Вишкіл унсо в богуславі

  • 14.04.14, 09:29
Всі деталі дивитися https://vk.com/event69647256

Готується до друку книга за війну в Придністров'ї

  • 09.10.13, 07:09

Готується до виходу в світ історично - документальна збірка під редагуванням  Валерія Пальчика  «УНСО : перший посвист куль ( війна у Придністровї 1992 рік )».

Автор книги –  учасник бойових дій, колишній командир полтавської команди УНСО у 1991-1999 роках, поручник УНСО, історик, публіцист.

Книга висвітлює військові події придністровського конфлікту та участь у них українських добровольців з УНСО. Вона побудована на спогадах учасників бойових дій, публікаціях засобів масової інформації тих років, доповнена значною кількістю фотографій, схем, та іншим цікавим ілюстрованим матеріалом.

    Унікальність описаних подій в тому, що після останніх сальв ОУН-УПА,  українці вперше взялися за зброю, щоб захистити свою землю та родини від зовнішнього агресора (в даному випадку – від  румун ). Також, це був перший бойовий досвід стрільців УНСО, який вони потім вдосконалювали проти нашого історичного ворога – Москви, в Грузії та Ічкерії.

У книзі описана війна такою як вона була, адже в своїх спогадах учасники бойових дій уникають зайвої патетики та ідеалізації. Присутня достатня кількість як трагічних так і комічних епізодів.

     Автор розглядає згадану збірку як перший крок, який має спонукати до повноцінної оцінки та вивчення Придністровського конфлікту, як складової частини новітньої історії України,  прагне привернути увагу до неї мислячих громадян, науковців, державних діячів, а також підростаючого молодого покоління українців.

Матеріал для збірки на даний час укомплектований на 95%. Але для її виходу в світ потрібна допомога не байдужих громадян. Це: професійна коректура, верстка матеріалу для друку…ну й сам друк чи його оплата.

Реальні пропозиції з допомогою прохання надсилати автору на пошту: sumniy72@ukr.net




Вишкіл УНСО - цікаво і корисно

З 12 по 14 липня в лісі під Малином ( Житомирська область.) відбувся вишкіл УНСО для української молоді. Досвідчені інструктори та ветерани сучасних війн навчали основам захисту себе, своєї родини, Батьківщини від зовнішніх агресорів та внутрішнього ворога. Географія прибувших за корисними знаннями широка: від Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня. 
Молода зміна роз"їхалася задоволена, сповнена енергії для майбутніх звершень.

Фото на згадку

Вечірня гутірка

Основи розвідки

Основи вогневої підготовки

Відпрацювання роботи в "трійках"


97%, 29 голосів

3%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Життєвий анекдот

Приходить новий вчитель у клас:
- Мене звуть Абрам Давидович, я антифашист. А зараз всі вставайте по черзі і представляйтеся так само як і я ...
- Мене звуть Маша, я антифашист ...
- Мене звуть Стьопа, я антифашист ...
- Мене звуть Вовочка, я націоналіст!
- Вовочка, чому ти націоналіст?!!
- Моя мама скінгерл, мій тато ультраправий фанат, мої друзі націоналісти і я теж.
- Вовочка, а якби твоя мама була повією, твій тато - наркоманом, а друзі - пидорами, щоб ти тоді сказав?!
- Я б сказав, що я антифашист.

Лизнули полякам й москалям одночасно...

"Регионы" и КПУ просят Польшу признать Волынскую трагедию геноцидом поляков
05 июля 2013 | 16:42

148 народных депутатов Украины просят Сейм Республики Польша признать Волынскую трагедию геноцидом польского народа. Об этом говорится в обращении избранников Верховной рады к депутатам Сейма РП и маршалу Эве Копач.

"Просим вас, депутатов Сейма Республики Польша, поддержать решение сената, признать Волынскую резню ОУН-УПА геноцидом в отношении польского населения и осудить преступные деяния украинских националистов", - говорится в документе.

