанемо!"

Ах, як би часом не образився пан, на нашу хахляцьку мову, чи багатий російський бізнесюк на наші смиренні благання, чи часом не встрелити російського окупанта, бо так не можна....

Ласкаво просимо, ласкаво просимо!!!!- і гопачка навприсядки, і хліб-сіль на рушничкові і головне піддакувати і запопадливо кивати і переходити на російський суржик, бо "гаспада" можуть носика в огиді відвернути від "хахла порепаного".

А ми ж не "порепані" - ми є он як па-гарадскому цвенькати вміємо!

Одне тішить - не українську бойові офіцери, а українські курсанти - підлітки військово-морського вишу співали Гімн України в оточенні ворогів і зрадників.

Запопадливість прививається з дитинства.

Патріотизм і гордість теж.

Запопадливий товче мордою панський паркет і лиже чужинецькі чоботи, а гордий і шляхетний стоїть в обороні своєї Вітчизни і сміється ворогам в обличчя.

Всрамся, а не здамся!"
Сашко Лірник.

G07

G07

Родина лелек з дітками

  • 14.06.16, 22:15

Можна в будь-який момент зайти і подивитися ,яке ж воно подружнє життя в цих вірних пташок.
Хоча тато сьогодні загуляв. Мама нервувалася,декілька раз відлітала на пошуки. Повернувся,де він дінеться. З патичком у дзьобі, урочисто вручив гилячку знервованій мамі,романтика. Пробачила,мабуть. Діти поснули голодними з того всього, але головне , що батьки не сваряться.
Респект автору ідеї встановити вебку в такому цікавому місці)