4 лютого - святого апостола Тимотея, святого мученика Атанасія Перського

святий ТимотейЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті  святого апостола Тимотея, святого мученика Атанасія Перського.

Святого апостола Тимотея виростив Ликаонський край. Виховав же і настановив славний град Лістра, який не так прославився щедротами плодів земних, як же цим богонасадженим паростком, що хоч і не зовсім із доброго коріння був, — але як добропашна рожа з терня, так Тимотей із невірного проріс батька-елліна, який у язичницькому зло-честі іменитий був вельми і настільки відомий злом, наскільки пізніше син його чеснотами і добрими звичаями бути зміг. Мати ж святого і баба були єврейками з роду, обидві святі, і праведні, і добрими ділами прикрашені, як же про них свідчить святий апостол Павло, говорячи: "Хочу бачити тебе, поминаючи сльози твої, щоб радости сповнитися, спогад приймаючи про віру, яка є в тобі, нелицемірну, вона ж вселилася спершу в бабу твою Лоіду і в матір твою Євникію, знаю, що і в тебе". Ще ж дитиною Тимотея блаженного не так їжею, як тілом Господнім мати його годувала, він від язичницького і фарисейського блуду зовсім ухилився і до Павла святого богогласної церковної труби поспішив тоді, коли святий апостол Павло з Варнавою, учнем і апостолом Христовим, прийшов у Лістру, як же божественний Лука в Діяннях апостольських розповідає: "Втекли, — каже, — в гради Ликаонійські, в Лістру і Дервію і в околиці їхні. І там приходом своїм велике зробив чудо — кривого — бо з лона матері своєї одним зцілив словом. Те бачивши, люди вельми дивувалися, кажучи: "Боги, уподібнившись людям, зійшли до нас". Довідавшися, що не боги, але Бога живого апостолами і проповідниками називаються, лженазваних богів противники і на те якраз послані, щоб людей від облуди бісівської навернути до Істинного Бога, Який не лише кривих, але і мертвих з гробу воскрешати може, тоді багато хто з блуду навернувся до благочестя. Була серед них і мати цього блаженного апостола Тимотея, яка по мужу своєму вдовою залишилася. Вона з радістю святого апостола Павла в дім свій прийняла і зі всілякою вигодою дала спочинок, і віддала йому сина свого, святого Тимотея, наче дар віддаючи за зроблене ним у граді їхньому чудо і за прийняту благочестя світлість, хлопця, літами ще молодого, але до сприйняття зерен слова Божого вельми вдатного і здібного. Його ж прийнявши і бачивши, що хлопець розумний і лагідний, і благодать Божу в ньому розгледівши, святий Павло більше його полюбив, аніж тілесні батьки. Але тому що тоді молодим ще хлопець був і подорожувати не міг, залишив його вдома, приставивши досвідчених вчителів, щоб від них Божественного Писання навчався, про що сам, пишучи до нього, згадує: "Змолоду, — казав, — Святого Письма умів". Сам же людьми юдейськими, яких намовили, камінням був побитий і, за град витягнений, відійшов в инші гради.

Через декілька років захотів Павло святий, вийшовши з Антіохії, відвідати братів у всіх градах, де вже раніше проповідував Слово Боже. Взявши Силу, прийшов у Лістру, де ж святий Тимотей був. Його бачив, що подорослішав, і у всіляких чеснотах робив успіхи, і всі там християни про нього добре свідчили. Прийняв його до себе в апостольство і зробив його всіх трудів і путей своїх супутником невідступним і співслужителем у Господі. Хотів же вийти з града, та через юдеїв, яких же там і в навколишніх місцях була велика кількість, обрізав його за законом Мойсеевим — не через потребу якусь для спасіння, бо нова Благодать замість обрізання є — святе хрещення, але щоб не спокушалися через нього юдеї, бо всі його бачили від батька-елліна народженого. Вийшовши звідти, Павло святий проходив гради і села, навчаючи і благовістуючи Царство Боже і всіх світлом Благочестя просвітлюючи. Йому ж услід, як зірка за сонцем, що з третього неба засіяло, ішов божественний Тимотей, приймаючи нетьмяніючу світлість учення благовістування Христового і навчаючися звичаїв благих і доброчинного життя, як же про нього й сам апостол свідчить, говорячи: "Ти ж пішов за ученням моїм, життям, привітом, вірою, довготерпінням, любов'ю, терпінням, вигнанням, стражданням". Так святий Тимотей усі чесноти з посуду вибраного почерпнув, сприйняв же апостольську Христа ради убогість — нічого собі не здобувати: ані золота, ані срібла, ані чогось із земного — переходити з місця на місце, звіщати Євангеліє Царства; навчав віддавати добром за зло, покривджених благословити, гнаним терпіти, ображених утішати, у всьому представляв себе як Божого слугу і був справжнім наслідувачем свого учителя — святого Павла. Той-бо, бачивши учня свого, що робив поступ в таких чеснотах, спершу дияконом, після того єреєм, тоді й єпископом молодого ще літами поставив, бо покладенням рук апостольських служителем Христових таїнств був, болів і трудів апостольських ревним наслідувачем зробився, співчував і співпрацював великим апостолом у благо-вістуванні Христовому. Його ж ні юність, ані неміч тіла від майбутнього подвигу зупинити ніколи не могли, але у всьому великодушність виявляв, яка свідчила про нього учителеві його Павлові, який пише до коринтян у Першому посланні, говорячи: "Коли прийде Тимотей, пильнуйте, щоб без страху був у вас, діло-бо Господнє робить, як же і я, щоб ніхто його не знищив". Але й раніше, хвалячи його, написав: "Послав до вас Тимотея, який є мені дитиною любою, і вірним у Господі, щоб вам нагадав путі мої". Тоді і в инших посланнях братом своїм його називає, говорячи: "Павло, в'язень Ісуса Христа, і Тимотей, брат". І знову: "Павло, посланець Христовий, волею Божою, і Тимотей, брат". І знову: "Павло, апостол Ісуса Христа, волею Божою, і Тимотей, брат". І ще: "Я послав Тимотея, брата нашого, і служителя Божого, і споспішника нашого у благовістуванні Христовому утвердити вас й утішити про віру вашу". Такі й багато инших у посланнях Павлових на похвалу Тимотея святого знаходимо свідчення — через них же він не підносився, але в смиренномудрості й пильності жив, постом і трудами повсякчасними настільки себе умертвляв, що й сам учитель, який дивився на його подвиги і пости, жалів його вельми, умовляв його, щоб не пив води, але трохи вина прийняв для шлунка свого і через часті недуги — ними ж хоч тіло безперестанку охоплене, але душевне благородство здорове і від усілякої шкоди вільне перебуває. Пройшов же він усі кінці світу з учителем своїм, бо і в Ефесі, і в Коринті, у Македонії, в Італії ж, Іспанії слово Боже сповіщали, що правдиво про них сказано: "У всю землю вийшло віщання їхнє, і в кінці вселенної слова їхні". Був же святий Тимотей у розумінні меткий, швидкий у відповідях, у проповіді слова Божого ритор блискучий, у викладенні Божественних Писань учитель найсолодший, у церковному правлінні і захисті пастир найдостойніший. Найбільше прещедру отримав благодать, бо учення від подвійного почерпнув джерела: не лише-бо Павла за учителя мав, але й від Івана, улюбленого учня Христового, учився. Той же Домитіяном, царем Римським, на вигнання в Патом, острів, відісланий був. Тимотей був замість самого того Івана святого, єпископа Ефеського града, де ж не по довгім часі і постраждав за свідчення Ісуса Христа так.

Був якось празник великий в Ефесі, названий Катаґоґіум, під час якого ідолопоклонники, мужі та жінки, незвичних лиць подоби на себе взявши, палиці ж та ідолів у руках носили, майдани градські безсоромно обходили, пісні ж голосами безчинними викрикаючи, на зустрічних, як розбійники, кидалися і нападали, багатьох убивали й инше нечисте чинили беззаконня — тим окаянні, як думали, службу приносили своїм богам всескверним. Це божественний Тимотей бачивши, вогнем ревности Божественної розпалився, увійшов у богохульне те позорище, явно ж і сміливо єдиного істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, проповідуючи, блуд та оману богів їхніх являючи й иншого стільки, що для увірення достатньо було, вільним промовляв язиком — вони ж у пітьмі ідолобісся ходили, не чули ані не розуміли сказаного від апостола, але кинулися спільно на нього, палицями, які в руках носили, били люто святого і з усілякою немилосердністю і нелюдськістю по землі волочили і штовхали — мучили до смерти. Християни ж після того прийшли і бачили його, що ще трохи дихав, винесли його за град і, коли переставився, тіло його чесно на місці, названому Піон, тобто дощовому, поховали. Через довгий час чесні і святі його мощі за велінням царя Констанція, сина Великого Констянтина, святю; Артемій, мученик з Ефесу, в Царгород приніс і в церкві святих апостолів із божественним Лукою, апостолом, і Ан-дреєм Первозваним поклав: Бог так благоволив, щоб їм як же в житті цьому все спільне було: звичаї, вчення і Євангелія проповідування — спільний також і гріб по смерті щоб був, бо й упокоєння їхнє на Небесах одне в Царстві Господа нашого Ісуса Христа, Який з Отцем і Святим Духом царствує навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

св Атанасій ПерськийПреподобномученик Атанасій Перський був сином перського волхва Вава. В язичництві він носив ім'я Магундат і служив у військах персидського царя Хозроя II, який в звитяжній війні проти греків розграбував в 614 році святе місто Єрусалим і відвіз до Персії Животворящий Хрест Господній. Великі чудеса, що діялися від Хреста Господнього, вражали персів. Серце хлопця Магундата зажевріло бажанням дізнатися детально про велику святиню. Розпитуючи всіх про Святий Хрест, хлопець дізнався, що на ньому зазнав розп'яття Сам Господь для спасіння людей. Він ознайомився з істинами християнської віри в місті Халкидоні, де на деякий час зупинилися війська Хозроя. У хрещенні прийняв ім'я Атанасій, а потім став ченцем і провів сім років в чернечих подвигах і працях в одному з Єрусалимських монастирів.

Його схопили як християнина і представили на суд. Правитель всіляко намагався схилити святого Атанасія до зречення від Христа, загрожуючи йому муками і смертю і обіцяючи почесті і земні блага. Але святий залишився непохитний. Тоді його піддали катуванням: били палицями, роздрібнили гомілки, підвішували за руки, прив'язавши до ніг важкий камінь, томили голодом, виснажували важкою роботою в каменоломнях з іншими в'язнями. Тоді, за наказом царя Хозроя, святого мученика танасія у 628 році задушили.

Святой Мученик Евгений

Святой мученик Евгений жестоко пострадал за Христа при императоре Диоклитиане (284-305) в Севастии Армянской.

 Император Диоклетиан, желая возродить угасающую языческую религию, в 302-ом году издал указ, которым предписывалось разрушать христианские храмы и лишать христиан всех гражданских прав и должностей. Вскоре после этого он издал второй указ, предписывающий употребить все меры к тому, чтобы склонить христиан к отречению от своей веры, а непокорных казнить.

Слишком велика была ненависть язычников к христианам, чтобы эти императорские указы оставались в бездействии. Вскоре по доносу врагов тюрьмы наполнились христианами-епископами, пресвитерами и мирянами. В Армении был схвачен пресвитер Аравракинской церкви Авксентий, который вместе с другими христианами был отдан в городе Саталионе под суд областному правителю Лисию, жестокому гонителю христиан.

В Саталионе над войском начальствовал Евстратий , христианин, муж благочестивый, проповедник христианского образа жизни. Узнав, что пресвитер Авксентий находится в городской тюрьме, Евстратий пришел к нему и просил его молиться, чтобы Господь укрепил его на мученический подвиг. И, когда пресвитер Авксентий вместе с другими заключенными христианами предстал на суд, Евстратий объявил себя христианином. Разгневанный Лисий велел лишить Евстратия всех воинских званий и предать истязаниям. Друг Евстратия - Евгений, тоже военачальник, пожелал разделить участь своего друга Евстратия и всенародно объявил себя христианином. Он тотчас же был закован в цепи и вместе с другими брошен в темницу.

На утро всех заключенных повели в город Никополь. В цепях, под ударами воины погнали святых мучеников, а Евстратию надели еще сапоги с гвоздями, которые пронзали его ноги. Следуя по своему страдальческому пути, мученикам пришлось проходить через свой родной город Аравракин. Граждане вышли навстречу, чтобы видеть Евстратия, которого все любили и уважали, но не смели подойти к нему, потому что боялись навлечь на себя гнев и гонение начальников.

Однако некто Мардарий пренебрег опасностью. Оставив свою семью на попечение благочестивых соседей, а больше - на промысл Божий, он последовал за своими друзьями, готовыми принять мученический венец. На все угрозы Лисия Мардарий кротко отвечал: "Я христианин." Пресвитер Авксентий, Евгений и Мардарий после многих пыток были казнены. Перед своей казнью святой Мардарий молился Господу: "Владыка Боже Отец Вседержитель, Господь Сын Единородный Иисус Христос и Святой Дух, едино Божество и одна Сила, помилуй меня грешного, и Тебе известными путями спаси меня недостойного раба Твоего, потому что Ты благословен во веки. Аминь" (Эта молитва святого Мардария читается в храме в конце 3-го часа).

На смену только что замученных христиан привели новых мучеников, готовых своей кровью запечатлеть свою верность и любовь ко Христу.равитель Лисий, увидев крестик на груди своего воина Ореста, спросил: "Не христианин ли ты?" Орест не стал отпираться: "Я раб Бога Всевышнего," - ответил он. Его тот час же схватили и присоединили к прочим мученикам.

Когда же пришли в Никополь, многие воины объявили себя тоже христианами. Лисий был смущен; он боялся, что казнь такого множества христиан вызовет волнения в народе и сочувствие к мученикам. Он решил отправить Евстратия и Ореста в город Севастию, где градоправителем был некий Агриколай, известный своей жестокостью.

Святой Евстратий, представ перед своим новым мучителем, так мудро и убедительно говорил ему о Боге, о любви Его, о неизреченной благости, которая побудила Сына Божия воплотиться и страдать за людей, о безумии и суетности идолопоклонства, что жестокий судья склонился к милосердию. Желая спасти Евстратия, он убеждал его притворно отречься от Христа и принести жертву богам, обещая ему дары и почести. Но Евстратий оставался непоколебимым. Тогда у него на глазах замучили на раскаленном одре молодого воина Ореста. Теперь Евстратий остался один.

Последнюю ночь в темнице святой мученик провел в непрестанной молитве, укрепляемый Богом на предстоящие страдания. Радостно выслушал на утро Евстратий свой смертный приговор. С молитвой на устах он вошел в огненную печь и в ней предал дух свой Господу.

Увидев мучения святого Евстратия, его смелость, терпение и явленное на нем чудо Господа нашего Иисуса Христа, святой Евгений воскликнул громким голосом: "Лисий! И я - христианин и проклинаю твою веру и отказываюсь повиноваться, как и господин мой Евстратий, царскому указу и тебе!". Мученику Евгению вырвали язык, отрубили руки и ноги и отсекли голову мечем.

Впоследствии в память пяти святых мучеников (Евгения, Авксентия, Евстратия, Мардария и Ореста) близ Царьграда в ограде монастыря Олимп построили храм.

Святой мученик Неофит

Святой мученик Неофит, родом из города Никеи, был воспитан своими родителями в строгом христианском благочестии. За доброту, воздержание и постоянную молитву Богу угодно было еще в отрочестве прославить святого Неофита даром чудотворений. Подобно МоисеюЖитие.. Пророк МоисейИкона. Святой пророк МоисейМолитвыХрам Вознесения Господня на Гороховом поле, святой отрок извлекал воду из камней городской стены ударом руки и поил этой водой страдавших жаждой. По молитве матери святого Неофита, просившей открыть ей Промысел Божий о сыне, произошло чудесное явление белого голубя, возвестившего об ожидающем его спасительном пути. Явлением того же голубя святой выведен был из родительского дома и приведен в горную пещеру, служившую убежищем льву. Там прожил отрок до пятнадцати лет, выйдя из нее лишь раз для того, чтобы похоронить родителей и раздать имущество нищим.

Во время гонений ДиоклитианаДиоклитиан (284 - 305) он добровольно явился в Никею и смело начал обличать нечестие языческой веры. Пришедшие в ярость гонители повесили святого на дереве, били его воловьими жилами и строгали тело железом. Затем бросили его в раскаленную печь, но святой мученик остался невредимым, пробыв в ней 3 дня и 3 ночи. Мучители, не зная, что сделать еще с Неофитом, решили убить его. Один из язычников вонзил копье в грудь святого, и страдалец отошел ко Господу на 16-м году своей жизни, около 303 - 305 года, в Никее.

Преподобний Максим Ісповідник

Преподобний Максим Ісповідник народився в Константинополі біля 580 року і виріс в благочестивій християнській сім'ї. В юності він отримав різносторонню освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, досконало володів Богословською діалектикою. Коли преподобний Максим поступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611 - 641). Але придворне життя обтяжувало його, і він віддалився в Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору - нині Ськутарі), де прийняв чернече постриження.
Своїм смиренням він незабаром заслужив пошану від братії і був вибраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, по своїй незвичайній скромності, він, за власними його словами, "залишався простим ченцем". В 633 році на прохання одного майбутнього богослова святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам'ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і виїхав до Олександрії.

Імператор Констанс II наказав схопити преподобного Максима за його засудження монофелітської єресі. Цей наказ був виконаний через п'ять років, в 654 році. Преподобного Максима звинуватили в зраді вітчизні і ув'язнили. В 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений в Константинопольську в'язницю. Преподобного разом з двома його учнями піддали найжорстокішим тортурам: кожному відрізали язик і відрубали праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь здійснив чудо: всі вони віднайшли здатність говорити і писати. Преподобний Максим помер 13 серпня 662 року.

Прп. й богоносного Євтимія Великого

Святий Євтимій Великий народився 378 року у вірменському місті Мелітині, де він пізніше був священиком і настоятелем монастирів. Згодом Євтимій потайки вирушив до Святої Землі і оселився у келії біля Єрусалима. Проживши п'ять років, він віддалився вглиб пустелі.

Згодом біля його печери почали поселятися побожні пустельники. Так постав монастир, настоятелем якого Євтимій призначив побратима Теоктиста, а сам почав вести в пустелі Рува над Мертвим морем самітне і дуже строге життя. Завдяки його чуду зцілення сина арабського князя багато арабів навернулися до Христової віри. Представники Євтимія брали участь у Вселенських Соборах в Ефесі 431 року та Халкідоні 451 року. Уснув Євтимій 473 року, провівши 68 літ у пустелі.

Проповідь на неділю про Закхея

Дорогі брати і сестри!

Пригадаймо, яким солодким був наш сон у недавні передсвітанкові години. Останні години, коли нам ще так недовго лишається спати. Десь перед ранком, годині о четвертій ночі, під вікнами загуде перший трамвай, чи проїде машина із тими, хто першими поспішає на роботу. І хоча ми ще спимо і ніби не чуємо цих рухів, наша підсвідомість уже дає сигнал, що невдовзі і нам уставати і починати свій робочий день.

Саме таким є в нашому церковному календарі сьогоднішній день, неділя Закхея. Ще лишається місяць до початку Великого посту, але вже це перше євангельське читання про митаря Закхея нагадує нам, що вже відкривається перед нами неоціненна для християнина перспектива усамітнення до нашої внутрішньої пустелі. Надходить час, який ми присвячуємо для подолання людських немочей, для наближення до Бога. Бо що ж і є метою Великого посту, як не подолання того драматичного розриву, який через наші людські немочі, через наші провини утворився між нашим Отцем, Творцем кожного з нас, між Спасителем кожного з нас та нами, нашою хворою людською особистістю. У сучасному світі ці хвороби великою мірою пов’язані з тим, що ми насамперед намагаємося виглядати якомога краще перед людьми, і значна частина сучасної цивілізації в цілому присвячена створенню саме таких образів, які часто мають мало спільного із їхніми носіями. Навіть професія склалася у світі новітніх політтехнологій: іміджмейкери, тобто ті, хто творять ці фальшиві образи і пропонують їх людському загалові.

І що сьогоднішній день нам пропонує побачити? Впливову людину, начальника митниці, який і в ті часи займав посаду дуже прибуткову і важливу, служачи на одному з центральних міст на дорозі від Йордану до Єрусалиму, в Єрихоні, Закхея. Єрихон взагалі дуже дивне місто. Коли археологи почали його розкопувати, вони пережили шок, бо знайшли не тільки сліди тієї першої катастрофи, яка сталася, коли юдейське військо перейшло Йордан і прямувало в Обіцяну землю її відвойовувати та перед ним упали мури Єрихону, але цивілізаційні шари, залишені людьми на тисячі років. Взагалі вважається, що це одне з найдавніших розкопаних археологами поселень на землі. Воно дійсно займає вигідне місце, і зараз, коли їхати із Йордану далі на Схід, у бік Мертвого моря та ріки Йордану, то ми не можемо обминути і це містечко, в якому сьогодні здійснює управління палестинська адміністрація.

Отже тоді, за Ісуса Христа, в цьому митному центрі збирав податки Закхей. Очевидно, він теж дбав про те, аби виглядати поважно, грізно перед людьми. Та вмить він забув про свій імідж, коли почув про наближення Вчителя, про Якого так багато чув, Якого хотів хоча б краще, зблизька побачити. Він, очевидно, сам юдей, знав про єрархічну відстань, яку створюють між собою юдейські рабини і звичайні люди. Мабуть, він і не сподівався, що Ісус наблизиться до нього. Може, він боявся, що, коли він стане зблизька, то почує слова осуду, відрази, що його скривдять. І тому він ховається за спинами інших людей. А йому нічого не видно, бо він зовсім маленький на зріст.

І ось Закхей вилазить на смоковницю, забувши про свої спроби створити впливовий імідж. Він думає тільки про одне: побачити Ісуса. І він був винагороджений за цей свій настрій, за прагнення передусім наблизитися до Божого Сина, Сам Ісус його помітив серед сотень людей, які зібралися вздовж дороги, Він виділив його, Він пішов до нього в гості, попри весь осуд, не дбаючи також про те, що говоритимуть люди. І саме тоді Закхей одержує найвищу нагороду, коли він, розчулений тим, що його внутрішнє життя, його думки і прагнення помічені і оцінені Месією, стає на шлях покаяння. Наш піст має бути часом покаянням для кожного з нас, часом виправлення помилок, яких ми встигли наробити. Але що насамперед необхідно для цього? Зректися наших фальшивих стереотипів, забути про намагання передусім добре виглядати в очах людей, пам’ятати про одне: найважливіше у нашому житті – бути з Богом.

І тоді ми будемо винагороджені, коли дбатимемо не про фальшивий образ, який ми пропонуємо за замінник нашого справжнього «Я» у спілкуванні з людьми довкола нас, а коли ми будемо прагнути бути поряд із Христом попри все. Попри те, що сторонні особи зауважать наші людські немочі, попри те, що ми будемо виглядати якось неадекватно до того роками, багатьма роками створеного образу, за яким ми мали сховатися від загалу. Христос запрошує нас, подивитися на Нього і пірнути своїм поглядом у безмежну глибину того, що наближається до нас, – у глибину Небесного Царства, яке несе з Собою Сам Спаситель Світу, йдучи кликати нас до неба.

І хай кожен із нас шукає смоковницю, яка десь росте в житті кожного з нас, те місце, з якого ми можемо найкраще побачити Христа. А це значить – шукаючи форми молитви, які для нас прийнятні, винаходячи спосіб побільше часу присвятити читанню Святого Письма, перебуванню у церкві. І хай кожен пам’ятає, що Той, Хто наближається до нас, завжди помітить і оцінить наше прагнення побачити Його за натовпом людей, які зібралися. Можливо, саме в цей час, під час Великого посту, хтось із нас відчує в своєму серці слова: «Закхею, сьогодні належить Мені бути у домі твоїм». Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

---
Євангеліє, неділя Закхея. Проповідь о.Ігора Красія http://www.youtube.com/watch?v=VqNTl47ywcg

Один умный профессор однажды в университете задал студенту интересный вопрос.

Профессор: Бог хороший?

Студент: Да.

Профессор: А Дьявол хороший?

Студент: Нет.

Профессор: Верно. Скажи мне, сынок, существует ли на Земле зло?

Студент: Да.

Профессор: Зло повсюду, не так ли? И Бог создал все, верно?

Студент: Да.

Профессор: Так кто создал зло?

Студент: ...

Профессор: На планете есть уродство, наглость, болезни, невежество?
Все это есть, верно?

Студент: Да, сэр.

Профессор: Так кто их создал?

Студент: ...

Профессор: Наука утверждает, что у человека есть 5 чувств, чтобы
исследовать мир вокруг. Скажи мне, сынок, ты когда-нибудь видел Бога?

Студент: Нет, сэр.

Профессор: Скажи нам, ты слышал Бога?

Студент: Нет, сэр.

Профессор: Ты когда-нибудь ощущал Бога? Пробовал его на вкус? Нюхал его?

Студент: Боюсь, что нет, сэр.

Профессор: И ты до сих пор в него веришь?

Студент: Да.

Профессор: Исходя из полученных выводов, наука может утверждать, что
Бога нет. Ты можешь что-то противопоставить этому?

Студент: Нет, профессор. У меня есть только вера.

Профессор: Вот именно. Вера - это главная проблема науки.

Студент: Профессор, холод существует?

Профессор: Что за вопрос? Конечно, существует. Тебе никогда не было холодно?

(Студенты засмеялись над вопросом молодого человека)

Студент: На самом деле, сэр, холода не существует. В соответствии с
законами физики, то, что мы считаем холодом в действительности
является отсутствием тепла. Человек или предмет можно изучить на
предмет того, имеет ли он или передает энергию. Абсолютный ноль (-460
градусов по Фаренгейту) есть полное отсутствие тепла. Вся материя
становится инертной и неспособной реагировать при этой температуре.
Холода не существует. Мы создали это слово для описания того, что мы
чувствуем при отсутствии тепла.

(В аудитории повисла тишина)

Студент: Профессор, темнота существует?

Профессор: Конечно, существует. Что такое ночь, если не темнота:

Студент: Вы опять неправы, сэр. Темноты также не существует. Темнота в
действительности есть отсутствие света. Мы можем изучить свет, но не
темноту. Мы можем использовать призму Ньютона, чтобы разложить белый
свет на множество цветов и изучить различные длины волн каждого цвета.
Вы не можете измерить темноту. Простой луч света может ворваться в мир
темноты и осветить его. Как вы можете узнать насколько темным является
какое-либо пространство? Вы измеряете, какое количество света
представлено. Не так ли? Темнота это понятие, которое человек
использует, чтобы описать, что происходит при отсутствии света. А
теперь скажите, сэр, смерть существует?

Профессор: Конечно. Есть жизнь, и есть смерть - обратная ее сторона.

Студент: Вы снова неправы, профессор. Смерть - это не обратная сторона
жизни, это ее отсутствие. В вашей научной теории появилась серьезная
трещина.

Профессор: К чему вы ведете, молодой человек?

Студент: Профессор, вы учите студентов тому, что все мы произошли от
обезьян. Вы наблюдали эволюцию собственными глазами?

Профессор покачал головой с улыбкой, понимая, к чему идет разговор.

Студент: Никто не видел этого процесса, а значит вы в большей степени
священник, а не ученый.

(Аудитория взорвалась от смеха)

Студент: А теперь скажите, есть кто-нибудь в этом классе, кто видел
мозг профессора? Слышал его, нюхал его, прикасался к нему?

(Студенты продолжали смеяться)

Студент: Видимо, никто. Тогда, опираясь на научные факты, можно
сделать вывод, что у профессора нет мозга. При всем уважении к вам,
профессор, как мы можем доверять сказанному вами на лекциях?

(В аудитории повисла тишина)

Профессор: Думаю, вам просто стоит мне поверить.

Студент: Вот именно! Между Богом и человеком есть одна связь - это ВЕРА!

Профессор сел.
Этого студента звали Энштейн.

Преподобний Макарій Великий

1 лютого - пам'ять святого преподобного Макарія Великого, Єгипетського (390-391).
Преподобний Макарій Великий народився в Єгипті близько 301 року. З любов'ю і старанністю доглядав він своїх батьків в старості, виконуючи заповідь про шанування батьків, і після їх смерті став абсолютно вільним від життєвих турбот. Під керівництвом досвідченого старця-монаха преподобний Макарій почав проходити безмовне чернече життя. Спочатку він поселився в пустинному місці недалеко від поселення, де жив, потім преподобний переселився на Нітрійську гору у Фаранській пустелі.

Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого (+ 356 р.), батька єгипетського чернецтва, про якого чув, ще живучи в миру, і горів бажанням його бачити. Преподобний Антоній з любов'ю прийняв блаженного Макарія, який став його відданим учнем і послідовником. З ним преподобний Макарій подвизався довгий час, а потім, за порадою святого, віддалився в Скитську пустелю (у північно-західній частині Єгипту) і там так прославився своїми подвигами, що його стали називати «юнаком-старцем», оскільки, ледве досягнувши тридцятилітнього віку, він проявив себе досвідченим ченцем. Тут преподобному Макарію доводилося боротися з бісами день і ніч, і вони волали, що не можуть перемогти його, тому що він має велику зброю – смирення.

Коли святому виповнилося 40 років, він був висвячений в сан священика і поставлений настоятелем ченців, які жили в Скитській пустелі. У ці роки преподобний Макарій часто відвідував великого Антонія, отримуючи від нього повчання в духовних бесідах. Разом з двома іншими учнями преподобного Антонія преподобний Макарій сподобився бути присутнім при блаженній його смерті, і ніби як якийсь великий спадок, отримав посох преподобного Антонія, яким той підтримував в дорозі своє немічне тіло. Разом з цим посохом преподобний Макарій прийняв і дух Антонія Великого, як колись прийняв дух пророк Єлисей після пророка Іллі. Силою його духу преподобний Макарій робив багато чудес. Одного разу преподобний Макарій розмовляв з черепом головного язичницького жреця, який розповідав про свої муки, і про більш тяжкі і лютіші, яких зазнали ті, хто пізнав ім'я Боже, але відкинув Його і заповіді Його не виконував.

Внаслідок того, що до нього приходило безліч народу, преподобний Макарій мав мало часу, щоб в усамітненні вдаватися до богопізнання. Тому преподобний викопав під своєю келією глибоку печеру, куди він ховався від тих, хто постійно приходив до нього і порушував його богопізнання і молитву. Преподобний Макарій досяг таких успіхів у досягненні святості, що по його молитві Господь воскрешав померлих. Не дивлячись на таку висоту досягнутого богоуподібнення, він продовжував зберігати незвичайне смирення.

В роки царювання імператора Валента аріанина (364-378 рр.) преподобний Макарій Великий разом з преподобним Макарієм Олександрійським піддався переслідуванню з боку аріанського єпископа Луки. Обох старців схопили і, посадивши на корабель, відвезли на пустинний острів, де жили язичники. Там, за молитвами святих, отримала зцілення дочка жреця, після чого сам жрець і всі жителі острова прийняли святе хрещення. Дізнавшись про те, що сталося, аріанський єпископ був присоромлений і дозволив старцям повернутися в свої пустелі.

60 років провів святий Макарій в мертвій для світу пустелі. Найбільше часу преподобний проводив в бесіді з Богом, часто перебуваючи в стані духовного піднесення. Свій подвижницький досвід святий втілив в глибокі богословські творіння. 50 бесід і 7 подвижницьких слів залишилися дорогоцінною спадщиною духовної мудрості преподобного Макарія Великого. Найвище благо і мета людини – з'єднання душі з Богом, – основна думка в творіннях преподобного Макарія.

Преподобний дожив до 97 років, незадовго до смерті (+ бл. 390-391 р.) йому явилися преподобні Антоній і Пахомій, які повідомили радісну звістку про близький перехід його в блаженні небесні обителі. Преподобний почав готуватися до своєї смерті. Через дев'ять днів преподобному Макарію явився Херувим з безліччю Ангелів. Коли свята душа преподобного Макарія була взята Херувимом і піднеслася ним на небо, деякі з отців мисленними очима бачили, як біси на віддалі стояли і волали, що уникнув їх святий Макарій.

Іван Боско

Іван Боско народився 16 серпня 1815 року в маленькому селі Кастельнуово д’Асті в королівстві П’ємонт на півночі Італії. Ще в дитинстві, зі смертю батька йому довелось пережити біль втрати всіх тих бідних сиріт, яких пізніше огорне своєю батьківською любов’ю. Тож саме в особі мами Маргарити знайшов приклад християнського життя, який назавжди залишився в глибині його серця.

У 9 років приснився йому віщий сон (див.відео): що знаходиться він серед великої юрби дітей, які бавляться, але деякі богохулили. Тому Іванко швидко кинувся до них з кулаками, бажаючи стусанами припинити це неподобство. Але тієї ж хвилини побачив перед собою одного Чоловіка, який промовив: «Не бійкою, а добротою та любов’ю муситимеш завоювати цих твоїх друзів … Я дам тобі Вчительку, яка навчить тебе мудрості». Тим чоловіком був Ісус, а вчителькою — Пресвята Богородиця, під опікою якої перебуватиме все своє життя і почитатиме ЇЇ як «Помічницю християн». Різні трюки та фокуси, яких Іван навчився від жонглерів, використовував для того, щоб привернути увагу своїх однолітків і захистити їх від небезпеки гріха: «В моєму товаристві вони не говорять поганих слів» — казав своїй мамі.

Кирило Александрійський

Кирило Александрійський походив із знатної і благочестивої християнської сім'ї. Племінник і наступник (з 412 р.) по кафедрі патріарха Феофіла, він під його керівництвом отримав чудову освіту. Він вивчив світські науки, у тому числі і філософію, але якнайбільше прагнув глибшого пізнання Святого Письма і істин християнської віри. В юності святий Кирило вступив у скит святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Александрійський Феофіл (385 — 412) висвятив його на диякона, зарахував до клиру і, бачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.

По смерті Патріарха Теофіла святий Кирило одностайно був вибраний на патріарший престол Александрійської Церкви і очолив боротьбу із єресю Новаціана, що розповсюдилася в Александрії. Він вчив, що християни, які відпали під час гонінь від Церкви, не можуть бути знову нею прийняті.

Святий Кирило до кінця життя працював над складанням пасхалії за правилами Нікейського собору. Він встиг розписати дні святкування християнської Пасхи на наступні 95 років, аж до 20-х років VI ст. Александрійська пасхалія була прийнята всім християнським світом.

Помер святитель Кирило в 444 році, залишивши багато творів. Особливо слід відзначити Тлумачення на Євангелія від Луки, від Івана, Послання апостола Павла до Коринтян і Євреїв, а також апологію на захист християнства проти імператора Юліана Відступника (361—363). Величезне значення мають п'ять книг проти Несторія, праця про Пресвяту Трійцю, під назвою «Скарб», написана проти Арія і Евномія, і два догматичні твори про Пресвяту Трійцю, у яких подано точний виклад вчення Церкви про походження Святого Духа. Він перший запровадив культ Діви Марії, назвав її «Богородицею» (Феотокос) і відстояв цей титул.

Невдовзі по смерті християнська Церква одностайно оголосила Кирила Александрійського святим; його вшануванню було відведено два дні на рік (18 січня та 9 липня). Папа Лев XIII у 1883 р. оголосив Кирила Александрійського Доктором церкви й цим підніс його богословський авторитет до рівня святого Фоми Аквінського.