День сурка продовжується!!! 09.10.2019 нова дата глюка!!!

  • 10.10.19, 16:20

В мене змінилася дата глюка в лЄнті!!! ura
Тепер в мене на екрані блимає 09.10.2019 число
з його "Історією" вічного запитання "У вас есть семья?"
та твердженням про те, що "Я таки" "Те чого вам не говорять про формулу Штанмаєра..."cry
кому погано видно картинку: ссилка на фото в збільшеному варіанті в мене в альбомі 
Я вийшла з "часової петлі" сайту під датою 27.09 і ввійшла в нову "петлю" 09.10.chih

Що такого важливого в такому дні, як 27-ме вересня, я не розбиралася, однак сьогодні все таки вирішила загуглити, що ж такого важливого могло статися 09.10.2019 і виявляється, що вчора цей день відзначився наступним:
9 жовтня 2019 року православні християни святкують Іоанна Богослова 2019prey .

9 жовтня 2019 рок – Всесвітній день поштових відправленьparik .

9 жовтня 2019 рок – День ріелтораcall .

В Уганде - День незалежностіsila , а в Азербайджані - День збройних силkill .

День янгола сьогодні святкуютьtost : Єфрем, Афанасій, Олександр, Тихон, Дмитро, Опанас, Володимир, Микола, Іван.

Сьогодні народились: кінорежисер Гільєрмо дель Торо (1964)umnik .

Якщо розібратися, то поводів, щоб люди довше пам'ятали цей день, у шановного i.ua було вдосталь, проте якщо відкинути вбік всі жарти, то мені це вже набридло і дуже дратує.

ЯКЩО МЕНЕ ХТОСЬ ЧУЄ, ПРОХАННЯ ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ДАНУ ПРОБЛЕМУ!!!!
АУ!!!
МИ ЩЕ ЖИВІ ТУТ
ПЛАВАЄМО В ЦЬОМУ болоті АКВАРІУМІ, ОДНАК НАС ХОЧ І МАЛО, АЛЕ МИ ВСЕ ЩЕ ТУТ Є, 
АЛЕ УМОВИ ДЛЯ ЖИТТЯ СТАЮТЬ НЕСТЕРПНИМИ!
ЯКЩО ВИ НЕ ЖИВОДЬОРИ, ТО ПРОХАННЯ - 
ПРИСЛУХАЙТЕСЯ ДО ДАНОЇ БУЛЬКИ "ПРО ДОПОМОГУ"help, ТА ЗРОБІТЬ ТАК, ЩОБ БУЛО ЛЕГШЕ ПЛАВАТИ І ДИХАТИ... cry



Апрель_каsuicide


0%, 0 голосов

36%, 4 голоса

9%, 1 голос

55%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Проблема з блогами

  • 04.10.19, 16:04
Накипіло. 
Вже три дні одне й те ж: викидає в блогах ось ця лЄнта столітньої давності-  http://photo.i.ua/user/5957939/530426/15580857/  ! 
Перезавантажую сторінку, все стає нормально, але на певний час.
Це лише в мене так?


Ожеледиця або не зовсім осіннє, про відрядження.

  • 13.09.19, 15:10
Сьогодні на мене чекає потяг... 
Поїздка робоча. Майже відрядження. Відстань в одни бік 745 км.
Ніколи не була "важка на підйом", завжди раділа подібним виїздам, однак не цього разу. Чомусь... 
От не хочеться їхати і все. 
Але треба. 
Їду не одна, в супроводі двох своїх колег-друзів-партнерів. Гарна компанія і має бути як мінімум весело і не без пригод. Так завжди, коли вони оба поряд зі мною.
Але от вся моя суть відторгає цю поїздку... 

             Можливо в мене такий психологічний стан є наслідком останнього мого візиту в те місто, тобто коли поверталися звідти назад до Києва автобусом, організованим асоціацією, і ледь не потрапили в аварію... да і вся наша дорога звідти додому супроводжувалася аваріями на трасі через погані погодні умови. 

То був січень 2019 року...
Близько дев'ятої вечора, поле і не освічена ліхтарями дорога... 
 
