Анастасія Лисивець “Скажи про щасливе життя”

  • 17.10.21, 17:12
Емоційно - одна з найважчих книг у моєму житті, хоча і дуже коротка. Автор описує свій досвід переживання років голодомору в 1932-33 роках. Спочатку вона описує побут в кінці 1920-х років: важка праця з відчуттям щастя за свої життя, любов батьків, поява в родині першої кобили, а потім - лошатки, як потайки проникали на вечорниці старших хлопців і дівчат, як любили співати, як батько з ентузіазмом сприйняв колективізацію і одним з перших вступив у колгосп.

А потім ідуть жахливі спогади про голод, про те як забирали крупи і хліб, як ламали млини і жорна, як гинула колгоспна худоба без догляду, як люди не мали, що їсти, а на полі гнили буряки та морква, як били за підібрані на дорозі колоски, як загинули батьки, як люди під впливом голоду проявляли свої найкращі або найгірші риси.

Завершується все тим, що Анастасія (відмінниця шостого класу) у 1934 році повинна виголошувати промову на річницю жовтневої революції. Вона йшла колоною без черевиків, змерзла в ноги, але найбільше її гнітив сором від того, що люди бачать, що вона без взуття. І з трибуни вона повинна прославляти радянську владу, яка забрала життя її батьків, молодшої сестри і брата, говорити про те, як чудово їм живеться, і як влада дбає про них. І все це в старенькому одязі, без взуття, на голодний шлунок, живучи у порожній хаті з молодшим братом. 

Важкий і сильний твір. А в післямові є універсальне розбиття стресу на 4 фази:

перша фаза: стан безпеки
друга фаза: боротьби або втечі
третя фаза: заціпеніння і апатії
четверта фаза: повернення до фази безпеки

І весь твір розглядається з погляду цих чотирьох фаз. Наприклад, чому 100 в’язнів можуть під конвоєм провести усього 5-10 наглядачів? Відповідь проста: якщо в’язні впали в третю фазу (заціпеніння і апатії), то вони вже не здатні на боротьбу або втечу. В 1932-33 році українські селяни саме перебували в такій фазі.

Сподіваюсь, таке більше не повториться!


Віктор Франкл “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у ко

  • 26.09.21, 19:05

Одна з найкращих книг з психологічним ухилом, які мені доводилося читати. Вона складається з двох частин. Перша написана автором у 1945 році, після звільнення з концтабору. Єврей за походженням, Віктор Франкл провів три роки у різних нациських концтаборах. Побував у Освенцимі і Дахау.


Описаний ним досвід дозволяє під зовсім іншим кутом подивитися на наші проблеми. 

  • Сумуєте, що у вас лише три пари штанів і ви вже давно собі нічого не купували? А як вам перспектива ходити кожен день у зношеній робі, яка не захищає ні від пронизливого вітру взимку, ні від холодного дощу восени.

  • Не хочеться вилазити вранці з теплого ліжка і йти на роботу? В’язнів концтабору могли побити або і відправити на смерть, якщо вони невчасно встали і вийшли на холодний двір

  • Втратили смак до їжі і хочеться чогось смачненького, але не знаєте чого? Автор розкаже, як в’язні ділилися на дві категорії: одні вважали за краще з’їсти денну пайку хліба одразу, а інші - їсти по шматочку цілий день. Ввечері їх чекала лише гаряча юшка із супу. Якщо пощастить, там буде кілька горошин або шматочків картоплі.

Одним словом, автор показує нелюдські умови життя тих, кого одразу ж не відправили у газові камери. Але не опис жахливих умов є його ціллю. Насправді він показує, що і у стражданнях є сенс, що навіть в такій ситуації є моменти радості та надії. І дуже багато залежить від морального духу людини:  «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як» (Ніцше). І саме в таких умовах проявляється вся глибина людського характеру.


Друга частина книги - це вступ у логотерапію, яку ще називають «Третьою віденською школою психотерапії» (попередницями були школи Фройда та Адлера). Назва походить від грецького слова Logos - “сенс”. Логотерапія переконана, що наше життя має сенс, а існування без сенсу є пустим і позбавленим щастя. 


Багато неврозів виникають не через дії зовнішнього середовища, а через втратою людини сенсу свого існування. І якщо глобальний сенс буття може бути нам незрозумілий, то локальний сенс власного існування ми можемо знайти. 


“Логотерапія вбачає у відповідальності саму сутність людського існування. Це підкреслення відповідальності віддзеркалене в категоричному імперативі логотерапії: «Живіть так, начебто живете вже вдруге і начебто вже помилилися так, як збираєтеся помилитися зараз!» 


Сенс життя завжди змінюється. Згідно з логотерапією, ми можемо віднайти цей сенс у житті трьома різними шляхами: 1) займаючись справою або творчістю; 2) пізнаючи щось або зустрічаючи когось (пізнання добра, істини й краси, пізнання природи й культури або пізнання іншої людської істоти в її унікальності завдяки коханню до неї) і 3) обираючи власне ставлення до неминучих страждань.”


В другій частині дуже багато думок, які мені перегукувалися з книгою “12 правил життя” Дж. Пітерсона. Основна - ми маємо протистояти нігілістичному погляду на світ. Ми відповідаємо за своє життя, ми вибираємо свій шлях і саме ми обираємо, як ставитися до подій у нашому житті. А щастя - це лише побічний продукт змістовного життя. Чим більше його прагнеш, тим далі воно від нас. Страждань не варто боятися - чим більше їх боятися, тим більше їх буде у житті.



Білий лотос

  • 12.09.21, 09:52

Міні-серіал від HBO. Початок нагадує “Велику маленьку брехню” (Big little lies) теж від HBO: в першій сцені ми дізнаємося, що в готелі “Білий лотос” на Гавайях сталося вбивство. Кого вбили - невідомо, про це ми дізнаємося лише в фіналі. 


Далі ми переносимося на тиждень назад - нова група відпочивальників прибуває в готель “Білий лотос”, кожна зі своїми проблемами і очікуваннями. Одна пара насолоджується медовим місяцем, інша сім’я з трьома дітьми приїхали просто на відпочинок, а ще одна жінка привезла на Гаваї прах матері, щоб розвіяти її над океаном. Усі вони зіштовхнуться з кризою в тій чи іншій мірі. З кожним днем в готелі вони будуть відчувати все більший стрес, і врешті зіштовхнуться зі своїми внутрішніми демонами. Хтось стане сильнішим і щасливішим, хтось зламається, а хтось повернеться у старі, звичні схеми існування.


В серіалі піднімається багато цікавих тем: проблема ігрової залежності в дітей, нерівність у шлюбі, подружні зради, очікування результатів медичного аналізу, сепарація з померлою матір’ю, руйнація наших надій на світле майбутнє, привілеї і гендерна нерівність у сучасному світі, наслідки нашого вибору тощо. Все це в 6 серіях, які я подивився на одному диханні.

Про майбутнє

  • 01.12.19, 09:57

Думки мають здатність матеріалізуватися. В ролі провидця ми виступаємо самі для себе. Якщо ми мріємо про одне, а отримуємо зовсім інше, то або варто зачекати, або насправді наша підсвідомість працювала над реалізацією зовсім інших думок)

Червона шапочка очима послідовників Фройда

  • 27.09.19, 13:02
Потрапила до рук цікава книжка Татьяна Зинкевич-Евстигнеева "Тайный шифр женских сказок". І там аналізуються типові сюжети казок з точки зору психології. Наприклад, ось такий розбір відомої казки "Червона шапочка".

По-перше, прояв лібідо через досягнення дівчинкою статевої зрілості. Червона шапочка – символ першої менструації. Дівчинка в червоній шапочці якби заявляє всім: «Подивіться, я досягла статевої зрілості і готова до початку інтимного життя!». Лібідо Червоної шапочки «шукає пригод».

По-друге, прагнення відокремитися від тіла матері. Червона шапочка нехтує попередженням про небезпеку, прагнучи швидше познайомитися з Вовком. Вовк символізує чоловічу фігуру. Таким чином, мати попередила дочку про небезпеку взаємин з чоловіком. Але дочка, прагнучи стати жінкою, і тим самим відокремитися від тіла матері, сама йде прямо до Вовка в пащу. Так співвідносяться між собою тенденції лібідо і мортідо (прагнення до задоволення і прагнення до смерті).

По-третє, конфлікт Ід («воно» - інстинктивні, примітивні аспекти особистості) і Супер-его (вміщує систему цінностей і моральних норм суспільства), при слабо розвиненому Его («я» - відповідає за прийняття рішень). Червона шапочка одержима Ід, тому ігнорує настанови Супер-его. В результаті потрапляє у травматичну ситуацію. Поїдання її Вовком – це покарання від Супер-его, тобто суспільна мораль карає таку поведінку.

