С учителями мне однозначно везло. Не со всеми конечно, но все же...

Анжела Алексеевна - до сих пор самая любимая и незабываемая. Ей было 22-23, сразу после пединститута, а нам 10-11, сразу после начальной школы. Мы учились друг у друга все 7 лет...она прививала нам любовь к литературе и театру, учила высказывать мысли, именно благодаря ей большинство класса по крайней мере школьную программу по зарубежной литературе прочло от корки до корки...а мы закаляли ей нервы))) Сейчас, 10 лет спустя мы все еще общаемся, встречаемся, а разница между нами становится все меньше. Она ушла из школы, отучив нас, мы были единственными и неповторимыми для нее и на вопрос есть ли у нее дети до сих пор отвечает - да, 18 девочек и 6 мальчиков, а еще 4 внука)))

В нашей абсолютно бабской школе, да еще и с французским уклоном это был единственный Мужик. Бывали еще физруки, но они долго не задерживались. А Сергей Петрович держался долго, во всяком случае, все десять лет моей учебы в школе. Он преподавал физику. Именно преподавал, а не был учителем физики. Преподавал так что несмотря на то что уроков физики нам как гуманитариям полагалось вдвое меньше чем в обычных школах я и мой одноклассник-одногруппник блистали своими знаниями в КПИ даже на фоне ребят после физмат школ. В последний или предпоследний год учебы оказалось так, что нашему классу не нашлось кабинета. Мы вообще были в каком-то роде изгоями, Анжела Алексеевна не умела сбивать с родителей деньги. Поэтому нас перекидывали из кабинета в кабинет почти каждый год (все равно ведь ремонт не сделаем). И вот в какой-то год нас приписали к кабинету физики. Кабинет был жутко неудобный в плане уборки из-за подведенных к партам проводов, но это с лихвой компенсировалось тем, что убирать можно было под музыку, по совместительству Сергей Петрович был школьным ди-джеем и отвечал за звуковую аппаратуру для школьных линеек и дискотек. А если повезет то потом можно было еще и поболтать о той же музыке, о компьютерах, которые тогда еще были редкостью...Он тоже ушел из этой школы вслед за нами - сейчас работает в лицее недалеко от КПИ, мы встречаемся на улице время от времени...и что удивительно он до сих пор меня узнает, в отличии от многих других моих учителей...

Наталья Петровна - она учила нас истории тогда когда никто не знал какая она эта история на самом деле. Учила тому что нет белого и черного, что у любого события есть предпосылки, причины и повод, тому что в истории нет правых и виноватых и судить сейчас о том что бы было правильно сто лет назад - глупо и бессмысленно...но выводы из событий прошлого надо делать...Учила тому что нельзя нарушать одни законы, а потом возмущаться что какие-то другие нарушают по отношению к тебе...

Галина Алексеевна - она работала в школе по собственному желанию, а не ради денег. Про таких говорили "эффектная женщина" - даже в тяжелые 90-е годы она блистала французской модой и качественной косметикой. О том, что ее кабинет - это класс напоминала только доска на стене, вместо парт - длинный лакированный стол, тяжелые шторы и ковролин на полу. Мы ее боялись не меньше чем директрису, но и очень уважали за глубокие знания, справедливость и презрение к школьному бюрократизму. Она была отличнейшим педагогом и что в данном случае немаловажно имела возможность для практики французского во Франции (когда я позже стала проводить там лето, я стала очень четко чувствовать акцент в речи учителей, у нее он был практически минимальным). Заговорила я по-французски не совсем благодаря ей (хотя, косвенно, она этому поспособствовала, сказав мои родителям "Девочка очень способна, но, увы, она вряд-ли когда-нибудь будет свободно владеть французским"), но именно она заложила настолько прочный фундамент французской грамматики, так что с неправильными глаголами я дружу до сих пор))) 

...тихі, але яскраво освітлені вулиці, такі спокійні, такі певні...на них я пізнавала світ, розбивала коліна на скейті, чемно йшла в театр в новенькому платтячку, вповільнювала кроки щоб відтягти прощання...я знаю тут кожен двір, очевидні і не дуже переходи поміж старими будинками...тут відчуття захищеності виходить далеко за межі квартири

...високі стелі і скрипучий паркет, величезний каштан заглядає у вікно...шафи зі знайомими напам"ять книжками...каверзна колонка (знов треба звикати включати спочатку гарячу воду)...душ на півгодини (добре що мама у відпустці)...на сніданок омлет з-усього-що-попаде-під-руку, як в дитинстві, коли ми з сестрою лишалися самі на вихідні...

...я не можу сказати що я хочу тут знов оселитися - все-таки у мене є мій дім...але тільки тут будь-які негаразди і проблеми залишаються за дверима, на яких дзвенить мідний дзвоник-оберіг...

Чудовий осінній день, яскраве тепле сонце, легкий вітерець...все як завжди...тільки за вікном не чути жодного дитячого голосу...вітер колише пусті качелі...

За два тижні скинула два кіло...розумію що хтось би з цього радів, але не я...сподіваюсь що зможу швидко від"їстися бо ттт вже приводів для нервування поменшало...

На тиждень переберуся у рідні пенати - для мого і не тільки мого спокою...