           Я трошки задрімала на плечі у друга, коли відчула потужний поштовх... відкрила очі, то ледь стримала крик жаху: наш автобус їхав по трасі боком вперед, ледь-ледь не чіпляючи припарковані з права автомобілі. Водій виявися дуже вправний. Він зміг зупинити автобус, не врізавшись при цьому в інші автомобілі, вирівняти наш транспорт і припаркувати його на узбіччі дороги. Все це по часу було не довго. Декілька хвилин, проте, усвідомлення самої ситуації заставило в той момент понервувати. 
          Причиною всьому стала ожеледиця на дорозі. При температурі 8 градусів морозу йшов дощ!!! який тут же на трасі перетворювався в корку льоду, по якому неможливо було ходити ногами, настільки було слизько!!! а їхати машиною - рівень фантастики!
          Я таке бачила вперше: мороз на дворі, а йде дощ! 
          Ми припаркувалися, вийшли на вулицю на перекур... а там курили вже всі, навіть хто вже давно кинув... і просто були приголомшені від рівню піздєца  трагічності ситуації: ніч, поле, дорога вузька і не пригодна навіть для того, щоб крок по ній ступити, до найближчого населеного пункту 60 км., а дизелю в нас вистачить на пару годин, якщо ми будемо грітися. 
          Один з моїх колег зателефонував до поліції, пояснив ситуацію, сказав хто ми і де ми знаходимося, вимагав щоб прислали техніку з піском/сіллю/будь чим з найближчого населеного пункту. 
          Йому пообіцяли "розібратися з ситуацією" і "зробити все що можливо"... 
Ми почали чекати... 
          Машин, попереду і позаду нас, по обидва боки дороги, ставало все більше і більше, як і аварій тому, що в метрах 100-та від був легкий поворот вліво, і деякі дуже "розумні" водії, не справлялися з ситуацією на дорозі, і при повороті або уходити в поле, або злегка цокали припарковані машини і зупинялися.
         Зрештою, хвилин через сорок приїхали поліцаї, почали складати протоколи ДТП (їх було штук 10 не менше), а ще через дві години, приїхало три машини з якоюсь сипучою хімією, і почали трусити нею дорогу. Врешті решт ми почали рух за цими машинами і згодом, потихеньку, навіть набрали швидкість!

Але пригоди не закінчилися. 
          Вранці йшов легкий сніжок після нічного снігопаду.... На під'їзді до Києва, зі сторони Борисполя, наш автобус обігнав сріблястий джип і жвавенько так чухнув вперед. Я ще звернула на нього увагу і відмітила, ну куда ж так гнати...             І тут на наших (моїх) очах цей джип попереду починає виляти зі сторони в сторону три-чотири рази і уходить в кювєт... перевертаючись при цьому на кришу!  
О, небо!!!
            Ми тут же зупиняємося біля місця аварії, і (добре що в салоні нашого автобуса було 42 чоловіки без урахування двох водіїв) всі кинулися на допомогу тим, хто був джипі, колеса якого продовжували крутитися, а з-під капоту йшов білий дим! 
            В машині була одна дівчина, яка на диву і славу небу виявилася жива і без видимих ушкоджень! Просто її машина перевернулася і упала на подушку снігу. М'якенько так впала! 
            Хлопці вимкнули двигун, і машина заглохла. Дівчина в шоці, відмовилася від нашої пропозиції доїхати з нами до Києва. Лишилася на місці пригоди. Ми викликали поліцію, швидку... дочекалися патрульку і лише тоді продовжила свій шлях в повному мовчанні... 
             На під'їзді до Броварів в той ранок я побачила ще дві аварії (тобто ті, що трапилися не на моїх очах)... і молилася щоб дійти додому без пригод... 


Психологічно і фізично була важка дорога. Тому цього разу їду поїздом.


Єдині позитивні спогади про ту дорогу, це наші зупинки на "WOG", коли в жіночий туалет з автобуса я йшла повільно, пафосно, знаючи, що черги не буде, так як з 43 пасажирів нашого автобуса я була єдина дівчинаdrink!!!


Апрель_каrose

Шкільні роки Апрель_кі

  • 03.09.19, 17:38
Прошу вибачення за те, що пишу з запізненням і взагалі ті речі, що ви прочитаєте в даній замітці. 

