Донецький обласний художній музей продовжує

  • 31.12.17, 14:55

Попри війну, Донецький обласний художній музей продовжує роботу на підконтрольній Україні території!

Впродовж 2017 року, КЗК «Донецький обласний художній музей» відвідали 3510 відвідувачів на комерційній основі (разом з безкоштовними відвідувачами – понад 7000 осіб), проведено 145 екскурсій. За рік  музей отримав дохід у сумі 15,1 тис. грн.

Музейна фондова збірка  за рік поповнилась на 120 од.зб. і складає 2100 од. зб загального фонду.

Впродовж 2017 року у музеї налічувалось 11 працівників,  серед яких 3 наукових співробітника. Велику допомогу музею надавали волонтери та друзі музею. Завдяки останнім музей отримав сайт dohm-ua.info та дві сторінки у Фейсбуці, які вони розробили і продовжують вести.

Силами трьох наукових співробітників та волонтерів, впродовж 2017 року,  проведено 41 захід: 19 заходів на території музею в с. Прелесному і 22 заходів за межами музею (Дружківка,  с. Олександро-Калинове, музей Прокоф’єва, Львів, Київ, Краматорськ, Святогірськ, Запоріжжя), в рамках яких було проведено  32 виставки. Заходи відвідали  понад  7000 осіб.

У  музеї відбулась реекспозиція  виставкових залів: відновлена  кузня  і створена світлиця «Дивосвіт Олександра Шевченка». До них підготовлені ТЕПи.

Музей проводить велику роботу з дітьми та молоддю Донеччини. Впродовж року  відбулося два дитячих пленера: «Прелеснянський дивосвіт» (травень,с.Прелесне)  та «Барвиста хвиля» ( жовтень, Святогірськ).  При музеї працює гурток «Синій птах», де діти займаються  народними  ремеслами ( вишивка, гаптування, набивне ткацтво, писанкарство, тощо) і вивчають народні традиції. Роботи вихованців гуртка були представлені під час культурно-мистецької акції «Кольори мого життя. Я відкриваю свій світ» (червень, м. Краматорськ),  на виставці «Пухнасте мистецтво» (жовтень, с.Прелесне) та під  час культурно-мистецької акції  «Мистецька палітра» – «Вибійкове  ткацтво Донеччини» (грудень,Запоріжжя), провели заходи до Дня Миколая (майстер-клас з виготовлення янгеликів та витинанок). Наукові співробітники розробили та підготували до друку методичку «Вплив української народної ляльки-мотанки на розвиток  та виховання учнів молодших класів».

У травні наукові співробітники допомогли в  проведенні молодіжного форуму «МолMix» до Дня молоді (організатори – Управління з гуманітарних питань Краматорської міської ради, відділ молодіжної політики та у справах сім’ї), який проходив у с. Прелесне.

В рамках програми патріотичного виховання музей впродовж серпня-вересня провів низку акцій «Козацька бувальщина», «Історія козацьких прапорів»,  які проходили в с. Олександро-Калинове, м. Дружківка, в музеї Прокоф’єва.

В рамках Року Японії в Україні  проведена японсько-українська виставка «Тендітні тіні Японії» ( грудень, Дружківка – Київ). Учасники акції : школярі  України та студенти японських університетів.

В рамках співпраці музею та закладів освіти, налагоджена робота зі школами м. Краматорська, Дружківки,  з Київським державним інститутом  декоративно-ужиткового мистецтва та дизайну ім. М.  Бойчука.

У червні відбувся спільний захід з інститутом Бойчука «Відлуння Дикого степу». Разом з бібліотеками Львова та Києва, разом зі школярами Дружківки та Краматорська проведена Всеукраїнська акція «Читаки.Писаки.Малюваки» (вересень-жовтень, Львів-Київ-Дружківка-Краматорськ). «Читаки.Писаки.малюваки» проходили під егідою Міністерства культури України.

З метою наповнення музейного фонду та  популяризації Донеччини було проведено два   пленери, куди приїхали художники з Донеччини.

У жовтні проходила Всеукраїнська мистецька акція «Степовий блюз», куди приїхали художники з Київщини,Одещини,Німеччини та Донецької області. Останній пленер проходив за підтримки Міністерства культури України.  Найкращі пленерні роботи були передані до музейного фонду – 38 одиниць.

Впродовж року відбулися 2 вуличні вернісажі в Дружківці (у липні на Івана Купала та на День міста Дружківки у вересні), де тисячі дружківців ознайомилась з художніми творами митців Донеччини.

ДОХМ, спільно  з художниками Донеччини підготували виставку до 85-річчя Донецької області та провели культурно-мистецьку акцію  «Мистецька палітра» ( липень, Київ).

В рамках Програми розвитку краєзнавства в Донецькій області, розпочата робота над науковою довідкою «Історія заснування с. Прелесне», над науковим каталогом «Український рушник як витвір народного мистецтва у зібранні музею». Для народних майстрів та населення Донецької області проведено семінар «Нематеріальна культурна спадщина України. Харківський коц» (липень, с. Перелесне – с. Олександро-Калинове).

В рамках Програми розвитку туризму Донеччини на 2016-2018 рік, науковими співробітниками  музею підготовлені тематичні екскурсії «В гостях у коваля Вакули. Ковальське ремесло кінця 19-початку 20 століття», «Хліборобство Слобожанщини», «Своя хатка, як рідна матка. Про традиційне житло Слобожанщини».

У 2017 році співробітники музею брали участь у трьох наукових конференціях   (Краматорськ, Тернопіль, Святогірськ).

Наукові співробітники КЗК ДОХМ презентували музей на ярмарку «Харківщина туристична» та розробили два туристичних маршрути (одноденний та дводенний).

Адміністрація музею у 4 кварталі домовилась про відкриття виставкового залу у Дружківці ( БК «Етюд») і затвердила зміни до штатного розпису.

Музей працює стабільно, залучаючи на творчу орбіту дітей і юнацтво.

Наталка Іванченко, директор Комунального закладу культури “Донецький обласний художній музей”

“Музеї України” - 2017

  • 31.12.17, 12:28

Рік для журналістів часопису “Музеї України” видався складним. В березні наш колишній інтернет-провайдер, етнічний росіянин, брутально відлучив сайт від ефіру. Зникла вся база даних. Довелося починати з нуля на новому доменному імені і хостингу…

Опублікували 905 матеріалів. Провели кілька резонансних інформаційних кампаній, розслідувань.

