+ Аканье .

‹ Чим усе ж таки українська відрізняється? Насамперед, зазначу, що портрет мови роблять за фонетикою, а не лексикою. Про лексичні відмінності буде нижче. Чому за фонетикою? Бо певні фонетичні конструкції прамови перетворюються у похідних ідіомах на зовсім не подібні структури. На слух сплутати українську з будь-якою іншою слов'янською мовою практично неможливо. Що вважати українською? Це мова ікавізму. В українській не лише старослов'янський "ять" переходить в [і] (наприклад, "хліб", але й навіть закритий [о] (наприклад "кінь"). Саме тому в нас стільки чергувать. Це ікавізм притаманний лише далматинським діалектам хорватської і лише у "ятях". Тобто, це абсолютно унікальне явище серед слов'янських мов. Абсолютно сміливо можна стверджувати, що всі діалекти, які вживають слова з "і" замість "ять" (перевірте на словах "хліб", "ліс", "усі" тощо) є українськими. А, відповідно, ніякої "русинської" мови просто не існує, а "кубанська балачка" — це українська мова. Те саме з [и], унікальним звуком української, якого не існує у жодній мові-сусідці. За його вимовою легко відрізниш поляка, росіянина або й білоруса. В українській — просто навала [и], у більшості випадків слов'янське "и" переходить саме в українське [и], а не в [і], як в інших слов'янських мовах. По суті, якщо бачите "і" в українському слові — це або слов'янське "ять", або "о", або "ьі", але вкрай рідко "и/і". І третій принцип — фрикативне [г]. Його мають деякі наші сусіди, зокрема словаки, білоруси та чехи, але з деякими особливостями у вимові. Є й багато інших, але ці три, як на мене, найголовніші. Такі речі, як чітке ненаголошене [о] (ми кажемо [молоко], а не [малако]) або неасимільовані кінцеві приголосні (ми кажемо [народ], а не [нарот]) поширені і багатьох інших слов'янських мовах і радше є загальнослов'яньским принципом, винятком з якого є російська.

Спільних фонетичних руських мов — української та білоруської, є надзвичайно багато і вони всі дуже конкретні. Це відрізняє їх від західнослов'янських та південнослов'янських з одного боку та російської мови — з іншого боку. Ось деякі: рефлексація плавних голосних з колишнім слабким редукуванням — перетворення їх на [и] (наприклад, укр. крию, біл. крыю; укр. глитати, біл.глытаць); перехід [л] у закритих складах у нескладовий [ў] (укр. вовк [воўк], біл.воўк; укр. бачив [бачиў], біл. бачыў); асимілювання [й] та пом'якшення попередніх передньоязикових: (укр. суддя, весілля, біл. суддзя, вяселле); втрата початкового слов'янського [i]-[ї] (укр. грати, біл. граць); чергування у дієсловах (укр. біжи, печи, біл. бяжы, пяч); кличний відмінок (укр. сину, коню, біл. сыну, коню); позиційні чергування [ў]-[у] та [й]-[і] (укр. Вона була в лісі/Він був у лісі, біл.Яна была ў лесе/Ён быў у лесе); втрата задньоязикового [ґ]: (укр. гора [hора], біл. гара [hара]); злиття двох прийменників — [із] та [с] (укр. з роботи, біл. зработы); поява приставних префіксальних голосних (укр. іржа, біл. іржа); втрата активний дієприкметників, поява протетичних приголосних (укр. вулиця, біл.вуліца; укр. вівця, біл. гаўца); чергування задньоязикових зі свистячими (укр. на дорозі, біл. на дарозе; укр. у руці, біл. у руцэ); втрата кінцевого закінчення у 3-ій особі дієслів теперішнього та майбутнього часів (укр. бере, каже, біл. бярэ, кажа) та деякі інші. ›

Икавизм ( И / О / А ) :