Декого з вас я вчора попереджувалаumnik , що мої спогади про школу різняться з вашими))))
Але бачу мені не вірили. Тому тримайтеся кріпко і поїхали.....devil


В шкільні роки я була хуліганка і та ще оторва))) але не завждиprostite
           Хорошою і чемною дівчинкою я була до девятого класу, як і всі мої однокласники. А потім мій клас якимось незрозумілим чином об'єднався в одну компанію і понеслося....ura  
          
            В школі ми чудили, а після школи зустрічалися у дворах і безпрєдєл продовжувавсяzlo
Головне, що нам разом було весело і комфортно. Саме тоді ми почали разом куштувати першу бренді-колу, сливову наливку і дешеву горілку, курити перші сигарети (та не тільки сигарети) перед дискотеками!

Спогад №1.
            Так... 
            Пару разів в девятому класі однокласник приносив в школу буль з пластикової бутилки (утка) і на перерві в туалеті, що був розташований на подвір'ї школи, накурював нас перед уроком англійської мови коноплеюcrazy
Сказати які були ті уроки??? nevizhu
            Думаю вам зрозуміло і без зайвих коментарів... Учілка сходила з розуму, коли весь клас починав жалітися що в когось відвалилася рука, в когось відвисає губа, хтось бачить величезну жабу на голові сусіда по парті і тд.
Саме тоді і прикріпилося до неї поганяло Григорівна-Курва-Блядь, яке як виявилося і не покинуло її й досі! Звідки я то знаю? Бо віддала свою малу в ту ж школу, а Григорівна-Курва-Блядь там директором сталаburumburum ! 
            Тепер мені соромно з нею вітатися на коридоріsmutili. Вона мене памятає, хоча прошло вже 15 роківumnik. Ото я незабутня дитина!uhmylka

Спогад №2

             Далі не можу не звернути увагу на нашу першу і останню класну дискотеку в десятому класі (це дискотека в класі в школі, якщо хто не знає). Туди ми пронесли два літра водки і успішно розпили її під час танців (вчителі сиділи в учительській). 
             Однак під кінець щось пішло не так, коли одна з однокласниць, вирішивши сходити в туалет, вивалилася на коридор і не змогла вчасно піднятися. Її в такому стані і лежачею на коридорі застукав вчитель біології (прізвисько Глобус) і повів до класухи на сповідь. 
              Ще більш дивним в цій ситуації було те, що разом з нею на підлозі валялася акцизна етикетка з-під бутилкиshock. Класна керівниця зашла в клас, тримаючи акцизку в руках і запитала в нас "що це таке?", на що один з однокласників, навівши різкість в очах авторитетно заявив, що поняття не має що це, бо в нас була не блакитна а рожева акцизкаnevizhu!
На цьому закінчилися наші шкільні дискотекиtears... в інших класах вони були, а в нас ніtears

Спогад №3

              Ще гарна історія була в десятому класі, коли я дуже захопилася футболом і після матчу Казахстан-Українаfootball , на перерві, за котельнею я курилаsmoke з однокласниками, де ми активно обговорювали матч. 
              Нас застукав там тодішній директор моєї школи Хуй Михайлович (прізвисько також дали йому ми і він з ним жив до звільнення зі школиsila ). Це взагалі був трешняк повний! 
              Ми стоїмо з хлопцями, нікого не чіпаємо, перерва велика (15 хв), куримо, розмовляємо про самі цікаві моменти гри, і тут хлопці замовкають різко так, блідніють і кидають сигарети.... Я ж того вчасно не помітила і продовжую щось розповідати, роблю останню затяжку, тушу об землю сигарету, і тут мене хтось хапає за плече. Я повертаю голову і зустрічаюсь поглядом з Хуєм Михайловичем, в якого від гніву завжди красніли його великі лапаті вуха!
               - Куриш???? - Питає він мене голосом людини, яка виграла джек-пот! (він мене ненавидів, бо я завжди йому портила кров, а  по факту моїм батькам ніколи нічого пред'явити не міг, бо я викручувалася з усього як уж, а тут такий шанс!)
              - Нєєєє.... - відповідає Віра, видихаючи дим останньої затяжки йому в лицеsmoke
               І тут його прям як з цепка зірвало....angry 
                Він вихватив з мої рук пачку сигарет і почав на ній записувати наші прізвища (в нього була біда - погана память і прізвища він не запамятовував). Але чувак, тобто диреХтор, не розрахував того моменту, що його секретуткою була мама одного з моїх однокласників (до речі він курив тоді з нами). Вона успішно замінила обписану пачку сигарет на нову (вговорити її це зробити було важко, однак...), і директор нічого зробити не мігrofl. Речдок було знищено!

Спогад №4

               Хімію я не любила. І не одна я. Нас було пятеро: я і ще четверо дівчат. Одного разу ми вирішили прогуляти лабораторну роботу, однак втікти зі школи не могли, бо Хуй Михайлович (як чуяв скотина!) накатував круги по подвір'ї школи. Ми його добре бачили у вікно з другого поверху. look
               Тому прийняли рішення, що прогуляємо урок в класі! Спитаєте як це? А отак! Просто!sila
               В нашому класі була величезна шафа висотою і шириною в розмір стіни. Нижні її шухляди були великі, їх було якраз пять штук (як і нас) і не дуже захламлені. Ми позалазили туди, нас зачінили наші однокласники, які не прогулювали лабораторку, і почався урок! 
               Вчитель роздала завдання, діти пишуть, в класі тиша, а ми (пять дур) сидимо скрючівшись у шафі. Тут одна з нас не витримала і почала хіхікати. Мабуть її психіка не витримала всієї абсурдності ситуації burumburum . Вчитель почула і відчинила шафу де вона сиділа. Заржав весь клас, коли Ірина випала в ноги вчительці хімії... Ну тут вже почали вилазити з шафи і інші дівчата... крім мене. Я сиділа як партизан, однак вчителька вирішила провірити останню зачинену шухляду і там знайшла мене...
               Було дуже соромно перед мамоюsmutili , яка повернулася зі школи після екстрених батьківських зборів і навіть не могла  виругати мене як слід, бо в її свідомості не вкладалося ЯК ми до того могли додуматися.

Спогад №5.

                 Уявіть собі 11-й клас... теплий жовтень місяць... і так хочеться шашличку...mmmm і ми всім (без винятку) класом прогулюємо школу і йдемо жарити шашель до лісу... 
                 Наступного дня ми дружно благали класуху від нас не відмовлялисяprey і рвали її заяви на ім'я директора про те, що вона відмовляється від нас і просить зняти з неї наш клас.
Неприємно було. prostite Однак шашлик був відмінний. Дякую татові Михайла, адже в людини талант робити смачний маринад до шашликуspasibo .   


Спогад №6.

                 Був урок географії, ми дуже не любили географічку (стару противну бабку, яка мені і моїй подрузі заявила, що без справок від психіатра, нам не можна приходити на її урокиomg). Тому перед останньою контрольною четверті хлопці шваброю надбили над вчительськім столом потолок, який успішно відвалися посеред її уроку. Ні, не на її головуvkaske нажаль. Вона не сиділа за столом, а любила ходити між рядами. Ми це знали. Урок було зірвано і контрольної ми так і не написали! sila

Спогад №7.

                 На великих перервах ми дуже любили бігати в ларьок перед школою за пакетиками "мівіни"mmmm
                 Це було смачніше булочки, думаю багато хто їв суху "мівіну" в школі))) 
                 Так от, одного разу, в одного з моїх однокласників випало з рук 25 копійок (а саме стільки тоді коштувала "мівіна"), і вони закотилися і провалилися між досток в підлозі. Ніхто йому закласти свої 25 коп. не зміг, бо дійсно ніхто не мав тоді зайвих коштів в девятому класі. unsmile
                Ну не кидати ж свого в біді? Правда ж? От і ми так вирішили))) Взяли да й зірвали доску підлоги, дістали гроші і пішли в ларьок. smutili
                 Вчителька довго думала як то вийшло з підлогою, коли ніхто з нас не признавався. uhmylka

 
Розповідати я можу довго...
Реально було дуже багато цікавих історій... це лише крапля в морі. chih
Як то кажуть: є що згадати, нема що дітям розказати.

