• БЛОГИ
 
 
• Блог Хатії Деканоїдзе

Хатія ДеканоїдзеМіністр освіти і науки Грузії команди Міхеїла Саакашвілі

Пока война угрожает границам Украину, коррупция разрушает государство изнутри14 лютого 2015, 12:36

Версія для друкуКоментарі43

Коррупция – это не естественное состояние общества, а чуждое здоровому государству понятие. Коррупция является симптомом серьезных проблем и неприемлемой, с точки зрения политической воли, позиции граждан.

Первое, что так глубоко укореняет приемлемость рыночных отношений в правовой системе – это ментальность советского человека, так называемого Homo Soveticus.

Это, сформировавшаяся благодаря комплексу сознательных действий власти СССР, а также в процессе самостоятельной "эволюции", поведенческая модель. Являясь неофициальной характеристикой типа человеческого мышления, термин "Homo Soveticus" лучше всего демонстрирует внутренние ментальные барьеры на пути развития правильного политического и гражданского сознания.

К носителю этой ментальности применимы многие качества, которые, к счастью, сейчас все больше отторгаются украинцами: ощущение коллективной ответственности полностью атрофирует ответственность личную и культивирует безразличие к результатам своего труда, процветает воровство с рабочих мест, подозрительность и недоверие к окружающим, приспособленческий образ жизни.

Такой тип мышления за долгие годы, почти на генетическом уровне, приучил человека думать о своей роли не в рамках свободного государства и свободной экономики, а в рамках потенциальной личной выгоды. Такие люди привыкли думать о том, как можно обойти всякие законы и государственные модели для получение быстрого и как можно большего дохода. Всякие законы, которые должны быть костяком и своеобразным сервисом для каждого предпринимателя, госслужащего, простого гражданина, воспринимаются, как препятствия, которые нужно обойти любым путем.

Менять поведение можно только путем постепенной, иногда даже болезненной, смены менталитета. В первую очередь необходимо строить государственные институты, чтоб человек привык к закону. Нам необходимо показать, с одной стороны, прочность институтов и обязательность выполнения определенных правил поведения, а с другой – полезность и необходимость государственных органов и их деятельности.

Второй барьер окончательного перехода от советскости сознания к адекватному восприятию роли государства – это бюрократия. Сейчас Украине просто необходимо сделать все, чтобы уничтожить бюрократию, как стену между обществом и правительством. Правительство должно предоставлять сервис, а не препятствия, а человек, в свою очередь, должен платить за этот сервис в рамках закона.

Основной целю на пути к налаженной системе сотрудничества госорганов и граждан – это работа по принципу одного окна. Бюрократические механизмы, как сохранившийся советский атавизм, должны быть упразднены.

Не удивительно, что бизнес в стране, где уже с момента регистрации владелец сталкивается только с препятствиями, не может действовать, как налаженный механизм. Государственная регистрация юридического лица, регистрация в органах статистики, в государственной налоговой службе, регистрация плательщика единого социального взноса, целый комплекс дополнительных процедур – это то, что нужно только чтобы начать предпринимательскую деятельность в Украине, и далеко не всегда они проходят без затруднений.

В Грузии же начать свой бизнес можно уже в день регистрации, подав все необходимые документы в один компетентный орган.

В процессе реформирования советской системы украинцам крайне важна политическая воля. Эта черта заставляет людей самоорганизовываться и находить мотивацию, преодолевая барьеры устаревшей государственной модели. Именно это объединило украинцев для свержения преступной власти и именно этот огонь сейчас нельзя потерять. Украинская нация, объединившись вокруг общего врага и требующая немедленных реформ, теперь нуждается в компетентных кадрах, правильном образовании и сознательных лидерах, которые привыкли действовать, а не говорить. Политическая воля приобретает свою настоящую ценность только тогда, когда к ней прилагается осознание необходимости много работать и действовать прямо сейчас.

Следующий шаг к преодолению коррупции, который должен применяться в комплексе с остальными – это легализация налоговой системы и упразднения теневой экономики. Финансовые потоки должны лишь направляться властью в бюджет, а не быть источником дохода. Только тогда народ поймет, что фискальная политика работает во благо общества и для общества.

