хочу сюда!
 

Оксана

45 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 45-53 лет

Заметки с меткой «волинська різня»

Волинь: чого чекати від поляків?

Нещодавно в інернеті активно почали розповсюджувати інформацію про прийняття Польським Сеймом рішення щодо визнання Волинської трагедії геноцидом польського народу. Що таке Волинська трагедія для поляків? Як реагувати на ці закони? Спробуємо розібратись.

 Звідки взявся конфлікт?

Отже, Волинська трагедія це конфлікт між польським та українським населенням колишньої (довоєнної) Польської Республіки. В міжвоєнний період (1920х - 1939) Польща була багатонаціональною країною з дуже великими національними меншинами. Однією з найбільших і активних нацменшин була українська. Історія польсько-українського конфлікту дуже стара, та якщо обмежитись рамками найближчої історії то можна підсумувати деякі аспекти. До Перщої Світової війни ані Польщі ані України не існувало. Після війни і розпаду імперій (особливо Австрійської), численні національні меншини почали засновувати свої національні країни на тих територіях де переважало їх населення.

Чіткої межі між територією де переважало етнічно польське чи українське населення не існувало. Щоб краще собі уявити, межі виглядали більш-менш як межа між Донбасом і Слобожанщиною в наші дні, тобто важко сказати де в селах закінчується переважання російськомовного населення а де починається переважання суржико- чи українськомовного. В містах поділ більш відчутний - переважна більшість міст Галичини і волині була здомінована поляками, або польськомовними громадянами. То ж коли імперії розпались і прийшла черга створювати свої національні держави - на одну й ту ж територію претендували і поляки і українці. Поляки бо жили в містах і займали ключові позиції в суспільстві, а українці - бо за винятком місського польського населення переважна більшість загального населення регіону складалась з українців, хоч вони й були менш впливовими в суспільстві але вже були на стільки політично свідомі що мали серйозні шанси на створення своєї маленької країни. 

Все це обернулось низкою польсько-західноукраїнських збройних конфліктів, війною і дипломатичними інтригами. Світова спільнота вирішила конфлікт на користь Польщі. Вважалось, що краще мати одну сильнішу країну на сході Європи, ніж кілька ворогуючих. Ця країна мала в разі чого допомогти стримати наступ радянського союзу, як згодом і сталось в 1920 році. Проте нас найбільше цікавить доля (західно)українського населення. Після перемоги над Радянським Союзом Польща укріпилась. Українці котрі вимушені були жити в Польщі радикалізувались і пішли у підпілля. Почали виникати українські підпільні організації, котрі польською владою сприймались як сепаратистичні і терористичні. З одного боку ці організації фактично з точки зору Польської влади були терористичними... з іншого боку, для українців це були герої, такі собі "Че Геварри" (хоч до Че було ще далеко).

Польська влада дуже серйозно взялась за цю проблему і намагалась жорстоко придушувати всілякі ініціативи щодо прав нацменшин і їх протистояння владі. Стосунки особливо загострились після терористичного акту в організації котрого приняв участь Степан Бандера - вбивство польського міністра внутрішніх справ - Броніслава Пірацького. Бандера з подільниками був заарештований і засуджений. Для західноукраїнських патріотичних, сепаратистичних організацій, як і для народу вцілому це був героїчний вчинок. Для польської влади і для суспільства - терористичний акт, варварство і брутальний злочин.

Волинь. Що сталось?

Багато західних українців зраділи коли на Польщу в 1939 році напали з обох боків - Німеччина і Радянський Союз. Але в цьому хаосі, переміщенні кордонів, фронту, напад Німеччини на СРСР, підстрікання німецьких і радянських спецслужб в боротьбі поляків і українців один проти одного... серед всього цього божевілля поляки втрачали адміністративну перевагу над українцями і починались самосуди, бійки між польськими та українськими підпільними військовими загонами (з точки зору формальних адміністрацій - бандформуваннями), а також цивільним населенням. Так як українців на землях Волині було більше, і налаштовані вони були можливо більш радикальніше за поляків - під проводом Української Повстанської Армії почались масові примусові виселення і вбивства польського цивільного населення. Там, де більше було поляків - у відповідь були вчинені симметричні операції. Загинуло багато тисяч цивільного населення, дітей, жінок і старих. Більші втрати були з польського боку. Сутички були дуже криваві і жорстокі, часто просто садистичні.