ИКАННЯ — вимова в більшості укр. говорів звука [і] на місці голосних неверхнього піднесення. Велика поширеність звука [і] (ie < (Ђ), *о, *е) у південноукр. говорах різко протиставляє їх північним, де цей звук функціонально менш навантажений, будучи в ряді говірок лише продовженням давнього *і. [і]<Ђ функціонує у південноукр., а також під наголосом у західнополіс. говірках; [і]<*о, *е виступає у всіх пд.-сх. та, за незначним винятком, у пд.-зх. говорах.
[ +++ ]

Есть такая черта южнорусских говоров, как аканье. Поскольку оно стало, через московский говор, нормой русского литературного языка. эта особенность речи не характерна для других славянских языков. В украинском языке и северных русских говорах аканья нет. Не было его, очевидно, и в стандартном древнерусском, как минимум, до Смутного Времени, насколько можно судить по современной русской орфографии, сохранившей окающие варианты таких слов, как "молоко", "воробей", "который" и т.п.

аканье пошло скорее всего, от западного диалекта древнерусского, из которого развился белорусский язык и примыкающие к нему смоленские и брянские говоры русского. Белорусы акают сильнее всех, что отображено и в орфографии. это следствие балтского субстрата.

[ +++ ]

которая направлена против разжигания вражды и ненависти по национальным, социальным, религиозноым, половым и т.п. признакам, а также по признаку месту жительства - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran1072#n1072

Преступлениями по этой статье являются умышленные действия, направленные на:

- разжигание национальной, расовой или религиозной вражды и ненависти;

- унижение национальной чести и достоинства или оскорбление чувств граждан в связи с их религиозными убеждениями;

- прямое или косвенное ограничение прав или установление прямых или косвенных привилегий граждан по признакам:
расы,
цвета кожи,
убеждений - политических, религиозных и других ,
пола,
инвалидности,
происхождения - этнического или социального,
имущественного состояния,
местожительства,
по языковым
или другим признакам...

[ +++ ]

слово ‹Бог› споріднене з ‹багнути-багти› [бажати] - первісно [терпіти спрагу], ще первісніше [горіти, пектись] - ‹багаття›.

слово "Бог" родинно санскритскому bhaga, що означає "обдаровує, наділяє", у свою чергу походить від bhagas - "надбання ","щастя". "Багатство" теж споріднене слову "Бог". У цьому виражено уявлення про Бога як повноту буття, як досконалість і блаженство, які, однак, не залишаються всередині Божества, але виливаються на світ, людей, на все живе. Бог обдаровує, наділяє нас Своєю повнотою, Своїм багатством, коли ми долучаємося до Нього. Бог, цей той хто виконує твої бажання, сподівання, надії, мрії. Одним словом, все те чого ми чекаємо, і просимо від Бога.

http://karnag-igra.narod.ru/sostav.htm

Ук (оук) (слитный) — буква, которая была второй в слове «Русь». Заменена в алфавите на У Петром I.

В старо- и церковнославянской азбуках носит название «къ», что означает «наука, учение, научение». В кириллице обычно считается 21-й по порядку, числового значения не имеет и выглядит двояко: (первая форма буквы — заглавная; вторая и последующие — используются в церковнославянском языке как строчные, где в начало слова зачастую ставится только «оу»).
Происхождение буквы — диграф из букв «он» (О) и «ижица» () и одном из кириллических начертаний в лигатуру; данный диграф (и лигатура из ижицы над оном) копируют греческий способ обозначения звука [у] сочетанием букв омикрон и ипсилон .
В гражданском шрифте Петра I лигатурный кириллический «ук» приобрёл форму современной У.
Написание в старославянских и древнерусских памятниках нередко провоцирует непрофессиональных авторов на утверждение, что этот диграф звучал в древности, как дифтонг [ou], и использование этого тезиса для этимологических изысканий. Никаких научных оснований для такого утверждения современной филологии неизвестно.

