www.zarvanycia.cc.ua Ангели-хоронителі, свято

  • 02.10.14, 21:19

www.zarvanycia.cc.ua Ангели-хоронителі, свято

Термін ангели-хоронителі відображає віру в те, що у кожної душі є ангел, який опікується нею протягом  усього життя, і допомагає на її шляху до Бога.

Віра в існування ангелів, їх призначення як посланників Божих, і їх взаємодія з людиною починається з найбільш ранніх часів. Херувим не давав Адаму і Єві  потрапити назад в Едем; ангели врятували Лота і допомогли зруйнувати міста на рівнинах; у Виході Мойсей слідує за ангелом. Михаїл згадується кілька разів, Рафаїл присутній у книзі Товита і Гавриїл сповіщає про прихід Христа.

З давніх часів Церква вірила в те, що у кожної душі є свій ангел-хоронитель:

Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця  (Мт. 18:10)

Яка велика цінність душі, оскільки у кожного з народження є ангел, покликаний охороняти його.  (Святий Єронім у коментарі до Матея).

Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння? (Євр. 1,14)

Свято ангелів, які допомагають нам приходити до Бога, почало відзначатися в багатьох місцевих календарях багато століть назад, і було широко відоме до XVI століття. Папа Павло V ввів шанування ангелів в загальний календар 27 вересня 1608. Фердинанд Австрійський наказав, щоб цей день відзначався по всій Священній Римській імперії. Папа Климент X оголосив 2 жовтня святом Ангелів-хоронителів для всієї Церкви.

Додаткові розповіді та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/tboNfhd_NLU

www.zarvanycia.cc.ua Страдание святых мучеников Трофима, Саввати

  • 02.10.14, 20:46

www.zarvanycia.cc.ua Страдание святых мучеников Трофима, Савватия и Доримедонта

В царствование императора римского Проба1 и во время управления Антиохией Аттика, называвшегося также Илиодором, антиохийцы совершали однажды праздник в честь Аполлона Дафнийского и, по обычаю, весь день проводили в жертвоприношениях идолам, в пьянстве и ликованиях и всякого рода непотребных делах. В то время пришли в Антиохию из другой страны два неизвестных человека: Трофим и Савватий, – люди благочестивые, почитатели истинного Бога. Видя ослепление и гибель столь многих душ, они только воздохнули и, обратясь к Богу, молились со слезами, говоря:

– Боже, создавший мир весь из ничего одним словом Своим и человека, сотворивший по образу Своему! призри с небеси и исторгни людей сих из рук сопротивного.

Когда они говорили сие, идолопоклонники заметили, что они не поклоняются языческим богам и, схватив их, повели к властелину и судье своему Аттику-Илиодору. Он велел их разлучить друг от друга и сначала привести к нему святого Трофима, которого и начал допрашивать о имени, жизни и вере.

Святой отвечал:

– Имя мое – Трофим, родился я от свободных и благородных родителей, но, подпав под власть греха, сначала жил нечестиво, пока чрез святое крещение не получил истинной свободы и благородства.

Тогда судья спросил:

– Какой ты веры?

Трофим отвечал:

– Я уже сказал тебе, но слушай, – я скажу еще яснее: я – христианин, раб Христа и желаю быть жертвою Христу.

Судья спросил:

– Читал ли ты императорские указы о христианах?

– Прочел, – ответил святой, – но что они нам? Между благочестием и бесовским обольщением такая же разница, как между днем и ночью.

Эти слова привели мучителя в гнев; он велел обнажить святого Трофима и, растянув за руки и за ноги, быть без всякого милосердия. Мученика били так долго, что земля обагрилась кровью. Потом судья велел перестать бить его и сказал:

– Принеси богам жертву, Трофим. – иначе я пошлю тебя во Фригию2, к мучителю Дионисию.

Сей Дионисий был повсюду известен своею лютостью и бесчеловечием.

Святой Трофим отвечал:

– Для меня не важно, тобою ли я буду убит, или кем другим, ты ли замучишь меня, или Дионисий: смерть, всё равно, будет только одна, потому что у вас обоих одно намерение: убивать тех, кои служат истинному Богу.

Судья еще более разгневался и велел повесить святого на дерево и терзать его тело. Тогда его тотчас же обступили палачи с острыми орудиями, коими они терзали мученика, строгая его тело до костей и даже до самых внутренностей. Он же, претерпевая всё, тихо и кротко говорил:

– Господи, помоги рабу Твоему!

Тогда судья спросил:

– Где же твой Христос?

Мученик отвечал:

– Христос мой – со всеми, призывающими Его – Он и от меня не отлучается, и явное знамение Христова со мною присутствия в том и заключается, что я легко переношу мучения, кои невозможно было бы перенести человеческому естеству, если бы страдальцам не помогал Сам Бог.

После сих мучений святого Трофима ввергнули в темницу.

Тогда привели на суд блаженного Савватия, и судья сказал ему:

– Я не спрашиваю тебя, христианин ли ты, но ты сначала скажи: какого ты звания?

