СВЯТЫЕ МУЧЕНИКИ ПРОВ, ТАРАХ И АНДРОНИК († 304 г.).

Св. мученики Пров, Тарах и Андроник

Память святых мучеников IV века Прова, Тараха и Андроника особенно дорога для прихожан Свято-Ильинского храма в г. Выборге, поскольку в основании Престола нашего храма находятся частицы их святых мощей.

31 октября 1999 года Митрополит Санкт-Петербургский и Ладожский Владимир совершил полный чин освящения Свято-Ильинского храма и совершил в нем Божественную Литургию. При этом в основание святого Престола были положены частицы мощей святых мучеников, которые доблестно пострадали за веру во Христа Спасителя в царствование императора Диоклетиана в 304 году в городе Тарсе Киликийском. Память их совершается 25 октября по новому стилю.

По мученическим актами и синаксарным сказаниям известно, что мученики допрашивались поодиночке, и сам допрос был в таком порядке: сначала, как старший годами, Тарах, потом Пров и, наконец, Андроник.

На первом допросе святой Тарах смело исповедовал себя христианином, отвечая на неоднократные вопросы проконсула Максима о его имени. "Я - христианин. Это имя для меня дороже и славнее, нежели имя, данное родителями. Но если нужно знать и то имя, - я называюсь Тарахом". Игемон Максим, раздраженный его смелыми ответами и обличениями, говорил своим воинам: "Бейте его по зубам... сокрушите его челюсти... снимите с него хитон и пустите в дело палки". Через некоторое время был произведен второй допрос. Игемон уговаривал Тараха последовать его разумному совету и принести жертвы богам. "Я - христианин, - отвечал дерзновенно Тарах, - я молюсь, чтобы ты и твой самодержец оставили ослепление и познали истинного Бога". - "Бейте его камнями по зубам". И зубы были сокрушены. Но Тарах говорил: "Ты ничем не заставишь меня отказаться от истинного Бога, хотя бы все члены мои были сокрушены; я стою твердо, так как меня укрепляет Христос". - "Бейте его по рту". - "Вот зубы мои выпали и челюсти сокрушены, я не могу кричать, но ты не повредишь душе моей. Я побеждаю тебя именем Бога, меня укрепляющего". Такое дерзновенное исповедание вызвало еще большее раздражение у игемона, и он придумывает новые казни, одну тяжелее другой: "Бейте его, влейте ему уксус с солью в нос. Поднимайте его". С новым дерзновением Тарах исповедует себя христианином на третьем допросе, обличая безумие и слепоту игемона и язычников. Игемон в неистовстве опять приказывает бить святого, жечь его руки, голову, отрезать бритвой уши и терзать. На предложение язычников принести жертву идолам святой Тарах, старый воин, ответил, что он приносит жертву Единому, Истинному Богу в чистом сердце. Все эти испытания передает преподобный Иосиф Песнописец в своем каноне святым мученикам: "Витийствуя Божественная и богословствуя о спасительном учении, ты, Тарах, терпишь устен растерзание, крепостию ума своего заграждая уста, говорящия нечестия на Бога" (п. 5, тр. 2).

Другой мученик, Пров, также на первом допросе исповедовал себя христианином: "Имя мое первое и честнейшее - христианин; другое же имя, данное людьми, - Пров". На обещание милостей и даров от царя, за отречение от веры, Пров сказал: "Я не ищу милостей; я сам был богат и оставил богатство, чтобы служить Богу истинному". Судья велел предать его мукам: его били сначала воловьими жилами по спине, по животу, растягивали, поджигали, приставляли к груди раскаленное железо, били по рту, сокрушали и поджигали голени, растягивали на четыре степени, выкололи глаза. "Когда мое тело страдает, - говорил идолопоклонникам святой Пров, - тогда душа моя исцеляется и оживляется". Вот какими досточудными словами воспевает святой Иосиф Песнописец страдания святого Прова: "Ты, мученик Пров, претерпел раны по хребту и чреву, был растерзаем, огнем поджигаем, а грудь - раскаленными рожнами, был биен по устам" (п. 3, тр. 2); "Ты терпишь голеней болезненное сокрушение, начетверо растяжение, очес изъятие" (п. 4, тр. 3)..

