Святая мученица Агафия

Сия мученица почитается в нашем простом народе заступницею от вреда огненного.

Она жила в Сицилии при безбожном гонителе христиан Декии и происходила от знатных родителей, воспитавших ее в истинном благо-честии. Наступило гонение Декия. Св. Агафия стала готовиться к муче-нической кончине. Правитель области Квинтиан, увлеченный красотою юной христианки, решил отвлечь ее от христианской веры и с этой целью поместил ее в дом одной язычницы-вдовы, проводившей бес-путную жизнь. Однако жизнь в языческом доме, среди веселья и роско-ши не расположила к себе св. Агафию. Не помогли также и увещевания языческой вдовы. Видя это, правитель задумал прибегнуть к более решительным мерам. Он стал допрашивать Агафию, почему она не кланяется идолам. Святая ответствовала:

— Ваши идолы не боги, а бесчувственные чурбаны, и сами вы рабы этих чурбанов.

Раздраженный Квинтиан подверг св. Агафию жестоким мучениям и затем заключил в темницу. Видя, однако, ее непреклонность, он велел рвать клещами ее грудь.

— Бесчувственный мучитель! — воскликнула Агафия. — Ты не сты-дишься отрезывать у женщины сосцы, которыми ты сам питался у своей матери...

Когда потом Агафию бросили в темницу, то ей явился апостол Петр и исцелил ее раны. Необычайный свет при этом озарил темницу; воины, испуганные этим, разбежались. Святая Агафия, однако, этим не воспо-льзовалась, покорно ожидая мученического венца.

На пятый день ее позвали опять к мучителю. Когда же она снова исповедала Христа, то мучитель велел насыпать на земле горячих углей и раскаленных черепиц и затем на их груду бросить нагую Агафию. Вдруг раздались удары землетрясения. Испуганный этим, а также возмущением граждан, правитель отправил Агафию опять в темницу, где святая и скончалась, пламенно помолившись Богу и возблагодарив Его за ту силу и терпение, с какою она переносила мучения.

На ее гробнице впоследствии была построена церковь стараниями ее почитателей —христиан.

Гнев Божий скоро поразил нечестивого мучителя Квинтиана. Когда он отправился на родину св. Агафии, в г. Палермо, чтобы взять себе ее имущество, то при одной переправе он упал в воду и утонул. Однажды на о. Сицилии началось извержение вулкана Этны. Жители острова взяли одежду с гробницы св. Агафии и держали ее против огня; извержение прекратилось. Это и послужило основанием для веры в помощь св. Агафии против бедствий от огня.

Жизнь этой мученицы научает нас терпеливо переносить все страдания и невзгоды жизни, не падать духом, не унывать, а надеяться на помощь Божию; она научает нас веровать, что страдания посылаются Богом для нашего же спасения.

Привіт.. ти знаєш що зараз відбувається на Євромайдані. Сьогодні загинуло 7 людей, і це ще не точна інформація. Дуже багато постраждалих. Зараз погрожують за 10-15 хв зачистку майдану. Прошу тебе долучися до спільної молитви за Україну. Твоя одна, але дійсно щира молитва спасе життя іншим і укріпить віру в те, що Україна- незалежна, незламна, і самостійна держава. Дуже тебе прошу долучися до акції. Розпочинаємо просто зараз. І надішли це всім друзям онлайн. Нехай вся Україна молиться за нашу свободу!!!!!!!

Житие прп. Исидора

Преподобный Исидор Пелусиот, отец и учитель Церкви, жил в IV–V вв. Родился он в Александрии, был сыном знатных родителей и родственником Александрийского архиепископа Феофила и его преемника святителя Кирилла. Одаренный блестящими способностями и получивший прекрасное светское образование, преподобный Исидор мог легко достигнуть высокого положения в обществе. Но душа его от юности стремилась к Божественной мудрости, открывающейся через добродетельную жизнь и исполнение Христовых заповедей. Уподобясь евангельскому купцу, ищущему хорошие жемчужины (Мф.13:45), он в молодые годы оставил родительский дом и ушел в обитель, находящуюся на Пелусиотской горе в Нижнем Египте, у реки Нила, и там принял постриг.

Преподобный Исидор «добре подвизася в царство Феодосия юнейшаго» (восточно-римский Император Феодосий II Малый, 408–450). Свои подвиги он совершал с таким пламенным горением духа, что вскоре снискал глубокое уважение братии, был избран ими настоятелем и, по их усердной просьбе, принял священный сан. Своим примером и наставлениями он побуждал братию подвизаться во благочестии, хранить безмолвие и скудость в пище, благотворить бедным.

Услышав о великом святителе Иоанне Златоусте, преподобный Исидор отлучился на время из обители и пришел в Константинополь, где слушал проповеди святителя Иоанна и так глубоко воспринял их в свою душу, что в дальнейшем в своих письмах и поучениях постоянно следовал им. По возвращении в свою обитель, преподобный Исидор продолжал свои подвиги, являя братии живой пример святой жизни.

Когда святитель Иоанн Златоуст за обличение Императрицы Евдоксии был незаконно низведен с кафедры и отправлен в дальнюю ссылку, преподобный Исидор безбоязненно встал на его защиту. Он неоднократно писал о святителе Императору Аркадию и архиепископу Феофилу, увещевая их прекратить гонение на великого светильника Церкви. После кончины святителя Иоанна Златоуста преподобный писал архиепископу Кириллу Александрийскому, преемнику архиепископа Феофила, чтобы имя святителя Иоанна Златоустого как исповедника за православную веру было внесено в церковные диптихи.

К преподобному Исидору обращались самые разные люди, спрашивая его советов, ему писали миряне и монахи, епископы, Патриархи, Император Феодосий. Историк Никифор Каллист (XI в.) сообщает, что число писем с ответами преподобного достигало десяти тысяч. В настоящее время их сохранилось 2090. В письмах преподобный Исидор бесстрашно обличал неправду, прославлял добродетели и святость, нелицеприятно указывал на недостатки, мудро разъяснял православные догматы и Священное Писание, изобличал ереси и нечестие, учил благочестию и подвижничеству.

Преподобный называл царицей добродетелей девство и призывал пастырей, обязанных по своему званию поучать жен, бдительно хранить свою душу чистой от чувственных помыслов, ибо иереи должны быть святее и чище живущих в пустынях. Подавая своей жизнью пример смирения, преподобный учил: при совершении добрых дел никто не должен думать, что исполнил какую-либо добродетель, но должен сожалеть о том, что так мало сделал угодного Господу. Из дошедших до нашего времени писем преподобного Исидора лишь немногие касаются догматических вопросов: он больше учил «практической философии», считая ее «основанием здания и самим зданием, логику же – украшением его, а созерцание – венцом здания».

Как пламенный ревнитель чистоты Православия, преподобный писал Императору Феодосию, чтобы тот созвал Вселенский Собор для осуждения ереси Нестория. В 431 году в городе Ефесе состоялся III Вселенский Собор, на котором была осуждена ересь и подтвержден догмат о двух естествах в Богочеловеке Господе Иисусе Христе и о почитании Приснодевы Марии истинною Богородицею.

Преподобный Исидор скончался в глубокой старости в своей обители около 436 года, глубоко почитаемый всей Церковью.

Праведні Симеон Богоприємець і Анна пророчиця

[прав. Симеон Богоприємець] Праведний Симеон Богоприємець був, одним з обранців Божих. Йому було повідомлено від Бога, що він не помре до того часу, поки в світ не прийде обіцяний Месія - Христос Господь. І ось одного разу праведний Симеон, ведений Духом Божим, прийшов до Єрусалимського храму. Це було в той самий день, коли Пречиста Діва Марія і Йосиф прийшли туди, щоб здійснити обряд, за юдейським законом, - принести і поставити перед Господом свого Первістка і принести належну жертву. Як тільки праведний Симеон побачив, що вони прийшли, то Дух Святий відкрив йому, що Немовля, Яке тримала Пречиста Діва Марія, і є очікуваний Месія, Спаситель світу.

 Старець прийняв на свої руки Христа і виголосив свої пророчі слова: «Нині відпускаєш слугу твого, Владико, за Твоїм словом із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх людей. Світло на просвіту поганам і на славу людей Твоїх Ізраїля».

Про святого і праведного Симеона Богоприємця в переданні сказано, що він жив близько 300 років і помер наступного дня після того, як побачив Дитятко Ісуса. У VI столітті святі мощі його були перенесені до Константинополя.

Анна дочка Фануїла, пророчиця з коліна Асирового, згадана в Євангелії від Луки в розповіді про Стрітення Господнє, «вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами» (Лк 2. 36-37).

Анна - єдина жінка, названа в Новому Завіті «пророчицею», можливо, св. Лука проводить порівняння зі старозавітними пророчицями, такими, як Девора або Юдита, яка була посвячена, дожила до 105 років і не вийшла повторно заміж, коли її чоловік помер.

Постійну присутність Анни у храмі можна було б пояснити існуванням особливого чину вдовиць, які несли своє служіння при єрусалимському храмі. Побачивши народженого Спасителя, Анна на підтвердження пророцтва Симеона Богоприїмця пішла проповідувати добру звістку про Месію «всім, хто визволення Єрусалиму чекав».

Неділя блудного сина

Кожен, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану, піду до батька мого" (Лк. 15, 18), - та промовляти разом із блаженним Августином, що довгі роки був блудним сином: "Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі".

"Глянь, Христе, на печаль мого серця, глянь на моє

навернення, глянь на сльози, Спасе, і не відкинь мене!"

(Дев'ята пісня канону утрені неділі Блудного Сина)

Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок про навернення до Бога у притчі про митаря й фарисея – це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога на практиці.

Знавці Святого Писання називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокий моральний зміст, а її драматична історія вічно повторюється у серцях мільйонів у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Бо щастя і спокій тільки там, де Господь.

Притча про блудного сина – одна з найбільш відомих притч Ісуса Христа. Записана у Євангелії від Луки. Сюжет цієї приповісті, на думку багатьох вчених та богословів, у символічній формі ілюструє взаємовідносини між людиною та Богом. Син спочатку відходить, а потім повертається до батька, ніби людина повертається до свого небесного Отця Бога.

І Він оповів:

«У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свині. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

Тоді він спам'ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів...

І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм... А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.

А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке? А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв.

І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...

І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!»

Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи полишає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности Господеві, але й символ безграничного Божого милосердя.

Нині світ роїться від блудних синів і доньок. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму батькові, або молодшим, який через тяжкий і дуже болісний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.

Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає й приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду – це історія Божого милосердя. "Милосердя Господнє, - каже псалмоспівець, - від віку й до віку, над тими, що бояться Його" (Пс. 103, 17).

Уся богослужба цієї неділі поетично, на прикладі блудного сина, змальовує тугу грішної душі за Богом, її потребу, і плач над падінням, жаль і каяття, і любов та милосердя небесного Отця.

На великій вечірні Неділі Блудного Сина у першій стихирі співаємо:

"Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінощів, і жменями пов'язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя, нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замкнувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене".

"Поспішись розпростерти для мене батьківські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: "Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою".