Як завжди, допомогли добрим людям, боролися з недоліками, висвітлювали музейне життя, у тому числі маленьких музейних закладів з сіл і містечок.

Особливу увагу приділяємо закладам культури прифронтової “зони АТО”.

Створили 15 сайтів, провели десятки виставок, у тому числі через Музей плакату України при редакції.

Нагадуємо, журнал діє на волонтерських засадах – у нас немає жодного фінансування, ні державного, ні грантового, ні комерційного. Саме тому, ми маємо право критикувати структури з прекрасними бюджетами, які лише імітують діяльність в зоні АТО, або відверто відмивають там кошти…

Прикметно, що після кількох років культурологічної волонтерської роботи в Донбасі, шеф-редактор видання Наталка Іванченко виграла конкурс і очолила Донецький обласний художній музей, переміщений з окупованого Донецька до крихітної філії в селі Прелесне.

Нині ДОХМ отримав два сайти, велике виставкове приміщення у Дружківці, розширив штатний розпис, провів 38 мистецьких заходи, з 2018 розпочинається новий етап славнозвісного музею на підконтрольних Україні територіях. Журнал залишається інформаційним партнером ДОХМ, як і інших музеїв Донбасу.

Було опубліковано серію критичних матеріалів про Національний музей народної архітектури і побуту України. Голос громадськості було почуто, нині в Пирогові нова в.о. директора, що показала непогані результати, готується конкурс.

Нарешті Мінкульт спромігся, у тому числі після наших публікацій, змінити Гендиректора Нацзаповідника у Лаврі. Але, мало не програв конкурс. Нині тривають певні юридичні процеси, і сподіваємося, Лавра отримає директора-патріота України, а не УПЦ-ФСБ, Росії і Путіна…

Національний музей історії України переніс кадрову колотнечу у новий рік. Музейна галузь ще довго згадуватиме “прафесіаналав” Славіка Кириленка… НМІУ – рекордсмен з безглуздих звільнень співробітників і поновлень за рішенням суду, з виплатою компенсацій з держбюджету. Отож, Незалежна профспілка НМІУ продовжить пікетування Мінкульту аж до перемоги. Зрозуміло, наша група сайтів і журнал “Музеї України” підтримають активістів.

Окрема, дуже важлива і ризикована тема – розшук і повернення культурних цінностей, боротьба з грабіжниками могил і курганів, контрабандистами і баригами-антикварами, що продають скарби України на відомих закордонних аукціонах. Повна бездіяльність Мінкульту, СБУ, МЗС, наших посольств! Чиновники вперто не хочуть помітити і вирішити цю проблему! Доводиться примушувати.
В результаті, на легальних аукціонах Москви, Лондона, Нью-Йорка, після серії наших скандальних статей, вже майже не ризикують виставляти лоти Київської Русі, козацтва, часів УНР. Ми відразу задаємо питання про легальність, просимо показати дозвільні документи на вивіз, документи про перетин Митного кордону США та інших країн. Висловлюємо припущення, що то крадені з українських музеїв речі чи незаконні знахідки чорних археологів, контрабандно вивезених з України. Залучаємо Інтерпол. Нині жоден аукціон, що дбає про репутацію, не ризикне виставити щось з України без купи пояснювальних документів. Відповідно, падають ціни і попит.

Це економічний важель боротьби із злочинними копачами, контрабандистами і баригами. Сподіваємося, продовжимо боротьбу вже з новим керівництвом Мінкульту, МЗС, СБУ. З нинішніми говорити неможливо – не доходить…

Отож, команда сайту “Музеї України” продовжує діяльність. Днями, до нас приєднається кілька десятків практикантів – студенти-журналісти Університету “Україна”. Продовжимо тиск на кілька аукціонів Нью-Йорку. Готуємо Музейну експедицію в АТО. Спробуємо прорватися до музею Авдіївки.

“Тихе” музейне життя триває.

До зустрічі в Новому році!

З святом!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, Почесний працівник туризму України

Життя без ліків! – Костянтин Стасюк

  • 28.12.17, 20:35

Життя без ліків! – Костянтин Стасюк

Метод біогравітації – це оздоровлення людського організму шляхом поєднання енергетичного масажу та унікальних спортивних дій. Система рухів звичайної людини така: відштовхування, замах, мах та приземлення. Метод Стасюка складається із синхронних багатосуглобних рухів.

Якщо людина не може прямою рукою підняти перед собою гирю, то розгойдування їй у цьому допоможуть.

http://pravdatut.ua/news/zhyttya-bez-likiv

Report on the archaeological research of baturyn in 2017

  • 26.12.17, 03:29

Перший варіант цієї доповіді автори представили на П’ятих Самоквасівських Читаннях, що відбулись у Національному університеті «Чернігівський колегіум» ім. Тараса Шевченка 21 грудня 2017 р. Коротшу версію доповіді опублікують у бюлетені канадських візантологів Canadio-Byzantina, no. 29, University of Ottawa, January 2018.

 

 

Volodymyr Mezentsev (Toronto), Yurii Sytyi (Chernihiv), and Yurii Kovalenko (Hlukhiv)

 

 REPORT ON THE ARCHAEOLOGICAL RESEARCH OF BATURYN IN 2017

 

In 1995, the expedition of the Chernihiv Collegium National University and the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine led by late Candidate of History Volodymyr Kovalenko (1954-2016) of this university began the annual large-scale excavations in Baturyn. For eleven years, this prominent researcher of the antiquities of Chernihiv-Siversk land headed the Ukraine-Canada Archaeological Expedition which has conducted field investigations at Baturyn from 2001 to the present.

The Baturyn Archaeological Expedition is based at the Institute of History, Ethnology, and Law of Chernihiv University. We wish to acknowledge Prof. Oleksandr Kovalenko, Director of this institute and renowned historian of modern Left-Bank Ukraine, for his important assistance in the administration, organization, and logistics of the expedition and the publication of its materials in Ukraine. Since 2012, the expedition has been overseen by Candidate of History Viacheslav Skorohod and archaeologist Yurii Sytyi, both senior fellows at the Centre of Archaeology and Early History of Northern Left-Bank Ukraine at Chernihiv University. They are former students and research assistants of V. Kovalenko. Yu. Sytyi acts as the scholarly leader of the Baturyn expedition. The Chernihiv Oblast State Administration contributes annual subsidies for the excavations in this town.

