Поїздка у минуле.

   Дорога неспішно повернула і знову ліниво лягла під колеса авто, незле лаючись на водіїв вибоїнами
та знівечіним узбіччям, цим, майже традиційним, привітанням.

   Попереду, трохи у низині, відкрився краєвид головної вулиці, широченної, прикрашеної з обох боків
старими могутніми вербами. Вулиці з таким же традиційним іменем, як і більшість головних вулиць
нашої колишньої країни - вулиця Леніна.
.
   Поодинокі зустрічні машини пробудили згадку про те, що і тут колись вирувало життя. Але це було давно,
у далекому минулому, у іншому житті. Зараз селище принишкло і, здавалося, тихенько доживало свій вік
і у дрімотному спокої марило спогадами про свою колишню красу і велич. Золоті часи, які вже ніколи не повернуться.

   Перебудова бульдозером проїхала по людським долям і долям таких ось, затишних колись, селищ. Не обминула нікого.

   По обидва боки, з за чепурних хатинок, дбайливо прикрашених квітковими клумбами, хижо визирали сироти-домівки,
покинуті своїми хазяями у пошуках кращої долі, цинічно поглядаючи провалами вибитих вікон і дверей на
нечисленних перехожих. Майже кожна третя - хатина-сирота.

   У далині, на протилежному кінці селища, все така ж самотня, ретрансляційна вежа незграбно вітала усіх своїми
руками-випромінювачами. Трохи лівіше бовваніють залишки териконів, які колись своїми могутніми хребтами казкових
чудовиськ являли символ шахтарської слави. А тепер, немов сплюснуті долонею ще могутнішого велетня,
безсило присіли, і вкрилися ріденькою порослю кримської акації. Зметені з поверхні землі рукою того ж казкового
велетня, зникли естакади, майстерні і, навіть, адміністративний комбінат. Замовк цілодобовий пульс невтомного
шахтарського підприємства. І лише пам’ятник одному із комуністичних вождів минулого осиротіло стояв серед
зеленої порослі і, немов здивовано, запитував: -То що ж тут скоїлося?-

   Промайнула вулиця з батьківською домівкою, у якій так швидко промайнули безтурботні дитячі роки. А трохи далі,
підказує пам’ять, вулиця з власною сімейною домівкою, де пройшли роки молодості, народилися діточки. Домівка,
де зустрів примарну оману недовго сімейного щастя. Робота, простенькі, але такі незабутні розваги, нечисленні
друзі, привітні сусіди. Та немає вже з того нічого. На місці будинку буяють густі кущі вовчої ягоди впереміш з
всюдисущими бур’янами. Зникла домівка, роз’їхались сусіди, один за одним відійшли у небуття друзі. Розбилося
об скелю нелюбові нестійка омана сімейного щастя. Немає нічого. Тільки болючі спогади минулого...

Ще один зелений острівець з’явився на центральній вулиці. Раніше тут стояла лікарня, майже сто років тому
збудована нашими дідами. Пережила жахи двох воїн, колективізацію та індустріалізацію. А от перебудову не пережила.

   А дорога стелиться далі. Ось і рідний квартал, який отримав назву "п’ятихатки" за незграбні, похмурі, п’ятиповерхові
будинки, неначе гротескним малюнком вписані у мальовничій ландшафт невдахою-художником. З тими ж слідами перебудови, ощирені беззубою посмішкою, невідомо де зниклих, вікон і дверей.

   Знайомий під’їзд, знайомі сходи, знайомі двері. Рука тягнеться до мерехтливого вогника кнопки дзвоника і
завмирає напівдорозі. А чи потрібне ще одне розчарування? Ще одна Fata Morgana, до якої прагнув усе життя, та так і
не зміг досягти.

   Дорога знову ліниво лягає під колеса авто, ведучи з минулого невідомо куди.

2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Коментарі

o Фунес

130.10.08, 14:39

Аж не віриться, що ти з Алчевську.

AQv@

230.10.08, 14:43

Мда... се ля ви...

ДМВ73

330.10.08, 14:58Відповідь на 1 від o Фунес

Аж не віриться, що ти з Алчевську.І що ж викликає таку зневіру?

430.10.08, 14:59Відповідь на 3 від ДМВ73

мова

530.10.08, 15:03Відповідь на 2 від AQv@

Мда... се ля ви...Тут, на Луганщині, багато селищ залежить від єдиного підприємства - вугільної
шахти. Вмирає шахта і вмирає селище. А шахт позакривали багатенько.
Тому такі селища тут не дивина.

630.10.08, 15:05Відповідь на 5 від ДМВ73

Я несколько раз пересекала 30километровую зону впечатление тяжелейшее.

730.10.08, 15:07Відповідь на 4 від o Фунес

моваНародився і прожив життя на Луганщині.
Навіть нікуди не виїжджав.
Багато людей мого віку і старіші спілкуються
українською мовою. І нічого дивного у цьому не вбачають.

830.10.08, 15:08

Кстати, а почему деревня умирает, неужели кроме как добыванием угля больше нечем заняться?

930.10.08, 15:10Відповідь на 6 від AQv@

Я несколько раз пересекала 30километровую зону впечатление тяжелейшее.Так. Там вигляд ще жахливіший. Хоча і не бував там, але уявити собі можу.

1030.10.08, 15:11Відповідь на 7 від ДМВ73

дивина в тому, що мова така вишукана

ДМВ73

Поїздка у минуле.

Останні статті

Коментарі