Стрітення Господнє

15 лютого християни відзначають Православне Стрітення Господнє. В цей день втілене Слово Боже з'явилося на землю, і це чудове явище побачило кілька людей. Одним з них виявився старець Симеон. Йому було обіцяне життя до того часу, поки він не побачить на власні очі Христа Господнього. Саме Симеон передрік народження Сина Господнього Марією. Однак старець хотів знищити своє пророцтво, оскільки не міг зрозуміти, як непорочна дівиця народить дитину. Тоді до нього з'явився Ангел і сказав, що треба вірити, і тоді Симеон побачить Сина Божого. Коли Спасителя принесли в храм після сорока днів життя, Симеон побачив Дитятко, і після цього Господь забрав його до себе.

Свято Православного Стрітення Господнього вчить нас тому, що Бог завжди вірний своїм Православне Стрітення Господнє словам. Він пообіцяв Адаму і Єві надіслати рятівника для їх роду, так і сталося.

Також Православне Стрітення Господнє — це свято, яке закликає всіх жадати правди і справедливості, оскільки саме для цього приходять люди в цей світ.

http://www.youtube.com/watch?v=9iBWPIFFrrg

Святой мученик Трифон

Святой мученик Трифон родился в одной из областей Малой Азии — Фригии, неподалеку от города Апамеи в селении Кампсада.

С юных лет Господь даровал ему силу изгнания бесов и исцеления различных болезней. Однажды жители его родного села были спасены им от голода: святой Трифон силой своей молитвы заставил уйти вредных насекомых, истреблявших хлебные злаки и опустошавших поля

Особенно прославился святой Трифон изгнанием беса из дочери римского императора Гордиана (238-244).

Помогая всем страждущим, он требовал только одной платы — веры в Иисуса Христа, благодатью Которого он исцелял их.

Когда на царский престол вступил император Декий (249-251), жестокий гонитель христиан, эпарху Акилину было донесено, что святой Трифон смело проповедует веру во Христа и многих приводит ко Крещению. Святой был схвачен и приведен на допрос, во время которого он безбоязненно исповедал свою веру. Его подвергли жестоким истязаниям, били палками, терзали тело железными крючьями, обжигали раны огнем, водили по городу, вбив в ноги железные гвозди. Все пытки святой Трифон мужественно претерпевал, не издавая ни единого стона.

Наконец, он был осужден на усечение мечом. Перед казнью святой мученик молился, благодаря Бога, подкрепившего его в страданиях, и испросил у Господа особую благодать тем, кто будет призывать его имя на помощь. Прежде, чем воины занесли меч над головой святого мученика, он предал душу свою в руки Божий. Это событие произошло в городе Никее в 250 году.

Святое тело мученика христиане обвили чистыми пеленами и хотели предать погребению в городе Никее, в которой он пострадал, но святой Трифон, в видении, повелел перенести его тело на свою родину в селение Кампсаду. Это и было исполнено.

Впоследствии мощи святого Трифона были перенесены в Константинополь, а затем в Рим. Большим почитанием пользуется святой мученик в Русской Православной Церкви.

Существует предание, что при царе Иоанне Грозном во время царской охоты улетел любимый царем кречет. Царь приказал сокольнику Трифону Патрикееву найти улетевшую птицу. Сокольник Трифон объехал окрестные леса, но безуспешно. На третий день, утомленный долгими поисками, он остановился под Москвой, в месте, ныне называемом Марьина роща, и в изнеможении прилег отдохнуть, усердно помолившись перед этим своему святому покровителю — мученику Трифону, прося его о помощи. Во сне он увидел юношу на белом коне, держащего царского кречета, и этот юноша произнес: «Возьми пропавшую птицу, поезжай с Богом к царю и ни о чем не печалься». Проснувшись, сокольник действительно увидел неподалеку на сосне кречета. Он тут же отвез его к царю и рассказал о чудесной помощи, полученной им от святого мученика Трифона Через неко-торое время на том месте, где было явление святого, сокольник Трифон Патрикеев построил часовню, а затем и церковь во имя святого мученика Трифона.

Мученику Трифону особо молятся об исцелении от телесных недугов, в болезненном состоянии, в случаях порчи плодов, во время голода.