 

Наслідки Волинської таргедії. Демонізація УПА та Бандери.

 Після того як Радянський Союз всіх переміг і забрав собі більшу частину земель заселених західними українцями, залишаючи Польщі лише невеличку територію з Українцями - УПА по обидва боки радянсько-польського кордону все ще пручалась і протистояла совєтизації "нового регіону" великої Радянської України. Радянським Союзом було розгорнуто широку пропагандистську кампанію проти українського націоналізму, сепаратизму, мови, Бандери ітд. Одночасно в умовах тотальної цензури і замовчування, СРСР дозволила Польщі проводити антиукраїнські пропагандистьскі кампанії і використовувати факти Волинської трагедії проти українських рухів, щоб "з обох боків" добити залишки українських націоналістів.. Польща освоюючи свою "нову післявоєнну реальність" і переосмислюючи помилки минулого дуже завзято взялась за українське питання. З одного боку Волинська різня дійсно мала місце, люди котрим вдалось вціліти повертались в Польщу і розповідали про жахіття котрі їм довелось пережити... з іншого боку, це був гарний привід щоб остаточно налаштувати польське суспільство проти Українців як таких, що давало б право владі діяти проти української нацменшини найбрутальнішими методами. 

Ту, порівняно нечисленну, групу українських селян що залишились на території Польщі визнали винною у всіх гріхах ОУН і УПА, а особливо у кривавій бійні на Волині. Як наслідок українців, часто через концтабори, депортували до інших регіонів Польщі і розпорошено розселили. Українці змушені були підписувати "лояльні зобов'язання", не виступати за свої права, не розголошувати фактів через що вони пройшли, не культивувати українську культуру ітд. Звичайних поляків все більше "мотивували" до зниження толерантності до українців, так, що вже в першому поколінні переважна більшість дітей депортованих асимілювалась. 

Колись в гуртожитку в Познані я зустрів дівчину котру звали Моніка Онисько. Я жартував, що вона теж є українкою, та вона завжди відмахувалась. І дійсно окрім прізвища нічого українського в ній не було, вона ані слова українською не розуміла. І лише через кілька місяців вона ненароком зізналась, що її дідусь був переселеним українцем... і що він був на стільки заляканий польською владою, що з рідним сином (її татом) розмовляв виключно польською мовою. Вона розповіла, що навіть її тато майже нічого не знає про дідуся, і ані слова не знає і ніколи від батьків не чув українською. Пізніше я зустрів багато людей з українськими прізвищами та віддалено схожими історіями, або навпаки - таких котрі вдома до сьогодні розмовляють українською.

Важко оцінювати те, як культивувалась пам'ять про польсько-українські конфлікти за часів пізнього Радянського Союзу і пізньої Польської Народної Республіки. Багато років по тому я поїхав провідником-перекладачем до Тернополя з однією польською родиною. Польський дідусь - сивий пенсіонер, вперше їхав на історичну батьківщину свого батька. Мене дуже здивувала його підозрілість, а тим більше його паніка коли ми під'їхали до кордону з Україною. Лише коли ми повертались з-під Тернополя він зізнався, що дуже боявся їхати, бо його так навчили, що в Україні не люблять поляків, що була різня і що поляки втікали рятуючи життя. Але сам він переконався що зараз часи змінились і що подорожувати на Західну Україну цілком безпечно. Тим не менш його поведінка і страх дають підстави для роздумів.

Сучасність. Польський націоналізм.

 Відразу після розпаду Союзу, а може й трошки раніше нова демократична влада Польщі засудила дії керівників операції по переселенню і примусовій асиміляції українців. Пройшло заледве 40 років від кінця тих подій. 

Польська держава і суспільство дуже стрімко почало розвиватись у всіх аспектах. Більшість освічених, прогресивних людей а також молодь почали усвідомлювати на скільки маніпулятивна була політика попереднього режиму і на скільки важливе є порозуміння з сусідами. Нажаль, напротивагу з розвитком польської інтелігенції стрімко почав розвиватись новий польський націоналізм. 

