хочу сюда!
 

Татьяна

52 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 48-52 лет

Заметки с меткой «волинська різня»

Спогади ката з АК

СПОВІДЬ КАТА

Цікавий матеріал на фоні останнього вою поляків стосовно Волинської різні. Навожу лише деякі уривки. Хто хоче прочитати повністю - посилання в кінці матеріалу.
Доречі, тепер я розумію багатьох моїх товарищів волиняків які поляків недолюблюють більше ніж москвинів....

У польському видавництві "Orodеk KARTA" цього літа вийшла книга спогадів Стефана Донмбського (Стефан Дембскі, Stefan Dmbski) під назвою "Кат" (Egzekutor). Автор виріс у селянській родині, закінчив школу у Львові, а в 1942 році 17-річним хлопцем потрапив до спецпідрозділу польської Армії Крайової, завданням якого були страти гітлерівців і колабораціоністів.

Після визволення Польщі підрозділ страчував представників нової, комуністичної, влади, а також етнічних українців.

Повість уже викликала відносне збурення у польському суспільстві та ЗМІ, адже в ній йдеться про темний бік діяльності польського незалежницького підпілля. Про те, на що накладено негласне табу - про жорстокість та безжальність бійців Армії Крайової. У сучасній Польщі щодо цих питань діє негласний закон омерти. 

Я з "Луісом" переважно ставали під двері та вікна, натомість напівпритомний "Твардий", старий ножевик зі львівських Пасік, кидався на скам'янілих українців та різав їх на шматки. З нечуваною вправністю розпорював їм животи чи розрізав горлянки, аж кров бризкала на стіни. Неймовірно сильний, часто замість ножа використовував звичайну лавицю, якою розколював черепи, наче макові головки. 

Одного разу зібрали три українські родини в одному домі й "Твардий" вирішив прикінчити їх "весело". Вдягнув знайдений на полиці капелюх і, взявши зі столу скрипку, почав грати на ній. Поділив українців на чотири групи та при звуках музики наказав їм співати "Тут узгір'я, там долина, в дупі буде Україна...". І під загрозою мого пістолета бідаки співали, аж шибки у вікнах дрижали.

Це була їх остання пісня. Після закінчення концерту "Твардий" так жваво взявся до праці, що ми з "Луісом" втікли до сіней, щоб і нас часом помилково не зарізав.


Одного разу, йдучи через село з "Твардим" та "Луісом", увійшли до будинку, де жили три дівчини. Під час розмови з'ясувалося, що одна з них - українка. Оскільки вона була молода і дуже гарна, "Твардий" вирішив, що кращою карою за її українське походження буде, якщо ми всі троє згвалтуємо її.

Я був цією ідеєю неприємно здивований, але зробив кам'яне обличчя, бо нема нічого гіршого для 19-річного хлопцю, ніж зізнатися, що "боїться задниці". Ніхто не протестував. Дівчину відвели до окремої кімнати, в якій першим з нею лишився як ініціатор капрал "Твардий". Вийшов до нас спітнілий через десять хвилин і "Луіс" зайняв його місце. Зрештою настала моя черга. 

Увійшовши до спальні, застав бідну дівчину, що лежала голою на ліжку й істерично здригалася. Я почувався по-дурному, почав її шкодувати та не знав, що робити. Зрештою сів на краю ліжка та почав делікатно гладити її по довгому чорному, як оксамит, волоссю. Почав її просити, щоб перестала плакати, й навіть пробував її умовити, що може ще все добре закінчиться, хоч в глибині душі, знаючи вже добре "Твардого", знав, яким той кінець буде. Однак мені стало дуже прикро.

Дівчина була вродлива та ще така молода, що в житті, певно, нікому шкоди не зробила та мала таке само право на життя, як кожний з нас. Єдине, що мала невдачу народитися українкою - через це її доля була вже визначена.

Я занадто переймався своєю партизанською кар'єрою та своїм "патріотизмом", щоб тоді вийти й заявити "Твардому" прямо в очі, що ми робимо велике свинство і що ту дівчину слід помилувати. Я мав те саме військове звання, що й "Твардий", тож про жодні накази мови не було.

От тільки мій спосіб мислення тоді був таким простим... Вважав, що перша сходинка до героїзму - це бути твердим, як "Твардий". Дотримуючись цієї засади, не думав у цілому про порятунок дівчини. 

Я не згвалтував її третім, це правда, але головним чином тому, що гвалтування не діяло на мене збуджуючи, а істеричний плач дівчини діяв на мене швидше депресивно. Збуривши собі волосся, "витираючи від поту" сухе чоло, вийшов до кімнати, де колеги розважалися розмовою з двома польками.

Підтвердив, що вже все зробив і що віддаю дівчину на розсуд "Твардого", з легким, однак, натяком, щоб їй подарувати життя. "Твардий", хоч і глянув на мене, як на божевільного, несподівано погодився на це легко, але зазначив: "Ти, "Жбік", завжди маєш ідіотські ідеї".

Однак самим згвалтуванням не закінчилось і хоч "Твардий" подарував їй життя, але перед тим витягнув її голу на кухню та розгрівши до червоного кочергу, прикладав її до тіла дівчини, поки не з'являлися червоні смуги. І в такому стані, повністю голу, викинув бідну дівчину на двір. Рятуючи життя, по коліна в снігу, в тріскучий мороз, вона побігла до сусідів.

Після того випадку з дівчиною я переконався, що "Твардий" мав винятково добрий "нюх" до українців....

http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/02/1/20545/