Айзек Азімов “Кінець Вічності”

Ця книга написана в жанрі наукової фантастики, хоча самої фантастики там відносно мало, мотивація героїв продиктована емоціями і структурою їх особистості, а основна ідея крутиться довкола філософської дилеми про найкращий шлях розвитку людства.

По сюжету у 24 столітті було відкрито темпоральне (часове) поле, а у 28 столітті створена організація “Вічність”. Її персонал міг переміщатися у часі між століттями. На початку “Вічність” займалася торгівлею товарами між століттями, але з часом основною її діяльністю стала зміна реальності для підтримки “стабільного розвитку з метою гарантування блага для максимальної кількості людей”. Простіше кажучи, Вічність запобігала масштабним війнам, людським катастрофам, епідеміям тощо.

Якщо у книзі “І вдарив грім” Рея Бредбері найменша зміна реальності в минулому призводить до перепису реальності у всьому часі (необачне вбивство одного метелика в далекому минулому призводить до цілком нової флори і фауни в теперішньому часі), то у цій книзі зміни реальності розглядаються як хвилі від впавшого у воду камінчика. Чим менша зміна (камінчик), тим менші будуть наслідки (рівень створених хвиль), і впродовж десятків років або одного-двох століть вони повністю згладяться. Тому добре прорахована зміна реальності дозволить запобігти лише небажаній події і мінімально відобразиться на подальшому розвитку людства.   

Усередині Вічності панує сувора структура і кодекс правил. Усіх, хто працює у Вічності, стирають з часу, наче їх і не було. Навіть якщо вони потраплять у рідне сторіччя, то їх там ніхто не знатиме. Абсолютна більшість працівників - чоловіки, і контакти з жінками обмежені. Якщо хтось із працівників захоче вступити у стосунки з жінкою із реального часу, то треба подавати прохання до Ради Вічності для отримання дозволу, щоб вона дослідила зміни реальності від таких стосунків.

Головний герой, Технік Ендрю Харлан, закохується у Нойс Ламбент, і заради цього кохання він готовий піти на все, навіть на знищення самої Вічності. Саме цей внутрішній конфлікт Техніка (віддане служіння ідеалам вічності проти бажання особистого щастя в обіймах коханої жінки) є основою для розвитку сюжету впродовж більшої частини книги. Потім відбувається один цікавий поворот, про який не хочу спойлерити, але саме він підводить до головної ідеї твору: який шлях розвитку людства є оптимальним?

З одного боку, у Вічності переконані - якщо не змінювати реальності, якщо не вилучати з реальності небезпечні винаходи, то людство обов’язково знищить себе, а може і занапастить планету. 

З іншого - війни, епідемії, катаклізми носять руйнівний характер і вбивають тисячі чи мільйони людей, але також вони несуть в собі потужні наукові відкриття, перегляд моральних норм і звичаїв, створення нових шедеврів мистецтва тощо. Це той необхідний нам хаос, який веде до народження чогось кращого. Наприклад, історики вважають, що спалах чуми у 14 столітті сприяв появі епохи Відродження, розвитку урбаністики і медицини, запровадження карантинних обмежень, створення лазаретів тощо. Таким чином, ці події є трагедією для окремо взятих людей, але благом для людства в цілому.

Тому в кінці книги головний герой має вибрати - якому шляху надати перевагу. Звісно, це лише короткий екскурс - книга цікавіша і багатша на морально-філософські питання. На початку мені було важкувато її читати через те, що автор одразу кидає у гущу подій, і тільки згодом пояснює, що відбувається. Проте мені вона сподобалася!