Проте хочу зауважити, що при всьому цьому я закінчила школу лише з трьома четвірками, а решта були п'ятіркиsila
Хорошистка я!girlkiss

           Правда, коли мені диреХтор вручав диплом про закінчення школи, і типу цілував мене в щічку, насправді прошептав мені на вухо: "Віро! Щоб раніше ні ж через 5 років я тебе в стінах цієї школи не бачив!" 
           Я виконала його бажання, як сама натуральна фея! 
           Навіть перевиповнила план. 
           Прийшла на зустріч випускників вперше лише через 10 років drink і диреХтором Хуй Михайлович вже не був!lol


Але я рано вийшла заміж (в 20 років) і зараз я зовсім інша. 
Спокійна, чемна дівчинкаcall ... 
Сімейне життя дисциплінуєbeat
Особливо коли виходиш заміж за військовогоumnik


Завжди ваша,
                         Апрель_каrose




Лети, не жалея нисколько, это в памяти только не сбейся с пути!

  • 19.08.19, 16:10

Стук сердца где-то в ушах, в горле, заглушает звуки вокруг, когда берешь в руки телефон и видишь весточку… несколько слов. Но это его слова. От него. Мне. Ты не можешь не открыть, не прочитать… Тремор рук, пальцы тут же стучат по клавиатуре, отвечая немедля ни секунды, хоть и понимая, что ответное сообщение может прийти не скоро… но так важно сохранить этот контакт между нами именно сейчас. Здесь. Пока сердце не совладало с собой и радостной птицей бьется о грудную клетку, пока адреналин разлился по коже, пока душе хочется петь! Пишешь искренне. То, что сейчас в душе, в голове, то что заставляет тебя улыбаться сейчас, ему в экран… Стук сердца и ожидание ответа на твое послание… Это так прекрасно, это так затягивает, это так сильно подсаживает сердце на иглу чувств, иглу эмоций и оно уже не может без этого биться как прежде… Оно каждый день ждет звук сообщения, руки сами тянуться к телефону. А может я не услышала, а может пропустила, а есть ли он в сети… Нет. Нету в сети. Не видел моего сообщения. Значит занят. Значит работает. Значит, как только сможет сразу отпишет, ведь иначе не может быть… Ведь правда? Конечно!

Но приходит момент, когда ты понимаешь, что зашла слишком далеко. Так нельзя. У нас нет будущего. Оно не возможно. Нужно остановиться. Правильно будет остановиться. Правильно для нас обоих. Сейчас. И ты это делаешь. Разрываешь ту тонкую, мифическую нить… Пуповину связующую нас. Сама… Своими руками вырываешь свое сердце из груди, сердце которое болит, кровоточит, кричит криком падающей в обрыв раненной пташки… И чтобы не слышать эту боль, не слышать крик отчаявшейся души… ты подымаешь окровавленные руки и закрываешь ими уши, шепча как заклинание, как мантру «Так правильно. Так нужно. Так будет лучше…»

Ты видишь, как больно ему. Слезы льются по щекам, а в горле застрял крик. Крик безысходности. Крик отчаянья, потому что дороги обратно нет, ничего нельзя будет вернуть. Крик угасающей любви…. Но я не имею права закричать, не могу дать волю себе умереть вместе со своим сердцем… а ведь так хочется это сделать, когда смотришь, как он молча уходит… навсегда.

А я остаюсь стоять на месте. Не могу броситься вслед за ним. Не могу. И вместо того, чтобы поступить так, как говорит мне все мое существо, я беззвучно вою, прикрывая рот рукой, кусая до крови губы, скрутившись калачиком где-то в самом темном углу своего сознания… где меня никто не увидит, никто не осудит, никто не утешит. Сознание бьет колокола: я разбила два сердца. Два! Его и свое. Одними руками. Дрожащими, любящими руками, которые только недавно мечтали обнять… прижать к груди, переплести наши пальцы… Этими руками я оттолкнула его прочь, а себя просто уничтожила, стерла из списка живых, дышащих, любящих…

Он не понял почему я так сделала, а я не могла объяснить. И никогда уже не расскажу. Он ушел… Улетел. В новую жизнь… Где нет меня, нет нас, так и не узнав, что я чувствовала на самом деле… Так и не узнав, что я умерла, когда написала ему «ты мне не нужен…»

