Святий Григорій Чудотворець

  • 13.10.13, 10:56

Святий Григорій Чудотворець

Святий Григорій Чудотворець, відомий теж як Григорій Неокесарійський (англ. Gregory Thaumaturgus, Gregory the Wonderworker, † 270) — ранньо-християнський святий, єпископ Нової Кесарії (столиці Понту в Малій Азії), чудотворець.

Святий Григорій Неокесарійський народився у знатній поганській родині в місті Новій Кесарії в Малій Азії. До Христової віри Григорій навернувся у 238 році, а незабаром його висвятили на єпископа його рідного міста, і займав він цю посаду тридцять років. Люди у його єпископській столиці були дуже грішними, у місті було лише сімнадцять християн, тож Григорій з великою ревністю взявся до духовної праці над наверненням поган. Бог наділив Григорія даром чудотворення і він молитвою лікував недужих, водночас навертаючи їх до правдивої віри. Коли відновилось переслідування християн, владика переховувався в горах. У 264 році відбувся в Антіохії Собор, на якому Григорій разом з іншими єпископами засудив єретичне вчення єпископа Павла зі Самосати.

У життєписі Григорія записано, що перед смертю він поцікавився, скільки в місті залишилося поган - виявилося, що тільки сімнадцять. Помер Григорій Новокесарійський 270 року. Згодом його святі мощі перенесли до монастиря в Калябрії в Південній Італії.

12 октября. Преподобный Кириак отшельник

  • 12.10.13, 18:03

12 октября. Преподобный Кириак отшельник

http://vk.com/video174147137_166253285?list=d8929730edded891a6

Преподобного Кириака отшельника

   Преподобный Кириак, Коринфянин, сын священника, восемнадцати лет от роду (около 465 года) тайно от родителей отправился в Иерусалим и, обойдя св. места, перезимовал в одном монастыре близ Сиона, а потом пошел в пустынную лавру преп. Евфимия (20 января), который, испытав, постриг в иночество и послал на Иордан к преп. Герасиму (4 марта). Герасим велел ему жить в общем монастыре на различных послушаниях. По смерти же преп. Герасима (475 года), Кириак возвратился в лавру преп. Евфимия (умершего несколько прежде) и испросил у игумена Илии позволения жить в уединенной келье. Это было на двадцать седьмом году возраста его. Он имел собеседником только монаха Фому, совершенного житием, но и с тем скоро разлучился. Ибо посланный в Египет по монастырским делам, Фома был удержан Александрийским патриархом Тимофеем и посвящен во епископа Абиссинии. Десять лет пробыл он в лавре и сделан был диаконом; затем, по случаю раздора между монахами, удалился в монастырь Сукийский (Ветхую Лавру), где, только после четырехлетнего искуса, допущен к диаконскому служению, а через три года после сего и пресвитерства удостоен. Пробыв тут тридцать лет, семидесятилетний Кириак удалился на безмолвное житие в пустыню и провел там 15 лет. Затем возвратился в Сукийскую обитель и преставился тут, более 107 лет от роду, в 557 году.

По житиям Филарета Черниговского

Преподобный Харитон Исповедник

  • 11.10.13, 20:57

Преподобный Харитон Исповедник

Преподобный Харитон Исповедник пострадал в Иконии во время одного из гонений на христиан при императорах Галерии (305 - 311), Максимиане (305 - 313) или Ликинии (311 - 324). В исповедническом подвиге его укреплял благодатный пример святой первомученицы Феклы (память 24 сентября), уроженки его родного города, память которой он особенно глубоко чтил. Святой Харитон мужественно обличил языческих богов и твердо исповедал веру в Единого Истинного Бога - Христа-Спасителя. Святой Исповедник претерпел жестокие мучения, но, по Промыслу Божию, остался жив. Когда гонения утихли, святой был освобожден из заключения и всю свою жизнь посвятил служению Господу. Направляясь в Иерусалим на поклонение святым местам, он попал в руки разбойников. Они связали его и бросили в пещеру, намереваясь затем убить, а сами поспешили на промысел. В ожидании смерти святой горячо молился, благодарил Бога и просил Его сотворить с ним по воле Своей. В это время в пещеру заползла змея и стала пить вино из стоявшего там сосуда, отравила его своим смертоносным ядом. Вернувшись в пещеру, разбойники напились отравленного вина и все до одного погибли. Преподобный Харитон, воздав благодарение Богу, стал подвизаться на месте своего чудесного спасения. Награбленное разбойниками золото он раздал нищим и в монастыри, а в разбойничьей пещере устроил церковь, вокруг которой со временем образовался монастырь - знаменитая в Палестине Фаранская Лавра. Преподобный Харитон сам составил строгий устав для своей обители. Стремясь к уединению, преподобный ушел дальше в пустыню, но и там не отвергал тех, кто нуждался в его духовном руководстве, и основал еще две обители - Иерихонскую и Сукийскую, именуемую "Ветхой Лаврой". В конце жизни преподобный Харитон подвизался в пещере на горе, близ Сукийской обители, но не оставлял руководства братией всех трех основанных им обителей. По преданию, преподобный Харитон составил чин иноческого пострижения. Скончался преподобный Харитон Исповедник в глубокой старости и был погребен, по его завещанию, в Фаранской обители, в церкви, построенной на месте разбойничьей пещеры.

