- Дякую! Все, як завжди, красиво і смачно! - вставши від столу, Андрій поцілував Аню в щічку і смачно позіхнув. - Я зараз в ванну і спатки. Втомився за день, що собака, прямо очі злипаються.

Через пару хвилин за дверима ванної вже плюхкотіла вода. Аня почала збирати зі столу посуд після вечері, аж раптом запілікала смс-ка на Андрієвому телефоні. Аня, яка до цієї пори ніколи не чіпала телефон чоловіка, відкрила повідомлення. Чому зараз це зробила? Мабуть, так мало статися. Чорні буквочки на світлому моніторі заскакали веселими рядочками і злилися в одну друковану масу: "Зая! Я так хочу знову, як сьогодні вдень, похрумати твою морквинку! Хрум-хрум, коханий! Цілую і люблю тебе, мій Зая!"

В цю саму секунду для Ані небо впало на землю. Тільки тепер їй стали зрозумілі чоловікові відрядження майже щотижня і затримки з роботи..." Тільки б не зірватися, тільки б втриматися і не розплакатися, - вмовляла сама себе Аня. " Вокруг тебя Земля кружит, вокруг тебе Земля кружит...." - Монатік так настирно втохмачував їй цю фразу з маленького радівця на кухонній поличці, що вона нервово вирвала дріт з розетки.

- А що у нас так тихо в хаті? - Андрій, обмотаний на бедрах банним рушником, розімлівший і рум'яний, зайшов на кухню, відкрив холодильник, налив собі холодненького морсу. Аня мовчки простягнула йому телефон: " І давно це у вас? Відколи це ти став чиєюсь Заєю?" Чоловік від несподіванки присів на табуретку, залпом випив стакан напою, подавився, закашлявся: " Рік. У нас все серйозно - вона молода і народить мені дитину!"

- Андрію! Це удар в саме серце. Ти, одружуючись на мені, знав, що я не можу мати дітей. Тоді ти сказав, що це не важливо. Всі 10 років нашого шлюбу все було гаразд. Тепер ти зраджуєш мене із молодою, щоб мати дитину?

- Люди змінюються, зрозумій, Аня! Тому нам треба знайти якийсь спокійний вихід із ситуації! - Андрій рвучко встав, від чого банний рушник розв'язався, впав на підлогу і Андрій стояв перед Анею розчервонівшийся і голий. Аня подивилася спочатку в очі чоловіку, опустила погляд на його груди, живіт, зморщений член і, несподівано для самої себе, усміхнувшись, сказала:" А немає що вирішувати. Іди до неї, Зая! І бережи свою морквинку!"

- Дура! - чоловік, переступивши рушник, пішов до спальні. Аня чула, як він складав речі, як відкривав і закривав шухлядки шафи і шурхотів документами. Але не зрушила з місця, просто не могла: руки-ноги обважніли і вона стояла біля відкритого вікна, як сонамбула. Мозок кричав: "Іди! Зупини його!" але язик ніби онімів і вона не могла знайти потрібних слів. Чи не хотіла?

Боковим зором побачила, що сонячний диск, що ховався за горизонт, якийсь надзвичайно червоний і величезний. Хм, сонечко вітає мене з завтрашніми днем народженням. Боже! Про що я думаю? Мій чоловік іде до коханки, а я стою, як істукан... Із ступору її вивели слова Андрія: " За іншими речами заїду пізніше ". Аня пішла до спальні, пластом впала на ліжко. Думок не було, сліз теж. Образа рвала на частини душу і серце, головна біль - мозок. " Вокруг тебя весь мир кружит", - пульсувала в голові одна і та ж сама фраза, під яку Аня, думаючи, що вона не спатиме до ранку, непомітно заснула.

Наступного дня 35- річна зраджена іменниця йшла на роботу. Підготувавши на підпис Юрію Васильовичу пакет документів, серед інших паперів підклала йому заяву на свою тижневу відпустку. " Ні, Анна Юріївна, я не можу вас зараз відпустити. Звітний період, як я без секретаря? "- директор закивав головою. " Сухар, точний сухар", - подумала Аня, а вслух сказала: " Мій чоловік пішов до коханки, мені потрібна відпустка, з мене немає зараз толку". Директор мовчки підписав заяву і шість днів Аня, закрившись в квартирі, плакала донесхочу. А на сьомий вирішила, що вона бажає Андрію щастя і кохання в оточенні молодої нової дружини і купи їхніх дітей, пішла в перукарню, зробила нову зачіску, новий колір волосся і пообіцяла сама собі закрити цю сторінку в своєму житті.


Юрій Васильович п'ять років тому став вдівцем. Залишившись у 42 роки один з дорослою дочкою, не розкиснув, не топив горе в горілці. Керував великою компанією, допоміг дочці підняти власний бізнес. На жінок, правда, не звертав уваги, все ще не відпускав із пам'яті покійну дружину. На свою секретарку, Аню, правду кажучи, інколи заглядався, але не більше того - вона жінка заміжня, серйозна, розумна, працівник високопрофесійний, його права рука, по суті. Але, після повернення з відпустки, Аню ніби підмінили. Все робить на автоматі, сухий тон і сум в її голосі зовсім не сприяли нормальній робочій обстановці.

Якось ввечері Юрій Васильович запитав її: "Анна Юріївна! А чи погодитеся ви скласти мені компанію і повечеряти сьогодні зі мною в ресторані?". А Аня взяла і погодилася. Як не дивно, за чотири роки роботи секретаркою, вона ніколи ще не вечеряти із директором компанії. " Нехай порозказує якихось історій із свого життя, - подумала, - все ж таки 12 років різниці у віці, є що розповісти мені. Та мені й іти в свої пусті чотири стіни не дуже хочеться"...

Вони просиділи в ресторані до дванадцятої ночі. Аня і не уявляла, наскільки цікавий її керівник, як співрозмовник і наскільки галантний, як мужчина. Весь вечір він сипав цікавими і веселими історіями із свого життя, ненав'язливо випитуючи Аню про її особисте. Вона так поринула в спілкування з Юрієм Васильовичем, що, коли офіціант нахилився і сказав, що ресторан зачиняється, сумно зітхнула: " Ах! Так шкода, що вечір так швидко закінчився" Він запропонував: " А давайте, Аня, підемо в караоке?", - і вони ще до двох годин ночі співали всілякі пісні, зірвали голоси і сміялися і веселилися, як малі діти.

А потім, у квартирі Юрія Васильовича, у них був секс. Такий, якого у Ані ніколи не було - глибокий і повільний, ніжний і пристрасний. Юрій Васильович настільки досконало володів своїм тілом і своїм інструментом, настільки ж майстерно відчував тіло Ані. Кожна її клітинка відгукувалася на його ласки і поштовхи. Аня відчувала себе в його вмілих руках пластикою, з якої можна було виліпити все, що завгодно йому - ніжність, пристрасть, стогін, крик, вибух, оргазм... Втомлені і щасливо спустошені, лежали вони в обіймах одне одного. "Знаєш, Юра,- Аня провела рукою по його сивій скроні, - а правильно ж співає чортяка - світ навколо нас кружляє", - і радісно засміялася, знову опинившись під збудженим мужчиною.

Все у них закрутилося з неймовірною швидкістю - побачення, виставки, робота, кіно, театр. Інколи Аня ловила себе на думці, як швидко вона перестала згадувати про Андрія і як швидко Юра став для неї цілим світом. Через місяць він запропонував Ані переїхати жити до нього. Вона, повагавшись, погодилася і цілий тиждень вони разом, помаленьку, перевозили її речі з квартири, де вона жила з Андрієм.

За кілька днів мав наступити Новий рік і Юра дуже хотів, щоб вони зустріли його удвох, як чоловік і дружина. 31 грудня, коли Аня готувала на кухні фірмові страви, Юра зайшов на кухню, сяючий від щастя: "Це буде пречудовий Новий рік! Доця дзвонила. Я сказав, що ми з тобою тепер житимемо разом. Вона дуже рада і приїде до нас. Але не сама - зі своїм хлопцем. Сказала, що він у неї класний! Будемо знайомитися всі разом" - згрібши Аню в оберемок, закружляв її по квартирі, як заправський танцівник. - Який же я щасливий, люба моя Анєчка!"

Хвилюючись, обоє ледь дочекалися новорічного вечора. Аня робила останні штрихи до новорічного столу, коли в двері подзвонили. Юра пішов відкривати, в коридорі почулися дзвінкі вигуки : " Папа! З наступаючим Новим роком!!!" І тут же зляканий зойк: " Папа! Що з тобою??? Папа!!!!"

Аня вибігла на крик в коридор. Юрій сидів на коридорній тумбі, зіпершись на стіну і тримаючи руку на грудях. Його дочка викликала швидку. А поряд з дочкою, з пляшкою "Шампанського" в одній руці і "Київським тортом" в іншій, стояв розгублений Зая.

Для нього це перший шлюб, для неї - другий, від першого має сина-підлітка. Вона не місцева. Купили квартиру. Вона не працює - не тому, що нема роботи, тому, що сина треба виховувати. Він працює на двох роботах і ще трохи підробляє на громадських роботах, які організовує сільська рада.

Живуть собі та й живуть. Трапився скандал. Ну посварилися, всі сімейні пари сваряться. Він не дуже активний в сварці - з дитинства заікається і має дуже спокійну вдачу.У неї ж все добре з ротовим апаратом, тому можна уявити ультразвукові хвилі, які поширювалися від неї на весь восьмиквартирний будинок. Статус-кво вона встановила своєрідно - порвала всі фотоальбоми, які були у нього, потрощила диски, розбила дзеркалку, зібрала речі, малого і вчмиздила до мами.

Через тиждень з "покаянной головой" прийшла назад. Славетний другий шанс ніхто не відміняв. Все помалу встаканилося, малий пішов в технікум. Вона вирішила, що буде робити манікюр на дому (колись вчилася цьому). Він бере 30 тис.грн. кредиту, купляють весь інструментарій. Вона починає працювати, демпінгнула трохи тих, хто раніше почав цей бізнес. Клієнтки почали масово йти, село велике, навіть з райцентру приїздять...

Через деякий час він каже: може, ти б хоч трохи грошей давала із зароблених? Все ж таки я один і кредит виплачую, і малому за общагу і за навчання треба, і нам на прожиття. Ах ти ж, блін блінський! Як же їй було важко стримати свій гнів. І вона не стрималася - горіли стіни, так вона його розпікала. Розійшлася не на жарт, взяла сокиру і перерубала на шматки весь його одяг - зимовий, літній. Потім порубала його взуття. Не втримався і він - з'їздив їй, вперше за всі роки життя. Поліції, що приїхала на її виклик, було сказано - або ви його посадите, або я вас засиплю скаргами. Ті покрутилися, бачать же, що в хаті робиться, але відвезли його в районний відділок, з якого його забрала на поруки голова сільської ради.

В сухому залишку - він живе в материній хаті. В футболці і шльопанцях, а скоро ж осінь.З невиплаченим кредитом за манікюрні прибамбаси. Вона в квартирі, працює далі, його до квартири не пускає і щодня ганяє в райвідділок з скаргами на поліцейських про невиконання ними своїх обов'язків. Чоловік її ударив і має за це сісти, вона так хоче.

Це, звичайно, не кінець історії. Буде і суд, і поділ майна, і всі інші перипетії. Просто я добре знаю його ще з дитинства. Тому я повністю на його стороні, хоча я категоричний противник рукоприкладства в сім'ї.

Одне мене цікавить. Чи й правда, що всі баби - козли, а всі мужики - дури?

- Я намагаюся зараз донести до вас свою точку зору про те, що інопланетяни почали масово з’являтися нам з тих пір, коли до них виник масовий інтерес саме з нашого боку. І лише в тих країнах, де цей інтерес надзвичайно високий. Це те саме, як з’ява Пречистої Діви – її бачать, переважно, в католицьких країнах. І надто мало фактів про те, що інопланетян бачили у Афганістані чи в Сомалі. Ось такий основний концепт моєї теорії, – доктор Терррі Рендл обвів поглядом малочисельну публіку в аудиторії. Молодий чоловік у сьомому ряду вже добрих півгодини постійно дивився на годинник, йорзав на стільці і нервово крутив у руках коричневий конверт, чим відверто бісив лектора. А закінчити свою лекцію я хочу словами: ми з вами не виняткова рідкість і не єдині розумні, в міру наших можливостей, істоти, в усьому величезному Космосі. Немає ніякого мовчання Бога або мовчання Всесвіту. І дуже швидко ми станемо свідками масового проникнення інопланетян не тільки до нашого світу, а й до буденного життя кожного з нас. Дякую за вашу увагу!

   Сплю я, значить. Нікого не зачіпаю. Ну є у мене така звичка – вночі спати і нікого не зачіпати. І сниться мені, значить, сон. Слона не було, не нада ля-ля...  

    Коротше, стою я в магазині якогось антикваріату. Щось розглядаю, вибираю, прицінююсь. І тут якесь хлопченятко  років  10-ти вирішило прикупити собі якусь іграшку. А коштує ця іграшка (пам’ятаю точно), 75 гривень. Хлопчик відходить в сторону від каси, стає поряд зі мною біля вітрини  і починає з кармана діставати монети, щоб розрахуватися за покупку. Навитягав цілу купу монет і розклав їх на поличці для сумок, що біля вітрини. Я ж краєм ока дивлюся і бачу – о, боги! – ювілейні монети НБУ. Я таких ще й не бачила ніколи -  красиві, великі, як чайні блюдця, алюмінієві, з різнокольоровими віночками біля цифирок номіналу. І, головне, який номінал цих монет - 7, 9, 15, 17, 19 грн.!!! Кажу йому - де ж це ти таких монет набрав, папа не буде сваритися, що ти такі гроші поніс у магазин? Та ні, каже, він мені їх сам дав, щоб я купив собі іграшку.

    І тут я розумію, що я хочу собі ці монети, бо у мене таких немає. І вирішила я, що я викуплю у хлопчика монет рівно на 75 грн. Але тут мене почало гризти сумління, що я якось наче обманюю дитину, пропонуючи купити у нього ці монети. А з другого боку – він же все одно їх віддасть продавцеві. Це ж треба таке, ще й сні стояти перед вибором. Одним словом, рішилася я, поговорила з хлопчиком, він погодився і я набираю у нього на 75 грн. цих металевих блюдець. Аж тут із-за вітрини вискакує продавець, який спостерігав за моїми діями і… починає лизати мені руку. С@ка, я з переляку аж проснулася!  Мій кіт Данило стоїть біля ліжка, лиже мою руку, що звісилася і дивиться на мене – мурррр, вставай, я їсти хочу! 

Питання знатокам - до чого цей сон?

А монетка в 17 грн. була найкраща, з ірисами і фіалками, точно пам’ятаю…

Еврей пришел к нотариусу со словами, мол хочу завещание написать.
-Вот листок, ручка, садитесь и пишите.
Проходит полчаса, листок пустой, еврей задумался...
Нотариус:"А Вы над чем думаете?"
Еврей:"Да вот не знаю, как писать "ни х@я", слитно или раздельно."


Цилечка, я по тебе так соскучился!
- Сёмочка, мы ж сегодня, таки, уже хорошо виделись.
- Цилечка, у меня молодой организм, он таки может скучать по нескольку раз в день.



- Сарочка! Я так волнуюсь при Вашем виде… Шо руки трясутся, ноги трясутся, сердце колотится, того и гляди, шо встанет!
- Так и шо плохого, если встанет?
- Та я за сердце…



- Лейб Маркович, я ухаживаю за вашей дочерью уже три года!
- И шо, Изя, вы от меня таки хочете, пенсию что ли?



Так как воспитательница детского сада №3 Сарочка Шнипперсон пребывала в процессе развода, дети полгода лепили из пластилина только козлов



Беседуют две одесситки:
— Ходить он начал рано. В четыре он читал. В пять декламировал Пушкина, Пастернака, Бродского. А в шесть уже вовсю играл на скрипочке
— Надо же, какой у вас способный ребёнок!
— При чем тут ребёнок? Это я про соседа Яков Соломоновича рассказываю, как он нам в выходные по утрам спать не давал!



Ночью в морг приходит мужчина:
— Извините, меня зовут Додик Кацман. Засиделся у друзей, транспорт не ходит. Можно я у вас посижу?
Через какое-то время пошёл в туалет, а номер телефона оставил на столе, предупредив: «Моя жена должна позвонить, скажите, что я здесь».
Звонит телефон, трубку взял работник:
— Алло! Морг! Кто? Додик Кацман? Да, здесь! Алло, женщина, шо там у вас упало?



Сара - Шмулику:
– А теперь стих!
– Какой стих, Сарочка!?
– Стих – это глагол! Сел и стих!



Сподіваюсь, ви читали з потрібною інтонацією?

 - Тьоть Мил! Ну скажіть їй, - син наших друзів дивиться на мене так, ніби тільки я одна на цілому світі  здатна вирішити їхню суперечку з вагітною дружиною.

Яна хоче, щоб Ігор був присутній на пологах. Він сказав, що не дуже готовий до цього, а Яна  вчинила скандал – «ааааааа, то тобі байдуже на нашу дитину?…… мені треба морально допомагати, а ти не хочеш?….не підеш на пологи, то я з тобою розведусь»….

Ну от що я їм мала сказати ? Що він від вигляду крові падає в обморок? Ну так вона це бачила на власні очі, коли він впав з драбини, розбив коліно і зомлів не від болю, а побачивши, як його ж кров стікає йому в кросівку. Але ж на пологах  він може стояти у неї в головах. Чи збоку. Нервуватиме, ним буде «кидати», як лейтенантом перед атакою, він триматиме  її за руку, але безпосередню участь в процесі появи дитини на світ не братиме?

Чи що контролювати медперсонал без професійних медичних знань чоловіку  буде проблематично, а в разі нештатної ситуації лікарі, не церемонячись, виставлять його з родового залу?  Не скажу я так, бо вийде, що тягну руку за Яною. 

Або - що не все так страшно,як Ігор собі думає, бо  партнерські пологи – це зараз дорого надзвичайно поширено у всьому світі. А  Януся просто  обчиталася новомодніх сайтів і журналів, обслухалася своїх подружайок і ані трохи не задумується, що пологи – це не маніпулятивний прийом в сімейних стосунках, а одне із таїнств у житті жінки, в якому присутність чоловіка не завжди бажана? Естетичну непривабливість процесу  теж не варто забувати.І так теж не можу так сказати, бо Яна образиться, а вагітних ображати не можна. 

І сказала я їм обом:" Збирайся, Ігоре, з духом, набирайся моральних сил і іди на пологи разом із жінкою. Будете народжувати вдвох, бо ти – голова, а вона шия, бо ви муж і жона одна …Далі ці приказки  ви й самі  знаєте. Але,  Яночка, - продовжую я, -  ти повинна пообіцяти Ігорю, що, коли йому  робитимуть  операцію по видаленню геморою, ти будеш присутня на операції і підноситимеш  лікарю тампони".

Про спільний ржач я вам розказувати не буду. Розкажу, коли  Яна і Ігор народять дєтку.

 

 

- Ігор Юрійович вчора прийшов лисий, - каже мені зранку чоловік

 Про  Dорогу I дуже Sлавну  Uкраїночку

ЇЇ характер повністю відповідає  її імені – вона суцільна таємничість і морська гладь.

Спочатку я думала, що вона – член олімпійської збірної по стрільбі, бо її коментарі в замітках завжди настільки  влучні, що аж дух захоплює.

Потім я думала, що вона архітектор. Самий справжній. Як Гауді.

Тоді у мене мелькнула здогадка, що вона - наш український Паганель, так багато вона всього бачила і дослідила.

А потім я здогадалася, що вона настільки багатогранна, настільки любить життя у будь яких його проявах, що навіть укуси бджіл чи зустріч зі змією не здатні зупинити її.

     Ви багато бачили в своєму житті людей, які в будь-якій непомітній для нашого ока дрібниці бачать прекрасне? І не тільки бачать, а ще й майстерно це прекрасне фотографують? Та й ще й інших людей  з цим прекрасним знайомлять?

 От наша DISU саме з цієї когорти людей.

    Завдяки їй я можу віртуально подорожувати вуличками Києва чи околицями інших міст, якими вона зацікавилася. Доторкнутися до старих  стін і відчути під пальцями  шорсткість дореволюційної цеглини. Зустріти вологий затуманений світанок десь на тихій Росі чи відчути, як пахне свіжозораний чорнозем, по якому повільно і гордовито чвалає рудий і екзотичний бузько. Бути свідком того, як місячний диск на нічному небі із маленької жовтої цяточки повільно переростає у  великий блідий сирний диск. Полюбуватися галявинами жовтих річкових ірисів і посміятися над кумедними білочками у парку. Інколи ловлю себе на думці, що дивлюся на світ і сприймаю його  її очима. Трохи незвично, але я цій обставині дуже рада!  

Вона цього не знає, але саме завдяки їй я купила і тепер гладжу товсте пузико Хотею.

Саме завдяки їй я все більше впевнююся, що люди, які випадково «прийшли» до мене  - дверима не помиляються.

Саме вона стверджує, що бути   щасливим – це нормально,  бо щастя – це не подарунок долі. Це  спокійний фон нашого життя, базова комплектація.

І саме щастя я бажаю їй і всій її сім'ї! У всьому!

Цілую тебе, disu!

І ціную!

 

А  які гэта Сірожу вы тут шукаеце? 

Я його не бачив, чесно вам кажу

А я сто разів казав: Соня! Слідкуй за Сєрим! Не пускай його далі Гідропарку…

Це ви того Сірожу шукаєте, який  мене в минулому році після матчу «Зеніту» у  Неві хотів втопити? 

А я не скажу, де він ховається, тисячу чортів йому в печінку

Да-да-да! Саме оцього, з отакенною шевелюрою, Сірожу  з Пущі-Водиці, ми шукаємо!

Хоч би вуса тільки не збрив, бо хрєн найдем...

Нє, шукачі! 

Ви майте на увазі - ми своїх, лисих і вусатих, в обіду не даємо!!!!!!

Та ти шо?….А  хто ж йому погрожує?

Та нападають тут на нього всякі.

 Он той рудий. І отой чорнявий. І ота білявка...

Та ти що? А він що? А вони що? 

Ой, як же ж цікаво, я аж петлі погубив... 

А що він? Щиро отак дивується, не розуміє, за що на нього нападають.

 Він же чисту правду каже…

Тю! Та розслабтеся ви.

Сидить десь Сєрий, розслабляється, як оце я зараз…

А я ж уже казав якось Соні...

Та що ти заладив, як попугай - Соні, Соні...

А що та Соня може? Він як писав свої сценарії, так і пише. Йому  ж ніхто не указ

Нічого не знаю, не бачили ми такого останнім часом

 А Сірьожа, тим часом, десь готувався до флешмобу  імені  себе.

Бо всі ж знають, що Серьожа – молодець!