«Ты мне не нужен» - дрожащими пальцами выводились слова на экране телефона, в то время как сердце и душа кричали «Я люблю…»

Ты ушел. А я осталась один на один со своей любовь, со своей болью, с затихшим, похолодевшим, кровоточащим сердцем, которое все еще пропускает удар от звука сообщений приходящих на телефон… Но разум понимает, что того самого сообщения я уже никогда не получу… а сердце продолжает верить. Наивное…

 Ночь, белое полусухое…

                                                           Меня так бешено кроет тобою опять.

Прочь, нам вместе не будет покоя,

Я знаю дальше не стоит это всё продолжать!

Мне останется сердце на память,

А я уже привыкаю, как жить без тебя…

Нет, я правда тебя отпускаю,

Отчаянно понимаю так дальше нельзя!

Но я на краю, нервы сдают,

Я так боюсь, что разобьюсь,

Со мною зима, ты птицей на юг,

А я остаюсь….

Лети, лети вдаль над уровнем неба.

Где бы ты не был, назад не смотри!

Лети, лети, не жалея нисколько,

Это в памяти только, я прошу, не сбейся с пути!

Лети, лети, лети, лети, лети лети…

 

 

 

Апрель_каrose

 

 

Про мудаків!

  • 14.08.19, 11:17
Сьогодні мій день почався з дзвінка подруги, яка була вся в сльозах, соплях, і що там ще додається.... 
Ридає в слухавку прям як дитина трирічна!
Я зпросоня не можу зрозуміти, що сталося!!! Питаю, Оля, що таке??? Кажи чітко, не мичі! 
Вона розповідає: 
Був у неї смс-роман з одним гарним хлопцем іноземцем. Вона з ним півтора місяці переписувалася, зізвонювалися кожного дня, все було норм до сьогоднішнього ранку... Вона запізнювалася на роботу, він їй подзвонив, вона не взяла трубку (була в душі), а потім коли він знову набрав її, то вона сказала, що вибач, я не маю часу, типу спішу! Вибач, давай пізніше тебе наберу. Він почав настаювати, що йому треба от прям зараз її бачити і вона має включити камеру для відео! Вона відмовилася бо мала вигляд той іщеcrazy , вибачилася і поклала слухавку (дійсно в неї запара була, запізнювалася в салон, де її вже чекала клієнтка)! 
               І тут вона отримує від нього смс такого плана: "fuck you. Do not call or write to me ever again!"shock
Добре, що вона слухняна дівчинка і нічого йому не відповідаючи удалила їх чат і номер з телефонної книги. 
Ну щоб точно більше ніколи йому не писати, як він "ввічливо" її попросив.
                    А потім, їхавши в таксі на роботу, набрала мене бо їй обідно і вона вважає, що це її вина... що вона мабуть мала все таки зробити так як він просив! 
                   Тут був вже шок у менеshock burumburum! Я їй сказала що вона дура, що слава богу, що так сталося, і те, що він мудак егоїстичний виявилося зараз, а не коли між вами зав'язалося б щось серйозніше. Що все на краще... але це її не дуже заспокоїло... tears
якось так.... 

Але ця ситуація дуже обурила мене! 
Бля, мужикі, серйозно???? Що ви собі дозволяєте???!!!! Хіба можна таке говорити/писати дівчині??? Це не нормально!!! Це гидко! Куди катиться світ! 
Однак, замислившись, я розумію, що зараз це дійсно норма! Мужикі легко собі дозволяють послати нахуй жінку без повода чи з поводом, будь то кохана, знайома, незнайома, продавець.... 
ФУ!!! cry



