Випадковий ексгібіціонізм...

От не можу я жити без пригод. Ну от ніяк не виходить.

Якась єрунда, а все рівно стається.

От наприклад вчора:

Вирішила я вчора після своєї роботи заїхати до чоловіка на роботу. Думаю заберу його, да разом поїдемо додому.

Вийшла я на ст.м.Арсенальна. Там я рідко виходжу, тому забула про її специфічну побудову, тобто довгий перон, пару арочних переходів на протилежну платформу, і аж в самому кінці вихід до ескалатору..., на відміну від інших станцій, де посередині між платформами є велика "площа".

Я ж вся у вайбері сижу, строжу подрузі смс call

, і так цікаво було, що вийшовши з вагону, я навіть не відволікалась від екрану свого смарта, щоб зорієнтуватися. (А зря!)

Мандрую, знач вперед, (не дивлячись і не кваплячись) і в перший же прольот завертаю, думаючи, що там ескалатор... а там...

....а там мене окутав такий собі інтим-полумрак, чую чийсь стогін.... піднімаю голову.... а там.... omg

~~матьмояженщіна...~~

...а там, що я бачу!!!!....

~~піздец,~~

....йде до мене спиною якийсь старий дід, у якого до колін спущені штани, труси та в принципі гола жопа його також вже осунулась як і одяг - до низу!!! popa

Однією рукою він тримає ті штани, щоб вони не спали з нього остаточно, а в другій - кульок, і потихеньку човгає ногами вперед, навіть не намагаючись прикритися, тобто повернути штани на те місце, з якого вони чомусь спали!

Спершу в мене округлились очі , потім стало тошно (це долі секунди!!!), і я тут же розвернулася на 180 градусів, забувши про вайбер та подругу... і чухнула назад до платформи, щоб якомога швидше утекти від того жахіття!!! Спотикаюсь (сама не знаю об шо і чого!), сумка випадає з рук, я присідаю за сумкою, щоб її підняти і в це момент....

В цей самий момент, під'їжджає метро, виходять люди... і в цей же самий тунель завертає молодий хлопець. Він дивиться на діда, потім на мене (з великими очима), тут же оцінює ситуацію... і судячи з його усмішки я можу тільки догадуватися, про що він подумав smeh