Андроника, самого молодого, почетнейшего гражданина Ефеса, привели последним. Он не уступал своим старшим товарищам в христианском дерзновении. Когда на данные ему вопросы он дал такие же ответы, его заключили в темницу. Проконсул велел его поднять (разумеется, на мучилищное древо), наносить ему лютейшие раны воловьими жилами, поджигать, выбить зубы, отрезать язык, резать голени. Певец так воспоминает его страдания: "Мученик Андроник! Ты, как агнец, вознесен был (т. е. повешен), претерпел болезни лютейших ран, огня попаление, зубов искоренение, богословнаго твоего языка отъятие, голеней отрезание" (п. 3, тр. 3; п. 4, тр. 4).

Ничего не мог сделать мучитель с мучениками. Когда им угрожали смертью, они говорили: "Умирают те, которые творят зло; но мы оживем на небесах, ибо Господь - воскресение наше. Не надейтесь отвратить нас от Бога; мы всем сердцем служим Ему, и не боимся угроз".

Они остались тверды и непоколебимы среди множества напастей, как столпы неразрушимые, "утвердивши свои сердца на камени веры" (п. 5, тр. 1).

Судья, потеряв всякую надежду склонить их к отречению, осудил их на съедение зверям. Мученики сами не могли идти, их принесли и бросили на середину амфитеатра. "Выпущено было немало зверей, но они не коснулись тел святых". Максим был в сильном гневе, велел выпустить на осужденных самых свирепых зверей - медведицу, львицу, но они не подошли к мученикам, а лизали их раны или наклоняли к ним свои головы. Прославляя это торжество мучеников, преподобный Иосиф переносится мыслью к подобному же случаю в ветхозаветной истории и поет: "Как в древности звери устыдились Даниила во рве, так и ныне они устрашились на тризнищи крепких воинов благодати (по-славянски - веры), будучи укрощены честными их страданиями" (п. 6, тр. 1). Наконец, негодующий Максим приказал мечом убить мучеников: "В себе неистовяся (неистовствуя, беснуясь), пребезумный мучитель, побежденный вашими противостояниями, вскоре повелевает умертвить вас мечом" (п. 8, тр. 2).

Истязатели изощрялись в мучениях, какие только могла измыслить их злоба, а потом разрубили тела святых на части. Христиане тайно взяли останки мучеников и похоронили.

прп. ісп. Теофана Сигріянського

Святий Теофан був сином префекта Егейських островів, який був родичем візантійського імператора Константина Копроніма. Він одружився з Іриною, з якою жив у непорушній чистоті. Пізніше молоде подружжя нарізно вступило до монастирів. Теофан побудував три монастирі і був ігуменом в одному з них. У 787 році він взяв участь у VII Вселенському Соборі в Нікеї, на якому було схвалено вшановування святих образів.

У час правління імператора Лева знову набрало сили іконоборство. За те, що Теофан відмовився бути однодумцем імператора, йому дали 300 батогів і замкнули на два роки у в'язниці. Потім Теофана заслали на острів Самотрацький, де він помер 817 року. Його святі мощі Бог прославив численними чудами.

Апостол Филипп

Святой апостол Филипп, уроженец города Вифсаиды (Галилея), был глубоким знатоком Священного Писания и, правильно разумея смысл ветхозаветных пророчеств, ожидал прихода Мессии. По призыву Спасителя (Ин. 1, 43) он пошел за Ним. Об апостоле Филиппе несколько раз говорится в Святом Евангелии: он привел ко Христу апостола Нафанаила (Ин. 1, 46); его Господь спросил, сколько нужно денег для покупки хлеба 5-ти тысячам человек (Ин. 6, 7); он привел эллинов, желавших увидеть Христа (Ин. 12, 21 - 22); наконец, он во время Тайной Вечери спрашивал Христа о Боге Отце (Ин. 14, 8).