По убеждению украинских парламентариев, разная трактовка Волынского преступления "вбивает клин между двумя странами".

"Развитие укрепления украинско-польской дружбы невозможно, если предать забвению память сотен тысяч ни в чем не повинных граждан - белорусов, поляков,евреев, цыган, россиян, украинцев, всех тех, кто погиб в Волынской резне", - отмечается в обращении.

Нардепы считают своевременной инициативу поляков по этому вопросу и отмечают, что из-за ксенофобских и неонацистских настроений украинцы не имеют возможности узнать правду о Волынской трагедии.

"В Украине растут ксенофобские, антисемитские и неонацистские настроения. Их представители уже сегодня есть в Верховной Раде Украины. Они активно используют парламентскую трибуну для пропаганды этих взглядов. Все это - результат того, что народ Украины не знает правды о тех страшных событиях", - убеждены депутаты Рады.

http://podrobnosti.ua/power/2013/07/05/915571.html


93%, 41 голос

7%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

З св'ятом - друзі націоналісти!

АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було піднято український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України. Рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було піднято український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України. Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об'єднатися задля розбудови незалежної держави.

Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.

На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких розділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання творити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі і в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:

АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.

Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.

2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу.

3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.

Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!

В сучасних формулюваннях основний зміст Акту наступний. ОУН під проводом Степана Бандери проголошує відновлення незалежної Української Держави на Західній Україні. Основною метою є розповсюдження державності на всі землі України і створення повноцінної держави зі столицею у Києві. Ця держава покликана забезпечити українцям повноцінний розвиток і задовільнення всіх його потреб. Все це – зрозумілі речі, які у сучасного громадянина України не викликають заперечень. Заперечення традиційно викликає те, що союзником у ботьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. На факті цього союзництва дуже часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного і політичного контексту. Тож давайте розглянемо цей момент.

По-перше, Радянський Союз, який іноді зображують оплотом антифашизму, до війни на вищому рівні мав "теплі стосунки" з Гітлером. 23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом в Кремлі Сталін виголосив тост: "Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би тому випити за його здоров'я". Наступний тост Сталін підняв за Гіммлера, за "людину, яка забезпечує безпеку німецької держави". Пізніше Ріббентроп згадував: "Я почував себе в Кремлі, як серед старих партійних товарищів". За цими тостами стояла реальна співпраця двох режимів. Наприклад, є дані, що до 20 тисяч офіцерів Вермахту пройшли бойову підготовку на радянських танкодромах і авіабазах... А німецько-радянський договір про дружбу і кордони від 29 вересня 1939 року розглядав розчленування Польщі "як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами". Так що закидати ОУНівцям пронімецьку орієнтацію треба лише після відповідного закиду в бік СРСР... Або треба просто зрозуміти, що війна є війна. Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. А політика сантиментів не знає: в ній є лише вічні інтереси і тимчасові союзники.

По-друге, орієнтація ОУНівців на режим Гітлера була дійсно лише тактичним ходом. Дозволимо собі об'ємну цитату зі спогадів Степана Бандери. "Було ясно, що у відношенні до гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготовку до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціятиви, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то й виразно проти неї". Питання відносин між Україною та Німеччиною, за висловом Степана Бандери, "мусіло залежати тільки від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенности України".

Ту саму позицію обстоював і Ярослав Стецько, який особисто виголошував Державницький Акт. "Україна була покликана сказати своє слово: вона за інший, за новий лад в Європі, лад суверенних держав на руїнах російської імперії і кожної імперії, яка б прагнула встановлятися на Сході Європи і в поневоленій Росією Азії... Якщо ж при нагоді проголошення державности... унаявниться незмінна колоніяльна політика Німеччини – тим краще для мобілізації другого – тим разом – протинімецького фронту" – писав Ярослав Стецько у своїх спогадах.