13 лютого - святих чудотворців і безсрібників Кира та Івана і святої мучениці Атанасії з доньками її

святі мученики Кир та Іван і свята мучениця Атанасія з донькамиЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті  святих чудотворців і безсрібників Кира та Івана і святої мучениці Атанасії з доньками її.

Кир святий, угодник Божий, народжений і вихований у Єгипетському краї у граді Олександрії, що його збудував Олександр Македонський. Був же умінням славний лікар і зцілював хвороби тілесні, не беручи винагороди, словами ж своїми богонатхненними і способом доброчинного свого життя лікував душевні недуги в людях. Входячи-бо до хворих, розповідав їм не з Ґалена і Гіпократа, але зі святих пророків і апостолів заповіді: щоб пильнуватися від шкоди гріховної, яка буває причиною хворіб тілесних, бо недуга душевна тяжча є від усіх недуг тілесних, і коли вони гріхами вельми хворіють, часто буває так, що й тіло в тяжку впадає хворобу, бо Бог допускає за гріхи покарання. Так святий хворих повчав, ще ж і Боже проповідував їм слово, багатьох еллінів до пізнання істинного Бога привів і християнами зробив, полікувавши їхні душі й тіла лікуванням найкращим.

У той час царював Диоклитіян, нечестивий цар, і підняв гоніння на християн. Донесли ж на святого Кира, славного олександрійського лікаря, до ігемона олександрійського, що християнином є і християнської віри багатьох навчає. І звелів ігемон зразу взяти його. Святий же Кир, довідавшися про те, утік із града і з краю Єгипетського і в Аравію перейшов. Це ж не тому, що мук і смерти за Христа боявся, але слів Христових слухав: "Коли гонять вас [казав] у граді цьому, втікайте в инший". І тому, що ближнім ще помагати хотів, і тому, що краще себе до страждань за Господа свого підготувати хотів у чернечому чині, тому, в Аравію прийшовши, зразу прийняв на себе чернечий ангельський образ. А найбільше з Божого провидіння був в Аравію прихід його, щоб і там багатьох привести до Христа і, вибавивши від ідольської згуби, на путь спасіння наставити. Залишив же і лікарське своє вміння, прийняв-бо чудотворення від Бога і вже не лікуванням і зіллям, але молитвою і словом всілякі хвороби зцілював. І через такі його чудотворення прославлялося Ім'я Ісуса Христа, і багато ідолопоклонників покидали свій блуд — до Христа, істинного Бога, наверталися.

Іван же святий родом був з Едесу, християнин благовірний, воїнським чином вшанований. Коли постало ж на християн від Диоклитіяна гоніння, покинув сан свій воїнський і славу світу цього, батьківщину, дім, і рід, і багатство — все за полову маючи, і до Єрусалиму перейшов, де ж, якийсь час перебуваючи, чув про святого Кира і про чуда, що бувають від нього, бо розійшлася про нього слава всюди, і вельми забажав бачити його і жиги з таким великим Божим угодником. Пішов-бо спершу в Олександрію, шукаючи бажаного, але там його не знайшов, уважно про нього розпитував, де є. І довідавшися, що в Аравії перебуває, пішов туди з поспіхом, і знайшов його, приєднався до нього всією душею і був самовидцем чудес його і доброчинного його життя наслідувачем ревним. Тим часом взята була на муки за Христа одна боголюбива жінка на ім'я Атанасія з трьома своїми доньками, їх же імена: Теоктиста, Теодотія і Євдоксія. І в град Каноп їх відвели, в ньому ж ідольський жрець був Касіян, градоначальник же Сиріян. Про те чувши, святий Кир з Іваном боялися, щоб не відпали від Христа юні дівчата, не лише погрозами мук настрашені, але самою ласкою зваблені бути могли легко в такі молоді літа, бо найстаршій із них, Теокстисті, було років п'ятнадцять, другій, Теодотії, літ тринадцять, останній же, Євдоксії, років одинадцять. Але і в матері їхній, Атанасії, сумнівався святий Кир, щоб і вона через дітей до еллінства не схилилася, не хотівши доньок своїх, люто мучених, коли кров їхня нещадно проливалася, бачити. Не було ж йому невідомим, наскільки матері через дітей своїх природно вболівають серцями своїми. Тому, вставши, пішов у град, щоб утвердити в ісповіданні Христовому дівчат і матір їхню, небоязливими ж і мужніми в муках зробити. Пішов же за святим Киром і святий Іван, і обидва в Каноп-град до Атанасії з доньками, яких тримали в путах, прийшли, багатьма богонатхненними словами утверджували їх у любові Ісуса Христа, щоб ревно за Нього душі свої поклали. І сповіщено було зразу про те градоначальникові Сиріяну: хтось-бо з нечестивих, прийшовши до нього, сказав: "Двоє якихось нових і незнайомих чоловіків з'явилося у граді нашому, один у чернечому вбранні, а другий у військовому. Вони взятих нині дів навчають, щоб не поклонялися богам нашим, але у своїй нечестивій щоб перебували вірі, ані щоб не підкорялися наказам царським, намовляють їх, щоб одного лише якогось шанували Ісуса і Йому божественну щоб віддавали честь, не зважаючи на смерть". Те чувши, Сиріян люті сповнився, звелів взяти зразу обох і привести перед себе. Взяті ж були святі Кир та Іван і на допит нечестивому судді Сиріянові представлені. Він же, бачивши їх, сказав: "Чи ви, окаянні вороги богів наших, намагаєтеся зманити дівиць і християнську всіма хитростями примножити віру на приниження цареві? Якщо дотепер були безумними, то принаймні нині, суєтну вашу відкинувши віру, всілякого волхвування сповнену, молитвами і жертвами богів собі умилостивіть, щоб не лише уникнути мук, для вас приготованих, але і почестей від нас сподобитися. Якщо ж ні, то пізнайте не Сиріянову лише ані ж Диоклитіянову, але самих богів, яких же хулите, лють на собі і гнів невмолимий. Пізнайте богів, які, хоч і милосердні, та люто за безчестя своє помщають". На це святі Кир та Іван відповідали, говорячи: "У нас є звичай про багато чого мало говорити. Хай буде вам відомо, що ми ані почестей ваших суєтних ніколи не хочемо, ані від Христа не відвернемося, навіть якщо за нього постраждаємо". Тоді Сиріян більшою люттю запалився, заскреготав зубами і сказав до них: "Годилося вам, нечестивим, за суддівське чоловіколюбство вдячними бути, якщо є щось у вас від розуму, і, відкинувши свій блуд, грізних уникнути погроз. Але тому що нічого ин-шого у вас не бачу, окрім гордости, непокори і суєтної зарозумілости, то не треба й багатьох слів, але за саме належить нам взятися діло, так-бо і бажану вам відплату приймете, і наказу царському, хоч і не хочете, скоритеся". Те мовивши, звелів привести дівчат з матір'ю і перед ними почав святих мучеників Кира і Івана всіляко мучити, б'ючи бичами, ламаючи палицями, опалюючи свічками й опалені частини оцтом та сіллю поливаючи, і гострими волосяними потираючи рубищами, ноги ж киплячою смолою поливаючи і всіляких мук винаходи на них накладаючи, — ні одного ж не залишивши катування, і щоб відімстити за дерзновення їхнє, і щоб мужність їхню зламати, і щоб настрашити дівчат юних і матір їхню, що на люте катування дивилися. Але нічого не досягнув богомерзенний кат: ані ж мужности святих страстотерпців не похитнув, ані дівчат і їхньої матері настрашити не зміг. Звелів-бо відв'язати святих, почати святу Атанасію і доньок її мучити також. І, довго мучивши, сповнився великого сорому, бо немічний рід жіночий у мужньому стражданні нічим не відрізнявся від міцних і нездоланних мужів святих Кира і Івана. Ту ж бо, що й вони, мали до Христа любов і віру, і тими ж за нього страждали муками, ту ж мужність, бо Бог зміцнював їх, мали, і страждали — наче в чужому тілі, анітрохи не зважаючи на муки. Взирали-бо до Любого Жениха свого Христа Бога, що дивився з висоти слави Своєї на страждання невіст Своїх і допомогу Свою їм подавав. Звільнив-бо кат святих мучениць із мучилища — засудив їх на посічення мечем. Вони ж на смерть, як на шлюб, ішли, веселячись, — і втяті були у святі голови блаженна мати Ата-насія і її три благословенні доньки — Теоктиста, Теодотія та Євдоксія.