Апрель_каrose  



Межа дозволеного

  • 08.08.19, 12:18
Межа дозволеного... поняття дуже суб’єктивне.
Хто її встановлює? 
Мабуть ми самі, як результат життєвого досвіду.  
Де і ким проведена ця "межа", переступаючи яку ти втрачаєш можливість повернути назад, передумати, змінити свій вектор на попередній рівень? Мабуть ми самі її вимальовуємо, тримаючи у руках крейди різних кольорів: рожевий, білий, чорний, зелений, блакитний... 
Однак, з часом, нам стає тісно, душно, важко в тих межах, які ми встановили для себе... хочеться простору, свіжості, волі... і ми зупиняємо свій погляд на кордоні дозволеного, та запитуємо себе "А чому б і ні?". 
Дехто зважується на крок у невідомість, усвідомлюючи, що зворотнього шляху немає... і як наслідок отримує: докори сумління, того що пам’ятає, де були раніше ті кордони, де були вкопані стовби «стандартів соціуму» залиті залізобетонними аргументами «правильності». 
Але навіщо це все? Чому ми весь час обмежені кордонами чужих думок, сторонніх поглядів, колективного осуду? 
Хіба так важко просто продовжити цю саму «межу» рівно до того моменту, де ти зупинився, коли перетнув її. І тоді має все встати назад в норму, в нову зону комфорту. Так як раніше. Адже «межа» лише в твоїй голові. Ти її господар, а не навпаки. «А чому б і ні?» - просте питання, на яке в більшості немає відповіді і на яке неможливо зважитися...
Це все в нашій свідомості. 
І лише ми несемо тягар відповідальності за надану нами відповідь на питання, і ті вчинки, які є логічним наслідком зміни кордонів. Вчинків, що продовжать нашу «межу дозволеного» на безліч кілометрів всередину, по екватору свідомості до центру душі, а там, як результат, нас чекатимуть інші питання, правда в кожного вони будуть свої... і крейда в руках буде інших кольорів.... 

Прошу вибачення за протиріччя моїх думок та плутанину висновків. Це результат невизначеності.  
Апрель_каrose

А давайте,как Марин... (флешмоб)

  • 02.08.19, 15:19
Навіть не знаю... 
У багатьох все так цікаво, бурно і яскраво...
Мені особливо хвастонути нічим.

1. Була у відпустці.
2. Виграла декілька справ.
3. Всі вихідні вибираюся то в клубас, то на шашель, то в якісь цікаві подорожі (в межах Київської області).
4. Яботаю, яботаю, яботаю.... 
5. Фсьо.burumburum  

Апрель_каrose

Про тараканів((( УРААА))) Таракани в шоці, я довольна!

  • 30.07.19, 15:50
Не знаю, за що Бог мене так любить, але пройшло не так багато часу, як ситуація сама змінилася на краще....ні не так... на найкраще як я навіть мріяти боялась! Більше того, я нічого не зробила. Я відпустила... а вона (ситуація) мене ні. 
Небо, боги, Всесвіт!!! 
Дякую ВАМ!!!
Тепер в мене все добре!
ДРУЗІ і всі небайдужі!!! Хто підтримав мене всі ці дні!!! Ви найкращіkiss. Люблю вас!

P.S. - таракани в шоці, мовчки нервово курять в стороніsmoke , переглядаючись між собоюwakeup












Якщо в голові бушують таракани, змушуючи твої думки весь час повертаються до однієї і тієї ж ситуації/теми/події (неважливо як це назвати), а змінити вже нічого не можна. Це вже трапилося і крапка. Однак таракани вперто знову і знову подумки повертають тебе до цієї ситуації/теми/події... і ти думаєш... думаєш... думаєш... знову і знову переживаючи цю ситуацію/тему/подію, при цьому не можеш працювати, зосередитися на роботі, на друзях, на сім"ї, власному житті... 
Повний дискомфорт в душі та голові.  
Знаю, згодом, може за тижня два-три попустить... забудеться. Однак жити треба зараз! 
Як ви відволікаєте своїх тараканів? Як приходите до тями швидко? 

P.S. - для дуже розумних та винахідливих: дихлофосом травити їх не буду!  


Апрель_каrose

Чому?

  • 18.07.19, 15:16
Чому щоденні питання від нього: 

"ти де?"
"а що ти робиш(ла)?"
"де ти була?"
"як спалося?"
"а пришли своє селфі, я хочу бачити яка ти зараз..."
"а в чому ти зараз вдягнута?"

дратували до тих пір, поки він не перестав їх задавати... перестав, і тепер якось на душі не так... хочеться, щоб почав питати про це знову.... Чому так? 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая