Рідні пенати...

...тихі, але яскраво освітлені вулиці, такі спокійні, такі певні...на них я пізнавала світ, розбивала коліна на скейті, чемно йшла в театр в новенькому платтячку, вповільнювала кроки щоб відтягти прощання...я знаю тут кожен двір, очевидні і не дуже переходи поміж старими будинками...тут відчуття захищеності виходить далеко за межі квартири

...високі стелі і скрипучий паркет, величезний каштан заглядає у вікно...шафи зі знайомими напам"ять книжками...каверзна колонка (знов треба звикати включати спочатку гарячу воду)...душ на півгодини (добре що мама у відпустці)...на сніданок омлет з-усього-що-попаде-під-руку, як в дитинстві, коли ми з сестрою лишалися самі на вихідні...

...я не можу сказати що я хочу тут знов оселитися - все-таки у мене є мій дім...але тільки тут будь-які негаразди і проблеми залишаються за дверима, на яких дзвенить мідний дзвоник-оберіг...