После Вознесения Господа апостол Филипп проповедовал Слово Божие в Галилее, сопровождая проповедь чудесами. Так, он воскресил младенца, умершего на руках у матери. Из Галилеи он направился в Грецию и проповедовал среди переселившихся туда иудеев. Некоторые из них сообщили в Иерусалим о проповеди апостола, и тогда из Иерусалима в Элладу прибыли книжники во главе с первосвященником для обвинения апостола Филиппа. Апостол Филипп обличил ложь первосвященника, говорившего, что ученики Христовы похитили и скрыли тело Господа, рассказав, как фарисеи подкупили воинов стражи, распустивших этот слух. Когда же иудейский первосвященник и его спутники стали хулить Господа и набросились на апостола Филиппа, они внезапно ослепли. По молитве апостола все прозрели, и, видя это чудо, многие уверовали во Христа. Апостол Филипп поставил им епископа, именем Наркисс (причтен к лику 70 апостолов).

Из Эллады апостол Филипп отправился в Парфы, а затем в город Азот, где исцелил больные глаза дочери местного жителя Никоклида, принявшего его в свой дом и затем крестившегося со всем семейством.

Из Азота апостол Филипп отправился в Иераполь Сирийский, где, подстрекаемые фарисеями, иудеи подожгли дом Ира, принявшего к себе апостола Филиппа, а апостола хотели убить. Но, видя чудеса, совершенные апостолом: исцеление высохшей руки начальника города Аристарха, хотевшего ударить апостола, а также воскрешение умершего отрока, - раскаялись и многие приняли святое Крещение. Поставив Ира епископом в Иераполь, апостол прошел Сирию, Малую Азию, Лидию, Мисию, всюду проповедуя Евангелие и перенося страдания. Его и сопутствовавшую ему сестру Мариамну побивали камнями, заточали в темницы, изгоняли из селений.

Затем апостол прибыл во Фригию, в город Иераполь Фригийский, где было много языческих храмов, в том числе храм, посвященный змеям, где обитала огромная ехидна. Апостол Филипп силой молитвы умертвил ехидну и исцелил многих укушенных змеями. В числе исцеленных была жена правителя города Анфипата, принявшая христианство. Узнав об этом, правитель Анфипат приказал схватить Филиппа, его сестру и пришедшего с ними апостола Варфоломея. По наущению жрецов храма ехидны Анфипат приказал распять святых апостолов Филиппа и Варфоломея. В это время началось землетрясение, и всех присутствовавших на судилище засыпало землей. Висящий на кресте у храма ехидны апостол Филипп молился о спасении распявших его от последствий землетрясения. Видя происходившее, народ уверовал во Христа и стал требовать снятия с креста апостолов. Апостол Варфоломей, снятый с креста, был еще жив и, получив освобождение, крестил всех уверовавших и поставил им епископа.

Апостол Филипп, молитвами которого все, кроме Анфипата и жрецов, остались живы, скончался на кресте.

Сестра его Мариамна погребла его тело и вместе с апостолом Варфоломеем направилась с проповедью в Армению, где апостол Варфоломей был распят (память 11 июня), Мариамна же проповедовала до своей кончины в Ликаонии (память 17 февраля).

"Особи, які виховані в різних родинах, з різними цінностями, з різними стереотипами, сходяться разом жити, і це велике чудо, що вони можуть зійтися. Саме тому, що Бог зводить їх разом, що обдаровує їх одне одним. Господь дарує чоловіка жінці, а жінці – чоловіка. Важливо пам’ятати, що саме Бог їм подарував одне одного, що це є Божий проект їхнього спільного життя, значить, сам Господь є гарантією того, що вони можуть жити разом." Владика Венедикт Алексійчук

мчч. Євлампія і Євлампії

Святі Євлампій і Євлампія були рідними братом і сестрою. Вони загинули мученицькою смертю за Христову віру в місті Нікомидії у Малій Азії у час правління імператора Галієна. Під час жорстоких тортур, яких зазнали Євлампій і Євлампія, у Христа увірувало двісті поган, які бачили їхню велику мужність та витривалість у вірі. Новонавернених християн разом із Євлампієм і Євлампією зарубали мечами. Кров мучеників стала новим посівом на ниві Христової Церкви.