По-третє, проголошення Державницького Акту було здійснено прямо всупереч Німеччині. Якби проголошення Української Держави було на руку гітлерівцям, Степан Бандера, Ярослав Стецько і ще 300 ОУНівців не були б заарештовані гестапо 15 вересня 1941. А слідом за цим Гітлер видав наказ знищити бандерівський рух. А у пізнішому звіті про події в Україні говорилося: "Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації".

Отже, з огляду на викладені вище аргументи, можна зробити такий висновок. Державницький Акт 30 червня 1941 року свідчить, що в тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державницькою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети – створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). "Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї" – так говорить перший пункт Декалогу Українського Націоналіста.

Не кожен збоченець жид, але кожен жид - збоченець

Американские евреи довольны легализацией однополых браков
Сегодня, в 13:15

Ведущие американских еврейские организации приветствовали решение Верховного суда США, признавшего «Закон о защите брака», который официально признавал лишь брак между мужчиной и женщиной, неконституционным. По сути, данное решение уравняло геев и лесбиянок в правах с традиционными семейными парами по всей стране.

«Полное признание однополых браков - право вступать в брак с тем, кого любишь, независимо от пола, - это право, признание которого уже давно назрело», - заявил главный юрисконсульт Американского еврейского комитета Марк Д. Стерн. По его словам, принятие этого решения было неизбежным, однако «далеко не полным шагом в этом направлении». На данный момент лишь в 12 американских штатах, а также в округе Колумбия легализованы однополые браки.

«Мы просто надеемся на то, что эти общие принципы равного обращения возобладают повсеместно. Те штаты, в которых до сих пор нет равенства брака, мы надеемся, посмотрят на это решение как на положительное развитие и примут его у себя», - отмечает директор по гражданским правам Антидиффамационной лиги Дебора Лотер.

В свою очередь, представители как реформистских, так и консервативных еврейских общин и движений также приветствовали решение Верховного суда США. «От имени 1700 раввинов раввинской ассамблеи, я присоединяюсь к евреям по всей Калифорнии и США и признаю сегодняшнее решение Верховного суда как решение, которое открывает путь для любящих и преданных однополых пар, чтобы они могли реализовать свои права и получить привилегии официального брака» - говорится в официальном заявлении раввина Джеральда Скольника, президента раввинской ассамблеи консервативного движения.

Особое внимание раввин обратил на то, что истцом по делу, рассмотренному в Верховном суде, которое завершилось историческим признанием однополых браков в США, выступила 83-летняя Эдди Виндзор, жертва Холокоста. Обратиться в суд женщина решила после того, как ее вынудили заплатить более 600 тысяч долларов налогов за недвижимость после смерти ее супруги, так как брак, заключенный между ними в Канаде, в США официально не признали.

В свою очередь генеральный директор Национального совета еврейских женщин Нэнси Кауфман назвала решение Верховного суда приятным и историческим шагом на пути к справедливости и равенству для однополых пар, которое соответствует законам страны.

«Национальный совет еврейских женщин удовлетворен тем, что решение суда по данному делу предоставляет однополым парам уважения, права и признание того, чего они действительно заслуживают, и за что они боролись в течение многих лет», - подчеркнула Нэнси Кауфман.

http://glavcom.ua/news/136819.html


Новость по теме

95%, 19 голосів

5%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Спогади ката з АК

СПОВІДЬ КАТА

Цікавий матеріал на фоні останнього вою поляків стосовно Волинської різні. Навожу лише деякі уривки. Хто хоче прочитати повністю - посилання в кінці матеріалу.
Доречі, тепер я розумію багатьох моїх товарищів волиняків які поляків недолюблюють більше ніж москвинів....

У польському видавництві "Orodеk KARTA" цього літа вийшла книга спогадів Стефана Донмбського (Стефан Дембскі, Stefan Dmbski) під назвою "Кат" (Egzekutor). Автор виріс у селянській родині, закінчив школу у Львові, а в 1942 році 17-річним хлопцем потрапив до спецпідрозділу польської Армії Крайової, завданням якого були страти гітлерівців і колабораціоністів.

Після визволення Польщі підрозділ страчував представників нової, комуністичної, влади, а також етнічних українців.

Повість уже викликала відносне збурення у польському суспільстві та ЗМІ, адже в ній йдеться про темний бік діяльності польського незалежницького підпілля. Про те, на що накладено негласне табу - про жорстокість та безжальність бійців Армії Крайової. У сучасній Польщі щодо цих питань діє негласний закон омерти. 

Я з "Луісом" переважно ставали під двері та вікна, натомість напівпритомний "Твардий", старий ножевик зі львівських Пасік, кидався на скам'янілих українців та різав їх на шматки. З нечуваною вправністю розпорював їм животи чи розрізав горлянки, аж кров бризкала на стіни. Неймовірно сильний, часто замість ножа використовував звичайну лавицю, якою розколював черепи, наче макові головки. 

Одного разу зібрали три українські родини в одному домі й "Твардий" вирішив прикінчити їх "весело". Вдягнув знайдений на полиці капелюх і, взявши зі столу скрипку, почав грати на ній. Поділив українців на чотири групи та при звуках музики наказав їм співати "Тут узгір'я, там долина, в дупі буде Україна...". І під загрозою мого пістолета бідаки співали, аж шибки у вікнах дрижали.

Це була їх остання пісня. Після закінчення концерту "Твардий" так жваво взявся до праці, що ми з "Луісом" втікли до сіней, щоб і нас часом помилково не зарізав.


Одного разу, йдучи через село з "Твардим" та "Луісом", увійшли до будинку, де жили три дівчини. Під час розмови з'ясувалося, що одна з них - українка. Оскільки вона була молода і дуже гарна, "Твардий" вирішив, що кращою карою за її українське походження буде, якщо ми всі троє згвалтуємо її.

Я був цією ідеєю неприємно здивований, але зробив кам'яне обличчя, бо нема нічого гіршого для 19-річного хлопцю, ніж зізнатися, що "боїться задниці". Ніхто не протестував. Дівчину відвели до окремої кімнати, в якій першим з нею лишився як ініціатор капрал "Твардий". Вийшов до нас спітнілий через десять хвилин і "Луіс" зайняв його місце. Зрештою настала моя черга. 

Увійшовши до спальні, застав бідну дівчину, що лежала голою на ліжку й істерично здригалася. Я почувався по-дурному, почав її шкодувати та не знав, що робити. Зрештою сів на краю ліжка та почав делікатно гладити її по довгому чорному, як оксамит, волоссю. Почав її просити, щоб перестала плакати, й навіть пробував її умовити, що може ще все добре закінчиться, хоч в глибині душі, знаючи вже добре "Твардого", знав, яким той кінець буде. Однак мені стало дуже прикро.

Дівчина була вродлива та ще така молода, що в житті, певно, нікому шкоди не зробила та мала таке само право на життя, як кожний з нас. Єдине, що мала невдачу народитися українкою - через це її доля була вже визначена.

Я занадто переймався своєю партизанською кар'єрою та своїм "патріотизмом", щоб тоді вийти й заявити "Твардому" прямо в очі, що ми робимо велике свинство і що ту дівчину слід помилувати. Я мав те саме військове звання, що й "Твардий", тож про жодні накази мови не було.

От тільки мій спосіб мислення тоді був таким простим... Вважав, що перша сходинка до героїзму - це бути твердим, як "Твардий". Дотримуючись цієї засади, не думав у цілому про порятунок дівчини. 

Я не згвалтував її третім, це правда, але головним чином тому, що гвалтування не діяло на мене збуджуючи, а істеричний плач дівчини діяв на мене швидше депресивно. Збуривши собі волосся, "витираючи від поту" сухе чоло, вийшов до кімнати, де колеги розважалися розмовою з двома польками.

