Я вдячна небу за його широти...
А сонцю за вечірній горизонт...
Вітрам за аеропланові польоти...
А полю за полин і за озон.
Грозі за спалахи пророчі,
Сові - за сторожкий політ.
Волошкам за блакитні очі
Дідусю - за здоровий рід.
Вклонюся ранку за нові дороги,
Дорогам - за безкрайність берегів.
А особливо - досвіду, тривогам,
І постатям послАних ворогів.
Кармічності - за вибір і за віру,
За щастя пережитих помилок.
А предкам - за язичеські повір'я,
Прогресу - за ядючий сірий смог.
Ще будням - за контрасти і за свята.
Ненависті - за сховану любов.
Тобі... - найбільше..., що не передати...
Даруй. Зникаю. І самотня знов.

Заплести цибуля коси
Запросила лепеху...
У поспілих літніх росах
Вже зросла для шашлику.
У бурштиновій сукенці
Запишалась у вінку...
З літнім спомином у серці,
У стрічках між часнику.
В гадках ночі зорепадних,
Думку шелестить дзвінку...
Пелехату і досадну
Аж рум'янець яблуку...
В кошику медвяняться...
Посмішки садку...
Листя озивається
На вродливий сум...

На планетах поміж зорепадами
Ходиш і вигадуєш мене.
Маниш і словами, і принадами
На побачення ... з минулого тенет.
Суєтою буднів заморочено
Посеред стуманених розмов
Літо запитало спантеличено:
"Чом спинився? Ти ж її знайшов..."
03.08.15

Мені щастя пахне помаранчами...
Я в жовтогарячий огорнусь...
У нові вібрації висвячую
Своє тіло, душу. І сміюсь...
Від любові і кохання понадкушую
Апельсинові бажання у саду.
І Його прийти сьогодні прошу я..
Якщо ні - сама-бо підійду.
У космічних просторах витаючи
Все блукаю полем поміж трав.
Я кохаю. Пристрасно кохаючи
Вірю, що Він долю упізнав.

Все буде так, як треба, зрозумій.
І сонце позіхатиме у небі.
Минеться ніч. Затихне буревій.
І ранок поспішатиме до тебе.
І глянеш збоку - це калейдоскоп
Із чорного і білого, і райдуг.
У миті кожній варіантів сто.
На тебе твій чекатиме парадом.

Тремтіння в серці - і німіє розум.
Душа ж спокійно прагне висоти...
Зриває дивопахощі мімози...
І відпускає мене з самоти.
Ти - мій фантом...Незнаний-незбагненний...
І слів фонтан виплескується вряд...
А блискавки спалахують вогненно...
Святий Ілля врятуй мене. Свят...Свят...

Повний місяць...Повнота натхнення...
Світло у майбутності доріг...
В ореол кохання-сьогодення
Ти ступив у душу на поріг.
І знітився розум, м'якло тіло,
Руки обвивалися плющем.
І повітря зніжено тремтіло,
Туманів бажання давній щем.
Мов у сні торкаєшся пустунки...
Смачно упивалися вуста..
І зриваєш стиглі поцілунки,
Та налиті перси-ки в садах.
І понесли коні в літні ночі
Зграї наполоханих вітрів.
А чуття щасливі і пророчі
Не боялись. Місяць їх стеріг.

Знов мовчання в трубку загадкове.
- Алло! Хто це? Що за дивина?
Кожен день мене вітає новим
Телефонним жартом мовчуна.
-Алло? Хто це? Слухаю! Ну, добре...
Можете мовчати хоч добу!
Тиша та вичікування вкотре...
І мовчання, і мовчання... Як табу....
-Алло, - знову. - Я Вас упізнала.
Навіть хвилювалася, було.
Чуєте, сьогодні Вас чекала.
Навіть вірш пишу...
- Алло!Алло!

В моєму світі зацвіли лілеї.
Заповнили пелюстками єство.
Вишневими вогнями до моєї
Торкнулись скроні...Дарували сто
Ключів...Щоб відкривала нові
Загадки-двері на шляху подій.
Бриніли аромати пурпурові,
Торкалися росинками до вій.
Народжувалось щастя поміж квітів,
Гойдалось на мереживі думок,
Вбирало у майбутнє дари цвіту...
І райдуга постала між зірок...