Тех же, кто отказывается уважать общество и работу государства, как здорового организма необходимо карать. Пускай "карать" не совсем гуманное слово, но нужно дать понять обычному гражданину, что перед законом все равны. Только так мы покажем, что госслужащие работают в рамках закона и подчиняются закону так же, как и все общество. Государство не должно давать поблажек тем, кто имеет определенный статус, но ворует у страны деньги. Ликвидация двойных стандартов должна восприняться обществом, как сигнал работы государства.

Впливовий сенатор Сполучених Штатів Америки Джон Маккейн вельми скептично поставився до підписаної вчора в Мінську мирної угоди, яка повинна встановити мир на Сході України.

Про таку новину повідомляє «Преса України».

Джон Маккейн вже назвав «Мінські угоди-2» утопічними і заздалегідь неприйнятними з боку президента Російської Федерації Путіна і його маріонеток з терористичних донецької та луганської «народних республік».

"Для мене це виглядає нездійсненним. Це латка, і я прогнозую, що це не триватиме тиждень", - вважає голова сенатського комітету США з озброєння Маккейн,. 

"Якщо це станеться, свині почнуть літати", - додав він, коментуючи умову про взаємний відвід важких озброєнь, що міститься в документі.

Нагадаємо читачам «Преси України», що Сенат Сполучених Штатів Америки прийняв рішення призначити на посаду глави оборонного відомства країни Ештона Картера, який вже давно є прихильником поставок зброї Україні для протистояння російської агресії на Сході України.

Новому міністрові оборони США Ештону Картеру - 60 років і він вже четвертий за рахунком міністр оборони за весь час перебування президента США Барака Обами при владі.

До свого призначення трохи раніше Ештон Картер вже був першим заступником глави Пентагону.

І ось сьогодні нього проголосували 93 з 100 сенаторів. Президент США Барак Обама, який запропонував кандидатуру Картера ще в грудні 2014 року, привітав рішення Сенату.

За його словами, багаторічний досвід Картера допоможе зберегти міць збройних сил під час боротьби з тероризмом, модернізації військових альянсів США та інвестування нових можливостей озброєння армії проти довгострокових загроз

Російська армія та її командири під час бойових дій на Сході України проявили себе настільки погано з американських стандартів, що цьому здивувалися практично всі американські військові експерти. 

Про таку новину повідомляє «Преса України».

Пропонуємо нашим читачам думку одного американського військового експерта, який зараз знаходиться в команді одного сенатора-демократа, яку він висловив українському громадському діячеві Денису Пятигорцю.

У свою чергу П'ятигорець розмістив думки американського експерта на своїй сторінці у Фейсбуці.

***
Сьогодні спілкувався зі своїм знайомим із США. Познайомилися з ним у Відні на тусовці ОБСЄ кілька років тому. Він колишній військовий, а нині консультує офіс одного сенатора-демократа. Коротко поговорили про поточний момент і ось що він розповів:

1. У Мінську Путін програв. Так, він залишив собі шляхи до відступу і лазівки, щоб знову порушити і звернути на сепаров, але це йому не допоможе, оскільки йому ніхто вже не вірить;

2. США ніколи не відверталася від України і в курсі всього, що відбувається на Донбасі. Настільки в курсі, що може назвати точний час останнього капремонту російського танка, який стоїть у Донецьку на території одного з комунальних підприємств.

3. США у шоці від того, що українці змогли вистояти у військовому протистоянні. Вони досі не розуміють ЯК??? «З вашою давньою технікою, з вашим поганим ставленням до режиму секретності! У нас ні у одного бійця на полі бою немає мобільного телефону - це демаскує його позицію і може слугувати маркером для наведення ракетно-артилерійського удару. А у вас - снаряди рвуться навколо, а солдати пишуть СМСки. Я вже не кажу про командирів, які викладають у Фейсбук фото і розповідають про деталі проведеної операції. Це за межею! Так не воюють!» - здивувався офіцер. Я йому почав пояснювати як ми вистояли, про подвиги мільйонів волонтерів, але він мене так і не зрозумів. В англійському «volunteer» в армійському сенсі це «доброволець». І він не повірив, що у нас на фронті були мільйони «добровольців». А в те, що народ утримував за свої гроші армію крім сплачених податків (привіт Гудку), він не повірив тим більше.

4. Найбільша поразка Путіна - це демонстрація відсталості і слабкості його континентальної армії. «Весь світ стежив за бойовими діями і, крім співчуття українцям, робив свої висновки щодо ведення війни генералами РФ. «За підсумками побаченого ми можемо констатувати - техніка РФ безнадійно відстала, системи радіоелектронної розвідки - херня, безпілотні розвідувальні апарати - херня, реактивна артилерія - позаминуле століття по точності і ефективності, системи РЛС контрбатарейної боротьби - херня, системи управління вогнем - херня, системи управління військовими підрозділами - херня, зв'язок - херня, бойовий дух є тільки в елітних підрозділів. Стратегія і тактика російських генералів - повна катастрофа», - вважає офіцер. Причому це не означає, що в України все на багато краще - це означає, що у російській армії все так сумно. Так що тепер НАТО активно розвиватиме системи протиракетної оборони і елітні підрозділи швидкого реагування і вже через 3-4 роки російська вояччина нічого не зможе протиставити НАТО.

5. Ну і найголовніше - це не мир. Це тимчасове перемир'я. Україну потрібно озброювати і на це є політична воля Заходу.

Ось так, друзі. А поки не розслабляємося і продовжуємо допомагати нашим військовим.
***

Нагадаємо читачам „Преси України”, що 12 лютого 2015 року може увійти в історію України як найважливіший день за всю історію Незалежності України, так як Заходом отримано досить таки відчутний сигнал на установку певного „водорозділу” між Європою (США) і Росією на Сході України.

Це, зокрема, підтверджує ізраїльський журналіст Віктор Шевчук в останній своїй статті у виданні «Російський єврей».

Він проаналізував останні економічні новини з МВФ щодо України і зробив вищевказаний висновок.

Чому боюся?

Років десять тому в Празі один місцевий історик сказав: Чехія за всю історію не виграла жодної війни. Проте, зберегла свою самобутність, свою державу, свою культуру...

Можливо, це особливість Чехії. А може бути, така специфіка всіх європейських воєн. У другу світову чимало країн, щоб зберегти людей та інфраструктуру, капітулювали перед Гітлером. У тому числі і Франція.

Її нинішній президент і земляк маршала Петена Франсуа Олланд, напевно, теж вважає, що нічого поганого не буде, якщо Україна піде на вельми невигідний мир з Путіним,  але який збереже життя. Адже кремлівський карлик поки що не пустив на нас всю потужність своєї армії, а так, лише чобітьми в сінях топчеться.

Проте ми знаємо: пусти російські чоботи на поріг,  а далі - випалене Поднепров’я, як помста за бунт  Мазепи, полчища Муравйовава під Києвом, 1933 рік...  І не лише ми це знаємо, але і всі, хто мав щастя задихатися в обіймах імперських тиранів. Країна найбільших в світі пофігістів  Фінляндія в 1940 році поклала майже 2% населення, відчайдушно відбиваючи атаки Рад.

Чому? А тому, що одна справа - європейські війни, а інше - сарана...

Ми самі розуміємо, що нескінченна війна з Росією неможлива. Теорія невблаганна: у лобовому «розміні» людськими і технічними ресурсами  у країни, де запас цих рессурсів| менший - немає жодних шансів. Тому питання - де зупинитися, це наше питання.

І воно не просте. Проте, нам всім страшенно хочеться миру. Це правда. І кремлівський клоп, що напився нашої крові, це розуміє і вибирає момент. Під акомпанемент російських «градів» і за посередництва євроважкоатлетів пропонує нам цей мир. За невеликі поступки. Які? Ну, наприклад, референдум про федералізацію...

Здавалося б, тут Путін прорахувався. Після всього того, що він наробив, переважна більшість українців проголосують за унітарність| країни, за євроінтеграцію і єдину державну мову. Порошенко озвучив свою впевненість у цьому. Скажу більше, якщо  зараз поставити на референдум питання про входження в НАТО, то і воно набере більшість голосів українців.

Але тут саме і криється каверза. Путіну не важливо, що скаже Україна. Йому необхідно продавити потрібний Росії результат лише в двох містах - Одесі і Харкові.  Ви думаєте, при Кернесі і Труханові, при  п'ятій колоні, що зачаїлася, і підтримці російських ЗМІ це неможливо? І якщо і там, і там, не дай Бог, більшість, нехай навіть в один голос, висловиться не так, як вся країна - це стане приводом для Москви говорити  про «дві України», два етноси, два цивілізаційних вибори. Референдум-то наш буде - легітимніший| нікуди.

Зрозуміло, що за цим послідує - оживлення мумій ХНР і ОНР...

Наступне. Негайні місцеві вибори за українським законодавством, ідея яких так сподобалася Меркель, Путін схвалив. Чому  схвалив? А тому, що проведуть їх не на окупованій території, а по областях в цілому. Навіть Донецьк, що неабияк обезлюдів, і Луганськ мають достатньо проросійського електорату, щоб  під контролем сепаратистів легко домогтися більшості в облрадах, отже, взяти під контроль і неокуповану територію. Тобто, пропонується мирним шляхом віддати  Путіну те, чого він домагається війною.

Про наслідки утриманського фінасування  окупованих територій говорилося вже багато. Піти на це - означає дістати паразита, таку собі омелу або заразиху, що зеленіє за чужий рахунок.

І як ціну за «мир» нам доведеться проковтнути слова Олланда про те, що він не бачить Україну в НАТО і  заховати подалі наші зоряно-сині прапори, з якими виходили на Майдан.

Адже це ще не все. Бо «мир» по-путінські  - це означає відмовитися від  Євросоюзу і шукати дах в Москві. Це означає, повернути на постаменти пам'ятники Леніну, дозволити в Києві Пореченкових і Охлобистіних. Це означає, відмовитися від української мови в східних областях. Це означає, повернути Азарова і Януковича, якщо не як «технічний» уряд, то як персональних пенсіонерів, що доживають свій вік у Межигір’ї і Конча-Заспі.

І найголовніше, що все це може не принести нам миру. Тому що головна мета Путіна залишається колишньою. І її він озвучив, виступаючи в Єгипті: «НАТО обіцяло припинити розширення на схід, але не дотримало свого слова... Західні країни намагалися порушити культурні, економічні і політичні зв'язки Росії і ряд країн колишнього СРСР, також без урахування інтересу інших сторін».

Іншими словами, поки західні країни не «враховуватимуть інтереси» Росії у відновленні «її культурних і політичних зв'язків з країнами колишнього СРСР» (тобто реставрації неоколоніалізму), Путін воюватиме.

Чи підуть Обама, Меркель, Олланд на ці умови? І якщо підуть в ім'я миру, то чи прийме їх народ України?

Можливо, частина української еліти - так. Пригадавши слова Остапа Бендера про те, що «треба віддати частину, щоб зберегти ціле». Як це зробив Маннергейм в 1940 році, віддавши Сталіну Карелію, щоб зберегти Фінляндію. Або, можливо, як Лукашенко і Назарбаєв, що поступилися суверенітетом, щоб зберегти зовнішню цілісність держав.

Але Маннергейм був великим полководцем, і знекровлена Фінляндія цілком довірилася йому. Олександр же Григорович і Нурсултан Абішевич самі краще за свій народ знають, що йому потрібно. Нашим же вождям доведеться питати дозволу у людей, у нації.

І може статися, що те, про що домовляться Меркель, Олланд, Путін і Порошенко, для великої частини нашого народу виявиться неприйнятним. Як  зрада Майдану, як спроба довести, що Небесна сотня пішла в небо марно. І після підписання на всіх рівнях безлічі протоколів вийде на люди такий собі Володимир Парасюк і скаже, як рік тому: «Ніякого миру з диктатором не буде».

І що тоді робити?

Єдність країни може проявитися у війні двояко. Або вся нація погоджується на мир, яким би важким і ганебним він не був. Або за умовчанням готується померти, але не здатися. Гірший варіант, це якщо півкраїни викине білий прапор, а половина продовжить воювати.

Навряд чи ми в Україні, де людська гідність за останній рік стала головною цінністю, навряд чи ми зможемо зупинити героїв. А тому боюся, незважаючи на все і всілякі угоди, і мабуть кинуті за незговірливість європейськими союзниками, ми всім народом вимушені будемо стояти до кінця. І ті, хто за честь, і ті, хто за мир.

І коса-таки найде на камінь. Тому що на кону стоятиме багато що. Для Росії - право називатися наддержавою. Для України - право називатися державою. Ось тільки Росія, програвши, залишиться просто державою, звичайною, як усі. А ми як держава зникнемо. І тому у нас немає іншого виходу окрім перемоги.

Євгеній Якунов. Київ.