Підтвердив, що вже все зробив і що віддаю дівчину на розсуд "Твардого", з легким, однак, натяком, щоб їй подарувати життя. "Твардий", хоч і глянув на мене, як на божевільного, несподівано погодився на це легко, але зазначив: "Ти, "Жбік", завжди маєш ідіотські ідеї".

Однак самим згвалтуванням не закінчилось і хоч "Твардий" подарував їй життя, але перед тим витягнув її голу на кухню та розгрівши до червоного кочергу, прикладав її до тіла дівчини, поки не з'являлися червоні смуги. І в такому стані, повністю голу, викинув бідну дівчину на двір. Рятуючи життя, по коліна в снігу, в тріскучий мороз, вона побігла до сусідів.

Після того випадку з дівчиною я переконався, що "Твардий" мав винятково добрий "нюх" до українців....

http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/02/1/20545/


Російський "чудо-полководец"

Трохи за Суворова яким так пишаються москалі, це свого роду Жуков №1. Та й взагалі сайт цікавий для любителів військової історії...

Мог ли любить Павел генерала, который при суточной норме марша в 20 верст (100 верст в неделю) заставил солдат проделать за 10 дней 500 верст в 1798 году лишь для того, тобы удивить своими "чудо-богатырями" австрийский двор; генерала, который заставил солдат за 36 часов проделать марш в 80 верст под палящим солнцем на Требию ради никому в России не нужной победы в частном сражении.

Да-да, я говорю о великом полководце А.В.Суворове, у которого в том марше в каждой роте живых осталось по 40 солдат из 200. Да и так-ли уж велик полководческий гений Суворова, который почти все свои победы одержал над турецкой армией, явно неравнозначной по вооружению и боеспособности. Суворов так и не сумел настигнуть и разбить отряды Пугачева и был вынужден уступить лавры победителя И.И.Михельсону. Мы скромно молчим о том, что когда Суворов столкнулся с наполеоновскими пехотинцами, то стал терпеть одно поражение за другим и столь славный суворовский переход через Альпы на деле был просто беспорядочным бегством, в ходе которого фельдмаршал потерял почти всю армию.

Уже слышу грозный хор возмущенных голосов : "Да как он смеет сомневаться в полководческом гении величайшего в мировой истории полководца! Да кто он такой! Да знает ли автор, что даже орден был учрежден в СССР в честь Суворова! Да пусть почитает, что пишут о Суворове ….(следует перечень известнейших историков). Тоже нам тут нашелся ниспровергатель. Да за такие слова автора следует навсегда изгнать из Интернета." Ну и т.д и т.п.

Смею, господа, смею. Ссылаться на академические авторитеты это умственное убожество. Наша историческая наука всегда была женщиной легкого поведения и прислуживала текущему моменту и сиюминутным правителям.

Ну назначил Сталин в сорок втором году величайшими полководцами (флотоводцами) по два военачальника от каждого вида войск ( от флота Ушаков и Нахимов, от армии Суворов и Кутузов), да из древности князя Александра Невского. Вот все и жуют,  и пережевывают эти четыре-пять фамилий в книгах и фильмах. А вы возьмите карандаш в руки, внимательно перечитайте все тех же академиков. Сопоставьте факты, поползайте по картам, поглотайте пыль в РГВИА. Вот уж тогда история начнет представать перед вами во всей своей неприглядности.

Я хочу лишь пожелать всем, кто изучает военную историю, не верить авторитетам, а добираться до первоисточников. Тогда открываются прелюбопытнейшие вещи, многие исторические моменты предстают в ином свете. Только уж очень больно расставаться с иллюзиями, уж очень трудно мыслить. Ведь все было так просто и ясно. Заучил из учебника - это белое, это черное, это наши, это не наши и думать не надо. А начинаешь разбираться,   думать и история предстает в таком хаосе красок, что становится как-то неуютно, твердь земная начинает шататься.

http://army.armor.kiev.ua/hist/pavel_1.shtml
Сторінки:
1
2
попередня
наступна