Після убивства святих мучениць знову святий Кир зі святим Іваном на допиті були. До них же кат довгу розпростер бесіду, наче про здоров'я їхнє піклуючись, показуючи дари, і накладаючи муки, і останньою погрожуючи карою, і коли бачив, що марно трудиться, останню на них дав таку відповідь: "Кира, галилейського учителя, й Івана, йому єдиновірного, які царський наказ зневажають і богам великим жертви принести не захотіли, голову відтяти за законом царським наказуємо". І взяли воїни, посікли їх на тому ж місці, де й святі діви з матір'ю поклали душі свої за Господа свого у тридцять перший день місяця січня. Християни ж потаємні, взявши святі тіла їхні таємно, поховали чесно в церкві святого апостола і євангелиста Марка в окремих гробах: в одному — святих мучеників Кира та Івана, у другому ж — святу Атанасію з доньками. По багатьох же літах, за царювання благочестивого царя Теодосія-молодшого, святий Кирило, патріярх Олександрійський, мощі святих мучеників Кира та Івана Божим, через ангела, велінням переніс у село під назвою Манутин для вигнання звідти бісівської сили на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славлених навіки. Амінь.

Сьогодні Празник Трьох святителів — Івана, Василя і Григорія

Празник Трьох Святителів є одним з найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з трьох святих є більш цінним для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі — святого Григорія Богослова, а ще інші — святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти.

Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони, спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням та чеснотами, і сказали: «Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. То ж нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять».

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, склав проповідь на їхню честь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. «Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці». У стихирі на стиховні вечірні сказано: «Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане».

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: «Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество».

Працювали ці три святителі Христові на церковній ниві на початку IV ст. після Різдва Христового. Вони дійсно були світильниками віри і світили всім людям, щоб не блукати їм в темряві гріха та поганства. Вони і нині світять своїми богословськими і науковими творами, світять прикладом свого життя і змістом Св. Літургії, яку уложили, показуючи шлях до спасіння усім людям. Три святителі все своє життя молилися за довірених їм людей і своїми молитвами багатьох грішників навернули до Бога. А у Св. Письмі написано: «Хто наверне грішника з його блудної дороги, той спасе його душу від смерті і покриє множество гріхів». А св. ап. Яків каже: «Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 6, 5).

Нині в християнському світі є багато віровизнань, які визнають Ісуса Христа за Бога, але не вірують в молитовне заступництво святих. Однак про силу молитви і заступництво святих кожен правдивий християнин знає зі Св. Письма і власного досвіду. Апостол Яків, підкреслюючи силу молитви, подає такий приклад: «Пророк Ілля, — каже він, — був простою людиною, але коли молився, то три роки і шість місяців Бог не дав ні однієї краплі дощу на землю. І коли після цього знов молився, небо дало дощ і земля зародила» (Яків 5, 18).

Святе Письмо оповідає нам про силу молитви інших, звичайних людей. Так, римський сотник просить за свого слугу і той стає здоровим. Батько просить за свого нещасного сина, а хананейка — за свою дочку; їхня молитовна просьба вислухана Спасителем. Четверо чоловіків приносять до Христа свого розслабленого друга, за їх вірою той отримує оздоровлення. З цих євангельських прикладів бачимо, яку велику силу має молитва. Батька — за сина, матері — за дочку, пана — за слугу, друзів — за товариша.

Особливо велику силу заступництва має молитва спільноти, громади. У книзі Діянь св. Апостолів, в 12-ій главі оповідається про те, як цар Ірод, щоб догодити євреям, які ненавиділи християн, стяв мечем голову ап. Якову, а на великі свята спіймав ап. Петра і посадив до темниці та наказав стерегти його, щоб після свят скарати його смертю. У 5 ст. цієї глави сказано: «...як Петра стерегли у в'язниці, Церква молилася за нього Богові. Сталось чудо. Ангел вночі прийшов до в'язниці, скинув ланцюги з рук Петра, і сказав: «Вставай скоро, одягайся, взуйся і йди за мною»». Ангел врятував Петра від смерті. Ось яку силу має молитва Церкви і заступництво вірних. Ця невидима духовна сила Божого благословення лікує хворих, прощає гріхи, звільняє із в'язниці, рятує від смерті, керує силами природи.

Святі хоч і переставилися, але їхні душі живуть у Бога. Душі праведників бачать, що робиться тут на землі. Коли Ісус Христос преобразився, два пророки явилися апостолам з того світу і говорили про те, що має незабаром статися в Єрусалимі. Це вибрані учні чули і бачили на свої очі.

Душі усопших людей бачать, що робиться тут, на землі, а душі святих людей і ангелів ще й допомагають людям на землі. В Новому Завіті засвідчено, що «…Бог посилає ангелів на послуги тим, хто має наслідити спасення» (Євр. 1, 11). Тому нехай ніхто не думає, що зі смертю все закінчується. Тіло вмирає, а душа живе. «Бог наш є Богом живих». У II книзі Макавеїв читаємо, що Юда Макавей бачив у видінні, як пророк Єремія і первосвященник Онія продовжували в тяжкий час молитися за свій народ і за святе місто Єрусалим.

Іван Богослов бачив, як ангел заносив молитви святих на золотий жертовник, що стояв перед престолом Всевишнього, бачив, як ті молитви святих доходять до Бога.

У Святому Письмі читаємо, яку велику силу має заступництво святих. Бог об'явив Авраамові, що помилує Содом і Гоморру заради десятьох праведників. Задля вибраних Бог скоротить дні туги і скорботи при кінці світу.

Тому на підставі Св. Письма Церква слушно просить святих, а особливо сьогодні, на свято трьох Святителів Христових, щоб вони своїми молитвами перед Божим престолом виблагали миру для світу і Божого милосердя для душ наших. Бо «молитва праведних має велику силу»

Перенесення мощей священномученика Ігнатія Богоносця

Після того, як святий священномученик Ігнатій, згідно наказу імператора Траяна (98 - 117), був в Римі кинутий на поталу звірів у 107 році, християни зібрали його кістки і зберігали в Римі. У 108 році їх перенесли в передмістя міста Антіохії.

Друге перенесення - до самого міста Антіохії - відбулося у 438 році. Після захоплення міста Антіохії персами мощі священномученика були повернені до Риму і встановлені в храмі на честь святого священномученика папи Климента в 540 році (за іншими джерелами, в 637 році).

Священномученик Ігнатій ввів в церковне богослужіння антифонний спів. Він залишив сім архіпастирських послань, в яких містяться настанови вірним про любов і добрі справи. Святитель закликав зберігати єдність віри й остерігатися єретиків, заповідав коритися єпископам і шанувати їх, "дивитись на єпископа як на Самого Христа".
"Слухайте єпископів, щоб і Бог слухав вам... Хрещення хай буде вам, як щит; віра - як шолом; любов - як спис; терпіння - як повне озброєння".