Шоста неділя Сліпородженого.

В багатьох місцях Святого Письма ми бачимо Ісуса, який абсолютно небайдужий до людського болю, страждання і терпіння. Сьогодні ми бачимо, як Христос оздоровлює сліпого від народження, який сидів край дороги, коли Ісус з учнями проходив мимо. Чоловік цей сидить не просто на узбіччі дороги, він сидить практично на узбіччі життя. Бо життя проходило повз нього. Між ним і повноцінним життям стоїть неподоланий бар’єр сліпоти, темряви, мороку. Людина ця не бачила звичайного для всіх сонячного світла і тим більше не бачила Христа, який є Світлом від Світла, який несе світло у світ і є небайдужий до людського каліцтва.

Святий євангеліст Іван сьогодні дуже детально показує нам шлях прозріння людини, спочатку тілесного, коли Христос відкриває очі сліпому від народження, але, що набагато важливіше, прозріння духовного, коли сліпий, побачивши світ Божий, поступово приходить до пізнання Христа, як Сина Божого і свого Господа.

Христос іде назустріч сліпому, “щоб діла Божі виявились на ньому”. Чуємо, що ні сліпий не згрішив, ні батьки його, але це не значить, що Бог змусив цю людину страждати тільки ради виявлення своєї Могутності. Це значить, що людина може переживати терпіння, страждання, болі, поки не зрозуміє, де її спасіння і хто може її порятувати.

Ісус “зробив грязь із глини і помастив гряззю очі сліпому. І сказав до нього: іди вмийся у Силоамській купелі”. Відбулося щось подібне, як при сотворенні людини: “Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув у нього віддих життя і чоловік став живою істотою”. Отже, Христос фактично не відкриває сліпому очі, а наново їх сотворює, проявляючи себе як Творця усього живого, як Всемогучого Бога.

Прозрівши тілесно, чоловік починає прозрівати духовно. Спочатку він називає Ісуса чоловіком. Потім, коли фарисеї питають його, як він прозрів, називає Ісуса пророком. Нарешті, коли він ще раз зустрічається з Христом, визнає Ісуса як Сина Божого і вірує в нього, як у Господа.

Той колишній неосвічений чоловік, який ніколи у своєму житті не бачив навіть букви закону, але сповнений світлом його Духа, почувши, що законники не бачать і не знають Того, хто відкрив йому очі, розуміє, що вони не знають і самого Бога. Тоді він із здивуванням каже: “Ось воно власне і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він. А він мені очі відкрив... Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліпородженому. Був би він не від Бога – нічого не спроможен був би зробити.” Фарисеї бачили чудо на власні очі, мали свідків, говорили із самим оздоровленим. Але не вірили. Чому? Бо вони націлені були не на Бога, а на себе, за свої уявлення, на свії увірування, на свої канони, і закони, а не на закони Божі. Їхнє серце є закрите на добро, ізольоване від людини і від Бога.

Тому проганяючи сліпородженого законники сповняють на собі слова Євангелії: “Справжнє світло було у світі, світ ним виник і світ не впізнав його. Прийшло воно до своїх, а свої його не прийняли.” Але справжня Божа дитина з відкритими очима віри є здатною визнати Христа-Месію. Коли юдеї прогнали оздоровленого, Ісус знаходить його і питає: “Віруєш в Сина Чоловічого?” І той відповідає: “Вірую, Господи! І поклонився йому”. Тобто він не тільки визнає Ісуса Господом, але віддає Йому поклін, почитання як Господеві.

Дорогі у Христі! Воістину незвідані дороги Господні! Бог шукає людину, відкриває їй себе і провадить її до себе різними шляхами. А ще більше, через неміч нашу, проявляє себе у світі, щоби всі побачили, увірували і спаслися.

Сліпороджений є образом кожної людини, яка приходить на світ у стані первородного гріха. Наші прародичі добровільно увійшли в темряву життя без Бога, і тому всі їхні нащадки народжуються без духовного зору, подібно як з часом відмерли очі у кротів, які живуть у темноті. Кожен з нас приходить у цей світ сліпородженим для духовного життя, і хоч кожен має можливість, особливо у наш час свободи Церкви, свободи віровизнання, часто чути про Бога та Його дивні діла, однак, через небажання визнавати свої гріхи, небажання змінювати себе і брати на себе відповідальність перед Богом, сам є нездатний його побачити. Тим справжнім оздоровленням, яке може переживати кожен християнин, є Свята Тайна Покаяння. Тоді кожен, хто з вірою приступає, у Вірі Церкви має можливість у повноті сприймати Боже Світло. А Христос, як справжній лікар душі і серця, безперервно пропонує свою допомогу. Голос Христа через навчання Церкви промовляє до нашої совісті для покаяння і навернення, Ісус заохочує до якнайчастішого прийняття Святих Тайн, бо саме вони є засобами спасіння, Христос нагадує кожному про потребу жити в любові Бога і ближнього, жити в дотриманні Заповідей Божих, Христос нагадує, що ніколи не пізно оздоровитися, тобто встати з неволі гріха. Але вибір відповіді Богові: "так" чи "ні" завжди залишається за людиною. Сліпець послухав Ісуса, пішов, умився і став зрячим, побачив світ і Бога.

Подумаймо сьогодні, перебуваючи у світлі Христового Воскресіння, а які є ми? Ми, маємо щастя бачити світло Боже, але ми, християни, маємо бути і носіями світла Божого. Але чи наші діла є тим світлом, чи наші вчинки є світлом? Сьогодні в Євангелії Христос нам пропонує просвітитися, він хоче, щоб ми бачили! Просвічення має дати нам бачення гріха, має дати віру. Це світло Божої правди має нам дати бачення гріхів, наших вчинків, і має зродити в нас віру не пасивну, а віру, яка дає добрі вчинки і добрі плоди, віру, яка світить навіть у пітьмі. Ми в тайні Хрещення отримали світло, тому маємо не тільки самі зберігати заповіді Господні, але і навчати наших близьких, рідних, а особливо дітей і молодь, даючи їм світло Божого пізнання і розуміння.

Ісус сьогодні говорить: “Поки день, мушу робити діло Того, Хто послав мене”, тобто виконувати волю Божу. Так само й ми не шукаймо винуватців, не шукаймо тих, хто згрішив, але шукаймо насамперед гріх у собі і викорінюймо його. Поспішаймо робити добро. А найвище добро чинимо тоді, коли виконуємо волю Божу.

В архієрейській Літургії єпископ благословить людей словами: “Христе, Світло істинне, що просвічує і освячує кожну людину, яка приходить на світ.” Єв. Іван говорить: “Світло прийшло у світ, та люди більше полюбили темряву... Кожен бо, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світлі, щоб не виявились діла його, бо вони лукаві. А хто правду чинить, іде до світла, щоб виявилися діла його, бо вони зроблені в Бозі”. Подібно і Ісус каже своїм апостолам: “Ви є світло для світу”. І тим світлом для світу повинен стати кожен християнин. Жити так, як вчить Ісус, жити так, як Богородиця, жити так, як жили святі, щоб “вічного світла з ними сподобитися”. Щоб інші, дивлячись на нас, бачили Ісуса, а ми, дивлячись на людей, бачили Бога і прославляли ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/43/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/httQURZR8bs

Священномученик Мокій (295)

Святий Мокій був пресвітером в Македонії, в місті Амфіполі. Під час гоніння на християн імператора Діоклетіана (284-305) святий Мокій переконував язичників, що зібралися для святкування язичницькому божеству Діонісу (Бахусу), залишити беззаконні і погані звичаї, що супроводжували це торжество, покаятися, навернутися до Господа Ісуса Христа і очиститися в святому хрещенні.

Святий був приведений на суд до правителя Лаодикії, визнав перед ним істинну віру, а на погрози відповідав: "Смерть за Христа – велике придбання для мене". Святого Мокія піддали катуванням, які він переносив з дивним терпінням, не припиняючи викривати зло ідолопоклонників. Приведений у капище Діоніса, святий Іменем Ісуса Христа поламав ідола, після чого його був вкинуто в розпечену піч, де залишився неушкодженим, а полум'ям, які вийшло з печі, був спалений правитель.

Новопризначений начальник піддав святого Мокія жорстоким катуванням, які він за допомогою Божою стійко переніс; відданий на розтерзання диким звірам, він залишився неушкодженим – леви лягали біля ніг святого. Народ, врозумившись такими чудесами, став вимагати, щоб мученика відпустили на свободу. Правитель розпорядився відіслати святого в місто Перинф, а звідти до Візантії, де святий Мокій був страчений.

Перед смертю він у молитві дякував Господу, Який дав йому силу до кінця пройти мученицький подвиг. "Господи, прийми в мирі дух мій", - були його останні слова, після чого йому відрубали голову. Святий Мокій помер близько 295 року. Згодом імператор Костянтин побудував на честь священномученика Мокія храм і переніс до нього святі мощі страстотерпця.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/42/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Nz0qWev9PCU

Чудодійна ікона на окраїні Івано-Франківська зцілила навіть паралізованого у комі