По-четверте, вказівка на «жіночий шовінізм». В кінці історії Червона шапочка проявляє ініціативу і наповнює черево Вовка камінням, що символізують нездатність чоловіка «бути вагітним». Від чого він і померає.

Далі є розбір цієї казки з точки зору інших психологічних шкіл.

Про стрес і проблеми

  • 07.09.19, 10:31
Сьогодні прочитав, що в ході експерименту "Біосфера 2" була змодельована замкнута (під куполом) екологічна система площою 1,5 га. Вона була населена різноманітною флорою та комахами. І от що цікаво - вчені не змоделювали там вітер, а без регулярного розкачування крони дерев ставали крикими і ламалися під власною вагою.

Одразу ж згадалась історія про метелика. Мандрівник побачив, як з кокону народжується метелик. Точніше намагався народитися, бо отвір був дуже тонкий, і метелик все ніяк не міг крізь нього вийти назовні. Пройшло кілька годин, а у метелика все ніяк не вдавалося вибратися з кокону. Тоді мандрівник по доброті душевній акуратно ножом розкрив кокон і метелик вибрався назовні. Однак він мав слабке тільце і немічні крила, залишившись таким на все життя. Виявляється, що метелик повинен був самостійно пролізти крізь цю щілину в коконі, щоб рідина з тіла перейшла в крила, зробивши їх сильнішими і придатними для польоту.

Людство все життя прагнуло зробити своє життя комфортнішим і кращим. В цьому наша унікальність - ми перехитрили еволюцію. Але в погоні за комфортом ми вбили вітер і прискорили темп життя настільки, що зараз легко ламаємося під стресом.

Чому ми обираємо тих, кого обираємо?

  • 01.09.19, 11:46
Це не про політику, а про вибір коханої людини)
На днях перечитував Лабковського (Хочу и буду) і ось що він там пише про вибір партнера. Більше про жінок, хоча те ж саме стосується і чоловіків:

«Я буду прекрасной хозяйкой, научусь вкусно готовить, буду выглядеть как конфета, и тогда кто-то обязательно разглядит и мой "человеческий" талант!» – так рассуждает, необязательно вслух, большинство женщин. Дорогие мои! Никто вас не полюбит за роскошные ресницы, борщ с котлетой и покладистый характер. Любят за другое! 

Кроме того, вы что, не понимаете, как неестественно себя ведете, когда тупо хотите нравиться? За этим поведением совершенно невозможно разглядеть, какой человек на самом деле, зато всегда можно уловить напряжение и прочитать неудовлетворение и недовольство собой. Нормальных людей все это настораживает и отталкивает. А уверенность в себе, наоборот, – притягивает и не отпускает. Но не только в уверенности дело. Чтобы случилась влюбленность, любовь или страсть, человек должен, что называется, «зацепить». И вот цепляет отнюдь не идеальная форма носа, плоский живот или красивые волосы (разве что в первый момент, на котором может все и закончиться). Неосознанно цепляет что-то из детства: ассоциация, похожесть, запах, жест, манера теребить пуговицу, тембр голоса – словом, какая-то деталь, напоминающая родительский дом и родителя противоположного пола. Эта ассоциация, кстати, необязательно должна быть счастливой. И вот против этого бессильны все ухищрения, пластика, наряды и добродетели…

Для любви нет никакой внешности, есть только характер, «яйца», воля, верность себе. Только это в дефиците в этом мире. И только это вызывает интерес, уважение, желание. И если вам всего этого не хватает, выход один – быть собой. Развивать свою индивидуальность и личностные качества. Не идти на компромиссы. Ну хотя бы не издеваться над собой, не вести себя как жертва!"

Я не знаходжу аргументи, щоб йому заперечити. Може у вас будуть інші думки на цю тему?

Чому ідеальних чоловіків не існує)

  • 28.08.19, 11:02
На днях від авторитетного для мене психолога (чи правильніше сказати психологині) почув цікаву інформацію. Жінкам від чоловіка потрібно задоволення трьох базових потреб:

1. Захист (сюди входить фізичний захист і матеріальна стабільність)
2. Емпатія (турбота, співчуття, співпереживання, емоційна підтримка тощо)
3. Секс 

Але при цьому автор стверджувала, що у чоловіків максимум може поєднуватися дві речі, наприклад, Захист і Секс, але без Емпатії або Емпатія і Секс, але без Захисту. Якщо жінка цього не розуміє, то завжди буде почувати незадоволенною власним вибором, бо прагнутиме знайти чоловіка, який покриє всі три її потреби, але такого в природі не існує або це кілька різних чоловіків))

Цікаво було б почути думку прекрасної половини сайту - чи вважаєте ви таку думку вірною? які потреби особисто для вас в пріорітеті (можна просто проголосувати)? які потреби задовольняє ваш теперішній партнер?

17%, 3 голоса

22%, 4 голоса

11%, 2 голоса

50%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Hopo sapience - найстрашніший хижак в історії Землі

  • 22.08.19, 10:10
Запитайте своїх друзів, кого вони вважають найкращим хижаком в історії Землі. Хтось назве акул, хтось - тиранозаврів чи велоцерапторів. Але все це аматори в порівнянні з нами, Homo sapience.

Жоден хижак не піднімався на вершину харчового ланцюга так швидко, як ми, і не спричинював такого вимирання інших видів. 45 тис. років людина розумна колонізувала Австралію. Як їй вдалося подолати таку велику морську відставнь від Індонезії до Австралії - загадка. Але тоді там найбільшим хижаком був сумчастий лев (розміром з сучасного тигра). Також жили нелітаючі птахи, вдвічі більші за сучасних страусів, а лісами ходили гігантські дипротодони та вомбати вагою дві з половиною тонни. Людям знадобилося лише кілька тисяч років, щоб 23 з 24 видів великих тварин вагою понад 50 кг щезли з лиця Землі. Не кажучи вже про менші істоти.

В Америці до приходу людей жили коні, верблюди, леви, мамонти, шаблезубі кішки та гігантські наземні лінивці, які важили до восьми тонн та досягали висоти шести метрів. Було і багато інших, невідомих нам видів. І знову людству знадобилося лише кілька тисяч років, щоб припинити їх існування.

"За нинішніми оцінками, протягом цього короткого проміжку часу Північна Америка втратила 34 зі своїх 47 родів великих ссавців. Південна Америка втратила 50 з 60. Вимерли також тисячі видів менших ссавців, рептилій, птахів та навіть комах і паразитів."

Тому я би не боявся інопланетян, нехай краще вони остерігаються, щоб Homo sapience і до них не навідався...

Але останнім часом намітився тренд на захист флори і фауни. Цікаво, чи зможемо ми на шляху свого розвитку вберегти і відновити вимираючі види, чи все ж остаточно доконаємо життя на Землі?
 

Переїдання і подружня зрада з точки зору історичного розвитку

  • 19.08.19, 10:31
Умовно наш мозок можна поділити на дві ключові частини: неокортекс і лімбічна система. Неокортекс відповідає за образне мислення, за усвідомлення, а лімбічна система - за наші емоції та регуляцію діяльності організму (від релаксації до приведення в тонус). Наприклад, коли ви ввечері йдете по вулиці і чуєте кроки позаду, то в першу чергу включається лімбічна система і за допомогою гормонів зароджує в нас почуття страху. Під її впливом ми починаємо бігти від небезпеки. А вже потім включається неокортекс і починає переосмислювати: чи варто було бігти? чи були інші варіанти? яким чином в майбутньому уникнути такої ситуації? може не варто більше йти по вулиці наодинці і т.д.

А тепер по суті. Історики вважають, що впродовж сотень тисяч років наші предки в плані харчування в першу чергу слухалися лімбічної системи. Наприклад, людина бродила по лісу і знаходила кущ малини. Якщо жодної небезпеки поряд не було, лімбічна система стимулювала її одразу все з'їсти, навіть якщо добову норму калорій вона вже отримала і була сита. Просто тому, що на цей самий кущ завтра могли натрапити інші і з'їсти його, а вона буде голодную. В декого з нас неокортекс слабкий, і він не може подавити лімбічну систему. Саме такі люди схильні до переїдання і різних залежностей (ігрова, алкогольна, тютюнова тощо).

Щодо зради, то історики вважають, що в багатьох групах Homo sapience жінки навмисно практикували полігамію - вони спали з якомога більшою кількістю чоловіків, щоб жоден з них не знав, від кого дитина, і щоб кожен її підтримував. Таким чином дітей виховували колективно. Так у них був більший шанс на виживання. А от до домінування моногамних сімей людство прийшло порівнянно недавно (10 тис. років тому), після аграрної революції, коли в певних сімей з'явилися надлишки ресурсів, якими вони не хотіли ділитися з усіма. Тобто можна сказати, що за полігамію відповідає лімбічна система, а за моногамію - неокортекс. І якщо неокортекс слабкий...smile
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая