www.zarvanycia.cc.ua свщмч. Корнилія сотника

Святий Корнилій жив у Кесарії Палестинській, був поганським сотником. У Діяннях апостолів описано навернення і св. Хрещення Корнилія з рук св. апостола Петра, який з Яффи прибув до його дому. Згодом він покинув військову службу та почав проповідувати Христову віру разом з апостолами. Був висвячений св. Петром на єпископа Кесарії Палестинської.

Опісля Корнилій перейшов до міста Скепсії, де поганський князь Димитрій наказав йому в святині поклонитися божкам. Відмовившись від ідолопоклонства, Корнилій вийшов зі святині, яка одразу завалилася. Він врятував молитвою від неминучої смерті жінку і сина князя Димитрія, які опинилися під звалищами поганської святині. Побачивши це чудо, Димитрій охрестився, а згодом і майже всі жителі міста. У Скепсії Корнилій залишився аж до своєї смерті. Його мощі Бог прославив численними чудами.

Детальніше про святого та більше:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Y6L4L--qIdY

www.zarvanycia.cc.ua Житие и страдание святого священномученика Автонома

Святой Автоном был епископом в Италии в царствование Диоклетиана. Когда настало жестокое гонение на христиан, Автоном вспомнил слова Господа, сказанные в святом Евангелии: "Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой" (Мф.10:23), и, оставив Италию, переселился в Вифинию, где по Божию произволению остановился в одном селении, называемом Сореос1. Здесь святой Автоном принят был некоторым страннолюбцем Корнилием. У него он прожил довольно долгое время и, проповедуя Христа, обратил многих еллинов к христианской вере. И не мало приобрел он здесь душ Богу, ибо множество народу собиралось в дом Корнилия слушать учение святого Автонома. Он же подобно Апостолам проповедовал Слово Божие со дерзновением, ибо в ней действовал тот же Дух Святой, Который некогда в огненных языках сошел на святых Апостолов. Посредством проповеди Автонома Дух Святой возжигал сердца человеческие к любви Божией и благочестию, так что слушающие его учение умилялись и охотно воспринимали проповедь его, прося у него святого крещения. И в той местности он так много людей привел ко святой вере, что дом Корнилия уже не мог вмещать всего собрания верующих, тогда святой Автоном выстроил христианам церковь во имя воеводы небесных сил, святого архистратига Михаила, вручая под его защиту всех новопросвещенных им; сам же, посвятив Корнилия в диакона и поручив ему словесное стадо Христово, пошел в Ликаонию и Исаврию2, желая и там быть проповедником благочестия.

Потрудившись в сих странах в деле проповедания Слова Божия довольно долгое время, святой Автоном снова возвратился к Корнилию: ему хотелось посетить приобретенное им стадо Христово. Он поставил Корнилия пресвитером и вместе с ним стал служить спасению рода человеческого.

Когда нечестивый царь Диоклетиан прибыл в Никомидию, с целью погубить всех находящихся там последователей Христовых, тогда идолопоклонники стали отыскивать и святого Автонома, как самого известного из христиан. Но святитель, желая еще более народа привести от тьмы бесовской к свету познания истинного Бога, не предал себя в руки мучителей. Храня себя для блага церкви, святой Автоном отплыл в Клавдиополь, находившийся на берегу моря Евксинского3, где и сеял семена Слова Божия, кои падая на добрую почву сердец человеческих, вскоре по благодати Божией принесли многие духовные плоды. Устроив здесь как должно всё относящееся ко благочестию и наставив верующих на путь спасения, святой Автоном опять возвратился в Сореос.

Увидав, что число верующих здесь еще более умножилось, святой поставил Корнилия епископам, а сам отправился в Асийскую страну4, где стал искоренять терние безбожия и распространять святую веру в Единого Бога. И здесь, по благодати Божией, он многих избавил от заблуждения и вечной погибели, разрушая проповедью идольские жертвенники и созидая в сердцах человеческих духовные храмы - Духу Святому.

Вскоре святой Автоном снова посетил Корнилия и порученную ему паству. Увидев, что все поучаются здесь закону Божию и преуспевают в добродетелях, Автоном был утешен сим и благодарил Бога, что труды его были не напрасны и что его духовные чада, – коих он породил благовествованием, – умножились.

Близ города Сореос находилось одно селение, по имени Лимна; жители сего города были еще омрачены тьмою идолослужения. И вот, отправившись к ним, святой Автоном стал проповедовать им Христа и, обратив здесь многих в христианство, научил их тайнам святой веры, просветил крещением, и чрез то присоединил их к избранному стаду Христову.

Однажды местные жители, оставшиеся в неверии, совершали праздник одному из своих скверных идолов и, принося жертву бесам, ликовали в своем идольском храме; тогда христиане, которых в то время было уже много, собравшись, пришли к празднующим язычникам, ниспровергли их жертвенники и разбили всех идолов, храм же их разрушили до основания. Сим они показали неверным, что боги их ничтожны, ибо они не могут сопротивляться, когда их сокрушают, и не вопиют, если их разбивают.

Язычники, разгневавшись на христиан за такое тяжкое посрамление, решили отомстить им за сокрушение своих идолов и стали ждать удобного для сего времени.

Узнав однажды тот день, когда служитель Господень Автоном должен был в выстроенной им церкви архистратига Михаила в городе Сореос приносить бескровную жертву Богу, они из Лимны вместе с язычниками других окрестных сел собрались в бесчисленном количестве и тайно приготовились внезапно напасть на храм Божий и убить пастыря христиан, святого Автонома, что им и удалось исполнить.

Во время совершения Божественной литургии язычники во множестве напали на церковь: одни из них имели в руках оружие, другие палки или камни; они разогнали из церкви всех бывших там христиан и бесчеловечно убили святого Автонома: они замучили его в алтаре, так что последний весь обагрился святою его кровью. Так, принося бескровную жертву, святитель сам был принесен как кровавая жертва в пренебесный жертвенник5.

Убив святого Автонома, язычники набросали на него множество камней, коими они его убили. Совершив торжество в честь того, что отомстили христианам за поругание своих богов все они разошлись. И лежал святитель убитым, – и было тогда великое смущение в церкви и неутешный плач верующих по причине убиения их отца и доброго пастыря. Некая же диаконисса, по имени Мария, взяв святое тело священномученика, с благоговением предала его погребению.

По прошествии многих лет по погребении святого Автонома, в то время, когда Константин Великий вступил на престол, некий вельможа, по имени Севириан, послан был царем в Александрию. Боясь морского волнения, он поехал не морем, но сушею по берегу моря. По смотрению Божию пришлось им идти мимо того места, где лежало тело священномученика Автонома; и вдруг лошади сразу остановились и никак не могли ехать далее. Как их ни били бичами, ни одна не могла двинуться с места; их облегчили от тяжестей, которые они везли, но и тогда они не могли продолжать путь: как будто какая невидимая рука их удерживала; и был Севириан в большом недоумении.

Вместе с Севирианом ехал некий благочестивый муж, который был наделен даром прозревать тайны Божии. Он сказал Севириану:

- Следует тебе на сем месте воздвигнуть церковь тому мученику, тело коего здесь погребено; и если ты дашь обет сделать сие, то увидишь, что лошади твои быстро пойдут далее.

Севириан с радостью обещал сделать это, и лошади его действительно тотчас же тронулись и быстро побежали. Севириан же, до возвращения своего из Александрии, построил на том месте небольшой молитвенный храм в честь святого мученика; а возвратившись воздвиг над гробом его прекрасную церковь.

По прошествии многих лет, один священник, не зная, что в сей церкви под землею лежат святые мощи святого Автонома, разобрал ее вследствие ветхости, а новую построил на другом месте, близ моря6. То же место, где под спудом лежали мощи святого, было шестьдесят лет пусто, – до самой смерти византийского царя Зинона7, – и никто не знал о том многоценном сокровище, которое было сокрыто в недрах земли. В то время один из царских телохранителей, по имени Иоанн, исполняя некое царское повеление, – находился в вышеупомянутых местностях - в г. Сореосе и Лимне; он однажды пошел на охоту и случилось, что на том самом месте, где некогда стояла церковь над мощами святого, он увидел зайца и, натянув лук и пустив стрелу, убил его; убив много и других зверей, он возвратился домой. Но вот ночью, когда он уже спал на одре своем, явился ему во сне священномученик Автоном и повелел ему создать церковь на том самом месте, где накануне он убил зайца. Иоанн проснувшись решил приложить всё свое старание, чтобы исполнить повеленное ему и в скором времени создал дивную церковь во имя священномученика Автонома; мощи же его обрел в земле целыми и совершенно нетленными, и от них стало совершаться много чудес, и многие больные получили здесь исцеление.

О самом обретении мощей святого Автонома блаженный Симеон Метафраст8 говорит так:

- Видя достославного подвижника, препобеждающего свойства человеческой природы, я встал на славословие Божие; и вот, приникая некогда очами в гроб святого мученика Автонома, я узрел, что его святые мощи остаются непобежденными силою смерти. Смерть, похваляющаяся в три дня разрушит весь состав живого существа, не могла, в продолжение столь многих лет, уничтожить ни одного волоса у сего славного мужа. Глава его и волосы были невредимы, лицо цело, кожа крепка, – не истлел ни один волос на ресницах его: лишь очи его сомкнулись. И когда я глядел на него, мне казалось, что смерть заставила его лишь хранить молчание, а всё его тело и все его составы сохраняет целыми: ни с головы его ничто не отпало, ни от прочих частей тела ничто не отделилось. Так прославляет Господь тех, кои прославляют Его в святых телесах своих. Ему подобает всякая слава, честь и поклонение ныне, всегда, и во веки веков. Аминь.

Розповіді та молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/ym26oEMlMMg

www.zarvanycia.cc.ua Преподобна Феодора Олександрійська

Совість не давала їй спокою, і Феодора відправилася до знайомої ігумені і розповіла про досконалий злочин. Ігуменя, бачивши відчай молодої жінки, порушила в ній віру в Божественне прощення і нагадала євангельську притчу про грішницю, ноги Христа, що омила сльозами, і що отримала від Нього прощення своїх гріхів. Сподіваючись на милосердя Боже Феодора сказала: "Вірую Богові моєму і відтепер не здійснюватиму такого гріха, а скоєний постараюся загладити". В ту ж хвилину преподобна Феодора вирішила піти в монастир, щоб очиститися в подвигу і молитві. Вона таємно покинула сім'ю і, переодягнувшись в чоловічий одяг, попрямувала до чоловічого монастиря, бо боялася, що чоловік знайде її в жіночій обителі. Ігумен обителі не благословив пустити її навіть в двір, випробовуючи твердість прибульця. Преподобна Феодора залишилася ночувати біля воріт. Вранці вона, припавши до ніг ігумена, назвалася Феодором з Александрії просила залишити її в монастирі для покаяння і чернечих подвигів. Бачивши щиросердий намір прибульця, ігумен погодився.

Навіть досвідчені ченці дивувалися з нічних поклонів, молитов, смирення, терпіння і самоотверження Феодора. Свята трудилася в монастирі вісім років. Її тіло, що колись поганить перелюбством, стало видимою судиною благодаті Божої і вмістищем Святого Духу. Одного разу свята була послана до Александрії для покупки хліба. Благословляючи її в шлях, ігумен сказав, у разі затримки в дорозі, зупинитися в сусідньому, Енатському монастирі. У готелі Енатського монастиря проживала тоді дочка ігумена, що прийшла відвідати отця. Спокушена красою молодого ченця, вона почала схиляти преподобну Феодору до гріха перелюбу, не знаючи, що вона жінка. Почувши відмову, вона вчинила гріх з іншим гостем і зачала. Преподобна ж, купивши хліб, повернулася в свою обитель.

Через деякий час отець безсоромної дівчини, дізнавшись про злочин, почав випитувати у дочки, хто її спокусив. Дівчина вказала на Феодора-ченця. Отець негайно повідомив настоятеля монастиря, в якому трудилася преподобна Феодора. Ігумен призвав Феодора і розповів йому про звинувачення. Чернець твердо відповів: "Бог свідок, я цього не робив", і ігумен, знаючи чистоту і святість життя Феодора, не повірив наклепу. Коли блудниця народила, енатскі ченці принесли немовля в монастир, де жив подвижник, і почали докоряти ченців в нечистому житті. Цього разу і ігумен повірив наклепу і розгнівався на невинного Феодора. Немовля вручили преподобній і з ганьбою вигнали її з монастиря. Феодора покірливо підкорилася новому випробуванню, вбачаючи в нім спокутування колишнього гріха. Вона поселилася з дитиною недалеко від обителі в курені. Пастухи з жалості давали молоко для немовляти, а сама преподобна харчувалася тільки дикими травами. Протягом семи років, переносячи знегоди, святий подвижник знаходився у вигнанні. Нарешті, на прохання ченців, ігумен дозволив їй повернутися в монастир разом з немовлям, де вона два роки прожила в затворі, повчаючи дитину страху Божому. Ігумен обителі отримав від Бога одкровення, що гріх ченця Феодора пробачив. Благодать Божа перебувала на ченці Феодорі, і незабаром всі ченці стали свідками знамення, доконаного молитвами подвижника. Одного разу в тій місцевості під час засухи пересохнули всі джерела води. Ігумен сказав братії, що тільки Феодор зможе відвернути лихо. Призвавши преподобну, ігумен велів їй принести воду з висохлого колодязя. З благословення ігумена преподобна Феодора принесла воду, після чого вода в колодязі вже не пересихала. Покірлива Феодора говорила, що диво здійснилося по молитві і вірі їх ігумена.

Перед смертю преподобна Феодора затворилася в келлії з отроком і заповідала йому любити Бога, покорятися ігуменові і братії, зберігати мовчання, бути незлобивим і покірливим, уникати лихослів'я і марнославства, любити некористолюбство, згадувати їх мандрівне життя. Після того, ставши на молитву, вона востаннє просила у Господа прощення гріхів. Разом з нею молився і отрок. Скоро слова молитви завмерли на вустах подвижника, і вона спокійно відійшла в Горній світ (+біля. 474 - 491).

Господь відкрив ігуменові про духовну досконалість ченця Феодора і про його сокровенну таємницю. Настоятель, щоб зняти наклеп з покійного, у присутності настоятеля і братії Енатськой обителі розповів про бачення і для посвідчення відкрив перси преподобної. Енатський ігумен і братія здригнулися від жаху за свій великий гріх і, припавши до святого тіла, із сльозами просили вибачення у преподобної Феодори. Звістка про святого подвижника дійшла до чоловіка преподобної Феодори. Він прийняв постриг в монастирі, де спасалася його дружина. Отрок, вихований преподобною, також пішов по стопах своєї прийомної матері, а згодом став ігуменом цього монастиря.

Інформаційний бум святими історіями:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/ym26oEMlMMg

www.zarvanycia.cc.ua Св. Отець ПІО - Найзагадковіший Святий ХХ століття.

Служіння Отця Піо

Отець Піо відправляв богослужіння дуже рано, на зорі, а то й раніше. Дуже часто він служив за бічним престолом Пречистої Діви, а також і за центральним, а згодом і за престолом Св. Франціска. Після подяки він сповідав: чоловіків у ризниці, а у церковці - жінок. Наприкінці сповіді Отець повертався до ризниці, одягав білу ризу і епітрахиль і повертався до церкви причащати вірних. Часто година робилася пізньою і, оскільки потрібно було причащатися натщесерце, навіть без краплі води, починаючи з півночі, для вірних це було великою жертвою. Після обіднього відпочинку Отець Піо знову повертався до ризниці сповідати чоловіків. У певні періоди чи дні сповідь вірних займала у нього цілий день, у інші ні. Так чи інакше, сповідь чи можлива зустріч з Отцем Піо відбувалися протягом дня. Поступово у околиці почали появлятися перші несміливі хати, побудовані приїжджими, які переселялися сюди на постійне місце проживання або щоб мати де зупинитися під час своїх періодичних приїздів. Будувалися також і місцеві, які хотіли наблизитися до монастиря, де перебував Отець Піо.

Тепер Отець Піо перебував немов у центрі сім'ї, яка поступово збільшувалася. Він вів себе, як справжній батько, який допомагав не тільки духовно, але й даючи корисні поради. Це стосувалося не тільки тих, хто постійно відвідував його сповідальню і інші зустрічі, але й інших, далеких від нього. Усі його по-справжньому шанували. І хоча його вважали своїм і були з ним близькими і відкритими, усі бачили у ньому надприродний знак. Дехто довірявся Отцеві повністю, у безмежному духовному наслідуванні, живлячись і живучи його навчанням. Люди одержували це навчання під час сповіді, а також у коротких письмових повідомленнях, котрі додавалися до численних, переповнених духовністю листів, які він писав до того часу, поки вистачало сил.

Харизми: запах

Що ж особливого мав у собі Отець Піо, щоб притягати до себе стільки цікавості і вшанування, крім ран, подібних на розп'яття, які знаходилися на долонях і, як правило, були наполовину закриті коричневими рукавицями, які він знімав тільки під час богослужіння?

Тільки ран вистачило би для того, щоб бачити у ньому вище створіння, тому що ці його рани часом поширювали неповторний запах, який хвилею напливав на присутніх, а в певних обставинах його чули також і люди в далеких країнах. І вже це само по собі було дивовижним. Відразу ж після богослужіння усі прагнули поцілувати рани ще до того, як Отець Піо знову вдягав рукавиці. А на лаві, де він одягався, вірні шукали струпи, які падали під час знімання рукавиць. Ті струпи, які береглися, як реліквії, продовжували поширювати характерний запах Отця Піо, а тому вважалися чудотворними.

Харизми: читання душ

Крім самих надзвичайних знаків, які він носив на своєму тілі, через натхнення Боже Отець Піо мав здатність бачити глибину людських душ. Як правило, це проявлялося під час сповіді, коли покаянники часто чули від нього про їх власні неназвані гріхи. І якщо гріхи випускалися ненавмисне, то все закінчувалося добре. Але якщо йшлося про вмисне випущення гріхів і якщо вони були тяжкими, докори Отця Піо робилися надзвичайно гострими і болісними. У більшості випадків Отець Піо розлючено проганяв грішника. Робилося це прилюдно, тому що Отець не вдавався до напівзаходів. Приниження було великим не стільки через сором, викликаний прилюдною ганьбою, яка лякала тих, хто чекав своєї черги, скільки через вражене самолюб'я.

Як смів цей чернець так поводитися з іншими? З яким правом? І на підставі чого? Були й такі, хто покидав Отця розлюченим, обіцяючи собі більше ніколи не ступати сюди ногою. Але згодом вони міняли думку, іноді завдяки якомусь доброму самаритянину, який пояснював суть речей і вів їх до нової сповіді, можливо, з іншими священиками, якщо не з самим Отцем Піо. Часто після таких випадків багато хто проливав у сповідальні сльози. Ці сльози допомагали їм зрозуміти власну поведінку.

Але й поза сповідальнею Отець Піо часто виявляв цей свій дар внутрішнього розпізнання: коли вголос соромив когось серед натовпу, або ж мовчки відтягав руку від тих, хто хотів її поцілувати, або ще, коли оминав кого під час причащання. Траплялося, що він погано трактував якусь особу перед іншими, і натовп залишався без слів. У цих випадках завжди була своя причина, яку, як правило, знав тільки потерпілий.

Харизми: білокація

Безсумнівно, свідчення про дар білокації Отця Піо поступає від нього самого. Якось, під час розмови зі своїми духовними дочками у монастирській кімнаті для гостей, його погляд раптом став відсутнім. Це тяглося досить довго, щоб можна було думати про звичайну внутрішню концентрацію. Нарешті Отець повернувся до себе і на запитання, що з ним сталося, відповів, що був у Америці у свого брата Мікеле.

Згодом, у збірці листів ми знаходимо явний вияв його відвідин своєї хворої духовної дочки з Фоджі Джовіни, сестри Раффаелліни Черазе, з якою Отець Піо листувався з часів його перебування у П'єтрельчині. Саме вона стала причиною його приїзду до Фоджі, а згодом - до Сан Джованні Ротондо. Обмежимося цими двома випадками, про які свідчить сам Отець Піо. Потрібно додати, що запах теж був знаком його присутності або, принаймні, його допомоги у молитві. Це відчували також і ті, які ніколи не мали з Отцем Піо жодних контактів. Як правило, це був приємний запах фіалок, насичений і неповторний. Часом, правда, чувся й запах тютюну або фенолу. Фенол Отець Піо використовував відразу ж після стигматизації як дезинфікуючий розчин для своїх ран. Тютюн же Отець Піо нюхав для того, щоб звільнити для дихання завжди забитий ніс. Отцеві Піо продовжують приписувати також цілу гаму Інших запахів, які, однак, вважаються лише припущеннями.

Проте очевидним є те, що Отець Піо здалека заявляв про свою присутність і надавав допомогу. Відомо також, що його кров не мала неприємного запаху, а залишала приємне відчуття. Цим запахом просякали хусточки і шматочки, якими він прикривав свої рани. Якщо кому вдавалося заволодіти однією із них, можливо, під час перебування у його келії, він зберігав її як справжню реліквію, прибігаючи до неї у час потреби.

Харизми: благодаті

Молитва про заступництво Отця Піо приносила благодаті, які не можна було приписати людському втручанню. У більшості випадків тут не йшлося про чудо у його буквальному значенні. Благодаті, які одержували особи, які прибігають до заступництва Отця Піо, були численними, і так відбувається і до цього часу. Коли його просили молитися, він тут же погоджувався, киваючи головою і, зі свого боку, теж просив молитися. Його традиційною молитвою, дуже поширеною серед вірних, була "вервиця до Ісусового серця", яку Отець Піо промовляв щоденно. Часом насичений запах, який можна було почути, був знаком не тільки його присутності, а також і його ласки: і це можна було легко помітити. Але коли хтось пробував висловити йому свою вдячність, він, як правило, відповідав: "Не мені дякуйте, а Діві Марії".

Коли ж якийсь вірний, однак, притискав його до стіни, настирливо запитуючи: "Отче, це ви були?", - то він відповідав: "А хто Інший міг бути?".

Іншим разом, коли він робив певні зауваження щодо особливостей тих людей, яких не міг знати, можна було зрозуміти, що це його надприродне втручання.

Неустанна молитва

Саме неустанна молитва Отця Піо була джерелом тих благодатей, які він отримував від Бога для вірних. Отець Піо молився безперервно, вдень і вночі. Незрозуміле, як це йому вдавалося, навіть якщо йшлося про внутрішню молитву, яка переступала через простий механізм слів. Але рука, яку він тримав у нагрудній кишені свого габіту, постійно перебігала намистинами вервиці, тому що ця молитва супроводжувала його протягом усього дня. Десятки й десятки цілих вервиць, які складалися з п'ятнадцяти тайн: справді невірогідний рахунок. До них потрібно додати молитви під час богослужіння і інших літургійних відправ, як наприклад, відвідини Святих Дарів, що супроводжувалося молитвою до Діви Марії перед євхаристійним благословенням, яку він промовляв, поки мав сили.

Полегшення страждань

Тут настав час розповісти про земне діло Отця Піо: про діло фізичного полегшення страждань, яке він постійно розвивав з перших років свого перебування у Сан Джованні Ротондо, почавши втілювати його у життя через власну участь у роботі місцевих ініціатив, насамперед у формі грошової допомоги.

У 1925 році він підтримав зародження у селищі справжньої невеличкої лікарні, розміщеної у колишньому монастирі кларисок, яку назвали "Лікарнею Святого Франціска". У лікарні було кілька ліжок і навіть операційний зал. Однак, лікарня мала коротке життя через відсутність зацікавлення тих осіб, від яких залежала її діяльність. Так поступово лікарня почала підупадати, а землетрус 1938 року привів до остаточного її закриття.

На той час Отець Піо уже працював над ідеєю набагато ширшою і міцнішою, яку він плекав з самого початку свого служіння. Цього разу він покладався на людей, які йому повністю довіряли і яким довіряв він сам, бачучи їх повну матеріальну незацікавленість, а також їх вірність духовних дітей. Вони мали намір робити саме те, що бажав робити він, без переслідування особистих цілей. Вони знали про його давню мрію, з якої Отець Піо не робив таємниці. Так, у зимові вечори наприкінці 1939 року вони почали обговорювати з Отцем Піо це питання. Нарешті було прийняте рішення про створення комітету, який повинен був розпочати втілення цієї ідеї в життя. Це сталося 9 січня 1940 року у невеличкому будинку, розташованому на тій же вулиці, що й монастир. Будівля була зведена до спілки двома вірними духовними синами Отця Піо: Ґульгельмо Санґуінетті, лікарем з Муджелло, і Маріо Санвіко, підприємцем з Умбрії. З ними співпрацював Карло Кісвардей з Дзари, який саме у той час будував для себе віллу недалеко від монастиря.

Продовження теми на релігійну тематику:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/4nNdiH0gyao

www.zarvanycia.cc.ua Минодора, Митродора и Нимфодора (305-311).

Три сестры-сироты из малоазийского города Вифиния, прославившиеся и тем, что они ушли для молитвенной жизни из города, став отшельницами, и тем, что по их молитвам стали совершаться исцеления. Во время гонения их арестовали. Судье девушки понравились, и он обещал им свое покровительство, если те принесут жертву богам. Обещание такое дорогого стоило и вовсе не обязательно означало что-то непристойное. Все трое отказались, и тогда судья приказал пытать старшую, Минодору, чтобы сломать волю младших. Самой страшной пыткой судьи (а впрочем, и всякий нормальный человек) считали не физическую боль, а душевную - при виде обезображенного, мертвого тела близкого человека. Сестры не были бесчувственными: они плакали. Они не нашли в себе сил радоваться тому, что сестра погибла за веру. Но они и не испугались ни за нее, ни за себя, проведя ту, недосягаемую для безблагодатного состояния души, границу между отказом от своего эгоизма ради другого (состраданием) и отказом от своего "я" для удовлетворения эгоизма другого (предательством). “Мы – три ветви одного дерева, - сказала Митродора, - и не может обесчестить корень этого дерева изменой”. Ее пытали огнем и обезглавили, и Нимфодору засекли до смерти. Acta Sanctorum, сентябрь, т. III; Butler, 10.9. Память 10 сентября, 10/23 сентября.

Згадки про святих мучеників, молитви та більше:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/h5d73Sq-2so

www.zarvanycia.cc.ua Свв. і праведних богоотців Йоакима й Анни

Наступного дня після празника Різдва Пресвятої Богородиці наша Церква вшановує пам'ять: "Святих і праведних богоотців Йоакима й Анни". Як батькам Марії і предкам Ісуса Христа, їм свята Церква віддає особливу честь. Тому й звуться вони в нашому богослуженні "богоотцями". їхнього молитовного заступництва просимо кожного дня на відпусті церковних служб.

У богослуженнях в їхню честь Церква радіє їхнім празником, оспівує їхню роль відносно нашого спасення та величає їх як найбільш щасливих батьків. "Прийдіть сьогодні, любителі празни­ка, — співаємо на стихирах вечірні 9 вересня, — радіймо співаючи й ревно почитаючи пам'ять Йоакима й Анни, чесної двійці, бо вони породили нам Богоматір, Діву чисту... О, блаженна двійце, ви всіх родителів перевищили, бо зродили найкращу з усього створіння! Істинно, ти блажен, Йоакиме, будучи батьком такої Дівиці! Бла­женне твоє лоно, Анно, бо ти видала Матір нашого життя. Бла­женні груди, що кормили молоком ту, що кормила Того, який кормить всяке створіння. Тож просимо вас, блаженні, моліть Його за спасення душ наших".

Культ святих Йоакима й Анни почався досить швидко після ус­тановлення празника Різдва Богородиці. У VI ст. з'являються храми в честь святої Анни. Цісар Юстиніян І (527-565) 550 року посвя­тив в її честь церкву в Царгороді. У тому ж сторіччі побудовано в її честь храм в Єрусалимі, місці її народження. Ті церкви мали вели­кий вплив на поширення культу батьків Пречистої Діви Марії, а передусім святої Анни. Їхню пам'ять Східна Церква починає вшано­вувати 9 вересня в кінці VI століття. В їхню честь написані давні грецькі гимни. У листах святих Отців, а особливо у святого Епіфа­на і святого Йоана Дамаскина знаходимо похвали в честь святої Анни.

Під впливом Сходу розвивається культ святої Анни в VIII віці і на Заході в Римі. Він стає загальним у цілій Європі щойно в XIV ст. Латинська Церква святкує пам'ять святої Анни 26 липня, а святого Йоакима 16 серпня.

У нашому церковному календарі, крім пам'яти святих Йоакима й Анни 9 вересня, маємо ще два святкові дні в честь святої Анни: 9 грудня — день зачаття Пречистої Діви Марії, і 25 липня — день її смерти.

Християнська іконографія присвятила багато уваги батькам Богоматері. Досить часто можна бачити ікону святої Анни з дити­ною-Марією на колінах або, як обидвоє батьків приводять моло­деньку Марію до храму, щоб віддати її на службу Богові.

Згадки про святих мучеників, молитви та більше:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/u2wR7fv0uAU

www.zarvanycia.cc.ua Різдво Пресвятої Богородиці

Церква не має звичаю святкувати день народження святих на землі, але їхній день народження для неба - день смерти. Виняток становлять двоє найбільших святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і святий Йоан Хреститель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й земне різдво.

Один з великих празників, що стоїть на  початку нашого церковного року, це празник Різдва Пресвятої Богородиці.  Як видно зі слів тропаря празника, то це свято особливо радісне і  важливе. Радісне, бо це день народження Божої Матері і Владичиці неба й  землі. Важливе, бо доводить велику правду святої віри у богоматеринство  Пречистої Діви Марії, з якої "засіяло Сонце Правди, Христос Бог наш".  Вже зійшла рання зірка, тож і схід сонця недалекий. На велике значення  цього празника вказує і його велична назва в наших богослужбових книгах:  "Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії".
На чому базується встановлення цього празника? Яка його історія та значення?

ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Святе Євангеліє записало нам дуже мало подій із життя Богородиці. Тут нічого не сказано про її різдво, про її молоді літа чи про її святе успення, ані навіть не подано імен її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи — це такі книги, що розповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Богородиці, про що не сказано у Євангелії. Хоча свята Церква не вважає апокрифів за автентичні книги, ані за певне історичне джерело, але все-таки вони містять у собі багато чого з традиції та вірувань первісної Церкви.

Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, що її називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників: Зачаття Богородиці святою Анною, Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в храм та свята в честь Йоакима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Пречистої Діви Марії, хто були її батьки та що вони звалися Йоаким і Анна.

Апокрифічне Протоєвангеліє Якова було в давнину у великій пошані, його цитують або пояснюють багато святих Отців, між ними святий Епіфан, святий Андрій Критський, святий Софроній, патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин і патріярх Фотій.

У Протоєвангелії Якова читаємо, що Пречиста Діва Марія по лінії свого батька походила з царського роду Давида, а по матері — зі священичого роду Арона. Її батьки жили в Назареті і були маєтні, але відзначалися великою праведністю те жертвенною любов'ю до Бога і ближнього. Свої плоди Йоаким ділив на три частини: одну частину давав на жертву для Бога, другу для бідних, а третю залишав для себе. Великою журбою для Йоакима й Анни була їхня бездітність. У жидів бездітність вважалася не тільки за брак Божого благословення, але й за Божу кару. З тієї причини вони зазнавали багато прикростей. Тож нічого дивного, що вони безнастанно благали в Бога дитини. Це була головна мета їхніх молитов, постів і милостині. І вкінці Господь Бог на схилі літ дав їм дитину, що була призначена на Матір Божого Сина.

ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже давніх Богородичних празників, хоча не можна точно визначити часу, коли він з'явився. Про нього згадують святий Йоан Золотоустий, святий Прокл, святий Епіфан, святий Августин і святий Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що свята Єлена (†330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресвятої Богородиці. У V сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Геласія (492-496). Стихири і гимни на честь цього празника уклали патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст.), святий Андрій Критський і патріярх Сергій (VII ст.) святий Йоан Дамаскин і патріярх Герман (VIII ст.),  святий Йосиф Студит (ІХ ст). Офіційне введення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Зі сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідси в пізніших віках поширився на цілу латинську Церкву. Восьмого вересня (21-го за новим стилем) стало празником тому, що того дня сповнилось дев'ять місяців від зачаття Пречистої Діви Марії в лоні святої Анни, а також тому, що того дня мало бути посвячення храму на її честь в Єрусалимі. Наша Церква святкує цю подію 9 (22) грудня. Празник належить до 12 великих свят нашого церковного року. Він має один день передпразденства і тільки чотири дні попразденства з огляду на празник Воздвиження Чесного Хреста.

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ — ДЕНЬ ВСЕСВІТНЬОЇ РАДОСТІ

Прихід на світ тієї, що мала бути Божою матір'ю, є особливим джерелом радости для її батьків, Йоакима й Анни, для неба, для землі і всього створіння. Цю духовну радість з Різдва Богородиці підкреслюють різні святі Отці. Святий Андрій Критський у своїй проповіді на цей празник величає Пресвяту Богоматір як ту, через яку сповнилися всі пророцтва і прообрази Старого Завіту. І гідно звеличивши її найкращими похвальними титулами, він взиває до участи в радості небо, землю, море і всяке створіння та закінчує словами: "Бо сьогодні родилася дитина, від якої спасення Христос Бог і Слово, який був і приходячи перебуває на віки". А святий Йоан Дамаскин у проповіді цього дня каже: "День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість".

Так і богослуження цього дня повні радісних тонів, наче б це було Христове Різдво або його світле Воскресення. Головні мотиви цієї радости — це кінець бездітности праведних Йоакима й Анни, початок нашого спасення, предивна гідність богоматеринства, особлива роль і значення Богородиці в ділі спасення людського роду.

З Різдва Пречистої Діви Марії найперше радіють її батьки. На стихирах стиховні малої вечірні Церква закликає їх: "Радійте, Йоакиме й Анно, радійте, бо від неплідної родиться Причина нашої радости і спасення".

З Різдва пресвятої Богородиці радіють ангели і люди: "Всечесне твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, — співаємо на "Господи возвах" малої вечірні, — множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо ти стала Матір'ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас. що на тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице, Всехвальна і Непорочна".

У цій радості беруть участь усі святі Старого й Нового Завітів: "Обновися, Адаме, — каже світилен утрені, — веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима й Анни: Богородиця Марія".

У кінці Церква закликає всіх вірних на стиховні вечірні, щоб віддали належну честь Божій Матері: "Прийдіть усі вірні і прибіжімо до Дитини, бо родиться та, що ще перед зачаттям своїм вибрана на Матір Бога нашого. Вона це посуд дівства, розцвілий жезл Арона з кореня Єссея, проповідана пророками і плід праведних Йоакима й Анни. Вона родиться і з нею світ обновляється. Вона родиться і Церква у свою велич одягається. Вона — храм святий, що містить Божество, дівственний посуд, царська світлиця, в якій доконалося дивне таїнство невисказаної злуки природ об'єднаних у Христі. Віддаючи честь Йому, оспівуймо Різдво всенепорочної Діви".

Молитви, відео, розповіді, роздуми про святих свята:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/WY8P6tIYg5I

www.zarvanycia.cc.ua Святой мученик Созонт

В Киликии в конце 3-го века жил юноша Созонт, истинный христианин, добронравный и исполненный благих дел, потому что он непрестанно, день и ночь молился Богу. Он был пастухом, и, куда бы ни приходил с овцами, люди собирались к нему, и Созонт научал их истинной вере в Господа Иисуса Христа, ибо в нем была благодать Святого Духа, так что многие после этого крестились и становились христианами.Однажды Созонт прилег отдохнуть под дубом у чистого источника. И было ему Божественное видение, призывающее на страдание за Христа. И открыл Бог Созонту, что место, на котором он спит, освятится и будет источником чудесных исцелений от болезней.
Проснувшись, Созонт оставил своих овец и направился в город Помпеополь. Там он вошел в языческий храм и поломал идола, перед которым язычники приносили жертвы злым демонам, а потом громогласно исповедал Господа Иисуса Христа истинным Богом. Язычники стали мучить Созонта: строгали железными когтями по ребрам, обували в железные сапоги с гвоздями внутри и водили по городу. Потом его били железными палками, поломали кости, и святой мученик предал дух свой Господу. При этом от начала своих мучений и до кончины он не переставал славить и благодарить Бога.
Мучители хотели сжечь его тело и развели костер, но вдруг заблистали молнии, загремел гром, пошел дождь с градом, и люди в страхе бежали, а костер погас. Христиане хотели ночью взять мощи святого, но была глубокая тьма, а зажечь факелы они боялись, чтобы не увидали язычники. Вдруг свет с неба осиял тело Созонта, верные похоронили его, и от гроба мученика произошло много чудес. Также и от источника возле дуба, где было святому видение, подавались исцеления больным. Поэтому на том месте поставили церковь во имя Созонта, во славу Единого в Троице Бога Отца, и Сына, и Святого Духа. Аминь.

Святі, розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/iY7PLpbLyD8

www.zarvanycia.cc.ua Мученики Евдоксий, Зинон, Макарий и их дружина

Мученики Евдоксий, Зинон, Макарий и их дружина приняли мученическую смерть за Христа при императоре Максимиане Галерии, преемнике императора ДиоклитианаДиоклитиан.

Святой Евдоксий занимал высокую должность военачальника в императорских войсках. Он был христианин, так же как и его друг святой Зинон и его домоправитель Макарий. После издания императором Диоклитианом эдикта о предании смерти христиан, отказавшихся принести жертву идолам, многие, в том числе знатные люди и сановники, бежали в разные страны со своими семьями, чтобы избежать мучений и смерти. Тогда и святой Евдоксий со своей супругой святой Василиссой и всей своей семьей оставил высокую должность, бросил имущество и скрылся в пределах Мелитины Армянской. Правитель Мелитины послал воинов разыскивать Евдоксия. Встретив самого Евдоксия, одетого в бедную одежду, и не узнав его, воины стали расспрашивать о местонахождении военачальника Евдоксия. Не открывая себя, святой пригласил воинов в свой дом, накормил их и предоставил им ночлег. Встречу свою с воинами святой Евдоксий расценил как призыв от Господа на мученический подвиг. Утром он открыл своим гостям, что он и есть тот, кого они ищут. Благодарные за гостеприимство воины предлагали скрыть от начальства, что им удалось найти святого Евдоксия. Однако он сам не согласился на это. Сделав все распоряжения по дому, он объяснил своей супруге, что его не следует оплакивать, а наоборот, день его мученической смерти надо отмечать как праздник. Надев на себя воинскую одежду, он ушел с воинами к правителю. Святая Василисса и его друзья - святые Зинон и Макарий - следовали за святым Евдоксием. Правитель пытался уговорить святого Евдоксия принести жертву идолам и этим сохранить себе жизнь, высокое положение и имущество. Святой Евдоксий твердо отказался от всего, обличив безумие тех, кто поклоняется бездушным идолам. Воинский пояс - знак его начальнической власти, - он снял с себя сам и бросил в лицо правителю. Находившиеся при этом воины, тайные христиане, сделали то же, а их было более тысячи человек. Смущенный правитель запросил императора, как ему поступить, и получил приказание: начальников пытать, а прочих отпустить. После длительных истязаний святого мученика Евдоксия повели на казнь. Следуя за мужем, святая Василисса плакала, плакал и друг мученика святой Зинон. Тогда святой Евдоксий опять убеждал жену не плакать, а радоваться, что он удостоился мученического венца, и просил ее похоронить его тело в месте, называемом Амимна. Плачущему Зинону святой Евдоксий предсказал, что они в одно время предстанут в Царствии Небесном. Воодушевленный этими словами, Зинон громко исповедал себя христианином, за что немедленно был приговорен к смерти. Святая Василисса беспрепятственно забрала тело своего мужа и похоронила его там, где он ей заповедал. За это святую схватили и привели к правителю; стремясь разделить участь своего мужа, она без всякого страха обличала и правителя, и его ложных богов - идолов. Однако правитель понял ее намерение, не стал ее мучить и прогнал от себя. Уходя, святая сказала ему, что Бог видит ее желание пострадать за свою веру и примет это желание как исполненный подвиг. Через 7 дней святой Евдоксий явился своей жене в видении и велел передать своему другу и домоправителю Макарию, что он со святым Зиноном ожидает прихода к ним Макария. Последний немедленно пошел к правителю, исповедал себя христианином, был приговорен к смерти и обезглавлен. Многие христиане также приняли в это время мученическую смерть (+ 311 - 312).

Християнські розповіді та історії:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/P5tOViNWjc0

www.zarvanycia.cc.ua Память чуда, совершенного Святым Архистратигом Михаилом в Хонех

Во Фригии, недалеко от города Иераполя, в местности, называемой Херотопа, находился храм во имя Архистратига Михаила; около храма истекал целебный источник. Храм этот был сооружен усердием одного из жителей города Лаодикии в благодарность Богу и святому Архистратигу Михаилу за исцеление его немой дочери водой источника. Архистратиг Михаил, явившись в сонном видении отцу немой девицы, еще не просвещенному святым Крещением, открыл ему, что его дочь получит дар речи, испив воды из источника. Девица действительно получила при источнике исцеление и начала говорить. После этого чуда отец с дочерью и все его семейство крестились, и усердием благодарного отца был воздвигнут храм в честь святого Архистратига Михаила. К источнику стали приходить за исцелением не только христиане, но и язычники; многие из язычников отрекались от идолов и обращались к вере во Христа. В храме святого Архистратига Михаила в продолжение 60 лет исполнял пономарское служение благочестивый человек по имени АрхиппЖитие.. Преподобный Архипп Херотопский. Проповедью о Христе и примером своей богоугодной жизни он многих язычников приводил к вере во Христа. В своем озлоблении на христиан вообще, и в первую очередь на Архиппа, который никогда не отлучался от храма и был примерным служителем Христовым, язычники задумали уничтожить храм и одновременно погубить Архиппа. Для этого они соединили в одно русло две горные реки и направили их течение на храм. Святой Архипп усердно молился Архистратигу Михаилу о предотвращении бедствия. По его молитве около храма явился Архистратиг Михаил, который ударом своего жезла открыл в горе широкую расселину и повелел устремиться в нее водам бурлящего потока. Таким образом храм остался невредим. Увидев такое дивное чудо, язычники в страхе бежали, а святой Архипп и собравшиеся к храму христиане прославили Бога и благодарили святого Архистратига Михаила за помощь. Место же, где совершилось чудо, получило название
Хоны, что значит "отверстие", "расселина".

Християнські розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/P5tOViNWjc0