Prof. Zenon Kohut, the former director of the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) at the University of Alberta, Edmonton, Canada, and the eminent historian of the Hetman state, was the head of the project of archaeological and historical research of Baturyn of the Cossack period in 2001-2015. Presently he serves as academic adviser for this undertaking. Candidate of History (Ph. D.) Volodymyr Mezentsev, research associate of CIUS Toronto Office, is the executive director of the Baturyn project from the Canadian side. Prof. Martin Dimnik, ex-president of the Pontifical Institute of Mediaeval Studies (PIMS) at the University of Toronto and the leading Canadian historian of medieval Chernihiv principality has also participated in this research and the publication of its results in North America. CIUS, PIMS, and the Ucrainica Research Institute in Toronto sponsor the Baturyn project from Canada. The Wiacheslav K. Lypynsky East European Research Institute, Inc. in Philadelphia and the Ukrainian Studies Fund at Harvard University in Boston, the United States, also supported the historical and archaeological investigations of early modern Baturyn with grants in 2016-2017.

In August 2017, about 50 students and scholars from the Chernihiv University, Chernihiv Regional Historical Museum, Hlukhiv National Pedagogical University, and the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine took part in the Baturyn archaeological expedition. Yurii Kovalenko, M.A., of Hlukhiv National Preserve, the instructor of archaeology of Ukraine at Hlukhiv University, engaged in these excavations and the examination of its findings.

Based on his archaeological research, V. Kovalenko maintained that Baturyn emerged in the late eleventh century as a fortress on the south eastern border of Chernihiv principality. He also asserted that after its ravaging by the Mongols in 1239, the Baturyn area remained depopulated until early seventeenth century. However, the 2017 excavations, for the first time, have revealed that this settlement recovered in the fourteenth and fifteenth centuries and the lacuna in its development was limited to the sixteenth and early seventeenth centuries. Between 1625 and 1648, when the Chernihiv-Siversk land was under Polish domination, the royal administration constructed the castle and adjacent fortress of Baturyn to protect the eastern frontier of the Polish-Lithuanian Commonwealth.

In 1669-1708, Baturyn was the capital of the Cossack state and benefited from its extensive economic and cultural ties with Western, Central, and Eastern Europe. The town prospered most under the reign of the distinguished Hetman Ivan Mazepa (1687-1709). In 1708, in the course of suppressing I. Mazepa’s anti-Moscow revolt, the tsarist army completely destroyed the hetman capital. Baturyn was rebuilt and repopulated and experienced its last upsurge under the rule of the progressively-minded Hetman Kyrylo Rozumovsky (1750-1764) prior to his death in 1803.

Last summer, the expedition resumed its excavations in the Baturyn suburb of Honcharivka. Before 1700, I. Mazepa constructed there his principal residence with three stories and a mansard (20 m by 14.5 m in size). This brick palace was plundered and burned by Russian troops in 1708.

Analysis of the excavated palace’s foundations, written sources, and a unique 1744 drawing of this structure’s ruins, preserved at the National Museum in Stockholm, has enabled researchers to recreate its ground plan, dimensions, architectural design, and decoration. V. Mezentsev and Serhii Dmytriienko (Chernihiv), the Baturyn archaeological expedition graphic artist, have prepared hypothetical computer reconstructions of this building. In their view, I. Mazepa’s main residence was constructed and adorned primarily in the Central European baroque style. But the embellishment of its faades with glazed ceramic rosettes represents a distinctive attribute of Hetmanate architecture.

While excavating the remnants of Honcharivka’s villa in 1995-2013, many fragments of such rosettes were found. These round plate-like ceramic details are ornamented with relief stylized flowers of various patterns and covered by white, yellow, green, turquoise, and light or dark blue enamel. In 2017, on the basis of a detailed examination of numerous rosette fragments and using computer graphic techniques, V. Mezentsev and S. Dmytriienko prepared hypothetical colour reconstructions of six types of intact rosettes. Each type has its own specific flower or geometric relief ornament and predominantly three or four subtypes with variations of colour glazing, up to 21 subtypes altogether. These tiles were nailed to the frieze of the entablature in a row alternating different types or subtypes. According to V. Mezentsev’s graphic reconstruction of the Honcharivka palace’s exterior, these friezes on each of its three stories were decorated with rosettes of various diameters, ranging from 30 cm to 40 cm.

Rosettes, heating stove tiles or kakhli, and slabs bearing I. Mazepa’s coat of arms from the Honcharivka palace have been recognized as valuable pieces of Ukrainian baroque architectural majolica. The rosettes represent one of the most numerous and typologically diverse categories of ceramic embellishments of this edifice. V. Mezentsev’s conclusions regarding the ornamentation of the Honcharivka palace by six types and 16-21 subtypes of rosettes with a palette of six colours of enamel complement the results of earlier research on the application there of seven to nine patterns of floor pavements or inlays with glazed and terracotta tiles, about 30 kinds of fine glazed multicoloured stove tiles, and two versions of terracotta and glazed heraldic plaques. These findings attest to the exceptionally costly, refined, and diversified ceramic adornments of I. Mazepa’s main residence in Baturyn.

  1. Mezentsev contends that the method of decorating the faades of this structure with ceramic rosettes was borrowed from Kyivan baroque ecclesiastical architecture. This corresponds with Yu. Sytyi’s assertion about the production of all the ceramic ornamental details of the Honcharivka palace, including the rosettes, stove and floor tiles, and heraldic slabs, by experienced tile-makers or kakhliari, whom the hetman summoned from Kyiv. Undoubtedly, they made these ware from local clay while in Baturyn. Yet these masters have brought with them the carved wooden molds which they employed to fashion rosettes for some contemporaneous Kyivan churches. V. Mezentsev has suggested that it was the decorators of St. Nicholas Cathedral (1690-1696) in Kyiv who finished the Honcharivka palace with rosettes and other ceramic details between 1696 and 1700.

In the seventeenth and eighteenth centuries, in keeping with the Kyivan model, and possibly with the involvement of Kyivan craftsmen, several monastic churches in the Kyiv, Chernihiv, and Poltava regions were also embellished with ceramic rosettes. In fact, the Honcharivka palace is the only known residential building in Ukraine ornamented with ceramic rosettes (excluding later imitations on dwellings or kam’ianytsi of the Cossack era).

Thus, the exclusive application of this specific method of adorning churches of the leading Kyivan architectural school for finishing I. Mazepa’s palace in Baturyn shows the unique nature and national flavour of the structure. By its three-story design, artistic polychrome glazed ceramic revetments, and unusual combination of Western and Ukrainian baroque decorations, the principal hetman residence stood out among the secular buildings of the Cossack realm.