Першу прощу до чудодійної ікони Богородиці цієї неділі зорганізовують в Івано-Франківську. Біля святині вже сталося чимало зцілень, ідеться в сюжеті ТСН. Настоятель маленької церкви на вулиці Микитинецькій, де міститься "Матір Божа Ласкава Станіславівська", запевняє – за 4 роки, відколи ікона з'явилася в нього, нарахував уже з півсотні зцілень від страшних хвороб. Одне з них священик узагалі порівнює з "воскресінням". Тяжким пораненням у скроню закінчився невдалий жарт із пістолетом для 19-річного Ярослава Германа. Куля пошкодила мозок. Юнак втратив пам'ять, параліч розбив ліву частину тіла. Поранений впав у кому. За словами батьків, лікарі їм радили лише молитися. "Вони нам говорили, що він, можливо, виживе. Ну, буде інвалід. Можливо, не ходитиме, не говоритиме – це ж уражені дуже важливі ділянки мозку", - розповіла мати пораненого юнака Світлана Герман. Допомоги вона попросила у священика. Той приїхав разом із іконою, яку лишив біля хворого. Того ж дня той почав самостійно дихати та прийшов до тями. Отець Володимир Вінтонів каже, що ікона "Матір Божа Ласкава Станіславівська" у маленькій церковці, що майже на краю Івано-Франківська, є копією чудодійного образу, написаного понад три століття тому. Оригінал свого часу належав вірменській громаді. Його після Другої світової, рятуючи від знищення радянською владою, віряни вивезли до Гданська, у Польщу. "Але найцікавішим є те, що з моменту привезення ікони до Гданська її чудодійні властивості зупинилися", - зауважує священик. Отець Володимир замовив її точнісіньку копію та освятив за всіма церковними канонами. Саме відтворене зображення й почало робити дива. Історія із зціленням Ярослава Германа, запевняє отець Володимир, - лише одна з багатьох. Цієї неділі до ікони "Матері Божої Ласкавої Станіславівської" священник вирішив організувати прощу. Адже саме в останню неділю травня 77 років тому образ коронували найвищою відзнакою католицької церкви. А у майбутньому священник мріє перетворити свій храм, де зберігається ікона, на паломницький центр. "З часом планую побудувати щось екстраординарне. Зробити гарні літні богослужбові майданчики. Наразі дуже зацікавлений долею відпустового центру Олександр Шевченко, керівник чудового курорту "Буковель". Дуже добре було би, якби можна було сконсолідувати тих людей, які можуть спричинитися до того, що в нашому місті постане щось унікальне", - поділився настоятель церкви Святого Івана Хрестителя в Івано-Франківську.
Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2014/05/24/106930-chudodiyna-ikona-okrayini-ivano-frankivska-zcilyla-navit-paralizovanogo

http://tsn.ua/ukrayina/dovkola-ikoni-bogorodici-na-prikarpatti-formuyetsya-nova-palomnicka-svyatinya-351221.html


http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/41/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/d0xbnoqDfZs

Євангеліст Симон Зилот

Праведний апостол Симон Зилот походив з Кани Галілейської, був сином святого Обручника Йосифа. Йосип Святий, Обручник, по плоті братом Господа, і одним з 12-ти апостолів. Перше чудо, яке створив Спаситель, - втілення води на вино, трапилося в будинку Симона: під період бенкету для гостей недостало вина. У той час Господь, по предстательству Пресвятої Богоматері, втілив воду на вино. Приголомшений дивом, Симон всім серцем і душею увірував в Господа Ісуса як обіцяного Месію і, все залишивши, пішов за Ним. Симон отримав назву "зілота", тобто ревнителя. У число Пятідесятніц. Сходження Святого Духа на апостолов. Він прийняв разом з іншими Апостолами дар Святого Духа. Праведний апостол Симон проповідував наставляння Христове в Юдеї, Єгипті, Лівії, Киринеї і Британії. В Абхазії прийняв мученицьку кончину, був розіп'ятий на хресті. Похований в місті Нікопсіі близько Сухумі. Після (в XIX в.) На місці подвигів святого Апостола, поблизу Іверської гори, був споруджений Новоафонский монастир Симона Кананіта. Донині збереглася печера, в якій трудився святий Апостол.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/40/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/nk5DhOtu1X8

Cвята Філомена дівиця й мучениця

Я засвідчую особисто. Є свідком зцілення.

Cвята ФіломенаCвята Філомена залишається однією з найбільших чудотвориць Христової Церкви нашого часу. Її популярність поміж християнами зумовлена численними чудами, які стаються за її посередництвом – раптовими та легко отримуваними. Через них св. Філомена дає зрозуміти, що вона в особливий спосіб співпереживає з нашими нуждами й готова допомогти тим, які важко хворіють, переживають різного роду життєві труднощі, негаразди в особистому житті, або ж наділені великими випробуваннями. Знову і знову чуємо про нові, отримані через св. Філомену духовні ласки, матеріальний добробут, зцілення від різноманітних, часто невиліковних недуг, успіхи в праці, навернення (особливо серед людей, які носять на собі її пояс або медальйон, як вияв довіри до неї і віддання себе під її опіку). Усе це – ласки, яких св. Філомена випрошує в Бога для тих, хто звертається до неї в молитві за допомогою. Молитви св. Філомени мають велику силу, так що через її заступництво можемо випросити незбагненних милостей і щедрот. Недаремно Папа Пій XII сказав: «Святій Філомені ще ні в чому не відмовлено».