ап. Якова Алфеєвого

Святий Яків Алфеєвий був сином Алфея і рідним братом св. євангелиста Матея. Відрізняти його треба від Якова Заведеєвого, брата св. Івана Богослова, і від Якова, брата Господнього, одного із 70 Христових учнів і першого єпископа Єрусалима. Яків Алфеєвий був у числі 12 Христових апостолів.

Після зіслання Святого Духа Яків навчав у Юдеї, Едессі, Газі, Тирі, Елевтерополі, а також проповідував у Персії. Коли ж світло Божої віри Яків ніс до Єгипту, то в приморському місті Острацині, на кордоні Палестини, зазнав мученицької смерті - після жахливого бичування його розіп'яли на хресті.

Трифона, архим. Вятського. Прп. Таїсії

Преподобна Пелагія
IMG_06Преподобна Пелагія була навернена в християнство святителем Нонном, єпископом Едеським. До прийняття спасительного Хрещення Пелагія була начальницею танцюристок в Антіохії Палестинській, проводячи в лінивстві та блуді. Одного разу Пелагія, розкішно одягнута, проїзджала повз храм, біля дверей якого святитель Нонн виголошував проповідь. Віруючі відвернули свої лиця від грішниці, а єпископ. Нонн довго дивився їй в слід. Вражений зовнішньою красою Пелагії і передбачаючи в ній духовну велич, сявтитель в своїй келії довго милився Богу за грішницю, жаліючи при цьому, що убогість одіяннь його душі не може зрівнятися з пишністю одягу і красою блудниці.

На слідуючий день, коли святитель Нонн повчав у храмі про майбутній Суд і відплату, увійшла Пелагія. Повчання так подіяло на неї, що вона, вражена страхом Божим, обливаючись покаянними слізьми, просила святителя про Хрещення. Бачачи щире та повне розкаяння Пелагії, єпископ Нонн хрестив її.

Вночі Пелагії явився диявол, умовляв її повернутися до колишнього життя. У відповідь свята сотворила молитву, осінила хресним знаменням, і диявол щез. Зібравши свої коштовності, преподобна Пелагія принесла їх єпископу Нонну. Святитель звелів роздатиїх біднимс зі словами: « Нехай буде розумно зібране нечесно зібране». Після цього свята оділа на себе волосяницю і пішла на в Єрусалим на елеонську гору. Там вона до кінця свого життя подвизалась під чоловічим ім’ям Пелагій і досягнула великих духовних даруваннь.

Преподобний Трифон , архимандрит Вятський
s2013003tПреподобний Трифон, походив від благочестивих батьків, які жили в Архангельській губернії. Коли батьки забажали одружити Трифона, то він, з юних літ відчуваючи покликання до чернечого життя, таємно пішов з дому в місто Устюг, де оселився в приходського священика, постійно перебуваючи в пості та молитві. Потім він жив у містечку Орлеці біля церкви, переносячи голод та холод, а звідти прийшов в Пискорську обитель на річці Камі. Тут преподобний Трифон прийняв постриг від ігкмена Варлаама. 22-літній чернець не пропускав жодної служби і ніс тяжкий послух в пекарні. Коли він тяжко захворів, йому явився святитель Миколай, і зціливши його укріпив у подвизі.