мч. Калістрата і дружини його

  • 10.10.13, 21:19

мч. Калістрата і дружини його

За правління імператора Діоклетіана в полку воєводи Персентина служив у кінці III ст. християнський вояк Калістрат. Якось його товариші почули, що він у молитві декілька разів промовив Ісусовк ім’я. Вони донесли про це воєводі, який намагався примусити Калістрата принести жертву поганським божкам. Але Калістрат не заплямував своєї душі ідолопоклонством. Тому його почали мучити різними способами.

Завдяки мужності Калістрата і його молитві за мучителів 49 вояків увірували у Христа. Тоді воєвода наказав Калістрата і новонавернених вояків зарубати мечем. Після цього до Христової віри навернулося ще 135 вояків. Щоб не довести до бунту цілого полку, цих новонавернених християн воєвода залишив у спокої. Вони поховали тіла 50 святих мучеників, а над їхнім гробом згодом збудували церкву.

Святий апостол Іоан Богослов

  • 09.10.13, 21:56

Святий апостол Іоан Богослов

9 жовтня Православна Церква вшановує пам'ять апостола і євангелиста Іоана Богослова (поч. ІІ).

Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов був сином Зеведея і Саломії - дочки святого Йосифа Обручника. Одночасно зі своїм старшим братом Яковом він був покликаний Господом нашим Ісусом Христом до числа Своїх учнів на Генісаретському озері. Залишивши свого батька, обидва брати пішли за Господом. Апостола Іоана особливо любив Спаситель за жертовну любов і велику чистоту. Після свого покликання апостол не розлучався з Господом і був одним з трьох учнів, яких Господь особливо наблизив до Себе. Святий Іоан Богослов був присутній при воскресінні Господом дочки Яіра і Преображення Господнього на горі Фавор.

Під час Таємної Вечері він сидів при столі поруч з Господом і за знаком апостола Петра, припавши до грудей Спасителя, запитав про ім’я зрадника. Апостол Іоан йшов вслід за Господом, коли Його, зв’язаного, вели з Гефсиманського саду на суд беззаконних первосвящеників Анни і Каяфи, він же перебував у архієрейському дворі при допитах свого Божественного Вчителя і невідступно слідував за Ним Хресним шляхом, засмучений всім серцем. Біля підніжжя Хреста він плакав разом з Божою Матір’ю і почув звернені до Неї з висоти Хреста слова розп’ятого Господа: “Жінко, ось син твій” і до нього: “Ось Мати твоя” (Ін. 19, 26, 27). З того часу апостол Іоан, як люблячий син, дбав про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до Її Успіння, нікуди не відлучаючись з Єрусалиму.

Після Успіння Божої Матері апостол Іоан, за жеребом, що випав йому, вирушив у Ефесу та інших Малоазійських міст для проповіді Євангелія, взявши з собою свого учня Прохора. Вони вирушили в дорогу на кораблі, який потонув під час сильної бурі. Всі мандрівники були викинуті на суходіл, лише апостол Іоан перебував у морській безодні. Прохор гірко ридав, втративши свого духовного отця і наставника, і пішов до Ефесу сам. На чотирнадцятий день шляху він стояв на березі моря і побачив, що хвиля викинула на берег людину. Підійшовши до нього, він впізнав апостола Іоана, якого Господь зберігав живим чотирнадцять днів у морській глибині.

Вчитель і учень відбули в Ефес, де апостол Іоан невпинно проповідував поганам про Христа. Його проповідь супроводжувалася численними і великими чудами, так що кількість тих, хто увірували збільшувалася з кожним днем. В цей час почалося гоніння на християн імператора Нерона (56 - 68). Апостола Іоана відвели на суд в Рим. За сповідання віри в Господа Ісуса Христа апостол Іоан був засуджений до смерті, але Господь зберіг Свого обранця. Апостол випив дану йому чашу зі смертельною отрутою і лишився живим, потім вийшов неушкодженим з котла з киплячим олією, у який був кинутий за наказом мучителя.

Після цього апостола Іоана заслали в ув’язнення на острів Патмос, де він прожив багато років. Дорогою до місця заслання апостол Іоан здійснив багато чудес. На острові Патмос проповідь, що супроводжувалася чудесами, привернула до нього всіх мешканців острова, яких апостол Іоан просвітив світлом Євангелія. Він вигнав численних бісів з бовванів капищ і зцілив багато хворих. Волхви різними бісівськими впливами чинили великий спротив проповіді святого апостола. Особливо страшив усіх пихатий волхв Кінопс, вихвалявся тим, що доведе до загибелі апостола. Але великий Іоан , «Син Громів»,- як називав його Сам Господь, силою благодаті Божої, що діяла через нього, зруйнував всі хитрощі бісівські, на які сподівався Кінопс, і гордий волхв безславно загинув у морській безодні.

Апостол Іоан пішов зі своїм учнем Прохором на пустельну гору, де наклав на себе триденний піст. Під час молитви апостола гора захиталася, загримів грім. Прохор у страху впав на землю. Апостол Іоан підняв його і наказав записувати те, що він буде говорити. “Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!” (Одкр. 1:8), - звіщав Дух Божий через святого апостола. Так близько 67 року була написана Книга Об’явлення (Апокаліпсис) святого апостола Іоана Богослова. У цій книзі розкриті таємниці доль Церкви та кінця світу..

Після тривалого заслання апостол Іоан отримав свободу і повернувся в Ефес, де продовжував свою діяльність, навчаючи християн остерігатися лжеучителів, та їх лжевчень. Близько 95 року апостол Іоан написав в Ефесі Євангеліє. Він закликав усіх християн любити Господа, і один одного і цим сповнити заповіді Христові. Апостолом любові називає Церква називає Іоана Апостолом любові бо він постійно навчав, що без любові людина не може наблизитися до Бога.

У трьох Посланнях, написаних апостолом Іоаном, йдеться про значення любові до Бога і ближніх. Вже в глибокій старості, дізнавшись про хлопця, що зійшов зі шляху істинного, і зробився ватажком зграї розбійників, апостол Іоан пішов шукати його в пустелю. Побачивши святого старця, винний став ховатися, та апостол побіг за ним і благав його зупинитися, обіцяючи гріх юнака взяти на себе, аби той покаявся і не нищив своєї душі. Зворушений теплотою любові святого старця, юнак справді покаявся і виправив своє життя.

Святий апостол Іоан помер у віці ста з лишком років. Він набагато пережив всіх решту очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земного шляху Спасителя.

Коли настав час відходу апостола Іоана до Бога, він вийшов за межі Ефесу з сімома своїми учнями і наказав приготувати для себе в землі хрестоподібну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись не послухатися, виконали його наказ. Вони закрили обличчя святого платом і закопали могилу. Дізнавшись про це, решта учнів апостола прийшли до місця його поховання та розкопали могилу, але нічого в ній не знайшли.

Щороку з могили святого апостола Іоана 8-го травня виступав тонкий порох, який вірні збирали і уздоровлювалися ним від хвороб. Тому Церква святкує пам’ять святого апостола Іоана Богослова, крім 9 жовтня, ще й 8 травня.

Господь дав своєму улюбленому учневі Іоану та його братові ім’я “синів грому” - провісника страшного в своїй очисній силі небесного вогню. Цим самим Спаситель вказував на полум’яний, вогненний, жертовний характер християнської любові, проповідником якої був апостол Іоан Богослов. Орел - символ високого польоту Богословської думки - іконографічний знак євангелиста Іоана Богослова. Назву Богослова Свята Церква дала з учнів Христових тільки святому Іоану, тайноспоглядачу Задуму Божого.