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/39/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/d0xbnoqDfZs

Пророк Ісая

Одним з найславетніших пророків був Ісая.Ісая був нащадком царя Давида, родичем юдейських царів. Господь закликав його до пророчого служіння особливим явленням. Ісая бачив Господа, який сидів на високому престолі. Навколо Нього стояли шестикрилі серафими і виголошували: "Свят, Свят, Свят Господь Саваоф! Вся земля повна слави Його!" Один із серафимів узяв кліщами розжарену вуглину з небесного жертовника, торкнувся уст Ісаї і сказав: "Ось, гріхи твої очищені". Після цього Господь повелів йому іти викривати невір`я і розпусту юдеїв.

Пророк Ісая передвістив, що Юдейське царство буде зруйноване ворогами, юдеїв буде забрано в полон, а згодом вони знову повернуться на свою батьківщину.

Особливо ясно Ісая передвістив про Христа Спасителя, що Він походитиме з роду Давидового, що Спаситель народиться від Діви і буде не звичайною людиною, а водночас і Богом: "Ось, Діва прийме в утробі і народить Сина, і наречуть Його – Еммануїл, що значить – з нами Бог" (Іс. 7, 14).

Він передвістив, що Спаситель постраждає і помре за гріхи наші: "І страждатиме Він за гріхи наші, і мучимий буде за беззаконня наші. Ранами Його ми зцілимося. Його мучитимуть, але Він страждатиме з волі Своєї і не відкриє вуст Своїх. Як вівцю, поведуть Його на заколення, мов ягня, і, як Агнець, коли стрижуть його, безмовний, так і Він не розкриє уст Своїх".

Ісая також пророкував, що Спаситель буде розіп`ятий зі злодіями, буде похований не з ними, а в гробу багатої людини: "Йому призначили гріб зі злодіями, але Його поховано у багатого".

Через віру у Христа Спасителя люди спасуться від вічної загибелі: "Через пізнання Його, Він – Праведник – виправдає багатьох, і гріхи їхні на Себе візьме".

За ясність віщувань про Христа Спасителя пророка Ісаю називають Старозавітним Євангелістом.

Водночас Ісая гаряче викривав сучасного йому юдейського царя Манасію, який, будучи нечестивим, поставив жертовники язичницьким ідолам у храмі Соломоновому. (Втім, наприкінці свого життя Манасія, захоплений у полон і кинутий у в`язницю, покаявся і випросив прощення в Бога.) Під впливом свого нечестивого царя юдейський народ став зовсім забувати істинного Бога. Юдеї навіть перестали святкувати Пасху та інші, встановлені Мойсеєм, свята.

Святий пророк Ісая зазнав мученицької смерті. За викриття в нечесті царя Манасії його було перепиляно дерев`яною пилою.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/38/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/2gVwuYk5fjQ

Перенесення мощей Святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар
День пам’яті — 22 травня

В XI сторіччі грецька (візантійська) імперія зазнавала переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани намірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. В 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда пограбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд подався в Мири Лікійські з наміром розорити гробницю святителя Миколая. Але замість неї він поруйнував іншу, яка була поруч з гробницею Святителя. Тільки-но святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антиохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці Бару випередили венеціанців і першими прибули в Мири. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті — все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з’явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.
Саркофаг, у якому був похований святитель Миколай. Місто Демре.

В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців Бару; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп — 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв’язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. У цій справі особливою ревністю вирізнявся юнак Матфей, який бажав якнайшвидше знайти мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Лупп і Дроґо, звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.

Через відсутність ковчега, пресвітер Дроґо загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені ченці повідомили містові сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно…

8 травня кораблі прибули в Бар, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім’я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

Подія, пов’язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликало особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня. Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не був прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.
Ікона перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар.

Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені Святителем на землі і на морі, була широко відома руському народові. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотвореннями ознаменувалася віра народу в щедру допомогу Угодника Божого.

У вітчизняній писемності дуже рано склалося про нього багато літератури. Оповіді про чудеса Святителя, що відбувалися в нашій землі, почали записуватися ще в давнину. Незабаром після перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, з’явилася руська редакція життєпису й повісті про перенесення його святих мощів, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написане слово похвальне Чудотворцеві. Щотижня, щочетверга, наша Православна Церква особливо шанує його пам’ять.