Шукаючи усамітнення преподобний пішов до усті річки Мулянки і оселився на місці, де зараз знаходиться місто Пермь. Тут він навернув до Христа язичників-остяків і вуглів. Потім преподобний Трифон пішов на річку Чусовую і заснував там монастир на честь Успіння Пресвятої Богородиці. В 1580 році він прийшов до міста Хлинова Вятської губернії, також заснував там Успенський монастир, і був поставлений на архимандрита. Будучи суворим подвижником, він носив на тілі волосяницю і тяжкі вериги. Душа старця бажала просвітлення заблудлих святлом Христової віри. Цій святій справі він віддавав всі свої сили. Перед упокоєнням преподобний Трифон написав заповіт, в якому говорилось: « Зібране у Христі стадо, отці і браття! Послухайте мене грішного. Хоча я грубий та гірший за всіх, але Бог і Пречиста Матір Його дозволили мені, убогому, керувати домом Своїм. Молю вас, для Бога і Пречистої Матері Його, майте духовну любов між собою. Без неї ніяка чеснота неє повною перед Богом. Уста Христовіпромовили до учеників: « Любіть один одного»( Ін.13,34). За словами апостола Павла: « носіть тягарі один одного»( Гал.6,2). Не осуджуйте перед Богом один одного, чи в храмі, чи в келії, чи на одинці чи в спілкуванні з братією. Келкйні молитви звершуйте зі страхом. А церковного співу ніколи не пропускайте; хоч би і справа яка була, біжи до церкви Божої на духовний спів. Спочатку віддавайте Боже Богу, а потім виконуйте інші справи».Прреподобний Трифон відійшов до Господа в глибокій старості у 1612 році. Похований у заснованій ним Вятській обителі.

Преподобна Таїсія
Mernaja_ikona._Svjataja_Taisija_Egipetskaja_so_svjatymi_Andreem_Преподобнатаїсія була вихована матір’ю в дусі далекому від християнського благочестя, вела порочне, розпусне життя. Вона славилась красою, і багатьох спокушала на гріховний шлях.

Слух про блудницю таїсію, розійшовся по всьому Єгипту і дійшов до старця Пафнутія, строгого подвижника, який навернув до спасіння багатьох заблудлих. Перевдягнувшись у світську одіж Пафнутій прийшов до Таїсії і попросив призначити йому побачення де не тільки люди, але й Сам Бог не побачив би їх. Таїсія відповіла, що це не можливо, тому що Бог скрізь присутній, все бачить і знає. Побачивши в її душі іскорку страху Божого старець відкрився їй. Він показав всю тяжкість і бруд її гріхів, розповів, що чекає її, яку відповіть вона змушена буде дати на Страшному Суді.

Слова святого так надихнули грішницю, що вона, зібравши всі свої багатства, накопичені безсоромним шляхом, спалила їх на міській площі і разом зі старцем пішла в монастир, де три роки повела в затворі. Повернувшись на схід Таїсія безперестанно повторювала коротку молитву: « Ти, що сотворив мене! Помилуй мене!». « З тієї хвилини, як я увійшла в келію, всі гріхи мої постійно були перед моїми очима, і я обливалась слізьми згадуючи їх», - говорила преподобна Таїсія старцю перед кончиною. « Саме за це Господь і помилував тебе, а не за строгість затвору»,- відповів їй старець Пафнутій.

Сергій i Вакх , свв.мучч.

Сергій і Вакх походили з Риму і були знаменитими полководцями за цісаря Максиміліана. Хоча цісар і дуже любив їх однак, коли дізнався, що вони християни, не пожалів їх, а наказав негайно зректися віри в Ісуса Христа. Коли Сергій і Вакх привселюдно підтвердили свою віру у Христа Спасителя, то цісар наказав позбавити їх всіх прав, одягнути в жіноче вбрання і з ланцюгами на шиї водити по місті. Потім відіслав їх до відомого на той час мучителя - Антіоха.

Антіох наказав кинути обох до в'язниці, а на другий день наказав розпростерти Вакха на землі і бити так жорстоко, що серед тої муки, коли тіло було цілком пошматовано, святий мученик передав свою душу в руки Всевишнього.

Другого дня наказав мучитель, щоб Сергія взули в чоботи, в яких були набиті цвяхи, і вести до Розафії, що в Сирії. Там Сергія і вбили мечем.

Пам'ять про святих мучеників була у великій пошані на цілому християнському сході, в Єгипті і на цілому Заході. За часів Костянтина Великого мощі св. Вакха були перенесені до Розафії і поставлені при мощах св. Сергія, а над їхнім гробом збудовано величезну святиню. З усіх сторін горнулись прочани до їх гробу, шукаючи допомоги і оздоровлення. Навіть погани шанували свв. Сергія і Вакха, а місто Розафія перейменовано в Сергіополь. Коли перський цар Хозрай І в 544р. взяв місто в облогу, то жителі готові були віддати все, що мали, аби зберегти мощі святих і Хозрай змушений був відступити, бо на мурах міста побачив величезне військо, яке очолювали два мужі, одягнені в світлу одежу. Сиділи вони верхи на білих конях.