Самі поляки жартують, що Польша ділиться на "Польщу А" і "Польщу Б". До першої відноситься Західна польща, особливо ті території котрі на котрих люди не переселялись, а також найбільші міста. На цих територіях традиційно більшу симпатію отримують ліберальні політичні партії, тут досить толерантно ставляться до сексуальних меншин, люди менш релігійні (фанатичні), і дуже добре ведуть бізнес. До "Польщі Б" відносять Східну і Центральну Польщу, передусім сільську місцевість, малі містечка і східні прикордонні території. Тут сповідують дуже традиційне ставлення до сексуальних меншин, люди дуже релігійні, голосують за радикальні і соціалістичні партії правої спрямованості, не дуже добре радять собі з бізнесом і фінансами. 

Після столітть невдалих спроб створити валсну державу їм щойно вдалось створити досить сильну і денамічну, моноетнічну країну. В такій ситуації важко стримати гордість а навіть пиху. В Польщі майже немає нацменшин. Але як кажуть самі поляки - ми є однією з найбільш атисемістьских країн. Економічний розвиток рівно протилежно впливав на дві групи людей - одні ставали все більш працьовитими, толерантними і байдужими до політики. Інші все більш зосереджувались на економічній несправедливості, релігійному радикалізмі і націоналізмі.

Врешті решт в 2015 році партія котра представляла націоналістично-релігійну, традиційну частину населення перемогла на виборах до парламенту і почала методично підкорювати собі всі державні інституції. Медіа, служби, культурні установи... Можна сказати, що до влади в Польщі прийшов ткйи-собі Ляшко-Тимошенко-Тягнибок в одні особі. 

Як це сталось? Однією з головних причин, на мою думку, є те, що ліберальна частина суспільства проігнорувала вибори. Всім здавалось, що Польща досягла такого рівня розвитку суспільства, при котрому буде лише рух вперед і подальша демократизація і вестернізація країни. Їх все влаштовувало, нічого не хотілось змінювати. Ліберали просто не пішли на вибори, а ті що пішли - проголосували за якісь маленькі лібертаріанські партії. На противагу їм централізована і сильна радикально-традиційна партія Право і Справедливість (ПіС) проводила агресивну передвиборчу кампанію і змобілізувала своїх виборців до голосування. 

В історії немало прикладів трагічних наслідків нехтування виборами. Згадаємо хочаб Білорусь - коли в президенти обирався Лукашенко, всі сміялись і думали що це вдалий жарт. Проте через понад 20 років правління все ще сміється Лукашенко, а білоруси плачуть.  Приблизно така ж ситуація була в Польщі після виборів 2015 року. Нова влада почала "закручувати гайки" - вводити нові податки, виплачувати високі соціальні виплати багатодітним родинам, що вдарило по бюджету країни і спричинило зріст продажів алкоголю в районах де проживають неблагополучні багатодітні родини. До парламенту внесено ряд диктаторських законів, а теж продиктованих духовенством законів, таких як заборона абортів, продаж презервативів і антиконцепції на рецепт ітд. 

Власне нещодавно справа дійшла до історії. Нова влада, будучи дуже націоналістично і ксенофобічно налаштованою, перед річницею Волинської трагедії проголосувала за визнання її актом геноциду польського народу. І без того зростаючі (переважно через напливи українських заробітчан) націоналістичні кола в Польщі зустріли цей закон оваціями. Мало хто з них є в стані відповісти на просте питання - чому українці почали вбивати поляків? Найчастіша відповідь  - бо українські націоналісти це звірі, кровопивці і хворі виродки. В мене часом складається враження, що в Польщі починає панувати націоналістична істерія.

Добрим прикладом налаштуваннь польських націоналістів є ось цей фільм:

https://youtu.be/dCM12UBFJ8k

Нещодавно в прикордонному з Україною місті Перемишль, українська громада зібралась для проведення релігійних урочистостей, а саме проведення ходи, здається від церкви до кладовища. Влади міста видали дозвіл на проведення урочистості, серед учасників колони були звичайні українці, старі і молоді. Всередині колони був оркестр і духовенство, позаду і попереду - люди. Люди несли українські та польські прапори, жодних гасел.
Звичайні поляки зустріли цю мирну ходу бурхливим супротивом, трнаспарантами з антибандерівськими гаслами. На відео видно, як протестувальники нападають на людину з натовпу, ніби-то помітивши на чоловікові червоно-чорну футболку. Після того напис свідчить що футболку з чоловіка здерли. Позаду за колоною йшла зграя молодиків у чорних футболках з перекресленим зображенням Степана Бандери. В певний момент вони почали дуже агресивно скандувати образливо-застережливі гасла проти бандерівців. На відео теж видно, як звичайні люди викрикують антиукраїнські гасла типу: це наша земля, тут немає місця правому сектору і бандерівцям. Щоправда, кільканадцятьох поляків поліція всеж затримала, а проти кількох навіть почали судові справи. 

Щиро кажучи я злякався побаченого. Ще більше я злякався коментарів під відео. Переважна більшість з коментаторів навіть не розібралась ким були ті українці, чим була їх хода ітд. В коментарях були заклики дізнатись хто з адміністрації міста видав дозвіл на проведення бандерівської акції... чому дозволили грати гімн УПА (це не був жоден гімн УПА) ітд. 

Просто істерія і щира ненависть. Люди не розуміють різниці між звичайними громадянами України і представниками право-радикальних сил. Для них той хто говорить українською - терорист і вбивця.  

Важко оцінити, скільки насправді прихильників націоналізму є серед народу. Полякам так довго і так переконливо вмовляли, прищеплювали ненависть до Бандери, УПА, взагалі українців.. що зараз більша частина поляків просто нездатна адекватно звірити факти, дослідити історію і підстави конфлікту. Ще дуже багато часу мине до того як українці зможуть дійти згоди. 

З одного боку приємно,що з'вляються ось такі ролики в інтернеті:

https://youtu.be/x3unWJsdOxE

З іншого боку, у нас, а особливо у українців з-поза Західної України, неправильне сприйняття Волинської трагедії. Для нас це щось забуте,романтично-трагічне, щось що може ще більше поєднати нас з поляками, щось на чому можна попіаритись політикам і порозкручувати свій ютуб канал. Для домінуючих на сьогодні політичних сил в Польщі, як і для величезної кількості їхніх виборців це живе, болюче питання. Воно час від часу підігрівається, а польські націоналістичні історики при кожній нагоді домальовують нулі до числа жертв конфлікту. Вони не можуть збагнути за що вони мають вибачатись перед українцями. Представники цих кіл, навіть деякі з моїх знайомих скоментували це звернення так: "в ду*у собі всадіть ці вибачення!". З їх слів, єдине що могло б спонукати їх до діалогу це зречення Україною Бандери, ОУН-УПА, та їх символіки. Перейменування всіх вулиць названих діячами укарїнського антипольського визвольного руху і знесення всіх пам'ятників цим діячам. Звичайно Україна ніколи не погодиться на такі умови, тому питання буде відкрите ще дуже довго. 

Чи є можливість поєднання?

Я впевнений, що можливість поєднання є. Проте зараз справа лише за поляками. Українці давно позбулись комплексу пригнобленого Польщею народу, частково нам в цьому допоміг СРСР, затьмарюючи своїми злочинами всю попередню історію. Далеко не всі поляки схильні до націоналізму. Майже у всіх моїх знайомих здоровий підхід до розуміння історії і вони не зациклюються на історичних ворожнечах. Нещодавне визнання Волинської трагедії геноцидом це всього лиш прояв внутрішньопольської політичної пертурбації. Настане день, влада в Польщі зміниться... зміниться покоління, і лише тоді ми запропонуємо їм написання спільного підручника історії.


З оригіналом статті можна познайомитись за посиланням - http://mytko.eu/index.php/other-languages/ukrainian/21-volyn-choho-chekaty-vid-poliakiv

Спогади ката з АК

СПОВІДЬ КАТА

Цікавий матеріал на фоні останнього вою поляків стосовно Волинської різні. Навожу лише деякі уривки. Хто хоче прочитати повністю - посилання в кінці матеріалу.
Доречі, тепер я розумію багатьох моїх товарищів волиняків які поляків недолюблюють більше ніж москвинів....

У польському видавництві "Orodеk KARTA" цього літа вийшла книга спогадів Стефана Донмбського (Стефан Дембскі, Stefan Dmbski) під назвою "Кат" (Egzekutor). Автор виріс у селянській родині, закінчив школу у Львові, а в 1942 році 17-річним хлопцем потрапив до спецпідрозділу польської Армії Крайової, завданням якого були страти гітлерівців і колабораціоністів.

Після визволення Польщі підрозділ страчував представників нової, комуністичної, влади, а також етнічних українців.

Повість уже викликала відносне збурення у польському суспільстві та ЗМІ, адже в ній йдеться про темний бік діяльності польського незалежницького підпілля. Про те, на що накладено негласне табу - про жорстокість та безжальність бійців Армії Крайової. У сучасній Польщі щодо цих питань діє негласний закон омерти. 

Я з "Луісом" переважно ставали під двері та вікна, натомість напівпритомний "Твардий", старий ножевик зі львівських Пасік, кидався на скам'янілих українців та різав їх на шматки. З нечуваною вправністю розпорював їм животи чи розрізав горлянки, аж кров бризкала на стіни. Неймовірно сильний, часто замість ножа використовував звичайну лавицю, якою розколював черепи, наче макові головки. 

Одного разу зібрали три українські родини в одному домі й "Твардий" вирішив прикінчити їх "весело". Вдягнув знайдений на полиці капелюх і, взявши зі столу скрипку, почав грати на ній. Поділив українців на чотири групи та при звуках музики наказав їм співати "Тут узгір'я, там долина, в дупі буде Україна...". І під загрозою мого пістолета бідаки співали, аж шибки у вікнах дрижали.

Це була їх остання пісня. Після закінчення концерту "Твардий" так жваво взявся до праці, що ми з "Луісом" втікли до сіней, щоб і нас часом помилково не зарізав.


Одного разу, йдучи через село з "Твардим" та "Луісом", увійшли до будинку, де жили три дівчини. Під час розмови з'ясувалося, що одна з них - українка. Оскільки вона була молода і дуже гарна, "Твардий" вирішив, що кращою карою за її українське походження буде, якщо ми всі троє згвалтуємо її.

Я був цією ідеєю неприємно здивований, але зробив кам'яне обличчя, бо нема нічого гіршого для 19-річного хлопцю, ніж зізнатися, що "боїться задниці". Ніхто не протестував. Дівчину відвели до окремої кімнати, в якій першим з нею лишився як ініціатор капрал "Твардий". Вийшов до нас спітнілий через десять хвилин і "Луіс" зайняв його місце. Зрештою настала моя черга. 

Увійшовши до спальні, застав бідну дівчину, що лежала голою на ліжку й істерично здригалася. Я почувався по-дурному, почав її шкодувати та не знав, що робити. Зрештою сів на краю ліжка та почав делікатно гладити її по довгому чорному, як оксамит, волоссю. Почав її просити, щоб перестала плакати, й навіть пробував її умовити, що може ще все добре закінчиться, хоч в глибині душі, знаючи вже добре "Твардого", знав, яким той кінець буде. Однак мені стало дуже прикро.

Дівчина була вродлива та ще така молода, що в житті, певно, нікому шкоди не зробила та мала таке само право на життя, як кожний з нас. Єдине, що мала невдачу народитися українкою - через це її доля була вже визначена.

Я занадто переймався своєю партизанською кар'єрою та своїм "патріотизмом", щоб тоді вийти й заявити "Твардому" прямо в очі, що ми робимо велике свинство і що ту дівчину слід помилувати. Я мав те саме військове звання, що й "Твардий", тож про жодні накази мови не було.

От тільки мій спосіб мислення тоді був таким простим... Вважав, що перша сходинка до героїзму - це бути твердим, як "Твардий". Дотримуючись цієї засади, не думав у цілому про порятунок дівчини. 

Я не згвалтував її третім, це правда, але головним чином тому, що гвалтування не діяло на мене збуджуючи, а істеричний плач дівчини діяв на мене швидше депресивно. Збуривши собі волосся, "витираючи від поту" сухе чоло, вийшов до кімнати, де колеги розважалися розмовою з двома польками.

Підтвердив, що вже все зробив і що віддаю дівчину на розсуд "Твардого", з легким, однак, натяком, щоб їй подарувати життя. "Твардий", хоч і глянув на мене, як на божевільного, несподівано погодився на це легко, але зазначив: "Ти, "Жбік", завжди маєш ідіотські ідеї".

Однак самим згвалтуванням не закінчилось і хоч "Твардий" подарував їй життя, але перед тим витягнув її голу на кухню та розгрівши до червоного кочергу, прикладав її до тіла дівчини, поки не з'являлися червоні смуги. І в такому стані, повністю голу, викинув бідну дівчину на двір. Рятуючи життя, по коліна в снігу, в тріскучий мороз, вона побігла до сусідів.

Після того випадку з дівчиною я переконався, що "Твардий" мав винятково добрий "нюх" до українців....

http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/02/1/20545/