Казочка на ніч.
- 13.06.17, 21:58
- Я намагаюся зараз донести до вас свою точку зору про те, що інопланетяни почали масово з’являтися нам з тих пір, коли до них виник масовий інтерес саме з нашого боку. І лише в тих країнах, де цей інтерес надзвичайно високий. Це те саме, як з’ява Пречистої Діви – її бачать, переважно, в католицьких країнах. І надто мало фактів про те, що інопланетян бачили у Афганістані чи в Сомалі. Ось такий основний концепт моєї теорії, – доктор Терррі Рендл обвів поглядом малочисельну публіку в аудиторії. Молодий чоловік у сьомому ряду вже добрих півгодини постійно дивився на годинник, йорзав на стільці і нервово крутив у руках коричневий конверт, чим відверто бісив лектора. А закінчити свою лекцію я хочу словами: ми з вами не виняткова рідкість і не єдині розумні, в міру наших можливостей, істоти, в усьому величезному Космосі. Немає ніякого мовчання Бога або мовчання Всесвіту. І дуже швидко ми станемо свідками масового проникнення інопланетян не тільки до нашого світу, а й до буденного життя кожного з нас. Дякую за вашу увагу!
Під рідкі аплодисменти доктор склав свої папери і попрямував до виходу. Проминув афішу на стенді,
де було написано:" Сьогодні, о 15:30, відбудеться лекція доктора уфології Террії Рендла. Тема: "Дослідження паранормального: прибульці ближче, ніж ми думаємо". Піднявся ліфтом до свого кабінету, заварив собі кави. Сів у крісло, обдумуючи аналітику і статистику із щойно проголошеної ним лекції перед людьми, абсолютно далекими від його праць і що прийшли на його лекцію лише для того, щоб убити свій час.
За роздумами доктор і не помітив, що за вікном уже добряче стемніло. " Додому, додому " - вирішив нарешті. Саме в цей час у двері кабінету постукали – тихенько, ніби темна тінь, в кабінет майже прокрався молодий чоловік. Той самий, який на його лекції нервово крутив конвертом, ніби маленьким вітряком, збиваючи Рендла з думки.
- Вітаю ще раз, докторе! Мене звати Алекс Ф'юідж. Вибачте, що я відволікаю вас в таку пізню годину. Але я просто повинен вам дещо показати і розказати, - молодий чоловік був дуже схвильований, весь час оглядався на двері і кидав знервовані погляди у вікно. – Справа в тому, що наш з дружиною шестирічний син – інопланетянин. Доктор Рендл і оком не зморгнув. Він вже звик, що більша частина людей, які приходять до нього зі своїми оповідками вже стали чи надалі стануть відвідувачами психологів чи психіатрів. Гість здивувався такій реакції доктора і на доказ своїх слів почав нервово розривати конверт. Його руки трусилися і він зміг розірвати цей коричневий конверт не з першої, і, навіть, не з другої спроби. Тому це у нього вийшло імпульсивно і неакуратно – з розірваного конверта на підлогу посипалися десятки фотографій з мамою і хлопчиком на кожній з них. Рендл взявся допомагати збирати фотографії. Його гість згрібав фотографії нервовими рухами, приказуючи: « Тільки вам я наважився це показати! Нарешті я наважився!» Террі дивився то на фотографії, то на Алекса, не вірячи своїм очам. Одночасно він слухав його історію, і не вірив у те, що він чує.
Під рідкі аплодисменти доктор склав свої папери і попрямував до виходу. Проминув афішу на стенді,
де було написано:" Сьогодні, о 15:30, відбудеться лекція доктора уфології Террії Рендла. Тема: "Дослідження паранормального: прибульці ближче, ніж ми думаємо". Піднявся ліфтом до свого кабінету, заварив собі кави. Сів у крісло, обдумуючи аналітику і статистику із щойно проголошеної ним лекції перед людьми, абсолютно далекими від його праць і що прийшли на його лекцію лише для того, щоб убити свій час.
За роздумами доктор і не помітив, що за вікном уже добряче стемніло. " Додому, додому " - вирішив нарешті. Саме в цей час у двері кабінету постукали – тихенько, ніби темна тінь, в кабінет майже прокрався молодий чоловік. Той самий, який на його лекції нервово крутив конвертом, ніби маленьким вітряком, збиваючи Рендла з думки.
- Вітаю ще раз, докторе! Мене звати Алекс Ф'юідж. Вибачте, що я відволікаю вас в таку пізню годину. Але я просто повинен вам дещо показати і розказати, - молодий чоловік був дуже схвильований, весь час оглядався на двері і кидав знервовані погляди у вікно. – Справа в тому, що наш з дружиною шестирічний син – інопланетянин. Доктор Рендл і оком не зморгнув. Він вже звик, що більша частина людей, які приходять до нього зі своїми оповідками вже стали чи надалі стануть відвідувачами психологів чи психіатрів. Гість здивувався такій реакції доктора і на доказ своїх слів почав нервово розривати конверт. Його руки трусилися і він зміг розірвати цей коричневий конверт не з першої, і, навіть, не з другої спроби. Тому це у нього вийшло імпульсивно і неакуратно – з розірваного конверта на підлогу посипалися десятки фотографій з мамою і хлопчиком на кожній з них. Рендл взявся допомагати збирати фотографії. Його гість згрібав фотографії нервовими рухами, приказуючи: « Тільки вам я наважився це показати! Нарешті я наважився!» Террі дивився то на фотографії, то на Алекса, не вірячи своїм очам. Одночасно він слухав його історію, і не вірив у те, що він чує.
- Ми з дружиною одружилися вже давно.І дуже мріяли про дітей. Але, незважаючи на те, що у нас обох все добре, дітей у нас не було. Ми вже й перестали сподіватися, аж якось одного ранку дружина сказала, що вагітна. Це було 7 років тому. І правда, у нас народився чудовий синочок, Майкл, гарненький,світлоокий, ямочки на щічках – просто довгоочікуване диво, а не дитина. Але і з дружиною почало творитися щось дивне –після кожного годування груддю вона ставала якоюсь напівживою і в’ялою. Ми спочатку списували це на втому, післяпологову адаптацію, анемію, ще на щось. Аж поки, через деякий час, я не сфотографував жінку і сина під час процесу годування, - поглядом чоловік вказав на фотографії. На них була зображена молода жінка, що сидить, тримаючи на руках дитя, яке вона приклала до лівої груді. Немовля одну малесеньку ручку поклало мамі на грудь, інша дитяча ручка звисала до маминої ноги, і щасливо ссало мамине молочко. Маленький пухкенький карапузик, кожен пальчик якого закінчувався довгим сірувато-рожевим не то канатиком, не то видозміненим щупальцем, який пронизував груди і ногу мами. Доктор подивився на свого гостя запитально: -
- До того, як ви це сфотографували, ви ще щось незвичне помічали?
- В тому то й справа, що ні. Тільки дружина після кожного годування була надто знесилена. Та й звичайним оком нічого не видно, тільки фотоапарат здатен побачити тонку матерію подвійного життя нашого сина. Та ще й не кожен фотоапарат може зазняти це, не сучасний фотоапарат, а ось цей, старенький плівочний «Кодак», що дістався мені від мого батька, бачить цю картину.
- Так, зрозуміло, - вголос розмірковував уфолог, - ваш син живиться грудним молоком і енергією матері. Це поки вона годувала його груддю. Але ж він уже підріс. Тепер як?
- А зараз ось так. - Алекс показував фотографії сина в різні роки його життя. Ось Майкл в золотій короні, з цифрою "2" посередині, міцно прижався до мами, а канатики оповили і занурилися в її шию і руки. У 3 роки син позував, сидячи біля мами на лавочці в парку, а ноги матері були оповиті канатиками, що точно повторювали малюнок вен. Така сама картина була на будь якому спільному фото мами і сина. І з кожним роком мама ставала все безсилішою і старішою. В 35 вона виглядала на 50, навіть не здогадуються, хто відбирає у неї всі сили.
- Так чому ж ви мовчали до цієх пори? - майже прокричав, а не спитав у чоловіка Рендл.
Оу, доктор! - Ф'юідж кисло посміхнувся. Коли Майклу виповнився рік, він сказав мені, що уб'є дружину, якщо я їй що-небудь розповім. Що вона чудовий донор для його молодого організму, молода, солодка і смачна. Скажіть, мені б хто небудь повірив, якби я це розказав тоді? Дружина повірила б мені, що її єдиний і улюблений син, малюк, погрожує убити свою матір. Де б я був зараз, в якій із псіхушок? Адже немає жодних слідів на тілі дружини, лише слабкість, суцільна слабкість молодої жінки, яку не може пояснити жоден лікар.
- Так, таке я бачу і чую вперше в своїй практиці, - ошелешений Рендл не знав, як вирішити інопланетне зухвальство і що порадити бідолашному чоловіку. - А чому саме сьогодні прийшли до мене? Чому не 5 років тому?
- Завтра Майклу виповнюється 6. А вчора ввечері він мені сказав, що 6 років - переломний етап в житті представників його цивілізації. Мама виконала свою функцію, її енергії тепер замало.І в 6 років представники інопланетної чоловічої статі переселяються у тіло земного чоловіка, саме того, хто знає про таємницю цього інопланетянина. Тобто - у моє тіло. А вихід з цієї ситуації у мене лише один - не дати моєму тілу стати для нього домівкою. Тому я й прийшов розповісти вам про все, бо вони, й справді, ближче, ніж ми думаємо.
- Так, давайте зробимо ось що: вип'ємо по кілька ковтків чогось міцного, постараємось обидва заспокоїтися і разом з вами знайдемо вихід із цієї надскладної ситуації, - доктор пішов до великої дубової шафи, всередині якої тримав пляшечку старого бренді для зняття стресу. Почав розливати алкогольний напій в бокали і здригнувся від звуку розбитого скла. В спину різко вдарило нічне прохолодне повітря, а душу похолодив переляканий жіночий крик і лязгіт машинних гальм десь далеко внизу під вікнами його кабінету. Алекса в кабінеті не було. Тільки протяг порозвіював фотографії по столу і підлозі. З кожного фото на Террі Рендла дивився усміхнений Майкл, а в вухах раптово завучав моторошний шепіт: " Тепер ти знаєш мою таємницю. Тепер ти знаєш..."
- До того, як ви це сфотографували, ви ще щось незвичне помічали?
- В тому то й справа, що ні. Тільки дружина після кожного годування була надто знесилена. Та й звичайним оком нічого не видно, тільки фотоапарат здатен побачити тонку матерію подвійного життя нашого сина. Та ще й не кожен фотоапарат може зазняти це, не сучасний фотоапарат, а ось цей, старенький плівочний «Кодак», що дістався мені від мого батька, бачить цю картину.
- Так, зрозуміло, - вголос розмірковував уфолог, - ваш син живиться грудним молоком і енергією матері. Це поки вона годувала його груддю. Але ж він уже підріс. Тепер як?
- А зараз ось так. - Алекс показував фотографії сина в різні роки його життя. Ось Майкл в золотій короні, з цифрою "2" посередині, міцно прижався до мами, а канатики оповили і занурилися в її шию і руки. У 3 роки син позував, сидячи біля мами на лавочці в парку, а ноги матері були оповиті канатиками, що точно повторювали малюнок вен. Така сама картина була на будь якому спільному фото мами і сина. І з кожним роком мама ставала все безсилішою і старішою. В 35 вона виглядала на 50, навіть не здогадуються, хто відбирає у неї всі сили.
- Так чому ж ви мовчали до цієх пори? - майже прокричав, а не спитав у чоловіка Рендл.
Оу, доктор! - Ф'юідж кисло посміхнувся. Коли Майклу виповнився рік, він сказав мені, що уб'є дружину, якщо я їй що-небудь розповім. Що вона чудовий донор для його молодого організму, молода, солодка і смачна. Скажіть, мені б хто небудь повірив, якби я це розказав тоді? Дружина повірила б мені, що її єдиний і улюблений син, малюк, погрожує убити свою матір. Де б я був зараз, в якій із псіхушок? Адже немає жодних слідів на тілі дружини, лише слабкість, суцільна слабкість молодої жінки, яку не може пояснити жоден лікар.
- Так, таке я бачу і чую вперше в своїй практиці, - ошелешений Рендл не знав, як вирішити інопланетне зухвальство і що порадити бідолашному чоловіку. - А чому саме сьогодні прийшли до мене? Чому не 5 років тому?
- Завтра Майклу виповнюється 6. А вчора ввечері він мені сказав, що 6 років - переломний етап в житті представників його цивілізації. Мама виконала свою функцію, її енергії тепер замало.І в 6 років представники інопланетної чоловічої статі переселяються у тіло земного чоловіка, саме того, хто знає про таємницю цього інопланетянина. Тобто - у моє тіло. А вихід з цієї ситуації у мене лише один - не дати моєму тілу стати для нього домівкою. Тому я й прийшов розповісти вам про все, бо вони, й справді, ближче, ніж ми думаємо.
- Так, давайте зробимо ось що: вип'ємо по кілька ковтків чогось міцного, постараємось обидва заспокоїтися і разом з вами знайдемо вихід із цієї надскладної ситуації, - доктор пішов до великої дубової шафи, всередині якої тримав пляшечку старого бренді для зняття стресу. Почав розливати алкогольний напій в бокали і здригнувся від звуку розбитого скла. В спину різко вдарило нічне прохолодне повітря, а душу похолодив переляканий жіночий крик і лязгіт машинних гальм десь далеко внизу під вікнами його кабінету. Алекса в кабінеті не було. Тільки протяг порозвіював фотографії по столу і підлозі. З кожного фото на Террі Рендла дивився усміхнений Майкл, а в вухах раптово завучав моторошний шепіт: " Тепер ти знаєш мою таємницю. Тепер ти знаєш..."
31