На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми й монастирі, його ім’ям називали дітей при Хрещенні. В Україні немає жодного дому й жодного храму в Церкви, де не було б образу святителя Миколая Чудотворця.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/37/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/ExwzlkOo6ok

Святий Арсеній Великий народився в 354 році в Римі, в благочестивій християнській сім'ї, що дала йому гарну освіту та виховання. Вивчивши світські науки і володіючи досконало латинською і грецькою мовами, святий Арсеній придбав глибокі знання, сполучені з благочестивим і доброчесним життям. Глибока віра спонукала юнака покинути заняття науками і обрати церковну службу Богу. Коли він вступив до складу кліриків однієї з римських церков, то був зведений в сан диякона.

Правитель Феодосій (379-395), що правив східною половиною Римської Імперії, почув про його освіченість благочестя і доручив Арсенію освіту своїх синів Аркадія і Гонорія. Навпроти волі, підкоряючись лише велінню римського папи Димаса, святий Арсеній був змушений розлучитися зі служінням святому вівтаря, в той час йому було 29 років.

Прибувши в Константинополь, Арсеній був з чималою честю зустрінутий імператором Феодосієм, який дав йому наказ виховати царевичів не тільки мудрими, а й благочестивими, охороняючи їх від захоплень юності. «Хоча вони і царські сини, - сказав Феодосій, - але повинні тобі в усьому коритися, як батьку свому і вчителю».

З ретельністю зайнявся святий освітою юнаків, одначе піднесений шаною, якою він був оточений, обтяжував його душу, який прагнув до служіння Богу в безмовності чернечого життя. У гарячих молитвах просив Господа святий вказати йому шлях спасіння. Господь почув його прохання і одного разу він почув Голос, що говорив йому  «Арсеній, бігай людей і спасешся». У той час, знявши з себе розкішний одяг і надівши одяг подорожуючого, він таємно пішов з палацу, сів на корабель і відплив до Олександрії, звідки негайно поспішив у Скитську пустелю. Повернувшись до церкви, він просив пресвітерів прийняти його в число ченців, називаючи себе убогим мандрівником, одначе вигляд вказував в ньому не простого, а знатного чоловіка. Братство відвело його до славнозвісного бездоганним життям преподобному авве Йоану Колова(пам'ять 9 листопада). Той, бажаючи дізнатися смиренність прийшов, під час трапези не посадивши Арсенія Посеред ченців, але кинув йому сухарик, сказавши: «Якщо хочеш, їж». З великим смиренням святий Арсеній упав на коліна, підповз де лежав сухарик і з'їв, відійшовши в кут. Бачачи це, чернець Іоанн сказав: «Він буде великим подвижником!» З любов'ю прийнявши Арсенія, він здійснив постриг у чернецтво початківця подвижника.

З ретельністю почав святий Арсеній проходити смиренність і незадовго перевершив у подвижництві багатьох батьків пустельників. Раз на молитві святий знову почув Голос: «Арсеній, бігай людей і перебувай у безмовності - це корінь безгрішний». - Відтоді святий Арсеній оселився поза Скиту, в відокремленій келії, прийнявши подвиг безмовності, рідко виходив із затвору, приходячи в божий храм лише у святкові та недільні дні, ні з ким не розмовляв, дотримуючись повного мовчання. На запитання одного інока - навіщо він так ховається від людей, подвижник відповідав: «Бог бачить, що я люблю всіх, але не можу бути відразу з Богом і людьми. Сили Небесні всі мають одну волю і разом славлять Бога, на землі ж кожна людина має свою волю і думки людей різні. Ніяк не можу, залишивши Бога, перебувати з людьми».

Перебуваючи в безперервній молитві, святий, одначе, не відмовляв прихожим ченцям в порадах та із знанням, коротко але мудро відповідав на їхні запитання. Колись прийшов до великого старця інок зі Скиту побачив його через віконце що стояв на молитві, оточений полум'ям. Рукоділлям преподобного Арсенія було плетіння кошиків, для цього листя фінікових пальм, з яких плелися кошики, він розмочував у воді. По цілому році святий Арсеній не міняв в посудині воду, від якої виходив гнильний запах. На питання - навіщо він так чинить, святий відповідав, що цим гамує себе, так як, живучи в миру, він був оточений запашними запахами, а зараз терпить сморід, щоб не відчувати після смерті смрадності пекла.

Слава про великого подвижника поширилася далеко, багато хто бажав його бачити і тим порушували мовчання подвижника, через що святий змушений був переходити з місця на місце. Одначе, які жадали почерпнути повчання і благословення знаходили його.

Святий Арсеній учив: багато хто приймає на себе великі подвиги приписи постів та чування, але мало хто дотримується душевної ненавинності а перебуває у гніву, злопам'ятності, засудженні і гордості, такі подібні до гробів побілених, наповнені в глибині смердючих кісток. Один чернець запитав преподобного, що йому робити, коли він, читаючи псалми, не розуміє їх значення. Монах відповів, що повинно продовжувати читання псалмів, так як злі сили біжать від нас, не терплячи сили Слова Божественних писань. Ченцям доводилося чути, як святий часто примушував себе самого до подвигів словами: «Працюй, Арсеній, не лінуйся, ти прийшов не на спокій, але на працю». Також святий говорив: «Багато разів каявся я про свої слова, а про мовчання - ніколи».