DIGITAL CAMERA

Last summer, archaeologists partly excavated the foundation of a hitherto unknown destroyed brick structure at I. Mazepa’s estate in Honcharivka. Its investigation and identification will be continued next summer. Research on the design and polygonal layout of the ramparts with earthen flanking bastions protecting this manor by Candidate of History Oleksandr Bondar (Chernihiv Historical Museum) allows him to propose that they were modelled on advanced contemporaneous Dutch fortifications.

In 2017, the expedition continued excavating the site of the household of Judge General Vasyl Kochubei (after 1700) in Baturyn’s western end. Yu. Sytyi posits that after 1750 K. Rozumovsky owned this estate and commissioned three buildings for the hetman’s administration there. They were demolished in the nineteenth century.

Archaeologists have uncovered portions of brick foundations that supported the wooden walls of two of K. Rozumovsky’s buildings of the second half of the eighteenth century. Yu Sytyi has determined that the larger structure had one story, approximately 20 m by 13 m in size, and at least two heating stoves. One of them was revetted with ornate Delft blue and white enamel ceramic tiles, which were probably imported from Holland. The other stove was faced with plain flat tiles glazed apple-green without images or ornaments. They presumably were produced in Baturyn in the second part of the eighteenth century. Fragments of both kinds of these tiles have been unearthed amidst the debris of the larger administrative premise last summer.

At the court of Judge General, Yu. Kovalenko has discovered a tiny seventeenth- or eighteenth-century silver neck cross. He conjectures that it belonged to a child from Kochubei’s family or some other Cossack elite family. The shape and relief decoration of this artefact resemble Cossack crosses of local manufacture. It features a three-bar Orthodox cross inscribed on the front and some ornamental engravings on its back.

According to V. Mezentsev’s interpretation, on the cross arms, the initials of Jesus Christ, the King, are inscribed in keeping with mixed Byzantine and modern Slavic iconographic traditions. The Greek letters ІС and Х represent the canonical abbreviations of Christ’s name, while the Cyrillic letter Ц seemingly refers to His title in Slavic: Tsar (Царь). Such a brief monogram for Christ’s name and title, with only four characters (ІС, Х, Ц), is very rare among modern Orthodox crosses with Cyrillic inscriptions. It could be due to the small size of this child’s cross.

A larger bronze neck cross was unearthed near the Resurrection Church (1803) within the former Baturyn fortress. Its lower arm was broken off. At the intersection of arms, it has a stylized wreath of thorns with radial rays between the arms. On the front, an inner three-barred Orthodox cross is inscribed with a miniature wreath of thorns hung around the central crossbar. Yu. Kovalenko states that this less expensive neck cross was apparently cast in Muscovy and exported to Baturyn in the 17th century.

During excavations near the Resurrection Church, this researcher discovered a remarkable bronze ring with a seal on the octagonal glass insert of the late seventeenth or early eighteenth centuries. S. Dmytriienko closely examined the seal and made a sample wax impression and a graphic outline of its miniature relief image. The seal depicts a stylized masonry fortress wall flanked by two towers with steep conical roofs. Above the towers is an image of an eagle fighting a serpent or a dragon in the sky.

Both V. Mezentsev and Yu. Kovalenko agree that the fortress symbolizes the fortifications of Constantinople. The seal presents the legendary combat of two creatures, flying above the city as described in the tale about the foundation and fall of the Byzantine capital to the Turks in 1453 by the Russian author Nestor Iskander in the late fifteenth or early sixteenth centuries.

Illustrations of this legend were popular in applied arts of seventeenth-century Muscovy. Gold and silver signet rings of this time with a similar composition were found in Tula Oblast and Mordovia in the Russian Federation. No early modern seals with this motif are known to us in Ukraine. It is also absent from the coat of arms of Ukrainian gentry and baroque engravings. This allows V. Mezentsev and Yu. Kovalenko to believe that the signet ring discovered in Baturyn was brought there from Muscovy during I. Mazepa’s reign. It could have belonged to an educated Cossack officer, state official, scribe, or cleric who was familiar with N. Iskander’s account about the origins of Constantinople.

In Baturyn’s northern suburb, the expedition uncovered a portion of brick foundation of the early eighteenth-century residence of Chancellor General Pylyp Orlyk, the celebrated author of the first Ukrainian constitution (1710). This structure was burned during the conflagration of Baturyn in 1708. It had timber walls and at least two heating stoves. The first was faced with multicoloured glazed ceramic tiles, while the second one had less costly terracotta tiles without enamel. Several shards of both types of these stove tiles of Ukrainian production were unearthed in 2016-2017.

Yu. Sytyi highly praised the artistic and technical standards of the polychrome glazed kakhli found at P. Orlyk’s residence. He considers them equal in quality to the best stove tiles from Mazepa’s palace. And, they are original in design, not copies of the latter.

During the last excavations, Yu. Kovalenko discovered one terracotta tile fragment featuring the reliefs of a stylized banner on a wooden shaft, a flanged mace (the insignia of a Cossack colonel’s rank), and probably a decorative acanthus leaf in baroque style at the bottom. He surmises that these images form part of P. Orlyk’s ceramic armorial bearings. Several fragments of ceramic stove tiles with various elements of his noble heraldic emblem were found on this site in 2014 and 2016. Using these finds, S. Dmytriienko has graphically reconstructed in part the possible design of this rare ceramic coat of arms. Archaeological explorations of P. Orlyk’s household will be renewed next summer.

While excavating the fortress, town’s suburbs, and Kochubei’s estate, were also unearthed: two glazed ceramic children’s toys fashioned in a folk style (a tiny cup and a whistle shaped as a stylized bird), three fragments of ornamented terracotta Cossack tobacco pipes, two iron belt clasps, two copper buttons, three lead musket bullets, and various iron tools, all of local manufacture, nine silver Polish-Lithuanian and three copper Russian coins from the seventeenth and eighteenth centuries, as well as two silver shillings of Queen Christina Vasa of Sweden (1632-1654) minted in Riga, Livonia, and one seventeenth-century silver solidus from Swedish Livonia. The identification of Polish and Livonian coins was provided by Yu. Kovalenko.

In Honcharivka, archaeologists have investigated the remnants of a wooden dwelling, which was burned together with the neighbouring I. Mazepa villa in 1708. Inside this structure, an iron cannon ball from the shelling of the town that year has been found.

To summarise, the brick foundations of three heretofore unknown buildings and the ceramic tile adornments of the I. Mazepa and K. Rozumovsky periods were discovered at Baturyn in 2017. The latest archaeological findings have reconfirmed the dynamics of masonry construction, local urban crafts, Ukrainian baroque applied arts, and the broad commercial and cultural relations of the hetman capital with the Netherlands, the Polish-Lithuanian Commonwealth, the Swedish empire, and Muscovy. For the first time, the imported artefact depicting the Byzantine motif has been found in I. Mazepa’s capital.

Thanks to the annual systematic excavations at Baturyn for two decades, this town has become the most extensively archaeologically studied settlement of the Cossack realm. Further field investigations in Baturyn are scheduled for August 2018.

 

 

7 FIGURES (14 photos and graphic illustrations)

 

Fig. 1. I. Mazepa’s palace in Honcharivka, the suburb of Baturyn, before 1708. Hypothetical reconstruction by V. Mezentsev, computer graphic by S. Dmytriienko, 2017.

 

Fig. 2a-e. Some of the glazed ceramic rosettes from the faade decoration of the Honcharivka palace prior to 1700. Hypothetical reconstructions by V. Mezentsev and S. Dmytriienko, computer graphics by S. Dmytriienko, 2017.

 

Fig. 3. Two 17th-18th-century patterned neck crosses unearthed at Baturyn in 2017. Bronze and silver (centre and right). Photos by Yu. Sytyi.

 

Fig. 4a-c. Bronze signet ring of the 17th– early 18th century, graphic outline of the images on the glass seal, and its wax impression. Photos by Yu. Sytyi and S. Dmytriienko, computer graphic by S. Dmytriienko, 2017.

 

Fig. 5a, b. Fragment of the early 18th-century terracotta stove tile and a graphic reconstruction of its reliefs of a Cossack flanged mace, banner, and acanthus leaf. Photo by Yu. Sytyi, computer graphic by S. Dmytriienko, 2017.

 

Fig. 6. The 17th-18th century glazed ceramic toys discovered in Baturyn in 2017. This and next photo by Yu. Sytyi.

 

Fig. 7. Silver coins from Swedish Livonia, 17th century. 2017 excavations at Baturyn.

Гравитация побеждена! - К.Стасюк

  • 23.12.17, 20:53

Мы не боимся громких заявлений! Гравитация побеждена!

Человек – не камень, по закону Ньютона, падающего на землю как яблоко. Человек – совершенная инженерая конструкция, созданная Творцом.

Презентация новейшего открытия в области физиологии и динамики движения Человека.

В чём главный секрет здоровья?

В правильном питании? В физических нагрузках? В хорошем настроении?

Безусловно, все эти факторы важны для поддержания здоровья. Но… его определяющим, главным фактором, как ни странно, является… правильный способ перемещения по опорной поверхности при ходьбе или беге!

Откуда такое неожиданное утверждение?

Всё просто. Мы, люди, перемещаемся по опорной плоскости с помощью прямохождения. А это гораздо сложнее с точки зрения биомеханики, чем перемещение на четырёх лапах наших четвероногих друзей.

И на тот момент, когда Природа обучала нас этому навыку, нам было всего лишь от полугода до года. В то время уровень нашего интеллекта, увы, был даже ниже, чем интеллект обезьяны.

Хотя понятно, что способ перемещения при прямохождении требует более высокого, чем у животных, уровня интеллекта. А так же достаточного объёма обучения и наработки навыка этого высокотехнологичного навыка.

И всё же, как то ходить мы таки научились. В данном случае – ключевое слово “как то”. Потому что при таких навыках, увы, перерасход физических сил составляет около 80% всех ресурсов нашего организма. Проще говоря, 80% своего здоровья мы просто выкидываем на ветер даже не подозревая об этом!

Но это было бы полбеды. Способ ходьбы и бега, переданный нам по наследству самой Природой, без его доработки с нашей стороны во взрослом возрасте, непосредственно механически разрушает наш организм.

Как же это возможно?

Человек во время движения использует четыре такта работы опорно-двигательного аппарата:
1-й – отталкивается от земли
2-й – уводит ногу назад
3-й – выдвигает ногу вперед
4-й – при контакте с землей останавливает падающее тело.

Во время движения, мы можем зафиксировать в единицах времени, сколько человек находится в свободном падении и сколько контактирует с поверхностью. Таким образом мы получаем данные обычного 4х-тактного движения вдоль поверхности земли.

Во время перемещения, тело единой массой, с ускоряющейся скоростью, падает на землю.

С увеличением скорости перемещения, увеличивается сила удара человека о землю.

Последствия этого катастрофические: динамические удары на каждом шаге движений разрушают весь опорно-двигательный аппарат человека.

Сверхнормативное напряжение мышц, нагрузка на суставы и позвоночник создают прецедент возникновения всех заболеваний человека.

Вот вам и пробежки по утрам…

Казалось бы, ситуация фатальная. И выхода из этого круга нет и не может быть…

Но факты говорят об обратном! Альтернатива уже есть, её можно воочию увидеть, сравнить, осмыслить и понять.

Что же она собой представляет?

Это инерционная система двухтактных движений. Она позволят человеку двигаться вдоль поверхности земли и выполнять любые формы движений со значительно меньшими затратами энергии собственного организма.

Основой, фундаментальным базисом всей схемы преобразования является качественное состояния тела, которое позволяет выдерживать сверхвысокие физические нагрузки без вреда для опорно-двигательной системы и  организма в целом.

Образно – титан позволяет выдерживать нагрузки, которые не способен выдержать алюминий.

И новейшие разработки специалистов в области преобразования физиологии тканей тела человека уже позволяют с уверенностью сказать:

Открытие состоялось!

В рамках этого открытия будет продемонстрировано высокочастотное импульсное воздействие, получившее название “энергетический массаж”.

Новая технология передачи высокочастотных биоэнергетических вибраций организму другого человека оказывает эффективное воздействие.

При этом, в организме человека, принимающего массаж, происходят качественные преобразования. Структирируется внутренняя жидкостная среда в полном объёме, восстанавливается регенерация всех клеток без исключения.

Мягкие ткани при этом становятся сверхэластичными.

На основании этого было сделано открытие увеличение диапазона концентрации физической силы и установлен рекорд  в поднятии гири основанием вверх одним пальцем.

Открыта кардинально иная схема формирования движений.

Этот принцип, в концентрации силы заключается в волновой синхронизации взаимодействия мышц.

Система высокоточных движений позволяет последовательно включать в работу все существующие мышцы нашего тела.

Строго управляемые микро колебания мышц нашего тела, создают собственное энергополе, которые противодействуют гравитации земли, в итоге человек обретает сверх легкость всех своих движений.

Автоматически движение становятся на два такта.

Костянтин Стасюк готує презентацію відкриття

  • 23.12.17, 04:21

Рекордсмен і феномен Костянтин Стасюк готує презентацію відкриття в галузі фізіології і динаміки рухів.

Костянтин витягає хворих буквально з того світу. Його методика дозволяє оздоровлювати і омолоджувати людей будь-якого віку.

Розроблено систему нейтралізації гравітації, що кардинально змінює життя людей.

Ось так це виглядає. 63 роки!!! Повторіть!

https://www.youtube.com/watch?v=KwuF8A_QxTo&feature=youtu.be

Інфопідтримка: Нова Січ, Музеї України, Універсальна газета, Сурма, Second USA, Українська пресова корпорація

 

Інформаційний партнер – Famiglia фотостудія

Адреса студії: м.Київ,

вул. Є.Чавдар 12, оф.9

e-mail: famiglia.fotostudio@gmail.com

 

Запрошуємо партнерів та бажаючих гостей відвідати креативну авторську студію.

 

Основні ПОСЛУГИ,які надає студія:

– фотосесії (фон, інтер’єр)

– відеозйомка, відео монтаж

– графічний дизайн

– оренда студії

– рекламні послуги

– друк фото

– друк поліграфічної продукції

 

Новий Рік на носі, запрошуємо сім’ї зробити собі подарунок на свята!!! Фотосесія у Famiglia фотостудії, на новорічних локаціях з новорічним настроєм!!! В ПОДАРУНОК – календар 2018 з вашими сімейними фото!!!

Гривну продають в Нью-Йорку

  • 21.12.17, 22:45

Черговий факт бездіяльності Мінкульту, МЗС, СБУ. Ми знову вирахували факт незаконного продажу української культурної спадщини в США. Новорічні аукціони антикваріату в Нью-Йорку. Буде реакція влади України?

Чому такі розслідування під силу лише маленькому журналу “Музеї України”, а не державним гігантам?

Знайомтеся, ще одна сумнівна фірма, що торгує краденим в українського народу!

123 West 57th Street

New York, NY 10019

Phone: 212-582-2580

Stacks and Bowers

Антикварні бариги виставили знаковий для України лот – гривна часів Київської Русі, яких в музеях України збереглося лише декілька. Фактично в ідеальному стані. Зрозуміло, що крадена-підмінена в музеях, чи десь тихо викопана чорними археологами, контрабандно перевезена до Москви, а звідти до США.

Що у будь-якому разі незаконно, є злочином як для США, так і України.

Продавець – явно з Росії! Бо саме вони активно просувають шизофренічний путінський ідеологічний посил, що Київська Русь належить Росії. Перша ж фраза – RUSSIA. Kiev. Grivna у цьому переконує.

Хоча, дивіться і читайте самі.

Lot Description
RUSSIA. Kiev. Grivna Ingot, ND (ca. 11th-13th Century). VERY FINE.

78 x 38 mm; 193.95 gms. cf.Spassky-Fig. 43; cf.Kaim-32; cf.Petrov-347. Manufactured during the so-called “coin-less period” when the circulation of coinage from Western Europe had been suspended, ingots such as this became the primary form of specie to circulate in Russia. An interesting piece of Russian and Ukrainian history. Some crystallization on obverse with minor incrustation. Light attractive tone.

Estimate: $1,500 – $2,000.

https://auctions.stacksbowers.com/lots/view/3-96D45

Перекладач Гуглу: Опис лоту РОСІЯ. Київ Гривна Інго, НД (близько XIII-XIII ст.). ДУЖЕ ДОБРЕ.

 78 х 38 мм; 193,95 гг. порівняно зі Спасським рис. 43; c.Kaim-32; порівняно з Петром-347. Виготовлений під час так званого “монетного періоду”, коли циркуляція копійки із Західної Європи була призупинена, такі злитки, як це стало основною формою видів, що поширюються в Росії. Цікава частина російської та української історії. Деяка кристалізація на лицьовій стороні з невеликою інкрустацією. Світло привабливий тон.
Оцінка: 1500 – 2000 доларів США.
Що робити у цій вже стандартній ситуації?
Посольство України у США повинно негайно зробити запит на аукціон з вимогою надати всі супровідні документи лоту, особливо ті, за якими гривна пересікла Митний кордон США. Чи сплачені податки? Чи це не крадений експонат з музеїв України? Хто власник? Чи впевнені організатори торгів у “чистоті” лоту?

Для тієї торгашні, репутація теж має значення…

І повірте, група сайтів журналу “Музеї України”, за підтримки Інтерполу і правоохоронців України та США, зможе зробити їх життя “насиченим”, а бізнес збитковим… Великий досвід є…

Тому українським дипломатам та Мінкульту не треба вагатися – негайні запити, звернення до ФБР, Митної служби США, в поліцію Нью-Йорка і пропозиція вирішити питання полюбовно – хай передадуть гривну нашим дипломатам, які негайно переправлять її до державного музею України. На розсуд Мінкульту.

Ну це ж зрозумілі, елементарні дії! Чому ця влада нічого не робить для повернення наших крадених скарбів? Скільки про це можна писати?

Чому подібні аукціони закривають після наших публікацій, а не після реакції офіційних органів України?

Чи знову подібні запити буде робити журнал “Музеї України”, провокуючи черговий міжнародний шпигунський скандал? За десять років досвід накопичився. Буде шоу. І Україна знову програє – бо рівень наших кадрів нульовий…

Все очевидно – дійте на державному рівні!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Відкрите звернення до Міністра культури України

  • 11.12.17, 02:36

Відкрите звернення до Міністра культури України

Шановний  Євгене Миколайовичу!

В переддень Святого Миколая традиційно виставляються чобітки на підвіконня та пишуться записки з найпотаємнішими бажаннями та проханнями до Миколая.

Знаєте, яке найпотаємніше бажання більшості працівників Історичного музею та яке одностайне прохання до Святого? – Негайне звільнення генерального директора музею Тетяни Сосновської.  Оскільки працівники Музею – люди дисципліновані та законослухняні, чобіток з записками вони передадуть через Міністра культури.

Пане міністр! Три роки тому ми з Вами стояли на Майдані, який пізніше назвали Революцією гідності. Так от, те, що відбувається сьогодні в Історичному музеї – знущання над людською гідністю та свавілля, що прикриває некомпетентність та корупцію.

Свавільне призначення некомпетентної особи на посаду директора головного музею країни вашим «папєрєдніком» В. Кириленком  – помилка, яка чомусь досі не виправлена. Ця помилка може мати непоправні наслідки та коштувати надзвичайно дорого – як у моральному, так і у іміджевому вимірах.

Звертаємось до Вас з проханням зробити до Дня святого Миколая найбажаніший подарунок всім музейникам країни і світовій музейній спільноті. Звільніть нарешті «реформатора  музейної справи європейського рівня» директора Національного музею історії України Сосновську Т.В. !

Цей керівник запровадив в музеї такий стиль роботи і методи управління,  що довели до абсурду всі напрямки діяльності.  Директор музею як Герострат, який спалив храм Артеміди щоб прославити своє ім’я, залишиться в історії музею тільки як деспотичний та навіжений дилетант, якому було чомусь дозволено зруйнувати Національний музей історії України.  Ви прекрасно знаєте, що під «креативним» керівництвом п. Сосновської  в Україні вже ніхто не вважає Національний музей історії України не тільки провідним культурним та науковим  закладом країни, а й просто цікавим музеєм. Мова вже нейде про те,  що свого часу цей заклад був визитівкою країни і знаним за кордоном. Т. Сосновська спотворила престиж музею. Значних виставкових проектів не відбувається і не буде створено, бо повністю знищений високий професійний рівень його експозиційної та науково-дослідної діяльності.  Особисто пані зробила все, щоб викинути з музею професіональних науковців з багаторічним досвідом роботи. А для тих поодиноких співробітників,  які ще працюють створила нестерпні умови для роботи, які повністю виключають можливість творчості. Особисто нею зруйнована бібліотека музею, яка має більш ніж сторічну історію формування.  Її не професійна діяльність відкинула розвиток музею на 50років назад.

Ваш подарунок  врятує музей і дасть можливість поступово  відновити і повернути  музейну справу на належний рівень. Якщо ця керівниця допрацює до закінчення свого контракту відновлювати вже не буде що. Не тільки музею, а й державі буде завдано непоправної шкоди,  відповідальність за яку повинні і Ви з нею розділити. Особливу тривогу і занепокоєння викликає ситуація в фондових підрозділах, де  зберігаються унікальні експонати. Замість професіоналів призначені не музейники, багато без профільної світи, а навчати їх і передавати досвід попередніх поколінь – нікому.  За керівництва Т. Сосновської пішли за власним бажанням або вона звільнила сім фондових зберігачів з унікальними знаннями музейної колекції – цей втрачений науковий потенціал вже неможливо відновити і в подальшому несе загрозу глибокої системної кризи.

Звільненням цього  керівника Ви врятуєте не тільки людей, які потерпають від свавілля, самодурства та деспотизму Т.Сосновської, але й колекції, експозицію музею, дай саму будівлю збудовану за проектом відомого київського  архітектора Й. Каракіса.  Зробіть такий подарунок –  і будуть закінчені судові справи, кримінальні провадження, скандали, виклики поліції та жахливі нещасні випадки, яких за всю історію музей не знав. Взагалі аналогічний стан музею було зафіксовано тільки у 20-30-ті рр. ХХ ст., після якого заклад вийшов на пристойний рівень тільки   наприкінці 90-х рр. ХХ ст.

Шановний пане Міністре, не дозвольте остаточно знищити музей!!! Він вже тяжко поранений і волає про допомогу. Звільніть одного не професійного керівника і захистить рештки фахового колективу. Вирішить раз і назавжди цю проблему. Глибоко переконані,  що в цивілізованому, розвиненому суспільстві немає місця для таких керівників.

Євгене Миколайовичу! Ми віримо,  що у Вас вистачить мужності і сміливості зробити цей давно вистражданий  крок  –   станьте для музейників справжнім героєм, який зупинив це божевілля.

Патріоти НМІУ.

P.S. Чобіток з запискою про мрію колективу працівники музею буде передано Міністру під час чергової акції – пікету під стінами Мінкульту.

Записку в чобіток підготував І. Корсун

Підглядання як ексклюзивний «авторський»

  • 11.12.17, 02:06

Підглядання як ексклюзивний «авторський» стиль виставкової роботи   директора Національного музею історії України.

Новітня історія музею такого ще не знала.

 

Будь-який досвідчений бюрократ вам скаже – не важливо, що ви робите і як ви це робите – головне як ви звітуєте про свою роботу і які терміни при цьому використовуєте. Виходячи з цієї концепції, раптом найуживанішим в  житті нашого музею стало слово «інсталяція». Під цей чудернацький для історичних музеїв термін все підходить – і прибите цвяхами до паркету вікно, і розлита на підлозі кава, і будь-який інший набір предметів, які в історичному просторі одночасно ніяк не могли існувати.

Із останніх досягнень на цій «нелегкій» ниві.

До Покрови на честь 75-ої річниці створення УПА вхід до музею «раптово» «прикрасила» чергова інсталяція. Основний ударний акцент –  копія прапору 20-тих рр. ХХ ст. «Слава вільній Україні», під ним розташовано чимось набиті синтетичні білі мішки із гіпермаркету «Ашан», шини, які з одного боку прикриті брезентом з прикріпленим круглим знаком з написом: «STOP». Усю композицію чи то прикрашала, чи то доповнювала жінка в сучасному одязі, що повинен був імітувати, ймовірно, камуфляжну форму з дивним предметом, який дуже був схожий на рушницю. І ця, не дуже щаслива істота, кожному, хто заходив до музею кричала: «Слава Україні!» і коли чула належну відповідь (а це майже завжди траплялось) ставила на руку штамп, на якому був неочікуваний текст: «Національний музей історії України». Питання, чому на руку? Краще все ж таки на лоба. По-перше, видніше, а по-друге, музей солідна установа і повинен ставити перед собою більш складніші завдання.

Далі в листопаді «підійшла» чергова дата, на яку музей, знову ж таки, позиціонуючи себе згідно рішення гендиректора як головний центр національної самосвідомості, ніяк не міг оминути і не відреагувати – відзначення пам’яті жертв голодоморів на Україні. Звісно оригінальних музейних предметів немає (тобто найближче оточення директора не знає як і де шукати) і що ми робимо? Правильно – інсталяцію і не просто інсталяцію, а втілюємо ідею самого визнаного музейника світу – Сосновської Т.

