Мої думки, мої прозорі крила Несіть мене подалі від людей Високо в небо, де кінчаються надії, Де починається народження ідей. В безмежному полоні снігу й льоду На висоті, де серце вже мовчить Не мають значення ні розум, ані врода Хіба, що забуття щаслива мить. Там високо лиш самогубців душі – Порожні, сірі, та, нажаль, німі І, може, їм сказать щось мушу Та всі слова та звуки тонуть у пітьмі. Немає тут ні жалю, ні прощення І зорі не такі яскраві, як завжди...
Читати далі...