Великий подвижник і безмовник здобував дар благодатних сліз, якими безперестанку були наповнені його очі. У чернечих подвигах він провів 55 років, заслуживши від сучасників назву Великого, і помер у віці 95-ти років в 449 або 450 році.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/36/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Rfbs0JTNdXE

Преставлення святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова.

Праведний апостол і євангеліст Іоанн Богослов був сином Зеведея і Соломії - дочки святого Йосифа Обручника. Разом зі своїм старшим братом Яковом він був покликаний Господом нашим Ісусом Христом до складу Своїх учнів на Генісаретському озері. Залишивши свого батька, обидва брати пішли за Господом.

Апостол Іоанн був особливо любимим Спасителем через жертовну любов і велику чистоту. Після свого покликання апостол не розлучався з Господом і був одним з трьох учнів, яких Господь особливо наблизив до Себе. Праведний Іоанн Богослов був присутній при воскресінні Господом дочки Яіра і був свідком Преображення Господнього на Фаворі. Під час Таємної Вечері він сидів при столі поруч з Господом і за знаком апостола Петра, припавши до грудей Спасителя, запитав про ім'я зрадника. Апостол Іоанн слідував за Господом, коли Його, зв'язаного, вели з Гетсиманського саду на суд беззаконних первосвящеників Анни і Каяфи, він же перебував у дворі архієрейському при допитах свого Божественного Вчителя і гаряче слідував за Ним Хресним шляхом, засмучений всім серцем. Біля підніжжя Хреста він плакав разом з Божою Матір'ю і почув звернені до Неї з висоти Хреста слова Розіп'ятого Господа: "Жінко, ось син Твій" і до нього: "Се Мати твоя" (Ін. 19, 26, 27). З цього часу апостол Іоанн, як люблячий син, дбав про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до Її Успіння, нікуди не відлучаючись з Єрусалима. Після Успіння Божої Матері апостол Іоанн, бо випав йому жереб, попрямував до Ефесу і решта Малоазійських містадля проповіді Євангелія, взявши з собою свого учня Прохора. Вони вирушили в дорогу на кораблі, який потонув під час сильної бурі. Всі мандрівники були викинуті на сушу, тільки апостол Іоанн перебував у морській безодні. Прохор гірко ридав, втративши свого духовного батька і наставника, і пішов до Ефесу сам. На чотирнадцятий день шляху він стояв на березі моря і побачив, що хвиля викинула на берег людину. Підійшовши до нього, він впізнав апостола Іоана, якого Господь зберігав живим чотирнадцять днів у морській глибині. Вчитель і учень в Ефесі, де апостол Іоанн невпинно проповідував язичникам про Христа. Його проповідь супроводжувалася численними і великими чудами, так що кількість тих, що повірили збільшувалася з кожним днем. У цю пору почалося переслідування на християн імператора Нерона(56 - 68). Апостола Іоанна відвели на суд в Рим. За сповідання віри в Господа Ісуса Христа апостол Іоанн був засуджений до смерті, але Господь бог зберіг Свого обранця. Апостол випив запропоновану йому чашу зі смертельною отрутою і залишився живим, після вийшов неушкодженим з котла з киплячим маслом, в який був кинутий з наказу мучителя. Після цього апостола Іоанна заслали в ув'язнення на острів Патмос, де він прожив багато років. По шляху проходження до місця заслання апостол Іоанн здійснив багато чудес. На острові Патмос наставляння, що супроводжувалися чудесами, привернула до нього всіх мешканців острова, яких апостол Іоанн просвітив світлом Євангелія. Він вигнав численних бісів з бовванів капищ і зцілив велику масу хворих. Волхви різними бісівськими марами робили великий відсіч проповіді святого апостола. Особливо страшив усіх пихатий волхв Кінопс, вихвалявся тим, що доведе до загибелі апостола. Але великий Іоанн - Син Громов, як іменував його Особисто Господь бог, силою діяв через нього благодаті Божі та зруйнував всі хитрощі бісівські, на які сподівався Кінопс, і гордий волхв ганебно загинув у морській безодні.

Апостол Іоанн віддалився зі своїм учнем Прохором на пустельну гору, де наклав на себе триденний піст. Під час молитви апостола гора захиталася, загримів грім. Прохор у страху впав на землю. Апостол Іоанн підняв його і наказав записувати те, що він буде говорити. "Аз есмь Альфа і Омега, початок і кінець, говорить Господь, Сущий і Хто був і Хто йде, Вседержитель" (Одкр. 1, 8), - сповіщав Дух Божий через святого апостола. Так близько 67 року була написана Книга Одкровення (Апокаліпсис) святого апостола Іоанна Богослова. У цій книзі розкрито таємниці доль Церкви та кінця світу.