Самое слово "христианин" для язычников было так противно, что мучитель не хотел даже слышать его; как больной глазами не может смотреть на свет, приятный для всех здоровых, так он с помраченными душевными очами не мог взирать ими на свет имени Христова, почему и сказал: "Я не спрашиваю, христианин ли ты".

Святой Савватий отвечал:

– Мое звание, достоинство и отечество, слава и богатство есть Христос Сын Божий, вечно Сущий: Его промыслом утверждена и управляется вселенная.

Судья, приняв смелый ответ мученика за оскорбление себе, пришел в ярость и, ударив его по щеке, сказал:

– Отвечай то, о чем тебя спрашивают, и прежде, чем я не погубил тебя посредством мучений, приступи к богам и принеси им жертвы.

Но святой поносил богов, смеялся безумию нечестивых и обличал их безбожие.

Тогда, по повелению мучителя, Савватия повесили и строгали железными когтями, до тех пор пока не обнажились его кости. Так как от костей отпали уже целые куски тела и были растерзаны все внутренности, то мучителям нечего было уже терзать. Посему мученика отвязали от дерева, и святой Савватий тотчас же предал свою душу в руки Господа своего.

Когда святой Савватий преставился ко Господу, в руках мучителей остался один блаженный Трофим. Аттик, отчаявшись в его обращении в идолопоклонство, решил послать его во Фригию к мучителю Дионисию. Он написал Дионисию письмо, сообщая ему о Трофиме и о том, что сколько он ни претерпел мук, но при всем том оказался сильнее мучителей своих, что он почитает одного Христа, смеется над богами и ни во что не ставит их. Затем он велел вывести святого из темницы, обуть его в железные сапоги, внутри коих было набито множество гвоздей остриями вверх, и в тех сапогах вести его во Фригию. Воины, взявши святого, повели его и заставили идти рядом с собою: они ехали на конях, а святой шел пешком, в железных с гвоздями сапогах, с пронзенными ногами, – перегоняя при сем пеших и конных и обагряя весь путь своею кровью. Это был поистине скорбный путь, ведущий в блаженную жизнь: сколько он сделал шагов, столько новых ран принял в свои ноги, и сколько было новых ран, столько он претерпел болезней и мук. Но Сам Господь сопутствовал ему: Он укреплял на сем пути Своего раба и за каждый шаг приготовлял ему воздаяние.

После трехдневного пути, воины со святым мучеником достигли Фригийского города, называвшегося Синад3, и там отдали Дионисию послание Илиодора. Прочитав послание, Дионисий велел тотчас же привести к себе святого Трофима и спросил:

– Ты ли Трофим?

Мученик отвечал:

– Я – Трофим и раб истинного Бога, верующие в Коего никогда не постыдятся.

Дионисий сказал:

– Ты остаешься непокорным и еще призываешь суетного и тщетного Христа, бывшего виновником смерти многих; но если ты прежде не хотел от Него отказаться, то теперь оставь надежду, которую имел на Него: принеси жертву богам, чтобы тебе избавиться от лютых мучений и смерти и прожить свою жизнь в мире.

Мужественный Трофим отвечал:

– Если бы я даже и хотел избавиться от смерти, то сие невозможно: ибо если ты не убьешь меня, то самое естество мое во всяком случае смертно. Смертью же должно приобретать жизнь вечную, которая безмерно лучше и продолжительнее здешней, исполненной зол и кратковременной жизни, а благ будущей жизни не может видеть наше бренное око, ухо не может слышать, и на ум человеку они не придут. Я охвачен великим желанием сей жизни и радуюсь, слыша от тебя о смерти, коею ты мне угрожаешь.

Тогда Дионисий, весь дыша яростью, повелел быть святого Трофима толстыми жилами; когда же били его, то мучитель говорил:

– Ты только обещай принести богам жертву, и тотчас же избавишься от мучения.

Он же, не обращая внимания на раны и слова мучителя, молчал.

Слуги, по повелению мучителя, взяли уксус, смешали его с горчицею и вливали в ноздри Трофиму. После сего, повесив его на дереве, резали ему бока, нанося глубокие продолговатые раны, и из ребер его исходили потоки крови.

Святой молча переносил сии муки, говоря себе самому: "Много скорбей у праведного, и от всех их избавит его Господь" (Пс.33:20).

Дионисий, услыхав это, сказал:

– Напрасна надежда твоя, Трофим, и тщетны твои помышления: ибо кто придет к тебе с неба и избавит тебя от настоящих страданий? Посему советую тебе принести богам жертву, и тогда ты поможешь себе.

Святой, смеясь безумию мучителя, отвечал:

– Никогда не отвергнусь я Бога моего, истинного и живого.

Тогда Дионисий с яростью сказал слугам:

– Мучьте его еще.

И они стали его мучить с еще большею жестокостью.

Святой же молился и говорил так: "Боже мой! избавь меня из руки нечестивого, из руки беззаконника и притеснителя, ибо Ты – надежда моя, Господи Боже" (Пс.70:4-5).

Мучитель повелел лить на раны святого мученика уксус с солью, чтобы тем увеличить его страдания.