http://artaramis.ucoz.com/forum/17-861-1

По распространенной версии, название происходит  от восточно-азиатской цветовой аналогии сторонам света (Г. Вернадский).
Входит в тройку «цветных» русских земель: Чёрная Русь (то есть «северная»), Червонная Русь («южная») и Белая Русь («западная»). Эта же тройка цветовых названий упоминается как у других славянских народов, в частности у хорватов и сербов, так и у народов Степи (ср., например, Синяя Орда («восточная»), Белая Орда («западная») и т. д.), возможно, позаимствовавших её у китайцев. В этой интерпретации стороны света обозначались как: белый — запад, синий (голубой) — восток, чёрный — север, красный(червоный) — юг.
https://ru.wikipedia.org/wiki/Белая_Русь
https://ru.wikipedia.org/wiki/Чёрная_Русь

вероятно название ‹русь› происходит от весьма примечательного внешнего признака - цвета волос .
русый ; укр. : русявий, рудий , руда , рута , ружа …
‹ общ.-слав. *rud-/*rus-, -*rud-sa<=rudъ – «русый» ›
‹ Праслав. rusъ «красноватого оттенка» < и.-е. *roudhsos, от *reudhoo; «краснею». ›
‹ Реконструируемый прототип слова *roud-s-ь восходит к корню *rъd-/*roud-/*rуd-, связанному с красным цветом. Он был заимствован финно-уграми у славян еще в праславянскую эпоху (около VI века н.э.), до упрощения консонантных групп в праславянском. Это подтверждается значениями однокоренных финскому Ruotsi в других финно-угорских языках: саамском (в северной Норвегии - ruossa), комизырянском (rot's), удмуртском (dzwts), остякском (ruts, rut), вогульском (ros, rus), ненецких диалектах (luса, lusa); а кроме того в тунгусском и бурятском (luca), юкагирском (lusi, luci) и др., в значении "русские". В карельских диалектах термин ruottsi обозначает финнов, Финляндию. В свете закона о большей архаичности периферийных языков именно периферийную (т.е. «славянскую») семантику финских продолжений следует считать наиболее архаичной. ›
© [ Максимович К.А. Происхождение этнонима Русь в свете исторической лингвистики и древнейших письменных источников. // КАNIEKION. Юбилейный сборник в честь 60-летия профессора Игоря Сергеевича Чичурова.. — М.: ПЕТГУ, 2006. — С. сс.14-56.. ]
‹ Аль-Масуди в 1-й половине X века пояснял смысл названия: «Византийцы нарекают их [русов] русийа, смысл этого [слова] — „красные, рыжие“». В своих путевых описаниях арабы особенно отмечают красноту лиц русов и славян. Не вполне понятно, имели они в виду румянец или последствия солнца для северных лиц. Ибн-Фадлан, встретивший русов в 922 году, так их описывал: «Они подобны пальмам, румяны, красны». ›
ru.wikipedia.org/wiki/Русь_(название)

[ кстати, название "половцы" сопоставляется с цветом их волос - половым, т.е. соломенно-желтым . а китайцы в древности называли себя "черноволосыми". ]
gumilevica.kulichki.net/articles/Article26.htm

‹ Цвет волос определяется содержанием в них двух пигментов — эумеланина и феомеланина. Последний имеет красноватый оттенок и, в отличие от тёмного и зернистого меланина, его молекулы не образуют гранул (распределены диффузно). Если синтезируется большое количество эумеланина, то цвет волос становится темным — коричневым (если в достаточном количестве присутствует феомеланин) или чёрным (если эумеланина очень много, а феомеланина очень мало или нет). В случае меньшей выработки эумеланина волосы приобретают русые оттенки (с теплым рыжеватым отливом, если феомеланина много, и холодным — если его мало). Рыжий цвет волос — результат очень большого количества феомеланина и почти полного отсутствия эумеланина. Светлыми волосы становятся, если феомеланин синтезируется в сравнительно малых порциях, а эумеланин практически не вырабатывается. Пепельные и светло-серые тона волос наблюдаются в случае, если эумеланина и феомеланина примерно одинаково мало. ›
https://ru.wikipedia.org/wiki/Пигментация_волос

[ КАРТЫ ]