Після тривалого заслання апостол Іоанн отримав свободу і повернувся в Ефес, де продовжував свою активність, повчаючи християн берегтися лжеучителей і їх псевдовчень. Близько 95 року апостол Іоанн написав в Ефесі Євангеліє. Він закликав усіх християн любити Господа і один одного і цим виконати заповіді Христові. Апостолом любові називає Церква святого Іоанна, бо він постійно навчав, що без любові людина не може наблизитися до Бога. У трьох Посланнях, написаних апостолом Іваном, йдеться про значення любові до Бога і ближніх. Вже в глибокій старості, дізнавшись про хлопця, що відійшов зі шляху істинного і зробився ватажком зграї розбійників, апостол Іоанн пішов шукати його в пустелю. Побачивши святого старця, винний став ховатися, але апостол побіг за ним і благав його зупинитися, обіцяючи гріх юнака взяти на себе, аби той покаявся і не губив своєї душі. Зворушений теплотою любові святого старця, юнак справді покаявся і виправив своє життя.

Святий апостол Іоанн помер у віці ста з гаком років. Він значно пережив всіх інших очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земних шляхів Спасителя.

Коли настала пора відходу апостола Іоанна до Бога, він віддалився за межі Ефесу з сімома своїми учнями і наказав приготувати для себе в землі хрестоподібну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись не послухатися, виконали його наказ. Вони закрили обличчя святого платком і закопали могилу. Дізнавшись про це, інші учні апостола прийшли до місця його поховання та розкопали могилу, але нічого в ній не знайшли.

Щороку з могили святого апостола Іоанна 8-го травня виступав тонкий прах, який віруючі збирали і зцілялися ним від хворіб. Тому Церква святкує пам'ять святого апостола Іоанна Богослова ще й 8-го травня.

Господь дав своєму улюбленому учневі Івану і його братові ім'я "син грому" - вісника страхітливого у своїй очисній силі небесного вогню. Цим самим Спаситель вказував на полум'яний, вогненний, жертовний характер християнській любові, проповідником якої був апостол Іоанн Богослов. Орел - символ високого ширяння Богословської думки - іконографічний знак євангелиста Іоана Богослова. Найменування Богослова Свята Церква дала з учнів Христових тільки святому Іоанну, таємному глядачу Доль Божих.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/35/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/MTmlnEB_ibs

Легенда про співучих монахів

Багато-багато років тому в глибоких лісових хащах жило братство старих монахів, таких старих, що деякі з них уже стояли одною ногою в передпокої неба. Але їхні серця залишалися молодими і гарячими в служінні Божому, а їх любов була така палка, що похвальні і вдячні гімни, які вони співали, лунали все вище. Чим більше роки згинали їх плечі, а голови покривала сивина, тим радісніший спів було чути здалеку, і тим більше людей зупинялися з подивом:

— Чого ж так тішаться шановні брати, адже взагалі не мають причин для радості?

Дійсно, те, що говорили люди, було правдою. Шановні брати не мали нічого з того, що надає привабливості земному життю. Мешкали вони в лісі у потрісканій скинії, щілини якої служили їм вікнами, а єдиною розкішшю були дерев'яні двері, поставлені одної зимової ночі перед входом чиїмись невідомими руками, — може, ангелом? (Тоді дув північний вітер, злий, мов сам диявол, а поблизу було чути завивання вовків.)

Монахи подякували Богові за двері і тішилися, що тепер мають те, що можна відчинити, коли, наприклад, хтось заблукає і буде шукати притулку. Двері приносили їм таку ж радість, як і сонце, чиста вода, ясний місяць. Старі монахи виспівували свою вдячність далеко-далеко в глибині лісу. Однак, оскільки були лише людьми, та ще й у похилому віці, тембр їх голосів гіршав, а озлобленому світові почали перешкоджати похвальні пісні, бо порушували його приємність, достаток і радість.
— Коли ці брати, врешті, припинять, — злословили ліниві, — бо будять нас зі сну.
— Шкодить апетиту, — скаржилися ненажери.
— Це немов похоронний дзвін, — говорили злочинці.
— Цей скрип просто пробирає до мозку кісток, — говорили безбожники.
— Навіть якщо не пронизує, однак фальшивлять страшенно, змилуйся Боже, — думали інші.

