Моя Україна. роздуми

РОЗДУМИ
1.
Моя Україна не схожа на ту,
Що славлять в піснях голосливих.
Я інше співав на зеленім ставку
під булькання жаб полохливих. 

Співав я навколішки над джерелом,
вітаючись з ним поцілунком,
Втамовував спрагу й наповнював кров 
його життєдайним дарунком.

Моя Україна — то чистий Дніпро,
З якого в дитинстві пив воду,
Рибалив, де наче не був ще ніхто,
Та плив, не шукаючи броду.

Я з тих, хто не бачив обличчя батьків,
хто з ребрами як у скелетів
ділився останнім, хоч сам животів,
і вірив обіцянкам злетів.

Моя Україна... У чім її суть?
У пам'яті вдячній дитинства. 
Країну у нас батьківщиною звуть, 
Напевно за брак материнства.

2.
Тепер Паторжинськiй дует з Вольгемут
По радіо вже не співають,
"Базлають" тепер тi, що звуть себе "гурт",
Та наче на сцені конають.

Чи то українське? Чи я очманів?
В вітринах у кожній крамниці
Англiйськi слова, та звабляють "панів"
дівки, заголивши сідниці.

Крамницю тепер супермаркетом звуть,
І слово те – «крам» – вже забули.
На телеекранах сплошнiсенька жуть
Мiж нею – брехливі посули.

Заводи – стоять, науковцям – кінець,
Селяни – i тi животіють.
Навкруг президента, нехай йому грець,
Розвалу країни радіють.

Усе це – ми знаємо, було колись,
Минулим лякали й брехали.
Країна – отямся! Народ – схаменись!
Нас злодії знов ошукали. 

"Що маєм, то маєм" – хапуга сказав,
Бо сам пів країни захапав,
Та все йому мало, і знову почав
До влади простягувать лапи.

Попи вже в освіту несуть каламуть,
Беззахисне знову дитинство.
Країну мою батьківщиною звуть, 
Я певен, – за брак материнства.

моя