Апостол и Евангелист Иоанн Богослов

  • 09.10.13, 21:01

Апостол и Евангелист Иоанн Богослов

Святой апостол и Евангелист Иоанн Богослов занимает особое место в ряду избранных учеников Христа Спасителя. Нередко в иконографии апостол Иоанн изображается кротким, величественным и духоносным старцем, с чертами девственной нежности, с печатью полного спокойствия на челе и глубоким взором созерцателя неизреченных откровений. Другая главная особенность духовного облика апостола открывается через его учение о любви, за которое ему по преимуществу усвоено наименование Апостола любви. Действительно, любовью пронизаны все его писания, основная мысль которых сводится к понятию, что Бог в Своем существе есть Любовь (1 Ин. 4, 8). В них он останавливается преимущественно на проявлениях неизреченной любви Бога к миру и человеку, на любви своего Божественного Учителя. Он постоянно увещевает учеников к взаимной любви.

Служение Любви - весь жизненный путь апостола

Ему были свойственны спокойствие и глубина созерцания в сочетании с горячей верностью, нежная и безграничная любовь с пылкостью и даже некоторой резкостью. Из кратких указаний Евангелистов видно, что он обладал в высшей степени пылкой натурой, сердечные порывы его иногда доходили до такой бурной ревности, что Иисус Христос вынужден был умерять их, как несогласные с духом нового учения (Мк. 9, 38 - 40; Лк. 9; 49 - 50: Лк. 9, 54 - 56) и назвал апостола Иоанна и его родного брата ИаковаЖитие.. Апостол Иаков Зеведеев.Икона. Апостол Иаков ЗеведеевМолитвыХрам св. ап. Иакова Заведеева (Казанской иконы Божией Матери) в Казенной слободе "сынами грома" (Воанергес). В то же время он обнаруживает редкую скромность и, несмотря на свое особенное положение среди апостолов как ученика, которого любил Иисус, он не выделялся из ряда других учеников Спасителя. Отличительными чертами его характера были наблюдательность и восприимчивость к событиям, проникнутые тонким чувством послушания воле Божией. Полученные извне впечатления редко обнаруживались в его слове или действии, но сильно и глубоко проникали во внутреннюю жизнь святого Апостола. Всегда чуткий к другим, он болезновал сердцем о погибающих. Апостол Иоанн с благоговейным трепетом внимал Богодухновенному учению своего Учителя, исполненному благодати и истины, в чистой и возвышенной любви созерцая Славу Сына Божия. Ни одна черта из земной жизни Христа Спасителя не ускользнула от проницательного взора апостола Иоанна, ни одно событие не прошло, не оставив глубокого следа в его памяти, поэтому в нем сосредоточились вся полнота и целостность человеческой личности. Такой же целостностью обладали и мысли апостола Иоанна Богослова. Для него не существовало раздвоенности. По его убеждению, где нет полной преданности, там нет ничего. Избрав путь служения Христу, он до конца жизни совершал его с полнотой и безраздельной последовательностью. Апостол Иоанн говорит о всецелой преданности Христу, о полноте жизни в Нем, поэтому и грех рассматривается им не как слабость и поврежденность человеческой природы, а как зло, как отрицательное начало, совершенно противоположное добру (Ин. 8, 34; 1 Ин. 3, 4; 1 Ин. 3, 8 - 9). По его воззрению, можно принадлежать или Христу или дьяволу, среднего, неопределенного состояния быть не может (1 Ин. 2, 22; 1 Ин. 14, 3). Поэтому он служил Господу с безраздельной любовью и самоотверженностью, отвергая все, что принадлежит исконному врагу человека, врагу истины и родоначальнику лжи (1 Ин. 2, 21 - 22). Чем сильнее он любит Христа, тем сильнее ненавидит антихриста; чем больше он любит истину, тем больше ненавидит ложь, - свет исключает тьму (Ин. 8, 12; Ин. 12, 35 - 36). Этим проявлением внутреннего огня любви он свидетельствовал с особой силой духа о Божестве Иисуса Христа (Ин. 1, 1 - 18; 1 Ин. 5, 1 - 12).

Апостолу Иоанну было определено выразить последнее слово Божественного Откровения, вводящего в сокровеннейшие тайны внутренней Божественной жизни, ведомые только вечному Слову Божию, Единородному Сыну.