Тогда блаженный сказал мучителю:

– Ты теперь только укрепляешь тело мое, чтобы оно не истлело от наносимых тобою ран.

Потом стали жечь его ребра горящими свечами, но и этим не могли победить непобедимого Христова воина; после сего святого Трофима посадили в темницу.

В Синаде был сенатор и первый советник, по имени Доримедонт; он был благочестивый христианин, но скрывал это, боясь мучителя. Он часто тайно приходил к святому Трофиму в темницу, омывал кровь и отирал струпы его чистыми полотенцами, перевязывал его раны и вообще всячески заботился о нем. Но недолго пришлось ему скрываться от мучителя. Вскоре наступил богопротивный праздник, называемый "Диоскурия", т.е. день Кастора и Поллукса4: празднество это совершалось всенародно в городе Синаде. Дионисий, вместе со всеми своими приближенными и советниками, поклонялся идолам и, увидев, что с ними нет Доримедонта, послал к нему сказать, чтобы он явился на празднество.

Блаженный Доримедонт отвечал посланным:

– Я – Христианин, и потому мне не следует ходить на бесовские праздники.

Дионисий, услыхав о сем, велел силою привести его к себе и, расспросив его, убедился, что он – действительно христианин; однако, не желая судить его в тот же день, велел взять его под стражу.

Потом он посылал к нему своих друзей уговорить, чтобы он раскаялся и обратился к их богам. Но Доримедонт, грозно взглянув на них, сказал: "Удалитесь от меня все, делающие беззаконие" (Псал.6:9).

Затем он замолчал и был, "как человек, который не слышит и не имеет в устах своих ответа" (Пс.37:15).

На другой день мучитель пошел в суд и повелел привести Доримедонта.

– Обольщенный человек! – сказал он святому мученику, – что с тобой вчера произошло, что ты отступил от богов и отказался исполнить царские повеления? Разве тебе не угодно стало, чтобы тебя все почитали и чтобы ты занимал между нами не последнее место?

Святой на это отвечал:

– Любящий истинного Бога ни во что не ставит мирскую честь и славу. Какая польза гордиться пред другими, одеваться в драгоценные одежды и поклоняться идолам? Всё сие – временно и суетно, всё сие отлучает от Бога и ввергает человека в геенну огненную.

Мучитель долго и ласками и угрозами старался отвратить святого Доримедонта от Христа, но, ничего не достигши в том, велел обнажить его, повесить и жечь его ребра раскаленными железными кольями, причем говорил:

– Посмотрю, придет ли Христос помочь тебе?

Святой же в сих мучениях призывал имя Господа Бога своего, смеялся над языческими богами и своими словами уязвлял сердце мучителя более, нежели он – копьями тело святого.

Тогда Дионисий обратил гнев свой на слуг, мучивших святого, и укорял их, что они не могут заставить умолкнуть одного человека, хулящего их богов. Слуги, пришедшие в ярость, рвали святому лицо железными когтями и выбили ему зубы; однако и этим не могли заставить молчать богоглаголивые уста, исповедовавшие Христа и поносившие бездушных идолов. Потом развели под святым мучеником огонь и поставили его на горящие уголья; но он ходил по ним, как бы по прекрасным цветам, радовался при сих страданиях и был готов претерпевать за Христа большие и лютейшие муки. После того мучитель повелел отвести его в темницу, а святого Трофима вывести на мучение. Его повесили, начали рвать его тело железными когтями, подновляя прежние раны, а затем выкололи ему глаза раскаленными прутьями. Но святой при таких страданиях благодарил Христа, после чего был опять отведен в темницу.

Дионисий стал советоваться со своими приближенными, какой смерти предать Трофима и Доримедонта, так как они пренебрегали всякими муками, – и решил отдать мучеников на съедение зверям. Для сего мучитель повелел приготовить голодных зверей и устроить публичное зрелище. Когда настал день, в который святых хотели отдать на съедение зверям, на зрелище сие явился Дионисий со всеми своими советниками и слугами, и собралось множество народа. Святые мученики Трофим и Доримедонт был выведены из темницы нагие, покрытые ранами, так что всё тело их было как бы одною сплошною язвою. Когда святых поставили на место, предназначенное для травли зверей, на них выпущена была медведица, которая с яростью устремилась на них, но приблизившись к ним, тотчас же сделалась кроткою. Святой Доримедонт, желая скорее разрешиться телом и со Христом быть (Фил.1:23). взял медведицу за ухо и раздражал ее, чтобы она скорее растерзала его; но медведица, как бы стыдясь, наклоняла и отворачивала от него голову свою. Тогда мучитель разъярился более зверя и, видя, что святые остаются невредимыми от медведицы, выпустил на них парда, но и он как пес лизал их ноги. Затем выпустили льва, – однако же и этот зверь, подобно первым, стал кротким, как агнец. Мучитель разгневался на заведующего зверями и грозил ему смертью, если он не сумеет раздражить зверей так, чтобы они пожрали сих двух христиан; но когда тот стал раздражать льва, то лев устремился на него и растерзал его. Все присутствовавшие, видя такое чудо, устрашились и познали силу истинного Бога и Спаса нашего. Один только беззаконный мучитель не хотел познать ее, но еще больше покрывался тьмою своего безумия, хуля Христа и называя волшебниками рабов Его. Потом он велел отсечь главы святых мечом. Так окончили страдания святые Трофим и Доримедонт, скончавшиеся от меча после многих и лютых мучений, и, присоединясь к святому Савватию в бессмертной жизни, ликуют ныне с ангелами, прославляя Святую Троицу, – Отца, Сына, и Святого Духа, Единого Бога, всеми прославляемого во веки веков. Аминь.

Тропарь, глас 8:

В Троице хвалимый Бог, троицу мученик прослави, Трофима и Савватия и Доримедонта: в того бо веровавше, врага низложиша. Тех молитвами Христе Боже наш, помилуй нас.

Кондак, глас 8:

Яко страдальцев основание и благочестия утверждение, церковь чтит и славит твое светоносное страдание, приснопеваемы блаженне страдальче, доблемудре славне Трофиме: со страдавшими с тобою, очищение поющым тя испроси, яко непобедимь.

Дивовижні правдиві Розповіді про Святих та новини, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/tu4dgdXjd2E

www.zarvanycia.cc.ua Св. Тере́за з Лізьє

  • 01.10.14, 22:04

www.zarvanycia.cc.ua Св. Тереза з Лізьє

Св. Тереза з Лізьє (2 січня 1873 року, Алансон, Франція — 30 вересня 1897 року, Лізьє) (фр. Thrèse de Lisieux); Св. Тереза Дитяти Ісуса і Святого Лику (фр. Sainte Thrèse de l’Enfant Jsus et de la Sainte Face), Св. Тереза Мала; в миру Тереза Мартен — католицька свята, монахиня кармелітка, одна из трьох жінок, що удостоєна титулу Учитель Церкви.[1]

Книга «Історія однієї душі», що була видана через рік після смерті Терези та передавала її приховане внутрішнє життя мала надзвичайний успіх та стала всесвітньо відомою.

Ключовим в духовному досвіді Терези став так званий «Малий шлях» — досягнення святості, що не передбачає великих публічних діянь таких як мучеництво, місіонерство тощо.[2]

    Іноді, коли я читаю духовні трактати, в яких досконалість пов'язана із тисячею перешкод, окутана масами ілюзій, мій бідний розум швидко втомлюється. Я закриваю повчальну книгу, яка розбиває мій розум і висушує моє серце, і беру Святе Письмо. Тоді все прояснюється для мене; одне слово відкриває для моєї душі безкінечні горизонти; досконалість здається простою; я бачу, що достатньо того щоб визнати свою нікчемність і залишити саму себе, як дитина, в обіймах Бога. Залишивши великі душі, великі уми, гарні книжки, які я не можу зрозуміти, я щаслива бути малою, тому що «тільки діти, і такі як вони, будуть допущені на небесний бенкет»

Місце поховання Святої Терези з Лізьє є другим після Лурду за щорічною кількістю відвідувачів паломницьким центром Франції.[3] Через сто років після смерті у світі нараховувалось близько 1700 церков названих на її честь.

Новини та розповіді про святих:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/msWEDGGYUNU

www.zarvanycia.cc.ua Прп. Євменія, єп. Гортинського, чудотворця

  • 01.10.14, 21:58

www.zarvanycia.cc.ua Прп. Євменія, єп. Гортинського, чудотворця

Святий Євменій жив у VII ст. Ще замолоду він роздав свій маєток убогим, а сам посвятив своє життя на службу Богові. Невдовзі Євменія було висвячено на єпископа міста Гортанії, що на острові Крит. Його називали батьком убогих і сиріт, а для своїх вірних він був живим прикладом християнських чеснот.

Коли поширилась монотелітська єресь, Євменій поспішив до Царгорода, де мужньо й відкрито обороняв правдивість Христової віри. За цю відвагу засудив його імператор на заслання в єгипетську Тебаїду, де Євменій прославився численними чудами, зокрема закінченням тривалої посухи в цьому краю.

Новини та розповіді про святих:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/msWEDGGYUNU

Релігійні вірші

  • 30.09.14, 22:39

***
Не закривайтеся! Ви світло цього світу!
Прощання приносило тільки біль
І усмішку щасливу, але скриту
Яка перетворилась в сльози – сіль

Вкладайте душу, щирість і старання
Спілкуйтеся, даруючи свій час
Господь полічить ваші намагання
І все, що посідає кожен з нас

І як би часом страх не рвався вгору
Тримаючи людину в самоті
Великий гріх ховатися у нору
І відмовляти іншим в доброті

***
Коли під горло смерть вже підходила
І чув, що за хвилину перейде
Над ним яскрава лампа засвітила
І сказано було: «Зарано йде»

В той час у голові зашаруділо
«Чи я готовий стати вже на суд?»
В ту мить так серце жити захотіло
Це було лиш одне з Господніх чуд

Цей вірш, як скріплення для того, хто блукає
Багато ласк від Бога ще зазнав
Цей вірш для тих, хто віри ще не має
Бо приклад вже багато навертав

***
Хвилина до години, день до року
Сплітається у квіточку життя
З якого нині краще стати боку
Щоб не справляти слізного ниття?

Куди схилитись, де знайти потіху?
Яка реакція на утиск і прокльон?
В молитві знаходитимемо втіху
Співаючи із Богом в унісон

Вірш написано Olga Manyuk
http://vk.com/id217648651
http://vk.com/olga.manyuk

www.zarvanycia.cc.ua Сьогодні – День пам’яті мучениць Віри, Наді

  • 30.09.14, 21:47

www.zarvanycia.cc.ua Сьогодні – День пам’яті мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії

В останній день вересня християни відзначають день пам’яті мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії.

За правління імператора Адріана жила в Римі вдова Софія з трьома доньками Вірою, Надією і Любов’ю. Побожна мати назвала своїх дочок іменами трьох богословських чеснот. Вона дбайливо виховувала своїх доньок, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі, повідомляє прес-центр Михайлівського Золотоверхого монастиря.

У 137 році почалося переслідування християн. Матір з доньками ув’язнили та відправили на суд до імператора. Коли вимоги зректися християнської віри не допомогли, Адріан доручив родовитій жінці Палладії переконати матір та дочок вернутися до ідолопоклонства. Проте їй теж це не вдалося.

Розлючений імператор наказав замучити трьох невинних дівчат, а матір відпустити на волю. Софія поховала тіла своїх доньок, а сама провела у молитві три дні біля їхнього гробу. Третього дня Бог забрав її святу душу до Себе.

Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другій, Надії, – 10, а молодшій, Любові, – лише 9 років. Так три дівчинки і їхня мати показали, що для людей, які є у благодаті Святого Духа, недолік тілесних сил аніскільки не є перешкодою до прояву сил духу і мужності.

Мощі святих мучениць з 777 року спочивають у Ельзасі, у церкві Ешо.

Розповіді про святих мучеників та святих, новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/msWEDGGYUNU

www.zarvanycia.cc.ua Ангел Рафаїл

  • 29.09.14, 21:06

www.zarvanycia.cc.ua Рафаїл (дослівно з древньоєврейської: Зцілення Боже, Бог зціляє) — один із семи святих архангелів (архистратигів). Рафаїл — ангел духів людей, Божий цілитель, лікар, чудотворець, цілитель землі, тварин та духів, посилається Богом для зцілення людей та лікування землі. Рафаїл дав ліки та чарівні формули Ною. Рафаїл теж приносить молитви святих Богу. Доктор медицини на івриті — слово рофе, повязане з тим ж словом коренем, що і Рафаїл. Рафаїл згадується в Біблії а саме в Книзі Товита.

Уже в VII столітті у Венеції існував храм святого архангела Рафаїла. У тому самому столітті іспанське місто Кордова оголосило його своїм патроном.

Його вшановують як покровителя аптекарів, хворих, лікарів, еміґрантів, паломників, утікачів, подорожніх, моряків.

В іконографії архангела Рафаїла зображають юнаком, одягнутим в туніку. До його атрибутів належать: хрест, палиця паломника, деколи - риба й посудина. На візантійських іконах він постає перед нами з жезлом і сферою.

Рафаїл деколи зображується (за звичай на медальйонах) стоячим наверху великої риби або тримаючим на кінцівці зловлену рибу. Ці ілюстрації — посилання до біблійної Книга Товита, де він каже Товії зловити рибу, а потім використовує жовчний міхур аби зцілити очі Товії і вигнати Асмодея (прототип сатани) геть шляхом спалення серця та печінки.

Розповіді про святих та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/PqzfKRF3wcw

www.zarvanycia.cc.ua Святая великомученица Евфимия

  • 29.09.14, 20:34

www.zarvanycia.cc.ua Святая великомученица Евфимия

Святая великомученица Евфимия (сведения о ней помещены 16 сентября) совершила мученический подвиг в городе Халкидоне в 304 году, во время гонения, воздвигнутого на христиан императором Диоклитианом (284-305). Полтора столетия спустя, когда Христианская Церковь стала господствующей в Римской империи, Бог сподобил Всехвальную Евфимию вновь явиться особенной свидетельницей и исповедницей чистоты православного учения.

В 451 году в городе Халкидоне, в церкви, где почивали прославленные чудесами мощи святой великомученицы Евфимии, происходили заседания IV Вселенского Собора (сведения о нем 16 июля). Собор был созван для определения точной формулировки догмата Православной Церкви о природе Богочеловека Иисуса Христа, что было необходимо ввиду широко распространившейся ереси монофизитов, которые, вопреки православному учению о двух природах Иисуса Христа – Божественной и человеческой, ложно утверждали в Нем одну природу – Божественную, внося в Церковь смуту и раздоры. На Соборе присутствовали 630 представителей от всех Поместных Христианских Церквей. Со стороны православных в соборных деяниях принимали участие святитель Анатолий, Патриарх Константинопольский (память 3 июля), святитель Ювеналий, Патриарх Иерусалимский (память 2 июля), и представители святителя Льва, папы Римского (память 18 февраля). Монофизиты присутствовали в большом количестве во главе с Диоскором, Патриархом Александрийским, и Константинопольским архимандритом Евтихием.

После долгих прений стороны так и не смогли придти к согласному решению.

Тогда святой Патриарх Константинопольский Анатолий предложил Собору предоставить решение церковного спора Духу Святому, чрез Его несомненную носительницу святую Евфимию Всехвальную, у чудотворных мощей которой происходили соборные прения. Православные святители и их противники написали свое исповедание веры на отдельных свитках и запечатали своими печатями. Открыли гробницу святой великомученицы Евфимии и оба свитка положили на ее груди. Потом, в присутствии императора Маркиана (450-457), участники Собора закрыли гробницу, приложили к ней императорскую печать и поставили стражу на три дня. В эти дни обе стороны наложили на себя строгий пост и совершали усиленные молитвы. Через три дня Патриарх и император в присутствии всего Собора открыли ковчег с мощами: свиток с Православным исповеданием святая Евфимия держала в правой руке, а свиток еретический лежал у ее ног. Святая Евфимия, как живая, подняла руку и подала свиток Патриарху. После этого чуда многие из уклонившихся приняли Православное исповедание, а упорствовавшие в ереси были преданы соборному осуждению и отлучению.

В VII столетии после нашествия персов мощи святой Евфимии были перенесены из Халкидона в Константинополь, во вновь построенную церковь, посвященную ее имени. Через много лет в период иконоборческой ереси ковчег с мощами святой по повелению императора-иконоборца Льва Исавра (716-741) был брошен в море. Из моря ковчег был взят братьями-корабельщиками Сергием и Сергоном, которые передали его местному епископу. Святитель повелел хранить святые мощи тайно, под спудом, так как иконоборчеекая ересь продолжала свирепствовать, но все же над мощами была сооружена небольшая церковь, а на ковчег была положена доска с надписью, поясняющей, чьи мощи покоятся в нем. Когда иконоборческая ересь была окончательно осуждена на святом Седьмом Вселенском Соборе (787 г.), при святителе Тарасии, Патриархе Константинопольском (784-806), и при императоре Константине VI (780-797) и матери его святой Ирине (797-802) мощи святой великомученицы Евфимии Всехвальной были вновь торжественно перенесены в Константинополь.

Розповіді про святих та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/ckIL-HoB6GA

www.zarvanycia.cc.ua 28 вересня - святого великомученика Микити

  • 28.09.14, 15:13

www.zarvanycia.cc.ua 28 вересня - святого великомученика Микити

Святий великомученик Микита (в перекладі - "перемога"), що походив із країни Готії, був добрий воїн Ісуса Христа, став ніби під хоругвою під хрестом, щоб воювати супроти ворогів хреста святого за честь Розп'ятого на хресті.

Хто ж воює за царя земного, хто за своє життя і марнотну славу, хто за тимчасові багатства; Микита ж святий воював за єдиного Господа свого Ісуса Христа, що є Царем усілякій істоті і славою лицю нашому, і багатством, що ніколи не висякне.

Коли в часи святого рівноапостольного царя Константина Великого почала істинна й спасаюча віра по цілому всесвіту поширюватися, тоді і в країні Готській, зобабіч ріки Істра засіяло, як світло в темряві, святе благочестя. В тій-ото країні народився, виховався і дістав освіту святий Микита. Теофіл же, єпископ готський, що і на Першому Нікейському соборі бувши, догмати правдивої віри язиком та рукою утвердив, той Микиту світлом віри святої просвітив і в троїчне сповідання охрестив. Невдовзі прадавня злоба, диявол, не терплячи зріти розширення віри святої і примноження християнського роду посеред варварської землі, помороченої ідолобіссям, підняв брань та гоніння велике на тих, що ісповідали ім'я Христове та вірили в Нього, і напустив був князя землі тієї, на ім'я Атанарих, щоб убивав християн і знищував пам'ять їхню на своїй землі. У той час було готам розділення і війна міжусібна і розділилися навпіл: одна частина мала вождем Фритигерна, а друга Атанариха, лютого мучителя. Коли ж обидва ті купнорідні й одноплемінні сторони на брань із собою зійшлися та велику січу вчинили, тоді Атанарих, маючи більшу силу та хоробрість, здолав Фритигерна і переміг воїв його, і прогнав. Бувши переможений, Фритигерн утік у Грецьку країну до христоненависного царя Валента, шукаючи в нього допомоги. Валент же повелів усьому воїнству, що було в Тракії, іти на поміч Фритигерну супроти Атанариха. Зібрав-бо Фритигерн рештки своєї сили, й грецьке воїнсьво взяв від Тракії, і пішов на супостата "Дунай", свого. Переходячи ж ріку Істр, зробив знамення хреста святого і повелів носити перед полками своїми, і так на Атанариха найшов. Учинивши брань велику, силою хрестною здолали християни Атанариха і все його воїнство перемогли: одних мечами посікли, а інших живими взяли; Атанарих же з малою дружиною заледве втік. Відтоді почала більше примножуватись у готах правдива християнська віра; бачачи-бо хрестну нездоланну силу, що була у бою, багато повірило у розп'ятого на хресті Господа.

Коли ж помер єпископ Теофіл, настав після нього Урфіл, муж добророзумний і благочестивий, — це він винайшов готське письмо і численні книги із грецької мови на готську переклав і ростив у варварів день у день святу віру у Христа. Сприяв же в тому дбанням своїм і святий Микита, був-бо великорідний і славний у тій землі, багатьох до Христа привів образом благочестя свого і богоодушевленими словами. Невдовзі нечестивий Атанарих знову на своє місце повернувся, владу й силу узяв і за наущенням бісовим підняв люте в своїй землі гоніння на християн, відомщуючи ганьбу свою, що від християн переможений та посоромлений був на брані. Тоді святий Микита ревністю до Бога розпалився, вийшов на брань супроти обох ворогів, супроти видимого й невидимого: воював на невидимого ворога, приводячи невірних до віри, вірних же укріплюючи до мученичого подвигу; воював і на видимого ворога, коли мучителя Атанариха викривав і докоряв у такому безбожжі та нелюдськості, адже безмежне множество вірних людей різним віддавав мукам. І переміг обох: і диявола побив, і мучительську суворість здолав — всі-бо види мук витерпів од тих, що намагалися страждальця доброго від Христа відвернути, і мучитель почудований був, що всією своєю силою не може одного раба Христового, як стовпа кріпкого й нерушного, до свого прихилити безчестя. І що ж чинить беззаконний? Замислив вогнем заморити його, не мігши вбити численними ранами, плоті терзанням та вудів дробленням. Але чого досяг нечестивий? Себе більшою ярістю спалив, аніж мученика, він-бо, хоч і в огні великому був, одначе не згорів тілом, душею ж, як Фенікс із попелу, на ліпше нове і безсмертне життя відродився, а мучитель і без вогню безбожжям згорів, душею омертвів і кісткам своїм уготував при пеклі в попіл розсипатися. Так Микита святий під знаменням хрестним за Христа воював і вийшов переможцем іменем та славою. Тіло ж його, від вогню неушкоджене залишено без поховання і лежало безчесно кинуте. Один же муж, на ім'я Маріян, родом із країни Киликійської, від міста Мопсвестія, вірою християнин благочестивий, той прийшов із якоїсь своєї потреби у землю Готську і затримався в ній на немалий час. Познайомився був із святим Микитою і дружню з ним любов мав, а найбільше тоді полюбив його, коли бачив, що міцно, аж до крові, за віру Христову стояв. Коли ж лежало кинуте святе тіло його, помислив Маріян, як би взяти те тіло улюбленого свого друга та мученика Христового і віднести його на батьківщину свою, але не міг через страх перед князем: заповів-бо князь, щоб ніхто не дерзнув піддати мученика похованню. Надумав же Маріян таємно його взяти вночі, тож коли настала ніч, наготувався вийти на замислене діло, але незручна йому була дорога, ніч-бо вельми випала темна та й дощ, через це у великій пробував печалі — не бачив куди йти і де знайти бажане. Печалився від того дуже, але Бог, Котрий певного часу волхвів зорею до Вифлеєму скерував, то й Маріяна втішив у скорботі і, щоб знайти мучениче тіло, зручний шлях показав. Послав-бо певну небесну силу в образі зорі, що перед Маріяном засяяла і повів його як треба було. Отож та зоря, попереду Маріяна йдучи, нічну йому темряву просвічувала, він же із радістю за нею слідував. А дійшовши до тіла святого мученика, зоря стала вгорі. Маріян же, обвивши тіло святого чистою плащаницею, взяв його та й поніс, при тому його вела з'явлена зоря і провела Маріяна, що повертався, аж до воріт дому і зробилася невидима. Так Маріян дістав скарба свого, несучи із собою тіло святого мученика, дійшов-бо до міста Мопсвестія, поховав його чесно в домі своєму. Благословив Бог дім Маріянів заради страстнотерпця свого святого Микити, як колись дім Пантефрієвий через Йосипа і дім Аведдарів через кивот численними багатствами благословив. І був наповнений Маріянів дім подвійним багатством: земним та духовним, численні-бо дари подавалися від гробу святого всім, хто потребував, і сцілення бувало болящим. Збиралося ж усе місто і навколишні жителі до гробу святого, аж не вміщав уже дім Маріяновий тих вірних, що приходили, через це порадилися всі звести церкву на ім'я святого і в ній покласти мощі його, що й вчинили невзабарі, велике до того дбання приклавши. Коли ж збудована була церква і належними оздобами була прикрашена, відчинили гріб мученика і, взявши ковчега, несли до новозбудованої церквиці, там у землі поклали його. Маріян же на благословення дому свого взяв од святих мощів одного пальця і беріг його в себе чесно. Не міг більше нічого від мощів його взяти, бо й Авксентій, єпископ міста того, коли збудував церкву святим мученикам Тараху, Прову та Андронику, послав своє послання до міста, званого Анабарза, просячи громадян, щоб дали йому якусь частку від мощів святих мучеників на освячення новозбудованого храму; тоді молили його громадяни, щоб навзаєм дав їм частку від мощів святого мученика Микити на благословення їхньому місту. Поведів отож єпископ відчинити гроба святого мученика, і тоді камінь мармуровий, що був на гробі, надвоє розпався, не маючи ніякої причини того свого розламання. Один же із тих, що відчиняли гріб, дерзновенно торкнувся рукою своєю святих мощів, і тоді всохла рука його, і страх напав на нього, був-бо грім великий та блискавка із небес, і всі злякалися. Пізнав тож єпископ, що не доброзволить Бог роздроблювати мощі святого; взяв усохлу руку, приклав її знову до святого, кажучи: "О святий мучениче Микито! Зручніше тобі Божою силою сцілювати, аніж шкодити, добрий-бо ти є і доброго наслідуєш, а коли, менше цього хочучи, покарав ти, то чи не за більше помилуєш його?" Коли це єпископ сказав, сцілилася всохла рука чоловіка того, і всі дивувалися Господнім чудесам, явленим через святого мученика Микити, і славили Бога. Єпископ же, не осмілюючись більше торкатися святих мощів, співав над ним достатньо співів, знов накрив чесно гроба, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа єдиного в Тройці Бога, Йому-бо належить усіляка слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

Святі мученики та розповіді про святих:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/uin4AzObkgI

www.zarvanycia.cc.ua 27 вересня - Воздвиження Чесного Животворящ

  • 27.09.14, 20:41

www.zarvanycia.cc.ua 27 вересня - Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього

Сьогодні православний світ святкує день, коли було знайдено Хрест Господній. У церковному календарі це свято - одне з дванадцяти основних православних урочистостей у річному колі. Перші століття християни терпіли гоніння від язичницьких імператорів, які хотіли винищити навіть саму назву віри. Потім прийшов мирний час і правителем Римської імперії став Костянтин Великий. Одного разу напередодні вирішальної битви, Костянтин відчув необхідність у надприродній допомозі над ворогом. У цю важку хвилину він згадав про те, що його батько, імператор Констанцій, надавав заступництво християнам і користувався добробутом, - і, тому зважився звернутися з молитвою до Бога свого батька. І ось, коли він молився, близько полудня побачив на небі сяючий хрест із написом на ньому: «Цим переможеш!» Вражений незвичайним видінням, Костянтин упав у глибокий сон, в якому йому з'явився Спаситель. Христос показав йому те саме знамення й повелів приймати зображення хреста, як прапор у військах, обіцяючи перемогу. Вранці Костянтин наказав зробити хрест, а також нанести його зображення на прапори, зброю і щити воїнів. Костянтин отримав блискучу перемогу над ворогом і вирішив не тільки відшукати чесне древо Хреста Господнього, а й поклонитися йому. Виконавицею намірів імператора стала його мати, цариця Олена. В 326 році Олена відправилася у Святу землю з метою відшукати і відвідати місця, освячені головними подіями життя Спасителя. Патріархом в Єрусалимі був у той час Макарій. Він скликав найстаріших іудеїв і звернувся з проханням вказати місце, де захований Хрест Господній. Вони довго відмовлялися. Тільки після погроз цариці вони вказали на старця Іуду як здібного вказати цариці це місце. Іуда привів царицю і патріарха до північно-східної сторони Голгофи і сказав їм: "На цьому місці, де стоїть капище Венери, ви знайдете Хрест вашого Христа". Коли розібрали ідольський храм, прибрали сміття і розкопали землю, були знайдені місце Гробу Господнього та Воскресіння, а також Лобне місце - місце розп'яття Христа. Близько Лобного місця знайшли три хрести, цвяхи і ту дощечку з написом на трьох мовах, яка була прибита над головою Спасителя. Однак тепер вона лежала окремо від хрестів, і тому не було можливості дізнатися, на якому з хрестів був розп'ятий Спаситель. Тільки після зцілення жінки, яка була при смерті і приклалася до кожного з хрестів, стало зрозуміло, який був саме Христа. Патріарх Макарій став на високому місці і здіймав святий Хрест, показуючи його народу. Народ поклонявся Хресту, говорячи: «Господи, помилуй!" Звідси і отримав свій початок і назву свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Іуда, який так неохоче вказав знаходження святих місць, увірував у Христа і хрестився, отримавши у святому хрещенні ім'я Кіріака. Згодом він став патріархом Єрусалимським і мученицьки загинув при імператорі Юліані Відступнику. Тропар Спаси, Господи, люди Твоя і благослови насліддя Твоє; перемоги православним християнам на супротивників даруючи, і Твоє зберігаючи Хрестом Твоїм проживання.

Детальніше про святого та більше:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/BxqnQKinJ5A