Цісар Юстиніан Великий пожертвував церкві в Сергіополі дорогоцінний хрест, а в Царгороді збудував величний храм в честь святих мучеників. Згодом до цього храму перенесли голови свв. Сергія і Вакха.

Вони постраждали за Христа в 305 році.

Хома (апостол)

Худ. Рембрандт, Переконання Святого Хоми.

На це рідко звертають увагу, але Індія – одна з найдревніших християнських країн світу.
Святий апостол Тома (Фома) прибув в південно-західну Індію (штат Керала) орієнтовно у 52 р. н.е. та розпочав євангелізацію. В Індії до цього часу діє найдревніший християнський храм світу – церква Thiruvithamcode Arappally ("Королівська церква" або церква св. Марії у штаті Таміл Наду, належить сірійській православній громаді), побудована св. Томою у 57 р. н.е.
Згідно з переказами, св. Тома навернув в Індії у християнство близько 17 тис. осіб, включаючи, крім представників місцевої єврейської спільноти, членів усіх 4 індійських варн. Згідно з манускриптом 3 ст. н.е. "Діяння Томи" ('Acts of Thomas'), св.Тома також навернув одного з місцевих правителів (Gudnaphar, див. також Gondophares).
З того часу християнство в Індії не згасало. Наступний активний етап євангелізації розпочався з прибуттям до Гоа св.Франциска Ксав'єра –"апостола Сходу", одного з засновників Ордену Ісуса (ієзуїтів), першого місіонера Японії.
Що стосується св.Томи, то його часто називають "невіруючим", оскільки він любив дива і вважав їх найпереконливішим доводом могутності віри; спочатку апостол не повірив розповідям інших учнів про воскресіння Ісуса Христа. Лише коли восьмого дня після воскресіння Господь явився йому і показав Свої рани, він вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20, 28). На це Ісус відповів йому відомими словами: "Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!" (Ін.20.29).
Зідно з "Діяннями Томи", спочатку апостол не хотів приймати свою "східну місію", але Господь змусив до цього свого впертого учня, підлаштувавши обставини так, що його подорож до Індії стала невідворотною.
Апостола Тому також називають "близнюком" (дідім, Didymus), оскільки зовні він був схожий на Ісуса. Вважається, що св.Тома загинув смертю мученика – у 72 р. н.е. його вбили списом вороже налаштовані до нього особи. Останні роки життя апостол проповідував і жив у печері на пагорбі Pirungi malai (зараз гора св.Томи) поблизу Ченная (Таміл Наду). Крім всього іншого, на згадку про апостола в Індії залишилися "хрести св. Томи", які мають особливу форму (див. зображення нижче).


Відтак, християнська церква Індії давніша, ніж у більшості "традиційних" християнських держав Європи.

P.S. Згідно з переписом 2001 р., в Індії нараховувалося 24,08 млн. християн, з них понад 2 млн. православних. Вважається, що неофіційна цифра може бути значно вищою. Християнство – 3-я найпоширеніша релігія в країні, кількість його послідовників стало зростає.

ДЕВ’ЯТНИЦЯ ДО ЦАРЯ-ХРИСТА

    Дев'ятниця до Ісуса Христа – Царя всього світу
    (у важливих потребах)

О мій Боже, для Тебе живу, в Тебе вірю, на Тебе покладаю всю надію і Тобі віддаюся.
Ісусе Христе! Вислухай мене, бо Ти все можеш.
Надихни мене, керуй мною, зміцни мене, улагідни мене, борони мене, заслони мене, провадь мене, потіш мене, благослови мене, вчи мене, освіти мене, перестережи мене, заспокій мене, прости мені, спаси мене.
О найсолодший Ісусе, будь мені не Суддею, а Спасителем.
Амінь



Коротке пояснення:  Хто відмовить цю дев'ятницю один раз – врятує одну душу та винагородить Господові за 1000 прокльонів.