Истина отображена в его уме и слове, потому что он чувствует и сердцем постигает ее. Он созерцает вечную Истину и как видит, так и передает своим возлюбленным чадам. Апостол Иоанн просто утверждает или отрицает и всегда говорит с абсолютной точностью (1 Ин. 1, 1). Он слышит голос Господа, открывающего ему то, что Сам Он слышит от Отца.

Богословие апостола Иоанна уничтожает границу между настоящим и будущим. Наблюдая настоящее, временное, он не останавливается на нем, а переносит свой взор к вечному в прошедшем и к вечному в будущем. И поэтому он, призывая к святости жизни, торжественно провозглашает, что "всякий, рожденный от Бога не согрешит" (1 Ин. 5, 18; 1 Ин. 3,9). В общении с Богом истинный христианин причастен жизни Божественной, поэтому будущее человечества совершается уже на земле. В изложении и раскрытии учения о Домостроительстве спасения Апостол Иоанн Богослов переходит в область вечно настоящего, в котором Небо сошло на землю и обновленная земля освещается Светом Небесной Славы.

Так галилейский рыбак, сын Зеведея, стал Богословом, возвестившим через Откровение тайну миробытия и судьбы человечества.

Празднование 8 мая святому апостолу Иоанну Богослову установлено Церковью в воспоминание ежегодного исхождения в этот, день на месте его погребения тончайшего розового праха, который собирали верующие для исцелений от различных болезней.

Преподобная Евфросиния Александрийская, нареченная Измарагдом

  • 08.10.13, 20:44

Память 25 сентября/ 8 октября

Преподобная Евфросиния Александрийская, нареченная Измарагдом

Родом из города Александрии, она 18-ти лет тайно оставила родительский дом и поступила в мужской монастырь под именем евнуха Измарагда. Не догадавшись, что перед ним девица, игумен отвел ей уединенную келью, где святая Евфросиния подвизалась много лет. Здесь она, по словам Церкви, “дева сущи душею и телом”, но “муж разумом и верою”, побеждала целомудрием и “огнем воздержания” все вражеские ухищрения и демонские прилоги. Угасив страсти и преумножив плоды добродетелей, она достигла высоты совершенства.

Отец же святой Евфросинии Пафнутий, скорбя о пропавшей дочери и ища утешения, много раз приходил к игумену обители, где она тайно подвизалась. Однажды игумен привел Пафнутия к молодому подвижнику Измарагду, который отличался своими бдениями и трудами. Отец долго беседовал с иноком, лицо которого было скрыто спущенным клобуком, но так и не узнал в нем своей дочери.

Тридцать восемь лет несла в монастыре свой подвиг Евфросиния, “блистая добродетелей красотами”. Перед своей блаженной кончиной (ок. половины V в.) она открылась отцу, и святой Пафнутий, раздав все имение, поселился в той келье, где спасалась его дочь, и подвизался здесь до самой своей кончины 20 (или 28) лет (память 15/ 28 февраля).

Вервиця – це щоденна розмова з Богом через Марію

  • 07.10.13, 21:16

Вервиця – це щоденна розмова з Богом через Марію

7 жовтня Католицька Церква обходить спомин Пречистої Діви Марії - Цариці Св. Вервиці. Цей спомин був встановлений на згадку перемоги християнського флоту над турецькими військами, отриманої під Лепанто (над Коринтською затокою) 7 жовтня 1571р. Турецький султан Селім II мав на меті підкорити всю Європу і впровадити в неї мусульманську віру.

Тодішній Папа Римський св. Пій V, домініканець, гарячий шанувальник
Божої Матері, почувши про війну, що наближається, зі сльозами на очах під час молитви на вервиці просив у Марії про опіку. Тоді отримав видіння: йому здалося, що він опинився на місці битви під Лепанто. Побачив величезний флот, що готується до нападу. Над ним побачив Марію, що дивилася на нього спокійним поглядом. Несподівана зміна напрямку вітру зробила неможливим напад мусульман, і посприяла християнському флоту. Вторгнення турків у Європу вдалося зупинити.

Перемога була великою. Пій V, свідомий, кому завдячує чудесну перемогу, зробив день 7 жовтня святом Божої Матері Цариці Св. Вервиці і дозволив його обходити в тих церквах, де існували Спільноти вервиці. Папа Климент XI у подяку за перемогу над турками, отриману під Белградом в 1716 р., поширив це свято на всю Церкву. У році 1883 Лев XIII ввів до Лоретанської літанії
заклик "Царице святої Вервиці - молися за нас", а через два роки рекомендував, щоб в церквах відмовляли вервицю протягом цілого жовтня.

"В кінці моє Непорочне Серце затріумфує. Моліться на вервиці"

Наскільки актуальне прохання Фатімської Пані, особливо зараз, у жовтні! Жовтень - це місяць, особливо посвячений Пресвятій Діві Святої Вервиці. Божа Мати невпинно вказує на вервицю, яка, як Сама стверджує, є достатньою зброєю проти зла. Вона має бути нашим порятунком. Слуга Божий Йоан Павло II у своїх роздумах неодноразово закликав, щоб зробити цю гарну молитву принаймні частішою, якщо не щоденною, бо вона є діалогом з Богом через Марію.

Псалтир Марії

Відколи св. Домінік (1170-1221) установив вервичне набоженство і аж до 1460р., воно називалося "Псалтир Ісуса і Пресвятої Діви". Можливо тому, що він містить у собі таку ж кількість Ангельських Привітань, як і псалмів Псалтир Давида, а може тому, що прості і неграмотні люди, які не вміють читати Псалтир Давида, одержують з молитви на Вервиці плоди, рівні тим, які мають з читання Псалмів Давида.

Вони отримують навіть щедріші плоди передусім тому, що Ангельський Псалтир зродив плоди шляхетніші, тобто Втілене Слово, Псалтир же Давидів його тільки пророкував. Як дійсність досконаліша за модель, а тіло - за тінь, так, мабуть, Псалтир Пресвятої Діви довершеніший за Давидів, бо був лише його тінню і образом. Окрім того, Псалтир Пресвятої Діви або Вервиця, що складається з "Отче наш" і "Богородице Діво" був створений на прославу Пресвятої Тройці.

Псалтир Ісуса і Пресвятої Діви складається з трьох корон по п'ять десятків кожна і має за мету:

1. Вшановувати Три Особи Пресвятої Трійці.

2. Розважати про життя, смерть і славу Ісуса Христа.

3. Наслідувати тріумфуючу Церкву.

4. Брати за взірець три частини Псалтиря Давидового, перша части на якого стосується життя очищувального, друга - життя просвітлюючого і третя - життя об'єднуючого.

5. Наповнити нас ласками у цьому житті, миром у годині смерті та славою у вічності.
Вінець троянд

Відколи блаженний Алан де Рупе (1428-1475) відродив почитання набоженства, в народі, котрий є голосом Божим, це набожество було назване "Вервицею", ("Розарій" чи "Рожанець", що означає вінець троянд). Тож скільки разів побожно відмовляється Вервиця, стільки ж разів вкладається на голову Ісусові та Марії вінець зі ста п'ятдесяти білих і шістнадцяти червоних троянд Неба; троянд, які ніколи не втратять ані своєї свіжості, ані своєї привабливості.

Пресвята Діва прийняла і вподобала собі цю назву - Вервиця, наголошуючи багатьом Своїм шанувальникам на тому, що скільки "Богородице Діво" промовили б на її честь, стільки пожертвували б їй найчарівніших троянд, і скільки повторили б Вервиць, стільки б було вінців троянд. Брат Альфонс Родрігес з Товариства Ісуса молився на Вервиці з такою ретельністю, що нерідко було видно, як з кожною молитвою "Отче наш" виходила з його уст червона троянда і з кожною "Богородице Діво" - біла троянда, однаково прекрасні і запашні.

Хроніки св. Франциска розповідають, що один молодий монах мав звичку, щодня перед обідом чигати молитви-коронки до Пресвятої Діви.

Одного разу він не встиг помолитися, а вже пролунав сигнал йти до столу, тоді попросив наставника, щоб дозволив йому все ж таки помолитися, перш ніж сяде обідати. Отримавши дозвіл, подався до келії. Позаяк довго його не було, наставник послав одного з братів, покликати його. О, диво! Той побачив його, осяяного небесним світлом і Пресвяту Діву з двома ангелами. З його вуст за кожним "Богородице Діво" виходила прекрасна троянда, яку обережно підхоплювали ангели і оздоблювали нею голову Пресвятої Діви, що з задоволенням приймала таку шану. Ця картина вразила також і двох інших братів, яких післали з'ясувати причину запізнення. Пресвята Діва не зникла, аж поки монах не відмовив цілу коронку. Вервиця 150 "Богородице Діво", таким чином, є великим вінцем, Вервиця 5 "Отче наш"- малим вінком квітів або троянд небесних, покладених на голові Ісуса і Марії.

Троянда - це королева квітів, Вервиця - це троянда серед побожних практик.

Надзвичайна цінність святої Вервиці

Важко сказати, чи віддає перевагу Пресвята Діва Вервиці над іншими побожними практиками і як щедро винагороджує тих, які поширюють її. Однаково неможливо сказати, якою грізною Вона може бути щодо противників св. Вервиці. Найдорожчим у житті для св. Домініка було прославлення Матері Божої, проповідування її величі, заохочування усіх до почитання її Вервицею. У відповідь всемогутня Цариця Неба неустанно виливала на цього святого щедрі благословення: увінчала його праці тисячами чудес; щоразу, коли він просив про щось Бога, випрошувала йому це Своїм заступництвом. Ця чудесна ласка сприяла його перемозі над єресями альбігінсів і зробила патріархом великого Ордену.

Що можна розповісти про бл. Алана де Рупе, відновника того набоженства? Пресвята Діва удостоїла його неодноразово Своєю появою щоб навчити Його, як заслужити власне спасіння, стати добрим священиком, досконалим ченцем і послідовником Ісуса Христа. У спокусах і страшних переслідуваннях, яких він зазнав від сатани, що довели його до страшенного смутку і навіть до розпачу, Вона втішала його, розганяючи Своєю солодкою присутністю усі хмари темряви, Вона навчила його, як молитися на Вервиці та як можна осягнути досконалість.

Абат Трітеміус, учений Картагінець, мудрий Мартин Наварра та інші висловлюються про нього з великою пошаною. Він залучив до Братства Вервиці більше 100 000 осіб. Помер бл. Алан в Тунолі, у Фіандрах, 18 вересня 1475 року.

Диявол, заздрячи тим великим плодам, які збирав завдяки цьому набоженству бл. Томас від св. Йоана, славний проповідник Вервиці, зіслав на нього довгу і прикру хворобу, яку лікарі визнали за невиліковну. Якось уночі, коли він думав, що вже помирає, диявол з'явився до нього. Однак він, зносячи побожно очі до образу Пресвятої Діви, що висів над ліжком, заговорив до Неї з останніх сил: "Допоможи мені, підтримай мене, найсолодша Мати Моя!" І Матір Небесна взяла його за руку й мовила йому: "Не бійся, Томасе, сину Мій; приходжу підтримати тебе; встань, встань і далі проповідуй Мою Вервицю, як це робив досі; Я захищу тебе від усіх твоїх ворогів"

Почувши ці слова, диявол утік, а хворий, вставши цілковито здоровий, подякував Пресвятій Діві і почав знову проповідувати Вервицю з дивовижним успіхом.

Пресвята Діва прихильна не тільки до проповідників Вервиці. Вона чудово винагороджує і тих, хто власним прикладом заохочує інших до цього набоженства.

Король Альфонс, прагнучи, щоб уся його родина вшановувала Вервицею Пресвяту Матір, заохочував усіх до того власним прикладом, носячи при боці велику Вервицю. Однак читання молитов на ній не було обов'язковим, лише добровільним: завдяки чому увесь його двір почав побожно молитися на Вервиці.

Незабаром він переконався, як Пресвятій Матері подобається його побожний намір. Якось король важко захворів; вирішили навіть, що він помер. Та тільки його схопив трибунал Божий, як він побачив дияволів, які звинувачували його у багатьох злочинах, і Божого Суддю, що мав винести йому присуд вічної кари. Аж ось прийшла Матір Пресвята і заступилася за Альфонса. Дияволи поклали на
одну шальку терезів гріхи короля. Вона поспішила покласти на другу шальку велику Вервицю, яку Альфонс носив на її честь, а також Вервиці тих, кого своїм
прикладом заохотив до цього набоженства. Відразу ж та шалька переважила Пресвята Діва, дивлячись на Альфонса, ласкаво мовила до нього: "Випросила тебе у Сина, як нагороду за малу послугу, яку ти зробив Мені, носячи Вервицю, щоб ти жив ще кілька років; отож використай їх добре і чини покуту".

Отямившись, Альфонс вигукнув: "О, благословенна Вервице Пресвятої Діви, завдяки якій я уникнув вічної кари!" Незабаром він виздоровів. Відтак до кінця життя щоденно молився на Вервиці.

Нехай ті, які моляться до Пресвятої Діви, подумають про те, як залучити щонайбільше віруючих до Братства Вервиці, наслідуючи Святих і короля Альфонса! І тоді тут, на землі, втішатиметеся її милістю, а у призначений день отримаєте життя вічне.

Свята Рівноапостольна преподобномучениця Текля

  • 07.10.13, 21:06

Свята Рівноапостольна преподобномучениця Текля

Святу Теклю за участь у проповіді Євангелія названо рівноапостольною. Коли апостоли Павло і Варнава перебували в Іконії, вони зупинились у домі благочестивого Онисифора. Серед людей, які в ту пору відвідали будинок Онисифора, була донька знатних і багатих батьків Текля. На той час вона вже була заручена, але коли почула проповідь апостола Павла - таємно прийняла християнську  віру і вирішила не вступати в шлюб, а присвятити своє життя Богові. Після неодноразових страждань за Христа Текля поселилася в одному пустельному місці на горі. Свята зцілювала хворих і повчаннями навертала язичників. Там вона в молитві і добрих ділах прожила багато років, прославившись  строгим  і цнотливим життям. Померла св. Текля в глибокій старості, доживши до 90 років.

О, християнська душе...

  • 07.10.13, 20:57

О, християнська душе! Якщо ти не маєш у собі сили поклонятися Богові у дусі й правді (Йо. 4:23), якщо твоє серце ще не відчуває тепла й солодкого смаку в умовій і внутрішній молитві серця, то принеси в молитовну жертву те, що можеш, що відповідає твоїй волі, що співрозмірне твоїм силам. Але передусім нехай твої уста часто, безперервно призивають могутнє Ім'я Ісуса Христа. Це не становитиме великих труднощів, воно до снаги кожному! Крім того, цього вимагає і заповідь святого Апостола приносити завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його їм 'я (Євр. 13:15). Частота молитви неодмінно викличе навик і переміниться в натуру, захопивши згодом ум і серце. Уявімо собі, що людина буде невідступно сповняти цю єдину Божу заповідь про постійну молитву. Тим вона виконає усі заповіді, бо якщо б вона безперервно, завжди, під час усіх діл і занять молилася, тайно призивала Божественне Ім'я Ісуса Христа, хоча спочатку і без душевного тепла й ревности, можливо, навіть силоміць змушуючи себе до цього, - тоді б вона не мала вже часу осуджувати ближніх чи суєтно бесідувати або задовольняти низькі чуттєві потреби грішної людської природи. Кожна нечиста думка зустрічала б перешкоду в своєму розвиткові, кожне гріховне діло не обдумувалось би так плодовито, як в умі, сповненому марнотою цього світу; зменшились або й зовсім зникли б велемовність і пустослів'я, і кожна наша провина негайно очищувалася би благодатною силою часто призиваного Божого Імени. Багаторазове вправляння в молитві завжди відхиляло б душу від гріховних діл і притягало б її до найважливішого для неї заняття - з'єднання з Богом! Чи бачиш тепер, якою важливою і необхідною є кількість молитов? Частота в молитві - єдиний спосіб здобути чисту І правдиву молитву, найкраще і найдієвіше приготування до молитви і правильний шлях осягнути молитовну мету і спасіння!

Щоб ще більше переконатися в необхідності частої молитви, зверни увагу:

1. Кожне спонукання, кожна думка про молитву є діянням Святого Духа і голосом твого Ангела Хоронителя.

2. Ім'я ІсусаХриста, призиване в молитві, містить у собі самостійно існуючу благотворну силу, а тому:

3. Не бентежся розсіяністю або сухістю твоєї молитви, а терпеливо очікуй плоду від того, що часто призиватимеш Боже Ім'я. Не слухай невтаємниченого, нерозумного навіювання суєтного світу, нібито невідступне, але холодне призивання є безкорисним багатослів'ям... Ні! Сила Імени Божого й частота призивання дадуть результат свого часу! (з книги "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві")