У храмах Росії та України плаче Богоматір

У десятках монастирях Росії та України одночасно почали плакати ікони. Дані випадки стали фіксувати в Сумах , Рівному, Одесі , Новокузнецьку і Ростові- на -Дону. Про це повідомляє польське видання Fronda .

Необхідно відзначити , що плаче ікона вважається страшним знаменням , вона закликає всіх людей до покаяння.

Варто нагадати , що останній раз аналогічні явища в Росії і Україні відбувалися перед розпадом СРСР і перед Жовтневою революцією . Такий випадок можна оцінити як Боже застереження .

«Напевно таким чином Бог хоче попередити про настання важких часів і закликає всіх людей до покаяння. Необхідно молиться . Молитви ніколи не буває багато. Для християн кожна така подія є закликом до зміни життя і знаком прийдешнього » , - розповів польський журналіст Терліковскій.

http://zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Мученики Антоний, Иоанн и Евстафий

Святые мученики Антоний, Иоанн и Евстафий пострадали за Христа при великом князе Литовском Ольгерде (1345 - 1377).

Князь был женат на православной Витебской княжне Марии Ярославне (+ 1346). Сам он был крещен и при жизни супруги дозволял проповедь христианства. Два родных брата, придворные Нежило и Кумец, приняли от духовника княгини священника Нестора святое КрещениеКрещение и получили имена Антоний и Иоанн. По просьбе Марии Ярославны в Вильне была даже построена православная церковь.

Но после смерти супруги князь Ольгерд стал открыто поддерживать жрецов-огнепоклонников, которые начали преследование христиан. Святые Иоанн и Антоний старались не показывать свою принадлежность к христианам, но не соблюдали уже и языческих обычаев, не стригли волосы, как это делали язычники, по постным дням не ели скоромной пищи.

Вскоре князь заподозрил братьев в вероотступничестве, допросил их, и они исповедали себя христианами. Тогда заставили их съесть мясо (был постный день). Святые братья отказались, и князь заключил их в темницу. Целый год томились братья в неволе. Иоанн испугался предстоящих мучений и объявил, что исполнит все приказания великого князя. Обрадованный Ольгерд выпустил обоих братьев и приблизил к себе.

Но Антоний не изменил Христу. Когда он снова отказался есть мясо в постный день, князь опять заключил его в темницу и подверг жестоким истязаниям. Отрекшийся брат остался на свободе, но с ним как с предателем не общались не только христиане, но и язычники. Раскаявшись в грехе, Иоанн пришел к священнику Нестору и просил его быть ходатаем перед братом, чтобы тот простил его и принял в общение. "Когда он открыто исповедует Христа, всё у нас будет общее", - ответил мученик Антоний. Однажды, прислуживая князю в бане, святой Иоанн наедине сказал ему о своем примирении с Церковью. Ольгерд не выказал гнева и дал понять, что это его личное дело и что можно верить во Христа, но вести себя, как все язычники. Тогда святой Иоанн исповедал себя христианином в присутствии многочисленных придворных. Его жестоко били палками и отправили в заключение к брату. С радостью встретились мученики в темнице и в тот день причастились Святых ТаинПричащение.

Толпы народа приходили к темнице, чтобы увидеть нового исповедника. Своей проповедью братья многих обратили ко Христу. Темница превратилась в христианское училище. Испугавшиеся жрецы требовали казни братьев, но теперь они уже не боялись временной разлуки. Утром 14 апреля 1347 года мученик Антоний после принятия Святых Тайн был повешен на дереве. Этот дуб, считавшийся язычниками священным, стал с тех пор поистине священным для православных литовцев.

Надежды жрецов на то, что со смертью святого Антония прекратится проповедь о Христе, не оправдались. Множество народа по-прежнему собиралось у стен темницы, где находился святой Иоанн. 24 апреля 1347 года его удавили и мертвого повесили на том же дубе. Честные тела обоих мучеников были погребены христианами в церкви во имя святителя Николая ЧудотворцаЖитие.. Святитель Николай Мирликийский, чудотворецИкона. Святитель НиколайМолитвыХрамы.

Третьим страдальцем за веру Христову стал Круглец. При Крещении священник Нестор дал ему имя Евстафий. Он был родственником святых братьев. В дружине великого князя Литовского Круглец выделялся красотой, мужеством, храбростью, но еще более умом и душевной добротой. Любимец Ольгерда, он мог рассчитывать на прекрасное будущее. Но однажды и он подобно братьям-мученикам отказался за торжественным столом есть мясную пищу. Святой Евстафий открыто объявил, что он христианин и не ест мяса из-за Рождественского поста. Его тут же стали бить железными палками, но юноша не издал ни одного стона. Князь стал изощряться в пытках. Был лютый мороз. Ольгерд приказал раздеть мученика донага, вывести его на улицу и лить ледяную воду в уста. Но это не сломило духа святого. Тогда раздробили ему кости от подошвы до колен, вместе с кожей сорвали с головы волосы и отрезали уши и нос. Святой Евстафий переносил истязания с такой радостью и бодростью, что сами мучители поразились той Божественной силе, которая укрепляла его. После пыток мученик Евстафий был приговорен к смерти и повешен на том же дубе (+ 13 декабря 1347), где ранее приняли мученическую кончину святые Иоанн и Антоний.

В течение 3-х дней не разрешалось снимать тело мученика, облачный столп защитил его от хищных птиц и зверей. На холме, где пострадали святые мученики, был впоследствии воздвигнут храм. Троица честных страстотерпцев прославила Истинного Бога во Святой Троице поклоняемого, Отца и Сына и Святого Духа - поэтому храм был освящен во Имя Пресвятой Троицы. Престол храма был утвержден на основании священного дуба, на котором приняли смерть мученики. Вскоре были обретены их нетленные мощи. Уже в 1364 году Константинопольский Патриарх Филофей (1354 - 1355; 1362 - 1376) прислал преподобному Сергию РадонежскомуЖитие.. Преподобный Сергий Радонежский.Икона. Преподобный Сергий РадонежскийМолитвыХрамы (+ 1392, память 25 сентября) крест с мощами святых мучеников. Церковь установила праздновать память всех трех мучеников в один день, 14 апреля.

Подвиг святых мучеников имел громадное значение для всего западного края. Виленский монастырь во Имя Пресвятой Троицы, в котором хранятся святые мощи, стал оплотом Православия и мира в том крае. В 1915 году, при наступлении немцев, эти святыни как самые драгоценные в Прибалтийском крае были взяты в сердце России - Москву.

В памяти верующих Вильнюса и по сей день живут грустные воспоминания о прощании со святыми мучениками и радостные - о торжественной встрече мощей святых страстотерпцев в 1946 году в Виленском Свято-Духовом монастыре. Дата их возвращения - 13(26) июля - с тех пор ежегодно торжественно отмечается в монастыре.

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

27 квітня, Святитель Мартин Сповідник, папа Римський (655).

Святитель Мартин Сповідник, папа Римський, був уродженцем Тосканської області в Італії. Він здобув хорошу освіту і вступив до клір Римської Церкви. Після смерті Папи Феодора I (642 - 649) пресвітер Мартін був обраний на престол.

У той час світ Церкви був порушений єрессю монофелітов, що отримала широке розповсюдження.

Нескінченні спори монофелітов з православними відбувалися у всіх верствах населення. Імператор Констанс (641 - 668) і Константинопольський Патріарх Павло II (641 - 654) також були прихильниками єресі монофелітов. Імператор Констанс видав єретичний "Зразок віри" (Тіпос), обов'язковий для всього населення. У ньому заборонялися всякі подальші суперечки.

Цей єретичний "Зразок віри" був отриманий в Римі в 649 році. Святий Папа Мартін, твердий поборник Православ'я, скликав у Римі Помісний Собор, який засудив монофелітскую єресь. Святитель Мартін одночасно послав Константинопольському Патріархові Павлу послання з благаючи повернутися до православного сповідання. Розгніваний імператор наказав військо збирає Олімпію доставити святителя Мартіна на суд. Але Олімпій, прибувши в Рим, побоявся духовенства і народу, що зійшовся на Собор, і підіслав воїна, щоб таємно вбити святого Папу. Коли вбивця наблизився до святителя Мартіну то несподівано осліп. Переляканий Олімпій поспішно виїхав до Сицилію і незабаром був убитий в битві.

У 654 році імператор послав до Риму з колишньою метою іншого воєначальника, Феодора, який пред'явив святителю Мартіну тяжкі звинувачення в таємному спілкуванні з ворогами імперії - сарацинами, богозневаги Пресвятої Богородиці та неканонічному вступі на папський престол. Незважаючи на висунуті римським духовенством та мирянами докази повної невинності святого Папи, воєначальник Феодор вночі із загоном воїнів схопив святителя Мартіна і відправив його на один з Цікладскіх островів (Наксос) в Егейському морі. Цілий рік нудився святитель Мартін на цьому майже безлюдному острові, терплячи нестатки і образи від варти. Потім змученого сповідника направили на суд до Константинополя.

Святитель Мартин, Сповідник, папа Римський

Хворого старця принесли на ношах, але судді грубо наказали йому піднятися і відповідати стоячи. Поки йшов допит, воїни підтримували ослаблого від хвороби святителя. На суді виступили лжесвідки, спаплюжене святого в ізменніческій зв'язках з сарацинами. Упереджені судді не стали навіть слухати виправдань святителя. У глибокій скорботі він сказав: "Господу відомо, яке велике благодіяння подасте ви мені, якщо скоро зрадите смерті".

Після такого суду святителя в роздертою одязі виставили на знущання натовпу, яку змушували кричати: "Анафема Папі Мартіну!" Але ті, хто знав, що святий Папа страждає безневинно, зі сльозами йшли. Нарешті сакелларій, посланий імператором, підійшов до військо збирає й оголосив вирок - позбавити Папу сану і зрадити смертної кари. Напівголих святителя закували в ланцюги і потягли до в'язниці, де уклали з розбійниками. Вони були більш милосердні до святителя, ніж єретики.

Святитель Мартин, Сповідник, папа Римський

Тим часом імператор прийшов до вмираючого Константинопольському Патріархові Павлу і розповів йому про суд над святим Мартіном. Той відвернувся від імператора і сказав: "Горе мені! Ще нове діяння до мого засудженню", - і просив припинити тортури святителя Мартіна. Імператор знову послав до святителя до в'язниці нотаря та інших осіб для додаткового допиту. Святитель відповідав їм: "Якщо навіть і роздрібнять мене, не буду в спілкуванні з Константинопольської Церквою, поки вона перебуває в зловеріі". Мучителі були вражені мужністю сповідника і замінили смертну кару посиланням у віддалений Херсонес Таврійський.

Там святитель і помер, виснажений хворобою, нуждою, голодом і злиднями (+ 16 вересня 655). Він був похований поза містом у Влахернській церкви в ім'я Пресвятої Богородиці.

Єресь монофелітов була засуджена на VI Вселенському Соборі в 680 році. Мощі святого сповідника папи Мартіна були перенесені до Константинополя, а потім у Рим.

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Боже милосердя

Боже Милосердя — католицький культ служіння, започаткований святою Марією Фаустиною Ковальською, відомою як апостол милосердя. Суть культу Божого милосердя полягає у християнській довірі до Господа Бога і діяльній любові до ближніх. Христос прагне, щоб його шанувальники виконали протягом дня хоча б один акт любові ближнього.

Фаустина Ковальська мала кілька видінь, в яких до неї зверталися Ісус Христос і Діва Марія, про що вона розповіла в книзі Щоденник: Боже милосердя в моїй душі.

Важливим елементом служіння є поклоніння образу Божого милосердя в Неділю божого милосердя, через тиждень після Великодня[1][2].

Служіння дотримуються понад 100 млн католиків у світі. Воно визнане також Універсальною англіканською церквою.
Іван Павло ІІ як апостол милосердя

Папа римський Іван Павло ІІ, подібно, як і сестра Ковальська Фаустина, став у свій час апостолом Божого Милосердя і який у 2002 році у Кракові-Лаґевніках сказав: «Поза Божим Милосердям немає ніякого іншого джерела надії для людських істот».

Це свято є днем особливого величання Милосердного Бога а також і часом особливих ласк для усіх людей.

Величність цього свята випливає з незвичайних обітниць, які Господь Ісус зробив. «Хто в цей день приступить до Джерела Життя, — сказав Христос, — той отримає цілковите відпущення (Щ. 300). У цей день відкрита глибина Мого Милосердя, виливаю ціле море милостей на душі, які наблизяться до джерела Мого Милосердя; (…) хай не боїться наблизитися до Мене жодна душа, навіть якщо її гріхи були як пурпур» (Щ. 699).

Щоб отримати користь для наших душ, потрібно мати довір'я до Божої доброти та дієвої любові ближнього, а також бути в стані освячуючої ласки (без тяжкого гріха) й гідно прийняти святе Причастя. «Не знайде жодна душа виправдання, — пояснив Ісус, — доки не звернеться з довірою до Мого Милосердя, і тому перша неділя після Великодня повинна бути святом милосердя, а священики повинні у цей день говорити душам про це велике і незглибиме Моє Милосердя» (Щ. 570).

Івана Павла ІІ називають «Папою Милосердя» не лише тому, що він канонізував Сестру Фаустину Ковальську, але й написав енцикліку «Бог, багатий милосердям» та встановив свято Божого Милосердя. Також і в енцикліках Папи Венедикта XVI — «Бог є Любов» та «Надією спасенні» — багато говориться про Милосердя Боже.

Все що ми робимо і що може мати відношення до милосердя, ми його чинимо на зразок милосердя, яке Бог має до нас і відносно чого дав нам чітку вказівку: «Будьте милосердні як і Отець ваш Милосердний» (Лк. 6:36). Таїнство Божого Милосердя є для кожної людини загадкою. Ісус нам показав Милосердя Отця: «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти» (Ів. 3:16-17). Христос об'являв безконечне Милосердя і любов Бога Отця, головно у притчах про Заблукану вівцю та Доброго Пастиря, про Блудного Сина і Милосердного Батька, у якій Ісус виразно об'явив тайну Божого Милосердя, що невгасно горить у Серці Отця Небесного.

Серед блаженств Христос наголошує: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5:7). А остаточний його висновок такий: «Будьте милосердні, як і Отець ваш Милосердний» (Лк. 6:36). Пише свята Ковальська Фаустина: «Душі, які поширюють Моє Милосердя, оберігатиму їх протягом усього життя, як ніжна мати своє немовля, а в годину смерті не буду для них Суддею, а милосердним Спасителем» (Щ. 1075).

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Томина Неділя

Наступна неділя після Христового Воскресення має різні назви.

Неділя Томина — від події у святому Євангелії, де говориться про зустріч апостола Томи з воскреслим Христом.

Неділя Антипасхи, що з грецької означає "замість Пасхи", бо для перших християн вона була наче повторенням празника Пасхи. У Щоденнику паломництва Сильвії Аквітанської (IV ст. ) читаємо, що восьмого дня після Христового Воскресення в Єрусалимі були окремі торжества та, що того дня читали святе Євангеліє про навернення апостола Томи.

Неділя Нова, або Оновлення, бо вона перша після Пасхи і в ній наче оновлялося празнування Пасхи. Цього дня Ісус Христос своєю появою обновив для апостолів радість свого Воскресення. "У цей день, — каже синаксар Томиної неділі, — в другу неділю по Пасці, празнуємо оновлення Христового Воскресення і святого апостола Томи діткнення".

Неділя Біла, або "в білому". Колись давно новохрещенці, прийнявши хрещення у Велику суботу, упродовж цілого Світлого тижня ходили в білих одежах, а в неділю Томину при осібній церемонії ці одежі скидали. Західна Церква до сьогодні називає цю неділю "неділя в білому".

Неділя Провідна. Деякі автори виводять цю назву від того, що ця неділя проводить і продовжує празник Пасхи. У нашого народу був звичай у Томину неділю організовувати проводи, тобто поминання померлих, осібною трапезою та молінням за душі померлих на цвинтарі.

Святкування восьмого дня після Пасхи, як завершення торжеств світлої седмиці, з давніх-давен вважалося окремим празником. Темою богослужень цього празника, як і седмиці, що наступає після нього, є євангельська подія, що описує появу Ісуса Христа восьмого дня після Воскресення та зворушливе навернення і визнання віри святого апостола Томи. Про значення святкування цього празника святий Григорій Богослов († 389) у своєму слові в Томину неділю так каже: "Давній і в добрій цілі установлений закон шанує день оновлення, або радше кажучи, з днем оновлення шанує нові добродійства. Чи ж не був днем оновлення і перший воскреслий день, що наступив по священній і світлоносній ночі? Чому даємо цю назву сьогоднішньому дневі? Той (тобто Великдень) був днем спасення, а цей — днем згадки про спасення. Той день розділяє собою погребання і воскресення, а цей — є днем зовсім нового народження... Справжню онову ми сьогодні празнуємо, переходячи від смерти до життя. Тож скиньте зі себе старого чоловіка й оновіться та жийте в обнові життя".

Наша Церква святкує пам'ять святого апостола Томи б жовтня, а латинська — 21 грудня. Про апостольську працю апостола Томи святий Йоан Золотоустий у проповіді на Томину неділю виголошує таку похвалу: "Він колись був слабшим від инших апостолів у вірі, а за ласкою Божою став відважнішим і невтомнішим, як вони всі. Він своєю проповіддю обійшов майже всю землю, не боячись проповідувати Боже слово народам лютим, диким і кровожадним". Традиція каже, що святий апостол Тома загинув смертю мученика за Христову віру в Індії.

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

26 квітня, Священномученик Артемон, пресвітер Лаодикійський (303).

Священномученик Артемон, пресвітер Лаодикійський, народився в першій половині III-го століття в Лаодикії Сирійській від християнських батьків. З юних років він присвятив себе служінню Церкві. У 16-річному віці святий був поставлений читцем і в цьому званні трудився протягом 12 років. За ретельність до Божественних служб святитель Сисиній звів його в сан диякона. З такою ж ревністю і старанням святий Артемон виконував це служіння протягом 28 років, після чого був рукопокладений в пресвітера. У цьому сані святий Артемон служив в Церкві Божій 33 роки, проповідуючи християнську віру серед язичників. Коли імператор Диоклитіан (284 - 305) почав жорстоке гоніння на християн, святий Артемон був уже старим. Імператор видав указ, щоб усі християни принесли жертви ідолам. Святитель Сисиній, дізнавшись про швидке прибуття в Лаодикійську область воєначальника Патрикія, разом зі священиком Артемоном проник до храму богині Артеміди. Там вони розбили і спалили ідолів.

Потім святитель Сисиній і святий Артемон зібрали паству в церкві і гаряче переконували християн залишатися твердими у вірі і не боятися погроз мучителів.

Прибувши до Лаодикії, Патрикій влаштував п'ятиденні торжества на честь язичницьких богів, а потім попрямував до храму Артеміди для принесення жертви. Він дізнався, хто зруйнував капище, і з загоном воїнів попрямував до церкви, де молилися християни. Не дійшовши до церкви, Патрикій відчув раптовий озноб, а потім жар, так що його довелося, ледве живого, внести до найближчого будинку. "Християни прокляли мене, і це їх Бог мучить мене", - сказав він наближеним. Благання Патрикія до ідолів не полегшили його страждань. Він послав гінця до святителя Сисинія і просив його допомоги, обіцяючи в подяку зробити золоту статую єпископа. Святитель відповів: "Золото твоє нехай буде з тобою, а якщо хочеш зцілитися, увіруй в Христа".

Патрикій злякався смерті і оголосив, що вірує в Христа. За молитвами святителя Сисинія хвороба залишила його. Але чудо не змінило черствої душі язичника. Хоча він не торкнув святителя Сисинія, проте вирушив виконувати імператорський указ до інших християн в місті Кесарії. По дорозі він зустрів старця, за яким йшли попарно шість диких ослів, і два оленя. Це був священик Артемон.

На питання Патрикія, як він зміг повести за собою диких звірів, святий Артемон відповів, що Христовому Імені кориться все в світі і для істинної віри в Христа немає нічого неможливого.  

Патрикій дізнався від язичників, що зустрінутий на шляху старець - той самий Артемон, який зруйнував капище Артеміди. Він наказав схопити його, і відвести до міста Кесарії.

Святий Артемон без страху послідував за воїнами, а тваринам наказав іти до святителя Сисинія.

Один з оленів отримав від Бога дар слова і розповів святителю, що трапилося зі святим Артемоном. Святитель послав йому в Кесарії благословення та просфору через диякона.

У Кесарії Патрикій викликав святого Артемона на суд і став примушувати його принести жертву в капищі Асклепія. У тому капищі жило безліч отруйних змій. Жерці ніколи не відкривали дверей, не принісши попередньо жертву ідолу. Але святий Артемон, закликавши Ім'я Ісуса Христа, без всякого страху увійшов до храму і вивів звідти безліч змій. Язичники кинулися тікати, але святий зупинив їх і своїм подихом повбивав змій. Один з віщунів, Віталій, увірував у Христа і просив святого Артемона хрестити його.

Патрикій думав, що святий Артемон повбивав змій ворожбою, і знову почав допитувати його і катувати. У той час до Кесарії прибіг олень, що говорив зі святителем Сисинієм. Олень став лизати стопи мученика, а потім, знову отримавши від Бога дар слова, викрив Патрикія, передбачивши йому швидку смерть у киплячому казані. Патрикій злякався, що дива, що здійснюються святим Артемоном, привернуть до нього ще більше народу, наказав стратити його.

Величезний котел наповнили киплячою смолою. Воїни повинні були кинути туди святого Артемона. Але коли Патрикій під'їхав на коні до котла, бажаючи перевірити, чи кипить смола, обидва Ангели у вигляді орлів схопили і кинули його в казан, а мученик Артемон залишився живим. За молитвою святого з землі вийшло джерело, в якому він хрестив жерця Віталія та багатьох язичників, що ввірували в Христа. Наступного ранку святий Артемон причастив новохрещених Святих Тайн.

Єпископ Кесарійський прийшов вітати святого Артемона. Він зазначив місце, де страждав мученик, і згодом заснував тут церкву. Багато хто з охрещених були висвячені на дияконів і священиків, а Віталій поставлений єпископом Палестинським. Священномученик Артемон, за покликом Божественного голосу, пішов з проповіддю Євангелія до Асії, в селище Вулі. По дорозі його забрав Ангел і переніс у відкрите йому у видінні селище. Там він багатьох навернув до віри в Христа. Язичники схопили святого і відсікли йому голову (+ 303).

Сьогодні день пам'яті преподобного Василія Парійського, VIII століття

З похвалами пам'ять твоя сотворяєтся світло, святителю Василію.

Стихира святителю

Користуючись великою повагою у жителів малоазіатського міста Парії, святий Василь був обраний там єпископом.

Коли ж у середині 8-го століття, у часи імператора Костянтина Копронима, посилилося гоніння на шанувальників ікон, святитель ревно виступив проти єретичного вчення.

За таку відданість істинному богопоклонінню праведникові довелося притерпіти чимало страждань.

Але до кінця життя сповідник залишився вірним Святій Церкві.

24 квітня пам'ять сщмч. Антипи, єп. Пергама Асійського

Священномученик Антипа - учень святого апостола Іоанна Богослова (пам'ять 26 вересня), був єпископом Пергамської Церкви в царювання імператора Нерона (54 - 68).

У той час за велінням імператора всіх, хто не приносив жертви ідолам, піддавали покаранню або вигнанню. Тоді був засланий на острів Патмос (в Егейському морі) святий апостол Іоанн Богослов, якому Господь відкрив майбутні долі світу і Святої Церкви.

- "І Ангелу Пергамської Церкви напиши: так говорить Хто має гострий з обох сторін меч: знаю твої діла, і що ти живеш там, де престіл сатани, і що зберігаєш Ім'я Моє, і не відрікся від віри Моєї навіть у ті дні, в які у вас, де живе сатана, був убитий вірний свідок Мій Антипа "(Одкр. 2, 12 - 13).

Святитель Антипа своїм прикладом, твердою вірою і невтомній проповіддю про Христа досяг того, що жителі Пергама почали ухилятися від жертвоприношень ідолам. Язичницькі жерці дорікали єпископу в тому, що він відвертає народ від поклоніння батьківським богам, і вимагали припинити проповідь про Христа і принести жертву ідолам.

Святитель Антипа спокійно відповів, що не стане служити богам-бісам, які біжать від нього, смертного чоловіка, що він поклоняється і буде поклонятися Господу Вседержителю, що створив все, і Його Єдинородному і Єдиносущому Сину і Святому Духу. Жерці заперечили, що їх боги існують здавна, а Христос з'явився недавно і був розп'ятий при Пілаті як злодій. Святитель відповів, що язичницькі боги створені руками людей і всі оповіді про них сповнені беззаконь і пороків. Він твердо сповідував віру в Сина Божого, який втілився від Пресвятої Діви.

Розлючені жерці потягнули священномученика Антипу в храм Артеміди і кинули його в розпеченого мідного вола, куди зазвичай кидали жертви ідолам. Священномученик у розпеченій печі голосно молився Богу, просячи прийняти його душу і зміцнити віру християн. Він відійшов до Господа спокійно, як би заснувши (+ бл. 68).

Вночі християни взяли не ушкоджене вогнем тіло священномученика Антипи і з честю поховали в Пергамі. Гробниця священномученика стала джерелом чудес і зцілень від різних хвороб. Особливо вдаються до священномученика Антипи при зубних болях.

протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я, викладач РДС,
клірик Свято-Покровського собору м. Рівне

http://vk.com/zarvanycia
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/
https://www.facebook.com/zarvanycia.net

Мученики – Терентий, Помпий, Африкан и др.

Живший в 3 веке нечестивый римский царь Декий, желая совратить христиан в идолопоклонство, послал во все области своего царства указ принуждать их к идолослужению, а непослушных мучить и убивать. Когда в одном африканском городе этот указ был объявлен народу и притом были показаны орудия пыток, многие люди устрашились и отреклись от истинной веры. Только сорок человек решились умереть за Христа и с дерзновением говорили друг другу: «Будем тверды, братия, и не отречемся от Сына Божия, чтобы и Он не отрекся от нас пред Отцом Своим Небесным и святыми ангелами».

Правитель Фортунатиан стал их уговаривать и убеждать исполнить царскую волю — поклониться идолам, но святые были тверды в исповедании. Тогда четверых из них отделили и посадили в темницу (это были Терентий, Максим, Африкан и Помпий), остальных же привели в идольское капище и там долго спорили с ними о вере, а потом избили сучьями и сухими жилами так, что обнажились внутренности. Но лица святых мучеников были при этом столь светлы и веселы, что все удивлялись их терпению и мужеству. Потом их стали жечь раскаленным железом, а раны поливать уксусом с солью и тереть суконными тряпками, страдальцы же единодушно молились и в мучениях все более исполнялись благодатью. Когда их повесили лицом к храму и принялись строгать железными когтями, святые, возмутившись нечестием язычников, воззвали ко Господу и дунули на идольское капище. Тотчас все идолы упали с великим грохотом и рассыпались в прах, а мученики сказали правителю: «Видишь, каковы твои боги? Где их крепость и сила?» После этих слов и все капище задрожало и разрушилось до основания. Тогда правитель страшно разгневался и велел отрубить мученикам головы. Они радостно приняли временную смерть и отошли к вечной жизни.

Затем Фортунатиан приказал взять из темницы Терентия, Африкана, Максима и Помпия и привести на судилище. Они твердо исповедали Христа и не захотели поклониться идолам. Тогда их снова отвели в темницу, но теперь уже заковали в тяжелые цепи и колодки, в темницу же никого не пускали, чтобы кто-нибудь не принес мученикам пищи.

Святые, терпя ужасные страдания, непрестанно и единодушно молились Богу. И вот в полночь в темнице воссиял свет, и явился им ангел Господень и сказал: «Терентий, Африкан, Максим и Помпий, рабы Бога Вышнего, встаньте и подкрепите ваши силы». Сказав это, ангел прикоснулся к оковам и освободил мучеников от них. Перед ними явился богато накрытый стол, и ангел сказал: «Примите пищу, которую послал вам Христос, и отдыхайте».

Святые, благословляя Господа, подкрепились пищей и питием и воздали благодарение своему Владыке. Стражники, увидев в темнице свет, вошли в нее и, найдя мучеников радующимися и веселящимися, донесли об этом правителю. Но чудо не вразумило Фортунатиана, и, повесив святых, он велел строгать их железными коггями. Они же, единодушно взывая к Богу о помощи, даже не чувствовали мук, ибо Христос облегчал им страдания.

Их снова отвели в темницу и напустили туда ядовитых змей, но ангел Господень защитил рабов Божиих, и змеи не причинили им вреда. Когда же на четвертые сутки темницу отворили, змеи бросились на язычников и многих умертвили.

После этого Фортунатиан повелел отрубить святым головы. С веселием идя к месту казни, они пели: «Ты избавил нас, Господи, от обижающих нас и посрамил ненавидящих нас», — и радостно преклонили головы под меч. Так души Терентия, Африкана, Максима и Помпия украсились мученическими венцами и сопричислены к лику мужественных страдальцев за Христа.

Світлий вівторок

Тоді відкрилися в них очі, і вони пізнали його

Учнями, що подорожували з Єрусалиму до Емаусу, про яких розповідає Євангеліє Світлого вівторка, були апостоли Лука і Клеопа. У поставі апостолів Луки і Клеопи бачимо чисто людську реакцію людини на Божі справи. Коли людина, недостатньо зміцнена Божою ласкою, надією на Бога, вона легко відходить від Бога, швидко опановує її зневіра, знеохота.

Навернення Ісусом Луки і Клеопи, це духовне воскресіння, показує нам, як воно відбувається і потребує три основні засоби: молитва, Слово Боже і Євхаристія.

Молитва - це відкрита розмова з Богом, яка провадить людину до особистої зустрічі з Богом, особистого пізнання Бога.

Слово Боже приносить і відкриває людині правду про неї і про Бога, допомагає краще і глибше пізнати себе взаємно.

Євхаристія - найближче з’єднання людини з Богом. Євхаристія, це також духовна пожива і джерело духовного світла для душі.

Отже, духовно воскреснути, це звільнитися від неволі гріха і з’єднатися з Богом. Щоб звільнитися з гріха, треба спочатку пізнати його, пізнати стан своєї душі, просвітитися світлом Божої ласки. І в цьому допомагає нам молитва і Слово Боже. Воскреснути, це бачити присутність Бога у житті, це також відновити зв’язок любові з Богом.

Через брак пізнання і з’єднання з Богом, зло легко опановує нас і віддаляє, відтягує від Бога, від Церкви – цього духовного Єрусалиму.

Історія навернення Луки і Клеопи показує нам, що де б людина не шукала щастя і спокою у світі, вона може знайти його тільки в Бозі.

Один християнський місіонер, вивчивши мову, пішов проповідувати Слово Боже серед індіанських племен, що жили в далеких джунглях ріки Амазонки (тепер Бразилія). Декілька років він жив та проповідував серед цього народу і здобув значну повагу і любов. Але вожді цього народу побачили, що він має серед народу більшу повагу, як вони. Вожді з шаманами підбурили народ і присудили йому покарання – вигнання. Згідно традицій цього народу, засудженого заводили глибоко в джунглі і там залишали зв’язаного. Але один індіанець, що полюбив місіонера за його доброту та сердечність, змилосердився над ним, повернувся і розв’язав його. Він сказав, що покаже йому дорогу до великої ріки, якою можна доплисти до міста, де живуть його одноплемінники, білі люди. Більше тижня вони мандрували джунглями, аж поки дійшли до ріки. Увесь цей час місіонер розповідав йому про Бога, про жертву Христа, про Біблію, про віру. Навчив його молитися „Отче наш” і „Вірую”. На кінець вони дійшли до великої ріки Амазонки. Індіанець допоміг місіонеру змайструвати пліт, на якому можна було плисти річкою. На прощання місіонер сказав: „Дякую, що показав мені дорогу до ріки”. А індіанець відповів: „То я дякую тобі. Ти зробив для мене більше. Ти вказав мені дорогу до правдивого Бога”.

Нехай цей світлий Пасхальний час, торжество Христового воскресіння, щедро наповнить нас цим духовним, Божим світлом, щоб ми могли легко віднаходити дорогу до Бога, бачили Христа очима віри і відчували його присутність у житті нашим серцем, що буде доказом нашого духовного воскресіння.

о. Михайло Чижович, редемпторист