І це, на жаль, була єдина правда в усій цій балаканині. Прекрасні старці фальшивили немилосердно. Напевно, знаходили для себе якесь виправдання. Деякі з них недочували і, побоюючись, що можуть не встигнути за іншими, завжди на кілька тактів забігали вперед. Інші, вже впродовж багатьох років, не могли визначити, який у них голос — тенор, баритон, чи бас, отож кожен співав, як міг. Крім того, був ще один брат, котрий видобував з горла тільки один низький тон і з ентузіазмом вставляв його всюди куди тільки міг.
— Шановний брат Лаврентій гуде, немов ґедзь, — вже віддавна скаржився соловейко в лісі.
— А брат Боніфатій ні на гріш не має слуху, — вставляв дрізд.
— Це виття, — повторював поважний снігур.
І птахи, до котрих колись промовляв святий Франциск, ховали свої голівки під крила, щоб не чути пісень, які лунали в лісі і прославляли Бога.

Монахи швидко зрозуміли красномовне мовчання птахів. Воно вразило їх сильніше, ніж голосні закиди людей. Незважаючи на це, вони не переставали з усією покорою хвалити Бога за допомогою тих скромних засобів, які мали в своєму розпорядженні.

Надійшло Різдво. Увесь ліс виглядав як одна біла каплиця, в якій зимове сонце променилося ясними зірочками свічок на повислих бурульках. У той святвечір брати молилися до пізньої ночі, а коли встали, щоб почати співати, хтось постукав у двері.

— Увійдіть, будь ласка! — запросили брати хором і відчинили двері. На порозі стояв замерзлий молодий чоловік, він просив хліба і притулку. Брати прийняли його так, немов приймали посланця Божого.

Молодик скуштував усе, чим його пригощали, їв усе, що можна було їсти, і дякував їм за врятоване життя. Розповів, як він, молодий співак, мусив тікати темною морозною ніччю з князівського палацу, аби укритися від переслідування ворогів, котрі заздрили прихильності князя до нього.
— Співак, справжній співак серед нас, — тішилися добрі брати.
— От, нарешті, буде всеношна! — радів брат Лаврентій. — Всі змушені будуть слухати.
Так і сталося. Хлопець співав так, як ще ніколи не співали в цьому лісі, так чудово, що луки, поля і села перетворилися на слух. Жоден з братів не розімкнув уста того вечора. В глибокому зосередженні поскладали руки, і сльози зворушення спливали по їх зморшкуватих обличчях.

Небо теж ніби наблизилось до них, щоб слухати цей прекрасний спів у Різдвяну ніч. Від усього серця монахи поблагословили молодого співака, а той був так цим зворушений, що вирішив ще на один день залишитися і піти разом з ними до каплиці в селі.

Ще не розвиднілося, як вони вирушили на ранкову Службу Божу. Із темряви з'являлися, мов привиди, постаті селян, котрі поспішали зі своїх сіл до каплиці. Коли ченці хотіли відчинити двері до каплиці, їх обличчя освітило ясне, немов блискавиця, світло. Було воно таке яскраве, що в першу хвилину мусили замружити очі. В ясній величі перед ними стояв ангел, і коли, нарешті, ченці вже змогли дивитися, вони помітили його дуже сумний погляд.

— Що сталося з шановними братами, — лагідно запитав, — що в ніч Різдва ми залишилися без вашого прекрасного співу?
Великий, осяйний ангел кілька разів мусив повторити своє питання, перш ніж брати зрозуміли, що воно звернене до них.
— Ми — і прекрасний спів! Брате небесний, перепрошуємо, але хіба йдеться про нас? Ми фальшуємо, це всім відомо, — відповіли йому злагодженим хором.
— Я гуду, мов ґедзь, — поскаржився брат Лаврентій.
— А я не маю слуху, — сказав брат Боніфатій.
— А в мене пропадає голос, — зітхнув третій. Ангел похитав головою.
— Ми там, нагорі, чуємо тільки прекрасний хвалебний гімн, що долинає з глибини ваших сердець, а вчорашнього благословенного вечора лишилися без нього.
— За нас співав співак, обдарований великим талантом. Хіба не чути було його чудового співу?
— Ні, — мовив замислено ангел, — навіть найчудовіший голос не долине до нас, якщо не забуде про себе і не буде натхнений Божою любов'ю. Ангел зник, усі стали на коліна на порозі каплиці, а співак, котрий нічого не бачив і не чув, лише помітив зворушення монахів, попросив, щоб йому розповіли, що сталося, — а почувши, опустив голову.
— Моліться за мене, преподобні брати, щоб мій голос також одного дня сподобився знайти дорогу до неба, — попросив шанобливо і відійшов на самоту, щоб служити тільки Богові, в покорі і любові. А співочі ченці аж до смерті співали свої гімни, які величали Бога. Останній з них, брат Лаврентій, ще співав на смертному ложі своїм чудовим тоном:
— Нехай буде благословенний Господь, котрий ласкаво схиляється над кожною піснею, що лине від чистого серця і з доброї волі. Амінь