Вчений секретар музею Л. Онишко на науково-методичній раді як змогла  представила черговий «шедевральний» виставковий проект автора під супровід  постійного кивання директорською головою. Всі зрозуміли – вчений секретар зробила все, що змогла, щоб адаптувати і перекласти на музейну мову «оригінальні» ідеї головного генератора виставкової роботи. Але оскільки і вчений секретар і директор не сильно відрізняються професіоналізмом, вийшло як завжди не просто погано, а дуже погано. Самі судіть – величезна зала і три невеликі експозиційні об’єкти у відкритому показу. Перший символ –«Скорботна українська жінка» – манекен вдягнений в українські строї не підібрані між собою ні по часу ні по регіону. Але саме головне «чудо» на голові – концертний вінок, в якому виступала Н.Матвієнко в 1970-тих рр., а зверху на вінок накинута чорна хустка. Далі на мольберті ікона з рушником і лампадкою. Ну і останній експозиційний об’єкт і очевидно, що символ, правда не зрозуміло чого –  відкрита весільна скриня з Буковини з хаотично розкиданими рушниками Полтавщини і святковим верхнім одягом з різних регіонів України.

Особисто для п. Сосновської та її оточення елементарний урок за шкільною програмою. Шановна, щоб ви знали Буковина (Чернівецька обл. ) в цей період входила до складу Румунії і ніякого відношення до голодомору на Україні не мала. Ця мальована скриня 1915 року виготовлення  взагалі належить до Австро-Угорського періоду і ніяк не може ні ілюструвати, ні символізувати, ні «інсталювати» (за поняттям українознавця Сосновської) голодомор на Україні. Це просто неприпустимий для рівня Національного музею історії України ляп. Носити вишиванку це ще не означає  знати та дійсно любити свою країну.

Повертаємося до авторської інсталяції. Поряд зі скринею лежать знаряддя праці – вила, граблі, рогачі, які  не клали поруч зі  скринею. Для таких предметів існували інші місця зберігання. По далі – розбиті жорна з колосками. Ну й саме головне, перед цим парадом «образів і символів»  – чорна стіна, збита із тирсоплити з двома отворами для очей …. Для того, щоб відвідувачі за цим підглядали. Тут згодні, дивитись відкрито і обома очима на цю «глибоко психологічну вакханалію» не кожен зможе… А якщо підглядати, то принаймні дітям весело. І тут все було б нормально, бо музей давно може зацікавити виключно цю категорію відвідувачів, якби ж не глибоко скорботна тема.

В результаті цей «шедевральний» виставковий  черговий ляповий проект проіснував три дні включно з днем відкриття. Його раптово і без коментарів за вказівкою директора прибрали. Мабуть хтось з відвідувачів  автору розкрив очі на ганебний і безглуздий «інсталяційний» проект. А за статистикою і в звітності музею буде відображено як повноцінна виставка, на яку були залучені оригінальні музейні предмети, списані чималі гроші і відповідно отримано наближеними людьми шалені премії! Дай стіна з двома отворами, то класна річ – один раз витратився, а використовувати, виходячи з якості виставкової роботи в НМІУ, можна вічно.- пише sekundaua

Так станом на сьогодні під керівництвом Т. Сосновської в музеї сформувався глибоко «авторський» стиль експозиційного показу, який довів музей до краю прірви, звів на нівець всю роботу науковців дійсно професійного рівня. Вітаємо сосновський тоталітаризм!!! Скільки можна смішити людей, реалізуючи фантазії та «задуми» не розумної, не освіченої людини (не історика і не професіонала),  яка чомусь думає, що тільки вона одна краще всіх знає, як повинна виглядати експозиційна і виставкова робота в музеї історичного профілю? Ці всі питання до Міністра культури України.

 

Іванова Ольга, екс-завідувач відділу декоративно-ужиткового мистецтва НМІУ, Заслужений працівник культури України

Іванова Олена, завідувач виставкового відділу НМІУ.

Бюст Першої леді

  • 09.12.17, 21:43

Цю картину малювали в обстановці підвищеної секретності. Всі перемовини велися через загадкового посередника. Художника попросли зобразити Меланію і президента США Дональда Трампа так, як ніхто не малював.

Я вважаю, Костянтин Шиптя – художник із Сум, впорався із завданням блискуче. Бо – філософ.

Оголена Маланка і Трамп в образі лева? Чи Лев – окремий образ повелителя світу?

Чиї руки на плечах красуні? Виходить президента США Д.Трампа, який начебто є – руки, і в той же час не присутній. Лише в образі Лева?

Можливо, руки то хтиві бажання мільйонів чоловіків, які щоденно відчуває Маланка?

І фон – дим і вогонь. Фактично, стан, у якому перебуває нестабільна планета.

На полотні чимало зашифрованих знаків.

Придивіться до чужих рук…

Та і Лев…

Окремо варто розглянути бюст… Руки Маланки…

В цій підкресленій простоті чимало загадок у стилі масонських таємниць, які так люблять в Америці.

Художник категорично відмовився давати будь-які коментарі.

Судячи з усього, замовником виступив хтось з небожителів української влади.

Як ми зрозуміли, фотографію готової роботи замовники отримали і для консультацій надіслали комусь з радників Білого дому. Вірніше, представнику якоїсь політологічної лобістської фірми, якими кишить Вашингтон.

Отут і почалися проблеми.Радникам не сподобався бюст першої леді. Почали вимагати змінити цицьки, що автоматично вимагає створення нової картини.

При цьому, про компенсацію художнику, мова не йшла.

Костянтин Шиптя відмовився від подальшої співпраці з тими людьми.

Картина залишилася.

Я передивився кілька фотографій Маланки різних років, і дійшов висновку, що бюст в творчій подачі Костянтина найбільш успішний.

Думаю, Маланці Трамп, аби їй вдалося показати цю картину, цей образ сподобається!

Спробуємо передати фотографію шедевра через Посла США в Україні Марі Йованович.

Хоча, ажіотаж від цієї картини Костянтина Шиптя такий, що сумнівно, що полотно вдасться десь офіційно виставити. Викуплять для якихось політичних цілей. Не здивуюся, що зроблять це олігархічні росіяни, які нині табунами ганяють Вашингтоном, переплачуючи лобістам за те, щоб не потрапити під американські санкції… Ціна тут вже не має ніякого значення.

Нам залишається лише фотографія. Як завжди…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”