 

Вчора довелося багато помотилятися по метро, тож традиційної газети не вистачило. Купила по старій пам"яті "Лізу" - як завжди заради рецептів і поржати зі сторінки психолога...почитала і стало сумно:

 - сторінки психолога нема

 - 99% статей - рекламні, причому відкрито рекламні

 - рецепти геть споганились. Колись, саме завдяки цьому журналу я здобула собі в родині славу великого кондитера - там друкувалися цікаві і надзвичайно вдалі рецепти які посіли почесне місце в моїй колекції. Цього разу (і це вже не вперше)  було три "тортики" з серії "Візьміть печиво і желатину і буде вам тортик який не треба випікати і від якого не товстішають"

 - про "модні" поради я взагалі мовчу - хто з магазинів більше заплатив то й модний...

 - наповал убив рецепт "коктейльної дієти", особливо "страшенно корисний" коктейль з кавуна і полуниці   Нє, я в курсі що у наш час можна легко купити одночасно кавун і полуницю, от тіки питання наскільки таке поєднання буде корисним якщо один з компонентів 100% привезений чорт-зна-звідки

 

За останні два тижні вдруге починаю день зі спілкування з міліцією - скажу вам будить краще за холодний душ...

Я розумію, що таке може статися у будь-якому районі, навіть най-най респектабельнішому, але мені реально страшно - два згвалтування за два тижні і обидва в радіусі кількасот метрів від мого будинку...Хоч бери банду в охапку і повертайся на дачу - там хоч і холодно, але маньяків нема...

http://korrespondent.net/kyiv/1114120

 

...причому на двох фронтах одразу...нарешті коханий показався лікарю і принаймі відомо що нічого особливо страшного (пневмонія ттт у наш час вже не вирок) з ним нема, хоча я і добряче перелякалася коли після явного покращення раптом вдруге вистрелила температура...і мій антивірусник наршеті виловив трояна який глючив інет - тому відміняється переустановка віндоуса, що не може не радувати...так що ще зовсім трохи і я нарешті опублікую літні фото та рецепти...

Результат очередного "идеологического" спора с бабушкой, жажду услышать мнение общественности по этому вопросу

Итак, по вашему мнению, кто такие бомжи?

Несчасные люди которых нищета заставила опустится на дно общества?

Или лентяи которые осознанно избрали животный путь существования из-за нежелания работать?

Лично я за второй вариант. Естественно я допускаю существование некоторой категории людей которые оказались на улице вследствии неудачного стечения обстоятельств. Но в последнее время мне как на подбор попадаються вполне трудоспособные бомжи, на которых пахать и пахать можно и которые явно не похожи на несчастных бабушек-дедушек выгнаных из дома злыми родственниками...

P.S. Собственно спор начался с моего расказа о том что в Карпатах в маршрутках платят все - и бабульки, и явные! инвалиды, и бомжи...Другое дело что водитель не всегда берет у таких людей оплату, но изначально деньги дают все...

...сядьте на дієту з печива "Марія" і ромашкового чаю і займіться оформленням на роботу в КПІ - мінус 2 кг вам забезпечено...

...перед 1 вересня перукарні ще більш забиті ніж перед Новим роком...

...студенти 4 курсу ще здатні на істерики на кшалт "Якщо я буду з ним в бригаді, я не ходитиму на пари, так і знайте"

...студентів нашої кафедри я все-таки люблю більше, вони умнічки...

...фірмовий магазин ВАК називається "Дивосвіт"

...нормальний інтернет то є щастя...

...нема нічого неприємнішого за перспективу переустановки віндоусу...

P.S. ...Знаєте що таке кохання? Це коли твоє чудо валяється з температурою і голосом останньої волі помираючого каже "На вулиці дощ сильний - викликай таксі, я не хочу щоб ти ноги промочила"

Маю таку звичку - не коментувати замітки смайликами і квіточками, а висловлювати свою думку досить часто протилежну до думки автора. Більшість нормальних людей яких я читаю в своїй стрічці до цього нормально ставлятся - посперечаємся трохи і або дійдем до згоди, або просто суперечка припиниться через брак аргументів з обох сторін... Є звісно ті хто хоче бачити у коментарях лише діфірамби у свій бік або дружні соплі на замітку і тоді видаляються всі  неугодні коментарі, а їх автори відправляються в ігнор, деколи навіть зі скаргою адміністрації. Проте з отакою реакцією на незгоду з думкою автора я стикаюся вперше:

Частково я сама винна, бо не вчитувалась у посилання, а заспокоїлась побачивши знайоме "blog.i.ua". Проте у мене всеодно не в"яжеться навіщо псувати мені блог...чи то пан Doppler хотів мені цим довести що він мега крутий і розумний, а я блондинка, чи то що він повний неадекват з яким краще не зв"язуватись (до цього висновку я і дійшла)...Пригадався один з бувших однокласників, який поступаючись місцем у транспорті лишав на сидінні кнопки і тішився коли яка-небудь старенька не роздивившись на них сідала...рівень десь той самий...

P.S. Я написала листа адміністрації з проханням відновити видалені замітки. Якщо це не можливо, в понеділок я відновлю тексти заміток, нажаль без коментарів...